Рівні внутрішньої картини хвороби

У більшості сучасних психологічних досліджень внутрішньої картини хвороби, при різних нозологічних формах, у її структурі виділяється кілька взаємозалежних сторін (рівнів):

1. Болюча (сенсорна) сторона хвороби (рівень відчуттів, почуттєвий рівень) - локалізація болів і інших неприємних відчуттів, їхня інтенсивність і т.д.

2. Емоційна сторона хвороби зв’язана з різними видами емоційного реагування на окремі сторони, симптоми, захворювання в цілому і його наслідку.

3. Інтелектуальна сторона хвороби (раціонально-інформаційний рівень) зв’язана з представленнями і знаннями хворого про його захворювання, міркуваннями про його причини і наслідки.

4. Вольова сторона хвороби (мотиваційний рівень) зв’язана з визначеним відношенням хворого до свого захворювання, необхідністю зміни поводження і звичного способу життя, актуалізацією діяльності по поверненню і збереженню здоров’я.

На підставі цих сторін у хворого створюється модель захворювання, тобто уявлення про її етіопатогенез, клініці, лікуванні і прогнозі, що визначає «масштаб переживань» її поводження в цілому.

Відстань між справжнім положенням справ, здоров’ям і «моделлю хвороби» може, як перебільшуватися, так і применшуватися, аж до повного заперечення як такої.

 

гипернозогн нормонозогнозія гипонозогнозия

паніка адекватна реакція заперечення хвороби

Масштаб переживання хвороби

 

При адекватному типі реагування (нормонозогнозія) хворі правильно оцінюють свій стан і перспективи, їхня оцінка збігається з оцінкою лікаря.

При гипернозогнозії хворі схильні переоцінювати значимість окремих симптомів і хвороби в цілому, а при гіпонозогнозії - схильні їх недооцінювати.

Типи реакції на хворобу

Можна виділити три головних реакції хворого на своє захворювання: стенічна, астенічна і раціональна.

1. При активній позиції хворого до лікування й обстеження говорять про стенічну реакції на хворобу. Є, однак, і негативна сторона цього поводження, тому що хворий може бути слабко здатним до виконання необхідних обмежень стереотипу життя, що накладаються захворювань.

2. При астенічній реакції на захворювання в хворих мається похилість до песимізму і помисливості, але вони відносно легше, ніж хворі зі стенической реакцією, психологічно пристосовуються до захворювання.

3. При раціональному типу реакції має місце реальна оцінкаситуації і раціональний відхід від фрустрації.

Ряд авторів (Рейнвальд Н.И., 1969, Степанов А.Д., 1975, Лежепекова Л.Н., Якубов П.Я., 1977) описує типи відносини до хвороби, маючи у виді характер взаємодії, що складається при цьому між лікарем і пацієнтом.

На реакцію особистості і підтримку цієї реакції впливають:

1. характер діагнозу;

2. зміна фізинчної повноцінності і зовнішності;

3. зміна положення в сім’ї, суспільстві;

4. життєві обмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;

5. необхідність лікуватись, операції.

На поведінку і реакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступеня зрілості особистості і її актуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або "втеча у хворобу". У астенічних, тривожних людей дуже важливі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакція особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, "втечі в хворобу" і іпохондричної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.

Типи особистісної реакції на захворювання (Якубов Б.А.,1982)

Подружня реакція. Ця реакція характерна для хворих з розвиненим інтелектом. Вони як би з перших днів захворювання стають «асистентами» лікаря, демонструючи не просте слухняність, але і рідку пунктуальність, увагу, доброзичливість. Вони безмежно довіряють своєму лікуючому лікарю і вдячні йому за допомогу.

Спокійна реакція. Така реакція характерна для облич зі стійкими емоційно-вольовими процесами. Вони пунктуальні, адекватно реагують на усі вказівки лікаря, точно виконують лікувально-оздоровчі заходи. Вони не просто спокійні, а навіть представляються «солідними» і «статечними», легко вступають у контакт із медичним персоналом. Можуть іноді не усвідомлювати свою хворобу, що заважає лікарю виявити вплив психіки на хворобу.

Неусвідомлювана реакція. Така реакція, маючи патологічну основу, виконує в ряді випадків роль психологічного захисту, і цю форму захисту не завжди варто усувати, особливо при важких захворюваннях з несприятливим результатом.

Слідова реакція. Хворі перебувають під владою упереджень, тенденційності. Вони підозрілі. Недовірливі. З працею вступають у контакт із лікуючим лікарем, не додають серйозного значення його вказівкам і радам. У них часто виникає конфлікт із медичним персоналом. Незважаючи на психічне здоров’я, вони демонструють часом так називану «подвійне переорієнтування».

Панічна реакція. Хворі перебувають під владою страху, легко навіювані, часто непослідовні, лікуються одночасно в різних лікувальних установах, як би перевіряючи одного лікаря іншим лікарем. Часто лікуються в знахарів. Їхні дії неадекватні, помилкові, характерна афективна нестійкість.

Руйнівна реакція. Хворі поводяться адекватно, необережно, ігноруючи усі вказівки лікуючого лікаря. Такі особи не бажають змінювати звичний спосіб життя, професійне навантаження. Це супроводжується відмовленням від прийому лік, від стаціонарного лікування. Наслідку такої реакції бувають часто несприятливими.

У типології реагування Н.Д.Лакосиной і Г.К.Ушакова (1976) як критерій, узятого за основу класифікації типів, виділяється система потреб, що фруструються захворюванням: вітальна, суспільно-професійна, етична чи зв’язана з інтимним життям.

Інші автори (Бурн Д.Г.,1982) думають, що реакція на хворобу в значній мірі обумовлюється прогнозом захворювання.

У будь-якому випадку, з метою подолання самопочуття, що змінилося, і різних проявів хвороби особистістю виробляється комплекс адаптаційних (пристосувальних) прийомів. Е.А.Шевалев (1936) і Щ.В.Кербиков (1971) визначають їхній як реакції адаптації, що можуть бути як компенсаторного (штучне обмеження контактів, підсвідоме маскування симптомів, свідома зміна режиму дня, характеру роботи і т.п.), так і псевдокомпенсаторного характеру (заперечення й ігнорування хвороби). Іншими словами, що занедужало на основі своєї концепції хвороби певним чином змінює звичний спосіб життя, свою трудову діяльність і в цьому відношенні самі різні соматичні захворювання можуть створити однотипні життєві обставини для людини.

Р.Баркер (1946) виділяє 5 типів відносини до хвороби: уникання дискомфорту з аутизацією (характерний для пацієнтів з невисоким інтелектом), заміщення з перебуванням нових засобів досягнення життєвих цілей (особи з високим інтелектом), що ігнорують поводження з витисненням визнання дефекту (в осіб із середнім інтелектом, але високим освітнім рівнем), компенсаторне поводження (тенденції агресивного переносу неадекватних переживань на навколишніх і ін.), невротичні реакції.

У змісті внутрішньої картини хвороби відбивається не тільки наявна життєва ситуація (ситуація хвороби), але і преморбідні особливості особистості хворого, його характер і темперамент. Преморбідні особливості особистості багато в чому можуть пояснити перевага появи в хворих тих чи інших форм реагування на захворювання.