Стиліза́ція – у мистецтві й літературі свідоме наслідування формальних прикмет якогось стилю

Структура — закономірний зв'язок, усталене відношення між елементами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).

Структуралізм — напрям у сучасній (переважно французькій) філософії та культурології, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філософії. Він розглядає структуру як щось вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. Структуралізм мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К.Леві-Стросс, М.Фуко та ін.

Суб'єкт — у гносеології – той, хто здійснює пізнавальні зусилля.

Субкультэра – сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. Кожна культура є цілісним утворенням, що складається з множинності субкультур, проте вони не є її механічними складниками. У реальному житті вони перехрещуються, зливаються, розмежовуються або ж відрізняються за деяким параметрами аж до протистояння основному масиву культури, перетворюючись на його альтернативу. Розрізняють професійні, молодіжні, наукові, творчі, релігійні субкультури, субкультури національних меншин тощо. В антропології — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму; твори супрематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло).

Суспільство – організована сукупність людей, об’єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку; соціальна система, заснована на співпраці людей, має власну динамічну систему взаємозв’язків його членів, об’єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими та національними відносинами.

Сутність і явище — категорії філософії, в яких відображаються рівні пізнання дійсності. В категорії явища схоплюється рівень зовнішніх, мінливих, несуттєвих характеристик речей, які дані чуттєвому пізнанню. Сутність відображає внутрішні, усталені, суттєві риси, які осягаються розумом. Ряд філософів твердить, що ми здатні пізнати лише явище (Берклі, Юм, Кант, позитивісти). Діалектики говорять про взаємозв'язок і взаємопроникнення явищ і сутності.

Сцієнтизм — абсолютизація науки (наукових методів і цінностей) у філософії, соціології і суспільній свідомості взагалі. Сцієнтизм знецінює гуманістичні (релігійні, етичні, естетичні та ін.) цінності і, по суті, розглядає людину як біоробота. Поняття сцієнтизму близьке за змістом до натуралізму.

Сюрреалізм (фр.surrealism, буквально – надреалізм) – модерністська течія в літературі і мистецтві ХХ ст., яка намагається джерела творчості знайти в підсвідомості.

Табу – первісно: релігійна заборона на використання певних предметів, дій, слів, порушення якої накличе кару вищих сил. Заборона.

Текстиль – власне текстиль виготовлюється в процесі ткацтва, в'язання, макраме або прісування волокон (повсть, фетр).

Телеологія — вчення, згідно з яким розвиток, зміни в природі і суспільстві несуть у собі певну мету. І тому відносно них можна ставити питання, не чому (яка причина), а для чого (з якою метою). Якщо стосовно неживого світу такий підхід можливий лише в рамках ідеалізму (тут можна твердити, що будь-яке явище створене надприродною силою з певною метою), то стосовно біологічних істот телеологічний підхід мав деякий сенс і з погляду науки.

Теологія — богослов'я, вчення про Бога, система християнських догматів.

Теорія — ієрархічно розбудована система понять про певну сукупність об'єктів. Теорія включає найбільш загальні ідеї чи принципи, які об'єднують менш загальні поняття. Теорія повинна бути логічно не суперечливою і узгоджуватись з фактами.

Тоталітаризм (фр. totalite – сукупність, повнота, від лат. totus – увесь, цілий) – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод.

Тотемізм – сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв’язок між людьми (плем’ям, родом) та окремими видами рослин, тварин, птахів, звірів.

Травесті́я (від іт. travestire – перевдягати) – один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів. Травестія як жанр з'явилася в Італії в XVII ст. Найвідоміший майстер цієї форми — французький поет П. Скаррон, автор поеми «Вергілій навиворіт». В українській культурі травестія відіграла важливу роль в кін. XVIII – поч. XIX ст., позначеного переходом літератури на народну мову. Першим явищем травестії вважається «Батрахоміомахія» – травестія на «Іліаду» Гомера, здійснена в античну добу Пігретом. Зверталися до травестії і в російській літературі: В. Майков, «Єлисей, або Роздратований Вакх»; М.Осипов, «Верґілієва Енеїда, вивернута навспак». Найоригінальніший приклад травестії, що став подією в українській літературі була «Енеїда» Івана Котляревського, в основу якої покладена героїчна поема Верґілія. До травестії вдавалися також послідовники Івана Котляревського (К. Думитрашко)..

Традиції– конкретні форми прояву звичаїв, звичок, обрядів і ритуалів, поведінки, дій, оцінок, які характеризуються особливою стійкістю та цілеспрямованими зусиллями людей з метою збереження та передачі їх наступним поколінням; форми передачі соціального досвіду.

Традиційна культура – культура, характерною особливістю якої є дуже повільний характер змін. Передається від покоління до покоління майже у незмінному вигляді шляхом неписьмової і невербальної комунікації. Є характерним для суспільства, яке орієнтується на збереження самобутності, культурної своєрідності.

Требник – церк. кн., яка містить богослужіння і моління, що виконуються для окремих осіб чи груп (треби) і не пов'язані з св. місцями (церква, престол) та церк. календарем (свята, обходи). Т. вживається для чинів хрещення, миропомазання, покаяння, шлюбу, висвячень і різних треб (похорон, освячення дому) та містить пасхалію й ін.

Тридентський собор – 19 вселенський собор Римо-католицької церкви відбувався між 1545 та 1563 роками і мав чотири засідання. Своє ім'я носить за іменем міста де він проходив — Тренто (іт. Trento, лат. Tridentum). Два засідання відбувалися також в Болоньї. Собор почався 13 грудня 1545 року і закінчився 4 грудня 1563 року. Закріпив догмати католицизму, підтвердив верховенство римських пап над церковними соборами, підсилив гоніння на єретиків, увів строгу церковну цензуру. Рішення Тридентского собору стали програмою Контрреформації.

Українська культура – сукупність надбань, спосіб сприйняття світу, система мислення та творчості українського народу.

Унісон – одночасне звучання кількох звуків однієї висоти.

Усна народнопоетична творчість – художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, в яких за допомогою засобів мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування; є відображенням світогляду, уявлень, почуттів, філософії, народнопоетичної фантазії.

Утилітаризм — етичне вчення, згідно з яким в основі моральних вчинків людини лежить користь. Засновником утилітаризму є англійський мислитель І.Бентам.

Фактура – (лат. factura – оброблення, побудова). Особливості побудови та оздоблення поверхні предмета. Фактура у живописі та архітектурі – своєрідність художньої техніки.

Фаса́д (від фр. faзade, від face – лице, лицьовий бік) – зовнішній вигляд певного боку або частини споруди.

Феєрія – п’єса з фантастичним казковим сюжетом, яка заснована на ефектах магії, чудес, яскравої видовищності. Присутні вигадані персонажі, яких наділено надприродною, магічною силою; чарівне, казкове видовище.

Феномен — 1) у буденній мові – явище, унікальне в своєму роді; 2) у філософії — чуттєві дані, взяті безпосередньо, як самі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця — це феномен. І він бере його як самоданість. Для вченого ж це — явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

Фетишизм — викривлене відображення в суспільній свідомості певних явищ, за якого речі наділяються не притаманними їм властивостями (фетишизація грошей, золота, символів влади і т. ін.).

Філософія — світоглядно-теоретичне знання, спрямоване на осмислення універсальності, сутності світу та місце в ньому людини. Формами буття філософських знань є філософська ідея, філософське вчення, філософські школи, течії напрямки. Головний предмет філософії – відношення “людина-світ”. Різноманіття філософських питань і проблем знаходять своє вирішення і розгляд у системі структурних підрозділів філософії, зокрема: онтології, гносеології, соціальній філософії, філософські антропології, аксіології тощо. Функції філософії: світоглядна, гносеологічна, загально-методологічна, прогностична, аксіологічна, гуманістична, освітня тощо.

Філософія життя — напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX - початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи психологічній формах) основним предметом філософії. Представники — Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд. Детальніше див. у тексті.

Фовізм (фр. fauves – дикий) – один з напрямів модернізму, для якого властиві поєднання яскравих, «агресивних» кольорів, декоративність, пластичні деформації предметів.

Фольклор – художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язаний з життя і побутом людини. Є відображенням світоглядних, етичних та естетичних поглядів народу.

Формалізація — метод пізнання, який полягає в передачі змісту формальними (знаковими) способами — графіками, формулами, мовою математики, діаграмами і т. ін. Формалізація забезпечує зручне і ефективне використання знання. Протилежним до формалізації виступає інтерпретація (див. зміст і форма).

Фортифікація (лат. fortification, fortis – міцний, fasio – роблю) – способи будівництва спеціальних військових споруд з метою полегшення бою для своїх військ та ускладнення для військ противника.

Фреска (Fresco) – техніка настінного малярства на мокрому тиньку з піску і вапна фарбами, відпорними на лужний вплив вапна. Малюванню Ф. переважно передує малюнок (графія) на заправі гол. контурів композиції. Слово фреска походить з італійської мови „dipingere al fresco“, що українською означає „малювати на свіжому”.

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – авангардистський напрям у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створити мистецтво майбутнього, відкидали класичну художню спадщину, насаджували ідеї фантастики, урбанізму, крайнього формалізму.

Хепенінг (англ. happening – подія, випадок) – напрям у модерністському мистецтві, що виник у кінці 50-х рр. ХХ ст. у США. В основі хепенінгу – виконання художником якоїсь незапланованої дії перед публікою та за її участю.

Християнство – монотеїстична релігія.Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа трьох світових релігій.

Хро́ніка (грец. chronikуs – зв'язаний із часом) – зібрання з викладом найважливіших подій того чи іншого періоду в хронологічному порядку. На Русі – літопис. Один із жанрів історичної літератури.

Художній образ – це суть мистецтва, це чуттєве відтворення життя, яке зроблене із суб’єктивних, авторських пізнань.

Художня культура – сукупність художніх цінностей, їх відтворення та функціонування.

Хуторянство – течія у художньому мисленні України ХІХ – ХХ ст., у центрі якої – захист гідності “маленької людини” та критика урбаністичної цивілізації.

Цивілізація — в широкому розумінні те ж, що і культура; у вужчому розумінні певний рівень розвитку культури класового суспільства, який передбачає наявність державності, письма, техніки і т. ін. Представники філософії життя (Шпенглер) під цивілізацією розуміли раціональні здобутки культури (бюрократію, науку, техніку), які легко передаються від народу до народу і є свідченням занепаду культури. До наукового обігу термін “цивілізація” вперше ввів барон Поль Анрі Тірі Гольбах (1766).

Цінність — значимість, яку люди надають речам чи явищам і яка лежить в основі ставлення до них (вибору, надання переваги і т. ін.). Цінність має місце лише в актах оцінки, коли ми вибираємо, вибудовуємо ієрархічну структуру цінностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджували нео-кантіанці (Ріккерт), М.Вебер, М.Шелер та ін.

Часосло́в, або молитвослов – церковно-богослужбова книга, що містить молитви щоденних церковних служб, призначена для вжитку священиків, читців і співаків. Назва походить від слова «часи» (години), частини церковних служб.

Частина і ціле — категорії, в яких відображаються єдність і розчленованість речей і явиш. Ціле не є механічною сумою частин, воно породжує нову якість. Однак цілісність не слід розуміти як щось, що існує поза частинами. Категорії "частина" і "ціле" лежать в основі методів аналізу і синтезу.

Чернь – сплав срібла, свинцю, сірки та інших компонентів, використовувався ювелірами Київської Русі.

Шкільна драма – вистави ХVІІ – ХVІІІ ст., що ставилися учнями Києво-Могилянської колегії, академії та братських шкіл за творами викладачів цих закладів. У них використовувалися релігійні, біблійні та історичні сюжети дидактичного характеру.

Язичництво – форми релігії, що засновані на політеїзмі. Синонімом є поганство.

Якість і кількість — категорії, які характеризують зовнішні буттєві визначеності речей. Якість – сукупність ознак, що вирізняють цю річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними. Кількість – відмінність речей однієї якості (вага, довжина і т. ін.) або міра сукупності речей однієї якості. За Гегелем, якість і кількість пов'язані в такий спосіб, що кількісні зміни на певній межі переростають в якісні. В марксизмі це один із законів діалектики.