Психологічні аспекти залежності від психоактивних речовин

Сучасна українська молодь росте в умовах трансформаційних процесів в українській державі. Становлення ринкових відносин, вільне поширення другорядної західної кіно- і відео- продукції, прорив в інформаційній сфері - це й багато чого іншого визначає більш спокійне, порівняно з попередніми поколіннями, відношення сучасних молодих людей до вживання алкогольних напоїв, тютюнопаління, вживанню, або спробам вживання наркотичних і токсичних речовин.

Зараз існує загрозлива тенденція щодо росту наркоманії, так мав спроби наркотизації кожний шостий хлопець, або кожна двадцята дівчина. Високий рівень урбанізації зістикується з більш питомою вагою підлітків, які мають таку поведінку.

Досвід уживання наркотиків стрімко збільшується з віком: в 13-14 років пробували наркотик 9%, до 17 років - 18%, 6% неповнолітніх у віці 13-17 років регулярно вживають наркотики (з них 3,4% - останні 30 днів, а 2,6% - від 3 разів на місяць або щодня).

Найпоширенішими наркотиками серед підлітків є гашиш. 17% опитаних хлопців і 6% дівчин вказують, що вперше вони вживали саме цей наркотик.

Як правило, перша наркотизація відбувається в компанії друзів. Це підтверджують і результати дослідження. Серед тих, хто має досвід вживання наркотиків - 39% приймали ці речовини в компанії друзів, 23% - одержали наркотик від старшого друга (подруги), 17% - від друга свого віку, або молодшого. Таким чином, можна констатувати, що сьогодні наркотики стали в уяві молоді чимось звичайним і нестрашним.

Із сучасних наукових позицій наркотична речовина - це речовина, офіційно визнана наркотичною через її здатність навіть при однократному вживанні викликати специфічний ейфоричний стан, а при систематичному - психічну або фізичну залежність.

Психоактивна речовина (ПАР) - речовина, що має подібне до наркотичного вплив на організм, але офіційно не віднесена до наркотиків.

Наркоманії (токсикоманії) - це хворобливий стан, що проявляється потягом до систематичного вживання наркотичних (психоактивних) речовин, супроводжується явищами психічної і фізичної залежності.

Причини зловживання наркотичними речовинами - складні й різноманітні. Велике значення надається факторам соціальним та культуральним. Приводять до розвитку наркоманії такі особистісні відхилення, як інфантилізм, підвищена сугестивність, схильність до демонстративного поводження, прагнення бути в центрі уваги при поєднанні з низькими позитивними соціальними установками. Серед соціально обумовлених причин зловживання наркотиками, найчастіше визнається соціальна невпорядкованість, відсутність роботи, низьку кваліфікацію праці, стан хронічного стресу. Крім того, у останній час ризик розвитку негативних залежностей зростає й серед підлітків, які:

1. перенесли насильство;

2. стали жертвами жорстокого обігу в родині, у різних побутових ситуаціях;

3. перенесли психічні травми у зв’язку зі смертю батьків, втратою близьких людей і т.п.;

4. важко пережили розлучення батьків;

5. перенесли спроби самогубства, а також висловлюють намір покінчити із собою;

6. сором’язливих підлітків;

7. перенесли аборт і інші серйозні медичні втручання;

8. обдарованих дітей, що мають проблеми із пристосуванням до навколишнього середовища;

9. потрапили в кризові ситуації, які привели до розладу соціальної адаптації.

Практично всі хворі наркоманією відзначають, що їх "зрив" у період ремісії був пов’язаний з різними стресами, які вони не змогли пережити. Це й емоційно негативно пофарбовані дистреси (розрив із близькою людиною, скандали в родині), так і еустреси (свята, зустрічі старих друзів), супроводжувані позитивними емоціями.

При хронічному вживанні опіатів змінюється зовнішній вигляд і стан хворих, вони виглядають значно старше свого віку: шкіра бліда, суха, з жовтим відтінком, з численними зморшками на обличчі. Характерне руйнування й випадіння зубів. Спостерігається раннє полисіння, волосся втрачає блиск, стає ламким. Знижується маса тіла. У наркоманів можна виявити уздовж поверхневих вен кінцівок множинні сліди від не медикаментозних ін’єкцій, часто вени склерозуючі уплотніння. Хворі стають брехливими, потайливими, байдужими, не мають позитивної прихильності до будь-кого.

Хронічне споживання марихуани (гашиш), пов’язане зазвичай з неблагополуччям у родині, поганою успішністю й прогулами занять у школі, з ранньою сексуальною активністю, застосуванням інших наркотичних засобів (у тому числі алкоголю, психостимуляторів, галюциногенів і седативних засобів). Інші фактори, які сприяють вживанню марихуани включають: самолікування при станах тривожності, депресії, незадоволення життям, протест проти суспільних норм поводження.

Особи, які вживають гашиш, відрізняються вираженими шизотимічними особливостями, а ті, хто припинив його вживання, страждають вираженими депресіями. При психологічному обстеженні у хворих, які тривалий час вживали марихуану, виявлені значні порушення пізнавальних процесів, зокрема розуміння й засвоєння нової інформації, послаблення креативних (творчих) здібностей, мовних функцій, зниження здатності до активної уваги, формування короткочасної й образної пам’яті, порушення аналітично-синтетичних здібностей.

З боку психіки виникають: галюцинації, маячення, почуття тривоги, депресія, напади паніки, особистісне зниження, погіршення пам’яті і мислення – все це зазвичай приводить до слабоумства та суїцидальних спроб.

До іншого типу небезпечних наркотичних речовин варто віднести кокаїн. Кокаїн має збудливу дію на ЦНС, подібну до фенаміну. Виникають порушення емоцій у вигляді ейфорії, непродуктивна активність, безсоння, при передозуванні - дратівливість, агресивність, імпульсивне сексуальне поводження, нерідко з’являються галюцинації. Клінічно відзначаються: блідість обличчя, розширення зіниць, тахікардія, підвищення артеріального тиску, нежить і кашель. Эйфоризуючий ефект нетривалий: вже через 40-60 хвилин підвищення настрою зникає й може виникнути глибока депресія, що іноді стає причиною суїцидів. Психічна залежність від препарату надзвичайно виражена й часто розвивається після однократного прийому. Багаторазове повторне вживання кокаїну приводить до підвищення толерантності, іноді до смерті від передозування.

Варто пам’ятати, що в осіб, що перебувають у безпосередньо близьких відносинах із тими, хто зловживає психоактивними речовинами (родичі, члени родин, дружини й чоловіки) розвивається стан, що має психологічні особливості, схожі з наркоманією. Вони змушені приховувати факти наркотизації своїх близьких від навколишніх, трансформувати своє життя, сполучаючи формально благополучне зовнішнє поводження із внутрішнім дискомфортом, що веде до неадекватності емоційного «Я».

Суїцидальна поведінка

Самогубство відоме людству з давніх часів, але на різних етапах історії ставлення до нього було різним. Практично у всіх народів існували випадки принесення себе у жертву заради суспільних, або релігійних інтересів. Наприклад, як спосіб виживання свого роду у голодні часи, чи самогубство “старовірів”, які не бажали прийняти хрещення. Позбавляли себе життя й жінки у випадку смерті чоловіка, демонструючи вірність (у Індії позитивно відносились до обряду самоспалення жінок у разі смерті чоловіка). Серед офіцерів склався «кодекс честі полководців», коли у разі поразки, її позор знімався самогубством.

Самогубства частіше трапляються у періоди так званих спадів суспільства (1908, 1923, 1933 р.р.). Ця залежність обумовлена не тільки соціальними, або економічними умовами, хоча вони й мають місце. І багаті й бідні однаково знаходять привід покінчити з життям (застрелив себе російський міліонер Сава Морозов, покінчила із собою 38-річна дочка міліордера Онасіса).

Проблема суїцидів є найбільш серйозною і в індустріально розвинених країнах (більш за все у Швеції), причому рівень завершених самогубств у чоловіків набагато вищий, ніж у жінок, хоча останні вчиняють суїцидальні спроби частіше. Можливо, це пов’язане з тим, що чоловіки переважно використовують більш травматичні засоби, наприклад зброю, повішення, або кидаються з висоти, а не отруюються, як це роблять жінки.

Серед молоді за останні два десятиріччя відмічається загальне зростання ризику суїцидів. Так, суїцидальні спроби у дітей молодшого та підліткового віку досить рідкі, але з 14-15 років суїцидальна активність починає різко зростати (30% дітей цього віку мають суїцидальні думки). Спроби самогубства роблять 6% юнаків та 10% дівчат.

Взагалі, зростанню суїцидальної активності населення пострадянського простору сприяє зміна ідеологічних пріоритетів доблесті та милосердя на здобування матеріальних цінностей і досягнення повноти життєвих відчуттів. Відсутність навіть одного з цих компонентів у сучасної людини може викликати почуття неповноцінності.

Суїцид - навмисне позбавлення себе життя. Переважна частина самогубств відбувається психічно здоровими особами в стані соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту.

Найчастіше суїциди виникають при явищах депресії, яка може бути і у здорових осіб та зв’язана з певною травмуючою ситуацією, або у психічно хворих на фоні розладів мислення.

Психологічний стан, у якому приймається рішення про самогубство, характеризується як кризове, пов’язане з міжособистісним або внутрішньоособистісним конфліктом. Тривалість пресуїцидального періоду, тобто до моменту завершеного суїциду, різна - від декількох хвилин до декількох днів, тижнів або місяців.

У стані суїцидальної кризи людина відчуває тривогу, депресію, занурення у свої переживання, заглиблена у себе, все інше для неї перестає існувати. Песимістична особистісна установка на перспективи виходу з кризи й негативне відношення до себе досягає своїх крайніх форм і визначає суїцидальне поводження - спочатку думки й наміри про самогубство, а потім підготовку й реалізацію акту суїциду.

Суїцидальна поведінка має декілька різновидів:

1. Протест, або протест-помста;

2. Заклик;

3. Уникнення;

4. Самопокарання;

5. Відмова;

Протестні форми поведінки виникають, як замах на об’єктивну ланку конфлікту, що агресивна по відношенню до людини. При цьому “помста” – це конкретний протест з метою нанесення збитку ворожому (з погляду суїцидента) оточенню. Поведінкову реакцію такого типу вважають переходом неможливої гетероагресивної поведінки у варіант нанесення собі аутоагресивних дій.

Суїцидальна поведінка по типу “заклик” має намір привернення до себе уваги з боку оточення, заради зміни існуючого стану справ. Статистично, з кожних п’яти суїцидентів - чотири у тому чи іншому вигляді намагалися за такий спосіб вийти з кризового стану.

Поведінка по типу “уникнення” виникає у людей у випадках, що загрожують біологічному існуванню особи, або значно знижують самооцінку, за умов її з досить високого початкового рівня. При цьому людина немов би самоусувається від кризової ситуації.

Мотивація суїцидальної поведінки по типу “самопокарання” виникає у випадках, коли має місце своєрідна інтроекція на себе водночас, у ролі “судді” та “підсудного”, супроводжується активним самозвинуваченням та спробами знищити в собі “ворога”.

У випадку “відмови”, трапляється своєрідне “злиття” цілі та мотиву, що виливається у суїцидальну поведінку, як прояв капітуляції перед обставинами.

Вибір способу самогубства залежить від соціальних, культурно-історичних, релігійних, естетичних, ситуаційних моментів і індивідуально-психологічних особливостей людини. Він також визначається щирим наміром позбавити себе життя, або тільки бажанням демонструвати навколишнім цей намір. Відсутність мети навмисного бажання позбавити себе життя, дозволяє відрізнити істинний суїцид від різних форм парасуїцидального поводження.

У різних індивідуумів можуть виникати різні суїцидонебезпечні індивідуально-психологічні реакції. Однак особливості самого суїцидального поводження багато в чому визначаються тим особистісним змістом, що надається людиною його рішенню про самогубство: протест кривдникові, заклик до жалю, уникнення страждань, самопокарання, усвідомлена відмова від життя.

Період слідом за суїцидальною спробою визначається як постсуїцидальний стан, що також має певну динаміку. Його тривалість і прогноз у плані здійснення повторних суїцидів визначаються актуальністю конфлікту (розв’язався він чи ні). Наявністю, або відсутністю критичного відношення до своїх дій, а також аналогічних суїцидних реакцій у минулому.

Виділяють наступні ознаки високого ризику самогубства:

1. Спроба самогубства в анамнезі. Друга спроба скоюється найчастіше на протязі трьох місяців після першої;

2. Психічні розлади: депресія, психози, алкоголізм, наркоманія;

3. Рід зайнятості: безрорбітні та некваліфіковані робітники роблять спроби самогубства частіше ніж кваліфіковані. Частіше зустрічається суїцидальне поводження серед акторів, лікарів, музикантів, поетів, письменників, співробітників правоохоронної системи, лікарів (особливо психіатрів, офтальмологів, стоматологів и анестезіологів), страхових агентів, юристів;

4. Сімейний стан та коло спілкування. Найбільш високий ризик суїциду у неодружених, розлучених, удов та удівців, тих хто знаходиться у шлюбі, але бездітні, одинаків, втративших кохану людину;

5. Стать. Чоловіки здійснюють самогубство втричі частіше ніж жінки, але жінки у 2-3 рази частіше роблять спробу самогубства;

6. Вік. Підйом самогубств припадає на молодь 15-19 років, чоловіків 50-70 років, жінок після 50 років (найчастіше у 55-65 років);

7. Сімейний анамнез та релігійна приналежність. Суїциди частіше роблять ті, у кого в сім’ї були подібні випадки. Особи з католицьких і мусульманських сімей рідше прибігають до самогубства;

8. Стан здоров’я. Ризик самогубства зростає після операцій, при постійних болях, при хронічних та невиліковних хворобах, хворих та інфікованих ВІЛ (у 30-40 разів частіше ніж серед здорових), онкохворих (у 2-4 рази частіше);

Дуже важливим є оцінка ризику самогубства. Кожний підхід до такої оцінки повинен бути індивідуальним. Завжди є можливість вплинути на рішення людини піти з життя. При наявності психозу часто досить буває лікування основної хвороби, при афективних розладах – призначення спеціалістом антидепресантів, іншим людям необхідна моральна підтримка. До будь-яких висловлювань, щодо наміру самогубства треба відноситись вкрай серйозно, бо ніколи не можна виключити після цього його реальних спроб. Доцільно знати також такі поняття:

1. Пресуїцидальний синдром – тип суїцидальної динаміки, що може тривати від тижня до декількох місяців;

2. Суїцидальні тенденції – думки та спроби самогубства, як збочення захисного інстинкту. Сюди ж відносяться дії, що робляться недостатньо обмірковано у зв’язку з незрілістю уявлення про життя та смерть;

3. Суїцидоманія – постійне намагання закінчити життя самогубством (частіше при депресіях, шизофренії, психопатіях);

4. Парасуїцид – це незавершені суїцидальні дії, які є наслідком суїцидального шантажу, або тип суїцидальної поведінки, котра передує завершеному суїциду;

5. Суїцидальний шантаж – погрози заподіяти самогубство, які треба розглядати засобом впливу особистості на несприятливу ситуацію. Однак при цих “демонстраціях”, завжди існує загроза того, що спроба може бути реалізована.

Організаційними формами надання медико-психологічної допомоги особам у суїцидальній кризі є: «Телефон довіри», кабінети соціально-психологічної допомоги в диспансері, кризовий стаціонар, де людина може одержати не тільки різноманітні види психотерапевтичної допомоги, але й медикаментозне лікування.