Поточний контроль: процесуальний, узагальнюючий (КМР, 2 модулі), варіативний (наукова робота студентів) та підсумковий контроль (іспит).
Контроль знань студентів відбувається в цілому на семінарських заняттях в процесі представлення та обговорення різних видів робіт відповідно до теми семінару.
Види робіт.
| Творчо-пошукові | Творчо –інформативні | ||
| - Самостійні роботи (див. “Організація самостійної роботи студентів”); - Виконання індивідуальних завдань (див. “Індивідуальні завдання”); - Написання рефератів; - Розробка рольових та дидактичних ігор; - Виконання науково-дослідної роботи (участь у науковій групі, підготовка наукової роботи, виступ на конференції); - Опанування додаткової літератури: першоджерела, монографії, наукові праці, періодика тощо. - Створення навчально-творчої та мистецько-творчої продукції. | - Конспективний матеріал до семінарів та його систематич-не представлення в окремому зошиті або папці; - Самостійно опрацьований лекційний матеріал; - Підготовка доповіді та виступ на семінарі; - Участь у дискусіях та дидактичних іграх. | ||
| max. 4 бали за кожний із представлених видів робіт. | |||
| max.9 балів за кожний із представлених видів робіт. | |||
Оцінювання знань студентів проводиться за національною шкалою та шкалою ЕСТS таким чином:
| Рейтингові бали за шкалою Академії | Оцінка за національною шкалою | Оцінка за шкалою ЕСТS | Пояснення оцінки |
| 90 - 100 | Відмінно | А | Відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок |
| 82 - 89 | Добре | В | Вище середнього рівня з кількома помилками |
| 75 - 81 | С | В загальному вірне виконання з певною кількістю суттєвих помилок | |
| 67 – 74 | Задовільно (зараховано) | D | Непогано, але зі значною кількістю недоліків |
| 60 - 66 | Е | Виконання задовольняє мінімальним критеріям | |
| 35 - 59 | Незадовільно (не зараховано) | FX | З можливістю повторного складання |
| 1 - 34 | F | З обов’язковим повторним курсом |
F – 1 Володіння навчальним матеріалом на рівні розпізнавання. Не має конспектів з дисципліни. Не може користуватися підручниками та енциклопедіями, методичними рекомендаціями, іншими дидактичними засобами. Не має наукового уявлення про предмет і завдання історії української культури, або може дуже приблизно їх сформулювати, виходячи із знань, набутих в повсякденному житті.
Fx – 2 Не знає значної частини програмного матеріалу, основного змісту джерел, відповідає на питання непослідовно, нелогічно, без належної аргументації, припускається суттєвих помилок у висновках, при викладі фактів і подій, не дає відповідей на додаткові запитання. Конспект з предмету складений безсистемно і фрагментарно.
E – 3 Самостійно відтворює деякі основні положення, викладені в базовому підручнику чи лекційному матеріалі. У відповідях на питання допущені помилки, неправильні формулювання, вони не ґрунтуються на достатньому знанні історичних фактів, матеріал викладено недостатньо послідовно, логічно та аргументовано, відповіді на додаткові запитання – невпевнені й неточні. Письмові роботи безсистемні і непослідовні, позбавлені проблемності, збіднені на наукову термінологію. Часто припускається типових помилок, які, однак, при допомозі може виправити. Конспект складений формально, часто неохайно. Нерідко замість конспекту при відповідях користується ксерокопіями з підручників, які слабко або взагалі не опрацьовані. Матеріалом, що планується на самостійне опрацювання, практично не володіє.
D – 3,5 Повною мірою відтворює матеріал, що викладений в рекомендованих підручниках. Додатковою літературою практично не користується, знання джерел не має системного характеру. При відповідях зорієнтований на репродуктивне відтворення матеріалу, а не його творче осмислення і засвоєння. При виправленні помилок, яких припускається при усних відповідях, потребує деякої допомоги викладача. Слабко уявляє, як можуть бути використані знання з предмету при вивченні інших дисциплін соціогуманітарного спрямування, у становленні фахово важливих рис особистості. Теми, що виносяться на самостійну роботу, опрацьовані поверхово.
C – 4 Досить вільно володіє матеріалом в обсязі робочої навчальної програми, вивчив основні джерела, вміє послідовно та логічно викладати матеріал, робить в основному правильні та аргументовані висновки й узагальнення, але разом з тим допускає окремі неточності при висвітленні проблеми чи відповідаючи на додаткові запитання, що свідчить про недостатньо глибоке засвоєння програмного матеріалу. Має повні особисто написані конспекти з лекційних та семінарських занять, систематично вивчає теми, що виносяться на самостійне опрацювання, використовує їх матеріал при усних відповідях і написанні письмових контрольних робіт. При необхідності достатньо легко знаходить потрібний матеріал у конспекті, підручниках, довідковій літературі.
B – 4,5 Вільно володіє матеріалом згідно з програмою дисципліни. Систематично відвідує лекційні і семінарські заняття, глибоко і цілеспрямовано вивчає першоджерела. При роботі на семінарських заняттях виявляє активність, здатність до ведення наукової дискусії, самостійного мислення. Може чітко визначити актуальність проблемних питань з історії української культури, що вивчаються, добре усвідомлює значення дисципліни для становлення професіонала та особистості. Проявляє сталий і неослабний інтерес до різних проблем історії та теорії української культури, читає додаткову літературу з метою поглиблення знань, отриманих на заняттях. Досить ефективно використовує попередній матеріал. Володіє достатньо високою культурою самостійного планування своєї позааудиторної роботи. Однак в деяких темах може виявляти фрагментарність знання,
A – 5 Добре засвоїв програмний матеріал, продемонстрував глибоке та всебічне знання історичних джерел, уміння послідовно, логічно та аргументовано викладати матеріал, аналізувати історичні факти та події, вміє робити порівняльну характеристику різних думок, історичних подій та процесів, обстоювати власні погляди на ту чи іншу проблему, робити правильні й достатньо аргументовані висновки й узагальнення, чітко орієнтується в науковій періодизації історії української культури, правильно відповідає на додаткові питання. На семінарських заняттях відповідає вільно, конспекти та інші допоміжні матеріали використовує творчо. Письмові роботи мають чітко визначену логічну структуру і завершений характер, характеризуються гарним науковим стилем. Вільно використовує міжпредметні зв'язки, добре орієнтується в періодичній та монографічній літературі з предмету. Легко знаходить відповіді на нестандартні питання. Виявляє творчі здібності, схильність до самостійної науково-дослідницької роботи, що проявляється у прагненні приймати участь в наукових конференціях, проблемних групах тощо.
Питання до іспиту.
1. Українська культура як цілісна система.
2. Періодизація розвитку української культури та загальна характеристика періодів.
3. Етнокультурні проблеми походження українського народу.
4. Особливості трипільської культури.
5. Культура скіфо-сарматського періоду.
6. Трипільська культура; зарубинецька та черняхівська культури.
7. Язичницькі вірування та пантеон божеств давніх слов'ян.
8. Вплив християнства на культуру Київської Русі.
9. Писемність та освіта часів Київської Русі - України.
10. Розвиток літератури і науки Київської Русі – України.
11. Мистецтво й архітектура княжої доби.
12. Києво-Печерська лавра та її роль у розвитку української культури.
13. Освіта і література у Галицько-Волинській землі.
14. Історичні умови та суспільно-політичні чинники формування ренесансної культури України.
15. Ранній гуманізм в Україні.
16. Братський рух і полемічна література.
17. Діяльність культурно-освітніх осередків кінця ХVI- першої полов. ХVIІ ст.
18. Книгодрукування в Україні та його основоположник І.Федоров.
19. Феномен козацької культури.
20. Культура Запорізької Січі.
21. Особливості бароко в Україні: література, театр, музика.
22. Українська архітектура у ХVIІ - ХVIІІ ст.
23. Бароко в українському образотворчому мистецтві.
24. Освіта і наука. Києво-Могилянська академія.
25. Генеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні кінця ХVIІІ- поч. ХХ ст.
26. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості (кінецьХVIІІ - 40-і роки ХІХ ст.).
27. Народницький період національно-культурного відродження та його особливості (40-і роки ХІХ - кін. ХІХ ст.).
28. Модерністський період національно-культурного відродження (кінець ХІХ– поч. ХХ ст.).
29. Досягнення науки в Україні у другій половині ХІХ ст.
30. Реалізм в українській літературі і мистецтві ХІХ ст.
31. Демократично - просвітницьке літературно - фольклористичне об'єднання «Руська трійця» та його роль в розвитку української культури в Галичині
32. І. Котляревський і становлення нової української літератури.
33. Роль Т.Г.Шевченка у становленні нової моделі української культури..
34. І.Франко і його роль у розвитку української культури.
35. Драматургія і театральне мистецтво України кінця ХVIІІ- ХІХ ст.
36. Визначні пам'ятники архітектури та скульптури ХІХ ст. та їх автори.
37. Музична культура у ХІХ ст.
38. Розвиток науки у другій половині ХІХ ст.
39. Діяльність Кирило – Мефодіївського братства та його роль у формуванні національної самосвідомості українського народу.
40. Громади та їх національно-культурницька та громадсько - політична діяльність.
41. Культурно - історичне значення діяльності М.Грушевського.
42. Видатний український мислитель М.Драгоманов.
43. Український романтизм та його представники.
44. Класицизм в українському живописі, скульптурі та архітектурі.
45. Садово-паркове мистецтво та палацово-паркові ансамблі в Україні.
46. Реалізм в українській літературі ХІХ ст.
47. М.Лисенко – основоположник української професійної музики.
48. Перша третина ХХ ст. – важливий етап формування національної композиторської школи.
49. Український живопис другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
50. Творчість художників – передвижників.
51. Український імпресіонізм: література, живопис, скульптура, музика.
52. Національна школа пейзажного живопису (80 -90-ті роки ХІХ ст.).
53. Еклектика та модерн в українській архітектурі.
54. Освіта в Україні на початку ХХ ст.
55. Українська література кінця ХІХ – поч. ХХ ст. та її напрямки.
56. Модерністський живопис і скульптура початку ХХ ст. («український авангард»).
57. Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі ХІХ –ХХ ст.
58. Політика українізації та її вплив на культуру.
59. Духовна скарбниця «репресованої поезії» (20-30-ті рр.).
60. Розвиток традицій українського іконопису та фольклору у малярстві М.Бойчука.
61. Утворення Української академії мистецтв та її діяльність.
62. Утворення Української академії наук та її діяльність.
63. Реформатор національної сцени Лесь Курбас та театр «Березіль».
64. Екранна культура: здобутки українського кіномистецтва.
65. «Шістдесятницький ренесанс» в Україні: фундатори руху.
66. «Нова фольклорна хвиля» в українській музиці 60-70 -х років ХХ ст.
67. Особливості розвитку українського образотворчого мистецтва 70-80-х років ХХ ст.
68. Культурні надбання української діаспори.
69. Науково-технічна культура в Україні ХХ ст.
70. Тенденції сучасного національно-культурного відродження.
71. Українська література кінця ХХ ст. – початку ХХІ ст.
72. Освіта в сучасній Україні.
73. Медіакультурний чинник в освітньому та культурному просторі України.
74. Нові відкриття в галузі драматургії та їх втілення у творчості Р. Віктюка та Б.Жолдака.
75. Традиції і символіка української народної культури.
76. Пісенна творчість українського народу (календарні, сімейно – побутові, танцювальні пісні).
77. Історичні пісні; думи та кобзарство як самобутнє явище української культури.
78. Закон України «Про охорону культурної спадщини» та пам'яткоохоронні громадські організації України.
9. Список рекомендованої літератури:
Основна література.
1. Антонович І.Б. Про козацькі часи на Україні. – К., 1991.
2. Абрамович С. Церковне мистецтво. Навчальний посібник. – 2005. – 208с.
3. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Д. Світова та українська культура. Навч. посіб. – Львів: Світ, 2004 – 344с.
4. Брайчевський М. Походження слов’янської писемності. – 2007. - 152с.
5. Бокань В, Польовий Л. Історія культури України. Навч. посіб. – К: МАУП, 2004р. 3 –тє видання, стереотип. – 256с.
6. Володимир Мономах. Повчання. Статут Володимира Всеволодовича. 2006. - 312с.
7. Возняк М. Історія української літератури. - К., 1994.
8. Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури: Підруч. для вищих закл. освіти. – К.: Літера, 2000.- 464с.
9. Гнідан О.Д. Історія української літератури Кінець ХІХ – початок ХХ ст. У 2 – х кн. Кн. 2. – 2006. – 624с.
10. Грушевський М.С. Культурно-національний рух на Україні в ХVI-ХVIIст.-К., 1993.
11. Драгоманов М. Вибране. –К., 1996.
12. Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філ.аналізу.-К.: ”Факт”, 2001
13. Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. - К.: Орфей, 2002. – 448с.
14. Історія української та зарубіжної культури. Навч.посіб./ С.М.Клапчук, В.Ф.Остафійчук, Ю.А. Горбань та ін.- К.:Знання-Прес, 2002.
15. Історія української культури. Зб. мат.-лів і док./ упоряд. Б.І.Білик, Ю.А.Горбань та ін.; За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука.-К.:Вища школа, 2000
16. Історія української культури /За ред. І. Крип’якевича – К.: Либідь, 2000. – 656с.
17. Ісаєвич Я. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVI – ХVIII ст.-К., 1996.
18. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура. Курс лекцій.-К., 2005. – 584с.
19..Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула. – К.: Центр навч. літератури, 2004.- 368с.. Культурологія: Навч.посіб. / М.М. Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін. – К., 2006.- 550с.
20. Кас’янов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХIХ-ХХ ст. - К.,1993.
21. Києво-Могилянська академія в іменах, ХVII-ХVIII ст.: Енцикл.вид./ Упоряд. З.І. Хижняк, за ред.В.С. Брюховецького.
22. Києво – Печерський патерик. - 2007. - 210с.
23. Культура українського народу: навч. посіб. / В.М. Русанівський, Г.Д. Вервес та ін. – К.: Либідь, 1994.- 272с.
24. Лекції з історії світової і вітчизняної культури: Навч. посіб. Видання 2 – ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника.- Львів: Світ, 2005. – 568с.
25. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини Х1Х - поч. ХХ ст. – К., 1989.
26. Моця О., Ричка В. Київська Русь.: від язичництва до християнства. – К, 1996.
27. Мистецтвознавство України: Зб. наук пр. / Редкол.: А. Чєбикін (голова) та ін. – К.: СПД Пугачов О.В., - 2006. – Вип. 6-7, 539с.
28. Овсійчук В.А. Майстри українського бароко. - К., 1991.
29. Остафійчук В.Ф. Історія України. Сучасне бачення. Навч. посіб. 2 – ге видання. – 2008. – 424с.
30. Павленко Ю. Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства. / Відп. ред. С.Кримський. – К., 1999.
31. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1999. – 728с.
32. Петров В. Походження українського народу. – К., 1992.
33. Протас М.О. Українська скульптура ХХ ст. / Ін –т проблем суч. мист. Акад. мис – в України. – К.: Інтертехнологія, 2006. – 278с.
34. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. - К., 1993.
35. Седов В.В. Восточные славяне. – М., 1982.
36. Українська культура / Лекції за ред. Д.Антоновича. – К., 1993.
37. Український народний вертеп. – К., 1997.
38. Українська культура: історія і сучасність. / За ред. Черепанової С.О.- Львів, 1994. -453с.
39. Українське бароко та європейський контекст. Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика. - К., 1991.
40. Федорук О.К. Перетин знаку: Вибрані мистецтвознавчі статті: У 3-х кн. / / Ін –т проблем суч. мист. Акад. мис – в України. К.: Вид. дім А+С, 2006. Кн. 1: Іст. та теорія мист. Постаті. Народна творчість. – 260с.
41. Хоменко В. Українська та світова культура: Підручник. – К., 2002.
42. Шейко В.М. Історія української культури: Навч. посіб. - 2006. - 264с.
43. Шейко М.Ф. Історія культури (української та світової): Навч. посіб.- 2004. - 790с.
44. Шпорлюк Р.І. Українське національне відродження. (ХVIII – ХХ ст.). – К., 1991.
45. Шевчук В. Козацька держава. - К., 1996.
46. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. У 3т. – Львів, 1990. Т. 1. Українська минувшина. – К., 1993.
Додаткова література
47. Асеев Ю. Стили в украинской архитектуре. – К., 1989.
48. Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. – К., 1980. -214с.
49. Асєєв Ю. Мистецтво стародавнього Києва. - К., 1969.
50. Барабаш Ю. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко. – 2006. – 760с.
51. Бердяєв М. Національність і людство // Сучасність, 1993, №1.
52. Бойко О.Д. Історія України: Посібник – К.: Видавн.центр "Академія", 2002.
53. Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – К., 1992.
54. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.
55. Висоцький С. Київська писемна школа Х - ХІІ ст. (До історії укр. писемності). – Львів – Київ – Нью – Йорк: вид. МП, Коця, 1998.
56. Гнідан О.Д Історія української літератури. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. У 2 – х кн. Кн. 1. – 2006. – 624с.
57. Гринишина М. Театр української драматургії. Сучасна та класична українська п’єса на сценах театру у 1930 – х роках. – К.: Інтертехнологія, 2006.- 283с.
58. Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913р. - К.: 1990. - 525с.
59. Грушевський М.С. Історія української літератури. – К.: 1993.
60. Гуменна Д. Минуле пливе в майбутнє. Розповідь про Трипілля. – Нью – Йорк, 1978.
61. Давня історія України.: Навч. посіб. У 2 кн. / Толочко П.П. (керівник кол - ву) – К.: Либідь, 1994р. кн. 1 /Толочко П.П., Крижицький С.Д. та ін. – 240с.
62. Даниленко В.Н. Неоліт України. - К., 1969.
63. Дещинський Л.Є, Денисов Я.Я. та ін. Українська і зарубіжна культура. Видання 4 те, перероб. і доп.: Навч. посіб. – Львів: Видавництво “Бескид Біт”, 2005. – 304с.
64. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій. – 2006 – 568с.
65. Драгоманов М. Вибрані праці у 14 т. Фольклористика. Літературознавство. Том 2. - 2007. – 439с.
66. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури. Словник – довідник. – 2006. – 704с.
67. Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в ХVІІ - ХVІІІ ст. – К., 1983.
68. Жулинський М.Г. Історія української літератури ХІХ ст.: У 2 – х кн. Кн. 2 Підручник. – 2006. – 712с.
69. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К., 1989.
70. Забужко О.С. Філософія української ідеї. Франківський період. – К., 1993.
71. Заставний Ф. Українська діаспора. Розселення українців в зарубіжних країнах. – Львів, 1991.
72. Здолавши півшляху життя земного… "Божественна Комедія" Данте та її українське відлуння / Пер. та упоряд. М.Стріха. – К.: "Факт", 2002 - 136с.
73. Іванов В. Співацька освіта в Україні Х - ХVIII ст. – К., 1982.
74. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVІ – XVІІ ст. – К., 1996.
75. Історія української культури: У 5 – ти т. / НАН України, Патон Б.Є. гол. ред. – К.: Наукова думка, 2001.
76. Історія української музики: У 6-ти т. – К., 1990.
77. Касьянов Г. Українська інтелігенція. – К., 1992.
78. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920-30- х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1993.
79. Касьянов Г. Українська інтелігенція в русі опору 1960 -80 –х років. – К., 1995.
80. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ ст. – К., 1993.
81. Кияновська Л.О. Галицька музична культура ХІХ – ХХ ст.. Навч. посіб. – 2007. 424с.
82. Котляр М.Ф. Русь язичницька. Біля витоків східнослов’янської цивілізації. – К., 1993.
83. Кравець М.С., Семашко О. М., Піча В.М. та ін. Культурологія: Навч. посіб. Для студ. вищих навч. закладів / За заг. ред. В.М. Пічі. – Львів: Новий Світ. – 2000, 2006. – 240с.
84. Курбас Лесь. Березіль: із творчої спадщини. – К., 1988.
85. Курило. Правова охорона культурної спадщини України. Монографія. – 2007. – 152с.
86. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини ХІХ початку ХХ ст. – К., 1989.
87. Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1995.
88. Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1996.
89. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури.-К.,-1992.
90. Мєднікова Г.С.Українська і зарубіжна культура ХХ ст. Навч. посіб. - К.: Т-во „Знання”, 2002. – 214с.
91. Мистецтво, фольклор та етнографія слов¢янських народів. – К.: Наукова думка, 1993.
92. Митці України: Енциклопедичний довідник / Ред. А.В. Кудрицького. – К., 1992.
93. Мицик Ю. Листування митрополита Іларіона (Огієнка). – 2006. - 566с.
94. Міхновський М. Самостійна Україна. Справа української інтелігенції. – 2007.-352с.
95. Нечуй – Левицький І. Світогляд українського народу.Ескіз української міфології. – К., 1992.
96. Нічик В.М. Петро Могила в Україні. – К., 1997.
97. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVІ - поч. ХVII ст.). – К., 1991.
98. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XVI-першої половини XVIII ст.- К., 1985.
99. Огієнко І. Історія українського друкарства. – К., 1994.
100. Огієнко І. Українська культура. – К., 1993.
101. Павленко С. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. - 2007. – 114с.
102. Павленко Ю. Передісторія давніх русів у світовому контексті. – К., 1994.
103. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1997.
104. Подольська Є.А.Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. Навч. посіб., - К.: Центр навч.літер, 2006. – 368с.
105. Попович М.В. Мировоззрение древних славян. – К., 1985.
106. Проскуряков В. Архітектура українського театру. Простір і дія. – Львів, 2001.
107. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х - поч. ХХст.): Нариси. – К., 1991.
108. Рудницька О.П. Українське мистецтво в полікультурному просторі. К., 2000.
109. Рыбаков Б.А. Язычество древних словян. – М., 1994.
110. Сліпушко О. Софія Київська. Українська література середньовіччя: доба Київської Русі (Х-ХШ століття). – К., 2002
111. Смолій В.А. Історія українського козацтва. У 2 х томах. Том І. - 2006 – 832с.
112. Смолій В.А. Історія українського козацтва. У 2 х томах. Том ІІ. – 2006. – 724с.
113. Степовик Д.В. Українське мистецтво першої половини. ХIХ ст. – К., 1982.
114. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1995.
115. Сухомозький М. Україна у світі. – 2007. – 872с.
116. Сучасні проблеми художньої освіти в Україні / Ін –т проблем суч. мист. Академії мис- в. Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова). – К.: Вид. дім А+С, 2006. Вип. 2. Мист. Освіти в Укр. Проблеми розвитку в контексті Болонського процесу – 192с.
117. Теорія та історія світової і вітчизняної культури / За ред. А.К.Бичко та ін. – К., 1993.
118. Толочко О.П., Толочко П.П. Україна крізь віки: У 15 т. – К: Альтернатива, 1998.
119. Толочко П.П. Древняя Русь: очерки социально – политической истории. – К., 1987.
120. Традиции давнейшей славянской письменности и языковых культур восточных славян. – М., 1991.
121. Українська художня культура: Навч. посібник / За ред. І.Ф.Ляшенка.-К., 1996.
122. Уманцев Ф.С. Мистецтво Давньої України. Істор. нарис. –К.: Либідь, 2002. – 325с.
123. Уривалкін О.М. Таємниці історії України.(Загадки, події, факти). – 2006. – 408с.
124. Уривалкін О.М. Хрестоматія з історії України. – 2007. – 520с.
125. Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода і антична культура. – Х., 1993.
126. Феномен української культури. – К., 1997.
127. Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних. Твори в 50 –ти т.т. – К, 1980р. Т.26
128. Художня культура. Актуальні проблеми: Наук. Вісник, Ін – т проблем суч. мист. Акад. мис – в України / За ред. В. Сидоренка., К.: Вид. дім А+С, 2005. Вип. 2 – 360с.
129. Художня культура. Актуальні проблеми: Наук. Вісник, Ін – т проблем суч. мист. Акад. мис – в України Редкол. О. Федорук (голова) – К.: Вид. дім А+С, 2006. Вип. 3 – 680с.
130. Чижевсьский Д. Філософія і національність. – К., 1994.
131. Чмыхов Н.А. Истоки язычества Руси. – К., 1990.
132. Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота. Навч.посіб.-К.:Центр навч.літер.,2004.
133. Шреєр-Ткаченко О.Я. Історія української музики. – К., 1980.
134. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – 2006. - 341с.
135. Яременко М. Київське чернецтво ХVIIст. – 2007. – 304с.
Періодичні видання:
1. Журнал - “Народне мистецтво”.
2. Журнал – “Народна творчість і етнографія”
3. Журнал - “Українська культура”
4. Газета - “Культура і життя”
Інтернет-ресурси:
Рекомендуються сайти:
http://litopys.org.ua/;
http:www.provo-lavie.ru/;
http://www.mav:canet.ru/weblink/;
http://bulddhism.org.ru/;
http://www.altegero.h1.ru/;
http://lib.ru/culture/;
http://www.islam.ru/.
Словник термінів
А
Абси́да – апсида (грец. склепіння) – виступ будівлі, здебільшого півкруглий в плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або зімкнутим півсклепінням. Вперше абсиди з'явились в давньоримських базиліках. У християнських церквах абсида – вівтарна частина, яка орієнтована зазвичай на схід.
Абсолют — те, що нічим не зумовлене, ні від чого не залежне. У філософії під абсолютом розуміють Бога, субстанцію, ідею (Гегель). Абсолютне протилежне відносному (зумовленому, залежному).
Абсолютизм (лат. absolutus – необмежений) – форма державного правління, за якої верховна влада повністю належить монархові (імператору, царю, королю тощо).
Абстракціонізм (лат. abstractus – відокремлений, відірваний) – напрям у модерністському мистецтві ХХ ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.
Абстракція — мислене відокремлення окремих властивостей предметів і перетворення їх у самостійні об'єкти (наприклад, електропровідність, твердість, вартість і т. п.). Більшість наукових понять утворені в такий спосіб.
Абсурд — нісенітниця, позбавлена сенсу дія. У філософії Кам'ю одне з головних понять, яке характеризує життя людини.
Авангардизм (фр. avante-garde – передовий загін) – узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.
Автохтонний – місцевий, приналежний за походженням до певної території.
Академія — найменування наукових організацій, чи установ, академій наук, а також навчальних закладів. Слово «академія» походить від назви філософської школи, що була створена Платоном близько 395 р. до н.е. і розташовувалася в маслиновому гаї біля Афін, названої на честь героя Академа.
Акмеїзм (гр.akme – вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) – модерністська течія в російській поезії початку ХХ ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, прагненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна філософська проблематика і відмова від соціальних проблем.
Аксіологія — вчення про цінності. Окрема філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу – етичне, естетичне, релігійне та ін.
Аксіома —- твердження, яке при побудові теорії приймається за очевидну істину, на якій ґрунтуються інші твердження.
Алогізм — непослідовність у міркуваннях, зумовлена порушенням законів логіки.
Альманах – неперіодична літературна збірка творів різних авторів.
Альтернатива — вибір між двома суперечливими можливостями.
Альтруїзм — моральний принцип, в основі якого лежить бажання блага іншому; альтруїзм протилежний егоїзму.
Аморалізм — нігілістичне ставлення до моральних норм.
Ампір (від франц. empire – імперія) – стиль в архітектурі та декоративному мистецтві, який виник наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ у Франції при Наполеоні І, служив втіленню ідей державної могутності, заснований на наслідуванні античних зразків.
Аналіз — метод пізнання, який полягає в розчленуванні цілого на частини.
Аналогія — умовивід, в якому на основі схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про їх можливу схожість за іншими ознаками. Аналогія лежить в основі моделювання.
Андеґраунд (англ. underground – підпілля) – нелегальне, яке не підтримується або, навіть, переслідується офіційною владою, явище художньої культури. У 40-х рр. ХХ ст. термін вживався для означення некомерційних фільмів. Пізніше почав використовуватися до певних напрямів інших видів художньої культури.
Анімізм (від лат. аnіmа – душа, дух) – уявлення про душу, в основі якого лежить уявлення про природу як живу основу; одухотворення неживої природи.
Антропогенез — процес формування людини, переходу від тварини до розумної істоти.
Антропотеокосмізм – нероздільність людської, божественної і природної сфер діяльності; сприйняття світу як ніким не створеного, світу – як вічно живого вогню. Таке світосприйняття було характерним для світогляду стародавніх слов’ян.
Антропоцентризм (грец. бнисщрпт – людина і лат. centrum – центр) – різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена богом «за своїм образом і подобою». Це також принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.
Апокрифи (від грец. apokryphos – таємний, прихований) – книги, твори на біблійні теми, проте вони не увійшли до складу біблійного канону, офіційно не визнані, близькі до житійної літератури.
Апостеріорі — знання, набуте в процесі досвіду.
Апріорі — ідеї чи форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції природжених ідей. Протилежним до апріорі є поняття апостеріорі.
Архетип (гр. arche – початок і typos – образ) – прообраз, початкова форма, зразок, модель культурно значимої дії, відносин, процесу, що передається від покоління до покоління на несвідомому рівні. Архетипи становлять результат історичного розвитку людства.
Аскетизм — моральне вчення, яке пропагує крайнє обмеження потреб людини, відмову від життєвих благ. Протилежне гедонізмові.
Атман — дух, душа, активний свідомий первень в індійській ведичній традиції.
Б
Балада – ліро-епічний пісенний твір з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народної моралі трагічні конфлікти, породжені надзвичайними чи фантастичними подіями, вчинками та фатальними збігами обставин в особистому, сімейному чи суспільному житті звичайних людей.
Барельє́ф (фр. bas – низький і фр. relief) – скульптурна композиція виконана на площині і пов'язана з тлом. Відповідно до висоти розрізняють високий рельєф (горельєф) і низький (барельєф або плоскорізьба).
Бароко (від італ. barocco – вигадливий, дивний) – мистецький та архітектурний напрям, який зародився в Італії та Іспанії у середині ХVI ст., поширився на інші європейські країни, існував протягом ХІV – ХV ст., для якого характерні грандіозність, декоративна пишність, мальовничість, багатство контрастів світла і тіні, вигнутість ліній в архітектурі. Виник в Італії. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням (друга половина XVII- XVIII ст.). українське бароко характеризується поєднанням європейського бароко з національними рисами. Українське бароко ще називають мазепинським, козацьким бароко. Мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності.
Билини – героїчний епос Київської Русі, який виник за княжої доби. У змісті билин відображено зміни у світогляді древніх русичів: співіснування двох світоглядних систем – міфологічної і християнської.
Біблія — священна книга християнства та іудаїзму (Старий Заповіт), що створена протягом І тис. до н. е. та ІІ-ІІІ ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонатхненними. Біблія складається із двох частин – Старого Заповіту, визнаного іудеями та християнами, та Нового Заповіту, котрий визнається священним лише християнами. Мовами Біблії є давньоєврейська та арамейська у Старому Заповіті та грецька (койне) — у Новому. Біблія містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх залежності від волі Бога — творця і промислителя. Основою людського життя, за Біблією, є правдиве боговшанування та богопоклоніння. За своєю суттю Біблія — одна-єдина книга, хоча й складена вона з багатьох книг, а тому характеризується величезною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних систем, історичні оповіді, релігійна публіцистика, філософсько-моралістичні твори, лірична поезія, зразки релігійної містики. Ось чому це зумовило не лише безпосереднє використання біблійних текстів у богослужбовій та богословській практиці іудейської та християнської релігій, а й мало значний вплив на розвиток літератури, образотворчого мистецтва, філософської думки. Сьогодні Біблія перекладена майже всіма мовами світу. Загалом з неканонізованими книгами Старого Заповіту Біблія нараховує 77 книг.
Бієнале – виставка, фестиваль і т. ін., що проводяться раз на два роки.
Боді-арт (англ. body-art, мистецтво тіла) – один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.
Братства – всестанові, загальнонаціональні організації, що створювалися у кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. при церквах і монастирях. Православні церковні братства матеріально підтримували церкву, відкривали школи, займалися книгодрукуванням та благодійництвом. Братства відігравали велику роль у боротьбі проти полонізації та окатоличення, відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців.
Братські школи - навчальні заклади в Україні XVI-XVI11 ст. Почали створюватись у 80-х роках XVI ст. на кошти міщан, а тому набули назви братських. Першою з'явилась Львівська братська школа (1586 р.). Згодом аналогічні школи виникли у Рогатині, Перемишлі, Вінниці, Немирові, Кременці, Кам'янець-Подільському, Києві (1615 р.) тощо. Головна увага братських шкіл була спрямована на вивчення рідної мови, пізніше грецької й латинської мов. Братські школи були важливими осередками формування національної свідомості, засобами боротьби за національну незалежність.
Бувальщини – усні оповіді про події, які не виходять хронологічно за межі того, що міг бачити чи чути від безпосереднього учасника оповідач, в яких розповідається про надзвичайні дивовижні явища, надприродні істоти тощо.
Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого лежать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Буддизм учить про перевтілення душі (сансара); про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою всесвіту.
В
Варварство (від грец. barbaros – чужинець, не-еллін) – період історії первісного суспільства (період після дикості перед цивілізацією).Починається з виникненням гончарства і закінчується виготовленням луку і стріл, зародженням писемності. Основним осередком суспільства тих часів був рід, який об’єднував групу людей – кревних родичів, другою формою суспільно-економічних відносин того періоду був родовий лад. Кілька родів становили плем’я. У сучасному контексті варварське є антоніном цивілізованому.
Велике князівство Московське – державне утворення у Північно-східній Русі зі столицею у Москві. Хронологічні рамки – ХІV – ХV ст. З середини ХVI ст. офіційну назву Великого князівства було змінено на Московське Царство (у зв’язку зі зміною титулу великий князь на цар).
Велике Литовське князівство – державне утворення, що виникло у ХІІІ ст. на основі союзу литовських князів. З другої половини ХІІІ – до початку ХV ст. держава мала назву – Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське. Держава припинила своє існування у XVІІІ ст.
Вертеп – народний ляльковий театр, поширений в Україні за доби бароко. Вертеп складається з різдвяної драми та сатирично-побутової інтермедії. Основним є сюжет про народження Ісуса Христа, погоня Ірода. Також персонажами вертепу є запорожець, циган, лях, москаль, селянин тощо. Найдавніші тексти вертепної драми збереглися з другої половини ХVІІІ ст. (Сокирницький вертеп, 1771 р.)
Виховна функція культури полягає у тому, що засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення. Культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації. Вона виступає ще й фактором саморозвитку людства. матеріальних і духовних потреб.
Вишивка – вид декоративно-ужиткового мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, виконане різними швами.
Відродження – найвизначніша перехідна епоха історії людства. Термін“ Відродження” було введено в ужиток у ХVІ ст. італійським живописцем та істориком мистецтва Джордано Вазарі, у точному розумінні стосується лише Італії ХV ст. – середини ХVІ ст.
Віра — не обґрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, долі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину і дії у відповідності з цим прийняттям.
Вірування – релігійні уявлення людей, які сприймаються на віру і становлять основу релігійного світогляду, обрядів та ритуалів.
Г
Гаптування – вишивка шовковими, вкритими тонким шаром золота або срібла нитками різного ґатунку. Також – вишита золотими або срібними нитками річ.
Гедонізм — етичне вчення, яке проголошує метою життя людини насолоду (Епікур, просвітителі та ін.).
Гедоністична функція культури спрямована на отримання задоволення, насолоди від культурних цінностей.
Генетичний метод — метод дослідження явищ на основі аналізу їх розвитку.
Герменевтика — один з філософських методів, який широко застосовується в гуманітарних науках. Суть герменевтики полягає в тлумаченні, розумінні феноменів культури. Якщо в астрономії приналежність вченого до тієї чи іншої культури (китайської, індійської, європейської) не впливає на істину, то в гуманістиці інтерпретація виходить завжди з певної культури. Тут суб'єктом принципово ігнорувати не можна. Головні проблеми герменевтики — залежність інтерпретації певного феномену від контексту культури, в якому він існував, і від культури суб'єкта, який здійснює інтерпретацію.
Гілозоїзм — погляд, згідно з яким вся матерія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).
Гіперреалізм (англ. hyperrealism – підвищення, надмірність і реалізм) – течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.
Гіпотеза — припущення, недоведення твердження. В науці — здогадка, яка вимагає фактичних підтверджень. Поппер усі наукові твердження називає гіпотезами, оскільки в процесі розвитку науки вони будуть замінені іншими гіпотезами.
Глобалізація – нова форма взаємодії між націями, економічними та політичними системами, значно розширює культурно-інформаційні контакти між народами і державами, впливає на управління, виробництво, торгівлю, ринок праці, політичні утворення та інші суспільні інституції і процеси.
Глобалістика – це методологія наддержавного планетарного всесвітнього підходу до вирішення земних проблем: негативних наслідків науково-технічного прогресу; розширенням сфери міжнародного поділу праці; моральними наслідками; катастрофічним погіршенням рівня життя у найменш розвинутих країнах; загостренням міжнародних, релігійних та етнічних конфліктів. Терміни “глобалістика”, “глобалізм”, “глобалізація” набули свого поширення у 90-х рр. ХХ ст., входять до синонімічного ряду таких історично сформованих філософських категорій, як “єдине”, “загальне”, “все єдине”.
Глобальні проблеми — це особливі соціальні явища та процеси у сучасному світі, які за масштабами і значущістю вирізняються загальнопланетарним характером, пов’язані з життєвими інтересами народів світу і можуть бути вирішені шляхом взаємодії усіх країн світу.
Глобальний (від франц. global – всесвітній, загальний < лат. globus – куля) – 1) той, що охоплює всю земну кулю, всесвітній; 2) усебічний, усезагальний, універсальний.
Гносеологія (від грец. гнюуйт – «знання» і льгпт – «вчення, наука») – теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.
Гончарство – традиційне народне ремесло, виробництво глиняного посуду, а також інших глиняних виробів (кахлів, іграшок, скульптур). Виникло в епоху неоліту і являло собою значний крок у розвитку продуктивних сил. За доби енеоліту гончарні вироби, окрім утилітарного призначення, починають виконувати й естетичну функцію: їх починають оздоблювати орнаментом, розфарбовуватися глиняними кольоровими фарбами.
Гравюра (франц. gravure, graver – вирізати, висікати) – вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного художником-гравером на спеціально підготовленій дошці або ж друкарській формі; пластина, на якому вирізьблено малюнок.
Графіка (грец. Graphikē, graphō – пишу, креслю, малюю) – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері за допомогою пензля, олівця, пера тощо.
Графіка книжкова – друковані художні зображення, в основі яких лежить графічний малюнок.
Графіті – стародавні написи і малюнки, зроблені гострими предметами на стінах, ремісничих виробах.
Гри́вна, то́рквес – нашийна прикраса, що мала форму гладкого, або витого обруча із дорогоцінного металу. У історичний період до Київської Русі, найчастіше із золота, пізніше – зі срібла. В Київській Русі використовувалася як грошова одиниця.
Гуманнзм – визнання людини найвищою цінністю в світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.
Гуманізм — 1) ідейний напрям у культурі Відродження, який обстоював право на існування світської культури, незалежної від релігії; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з "вічних цінностей" і "природних прав". Гуманізм долає національні, расові, релігійні та соціальні обмеженості у ставленні до людини.
Д
Дадаїзм (фр. dadaisme, від dada – дитячий коник, переносно-дитячий лепет) – модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку ХХ ст. Характерні риси дадаїзму: антиестетизм, зумисний примітивізм. Дадаїзм – попередник сюрреалізму.
Деїзм (від лат. Dues – Бог) – релігійно-філософське вчення, згідно з яким бог – творець світу і природи, але не втручається у хід процесів і явищ, що відбуваються у ньому. Виник у Великобританії ХVІІ ст. Характерний для світогляду доби Просвітництва.
Декор – сукупність елементів, що становлять зовнішнє оформлення архітектурної споруди або його інтер'єрів, може бути живописним.
Держава – форма політичної організації суспільства, що прив’язана до певної території.
Детермінізм — пояснення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип детермінізму посідає провідне становище в науці і матеріалістичній філософії.
Дефініція — визначення поняття через підведення під ширше (родове) поняття і вказівку видових особливостей. Наприклад, "береза – це дерево з білою корою".
Дикість – період історії первісного суспільства,у сучасній археологічній періодизації відповідають палеоліт і мезоліт. Цей період характеризуються поступовим виділенням людини з тваринного світу, привласнення готових продуктів природи, створенням перших найпростіших знарядь праці, добування вогню. Бере початок у період появи людини і закінчується виникненням гончарства. Виникає перша форма суспільно-економічних відносин – “первісне людське стадо”, яке мешкає на певній території і є невеликою групою людей без професійних та соціальних відмінностей.
Детинець – укріплена центральна частина давнього міста на Русі.
