Визначення психічного здоров’я та рівнів психологічної адаптації людини. Критерії здоров’я ВООЗ

Категорії норми і патології, здоров’я і хвороби виступають основними векторами, що задають систему сприйняття і критерії оцінки стану людини в медичній психології. Категорія норми використовується як базовий критерій порівняння поточного (актуального) і постійного (звичайного) стану людей. З поняттям норми в нашій свідомості тісно зв’язаний стан здоров’я. Відхилення ж від норми розглядається як патологія і хвороба. Слово «хвороба» у повсякденній мові використовується для характеристики таких станів, що не здаються нам «нормальними», «такими, як це звичайно буває», і тому вимагають особливого пояснення. Однак змістовне, а не інтуїтивне визначення клінічної норми як теоретичного конструкта - це велика методологічна проблема.

Норма - це термін, у який може вкладатися два основних змісти. Перше - статистичний зміст норми: це рівень або діапазон рівнів функціонування організму чи особистості, що властивий більшості людей і є типовим, що найбільше часто зустрічається. У цьому аспекті норма представляється деяким об’єктивно існуючим явищем. Статистична норма визначається за допомогою обчислення середньоарифметичних значень деяких емпіричних (що зустрічаються в життєвому досвіді) даних. Наприклад, більшість людей не бояться виявитися в замкнутому просторі і вступають у гетеросексуальні контакти, отже, відсутність такого страху і відсутність гомосексуальних контактів - це статистично нормально.

Друге - оціночний зміст норми: нормою вважається деякий ідеальний зразок стану людини. У такого зразка завжди є філософське і світоглядне обґрунтування як стану «досконалості», якого повинні тією чи іншою мірою прагнути всі люди. У цьому аспекті норма виступає в якості ідеальної норми - суб’єктивного, довільно встановлюваного нормативу, що приймається за ідеальний зразок за згодою яких-небудь осіб, що володіють правом установлення таких зразків і які мають владу над іншими людьми: наприклад, фахівців, лідерів чи групи суспільства і т.п.. Як норматив ідеальна норма виступає засобом спрощення й уніфікації різноманіття форм життєдіяльності організму і проявів особистості, у результаті чого одні з них визнаються задовільними, тоді як інші виявляються за гранню припустимого, прийнятного рівня функціонування. Таким чином, у поняття норми може бути включений оцінний компонент: людина повинна бути такою, а не іншою. Усе, що не відповідає ідеалу є ненормальним.

Проблема норми-нормативу зв’язана з проблемою вибору нормативної групи - людей, чия життєдіяльність виступає як стандарт, по якому виміряється ефективність рівня функціонування організму й особистості. У залежності від того, кого наділені владою фахівці включають у нормативну групу, установлюються різні границі норми.

У число норм-нормативів включаються не тільки ідеальні норми, але також функціональні норми, соціальні норми й індивідуальні норми.

Функціональні норми оцінюють стан людини з погляду їхніх наслідків (шкідливо чи не шкідливо) або можливості досягнення визначеної мети (сприяє чи не сприяє цей стан реалізації зв’язаних з метою задач).

Соціальні норми контролюють поведінку людини, змушуючи його відповідати деякому бажаному (що наказується оточенням) чи установленому владою зразку.

Індивідуальна норма припускає порівняння стану людини не з іншими людьми, а зі станом, у якому людина звичайно перебувала раніш і яке відповідає його особистим (а не тому пропонується суспільством) цільовим настановам, життєвим цінностям, можливостям і обставинам життя. Іншими словами, індивідуальна норма є ідеальний з погляду індивіда, а не домінуючої соціальної групи чи найближчого оточення стан, що враховує працездатність і можливості самореалізації конкретної людини.

Для оцінки нормальності (відповідності нормі) психологічного стану особистості, у залежності від мети, психологом чи психіатром можуть застосовуватися будь-які з перерахованих норм. Тому процес оцінки психологічного стану (статусу) індивіда дуже часто здобуває прихований політичний і підданий ідеологічному впливу характер, оскільки в остаточному підсумку критерієм оцінки виявляється система цінностей, що домінує в суспільстві чи у свідомості окремо узятої групи людей.

Характеристика загального самопочуття виявляється центральною ланкою розмежування здоров’я і хвороби. Здорова людина - це та, яка благополучно себе почуває і тому може виконувати повсякденні соціальні функції. Хвора людина - це та, яка має погане самопочуття і тому не може виконувати повсякденні соціальні функції. При цьому дійсна наявність чи відсутність різних відхилень від норми на біологічному рівні існування найчастіше не є визначальним для віднесення себе до здорового чи хворого. Наприклад, люди, що вжили алкоголь на вечірці, мають відхилення від «нормальних» параметрів психічного функціонування (знаходяться в так називаному «зміненому стані свідомості»), однак, вони не є хворими доти, поки в них не порушується виконання соціальних функцій. Виходить, що поняття здоров’я ширше, ніж поняття норми, а поняття хвороби по змісту відрізняється від поняття патології. Ця обставина привела дослідників до пошуку позитивних концепцій здоров’я.

Загальне визначення здоров’я, що було запропоновано Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), включає такий стан людини, при якому:

1) збережені структурні і функціональні характеристики організму;

2) мається висока здатність пристосовуватись до змін у звичному природному і соціальному середовищі;

3) зберігається емоційне і соціальне благополуччя.

Критерії психічного здоров’я по визначенню ВООЗ:

1) усвідомлення і почуття безперервності, сталості свого "Я";

2) почуття сталості переживань в однотипних ситуаціях;

3) критичність до себе і до результатів своєї діяльності;

4) відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів;

5) здатність керування своєю поведінкою відповідно до загальноприйнятих норм;

6) здатність планувати своє життя і реалізовувати свої плани;

7) здатність змінювати поведінку в залежності від життєвих ситуацій і обставин.

Таким чином, здоров’я взагалі і психічне здоров’я зокрема являють собою динамічне сполучення різних показників, тоді як хворобу, навпроти, можна визначити як звуження, зникнення або порушення критеріїв здоров’я, тобто як особливий випадок здоров’я.

В оцінці стану здоров’я в рамках біопсихосоціальної моделі ведучу роль відіграють психологічні фактори. Суб’єктивне здоров’я виявляється в почутті оптимізму, соматичного і психологічного благополуччя, радості життя. Цей суб’єктивний стан обумовлений наступними психологічними механізмами, що забезпечують здоров’я:

1) прийняття відповідальності за своє життя;

2) самопізнання як аналіз своїх індивідуальних тілесних і психологічних особливостей;

3) саморозуміння і прийняття себе як синтез - процес внутрішньої інтеграції;

4) уміння жити в сьогоденні;

5) свідомість індивідуального буття, як наслідок – усвідомлено вибудована ієрархія цінностей;

6) здатність до розуміння і прийняття інших;

7) довіра до процесу життя - поряд з раціональними установками, орієнтацією на успіх і свідоме планування свого життя необхідна та душевна якість, що Е. Ериксон називав базовою довірою, іншими словами, це уміння слідувати природному плину процесу життя, де б і в чому б він ні виявлявся.

Поняття адаптації, на яке вказується в критеріях здоров’я ВООЗ доцільно розглядати з точки зору К.К. Платонова. Він запропонував наступну схему адаптації: 1) власно психічна адаптація, 2) психофізіологічна адаптація та 3) психосоціальна адаптація.