Діадема (грец. ДйЬдзмб діадема, діадео, оточувати) – начільна прикраса що виглядає як прикрашений обруч, що одягається на голову

Діаспора – представництво етнічних одиниць за межами материнського етнічного регіону, яке ідентифікує та усвідомлює свою генетичну або духовну єдність з нею. Українська діаспора – збірне визначення української національної спільноти поза межами української національної території.

Дисидент – інакомисляча людина, яка не погоджується з панівною ідеологією, світоглядом, існуючим політичним ладом.

Додекафонія (з гр. – дванадцятизвуччя) – техніка музичної композицій, заснована на застосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хроматичної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторювався, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

Домінуюча культура – сукупність культурних зразків, які сприймаються та усвідомлюються усіма членами суспільства.

Досвід — сукупність переживань людини. Можна виділити зовнішній досвід, зумовлений відносинами з іншими людьми чи ре­чами світу, і внутрішній, в основі якого — саморефлексія, роздуми.

Драма (лат. drаma – дія) – п’єса з гострим конфліктом соціального або побутового характеру, який розвивається у постійній напрузі.

Дуалізм — світогляд, який основоположними вважає два рівноправних і протилежних начала (матерію і дух, світле і темне).

Думи – народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. Слово “дума” часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Згодом набуло іншого змісту і ним почали визначати жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану.

Дух — ідеальний первень (принцип) на противагу природі як матеріальному первню. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність психічних процесів) і дух — настанова на всезагальне – моральні, релігійні і правові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

Духи – група міфологічних персонажів, що нібито постійно взаємодіють з людиною у різноманітних видах її діяльності.

Духовна консолідація (лат. consolidatio – зміцнення, об’єднання) – об’єднання, згуртованість людей, яка ґрунтується на духовній основі.

Духовна культура – один із трьох складників у поширеному поділі культури на матеріальну, соціальну та духовну. До сфери духовної культури тією чи іншою мірою належать такі галузі, як релігія, мистецтво, філософія, наука, мораль, право, політика.

Духовність – внутрішнє психічне життя людини, її моральний світ. Національна свідомість і національна культура – неодмінні ознаки духовності народу.

Е

Екзистенціалізм (лат.existentia – існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об’єктивність буття, реальним вважає лише існування людини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність суспільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

Еклектика - поєднання в одному вченні, стилі несумісних, часто суперечливих елементів. Еклектика свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність довершеної системи, яка б подолала ці суперечності.

Економічна культура – сукупність елементів і феноменів культури, що забезпечують функціонування економічного життя суспільства.

Експресіонізм (фр. expression – виразність, вираження) – напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть ХХ століття. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб’єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

Елемент і система. Елемент — прийнятий у даній системі найпростіший компонент (атом, слово, норма і т. ін.). Система – сукупність елементів, між якими існує взаємозв'язок. Взаємозв'язок елементів називається структурою. В сучасній науці на зміну дослідженню одноканальних причинних зв'язків приходить багатоканальний системний або системно-структурний метод, який допомагає найповніше відтворити всі зв'язки елементів.

Елітарна культура – культура, зорієнтована на потреби певної (елітарної, вищої в тому або іншому відношенні) частини суспільства.

Енциклопедисти — французькі мислителі-просвітителі (Дідро, Даламбер, Монтеск'є, Вольтер, Руссо та ін.), які брали участь у виданні "Енциклопедії" — першого твору, що систематизував наукове знання того часу.

Епістемологія – теорія пізнання. Інша назва – гносеологія.

Епоха Відродження – період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV–XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі – італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги “ Життєписи найбільш знаменитих живописців, ваятелів і зодчих ”.

Естетика — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії естетики – прекрасне, трагічне, комічне. Основна проблема — специфічне оціночне ставлення людини до дійсності.

Есхатологія – теологічне вчення про кінець світу.