Після приходу до влади у 1917 р. більшовики взяли курс на заміну ринкової економіки комуністичним виробництвом. Почали впроваджуватися насильницькі перетворення в економіці, які отримали назву політики «воєнного комунізму». Вона полягала у проведенні цілковитої націоналізації всіх підприємств, трудової мобілізації, широкому централізмі, запровадженні продрозкладки, забороні приватної торгівлі, скасуванні товарно-грошових відносин, оплаті праці натурою, зрівнялівці у розподілі.
«Комуністичний експеримент» в Україні більшовики розгорнули дещо пізніше, ніж у Росії. 11 січня 1919 р. було
прийнято декрет про порядок націоналізації підприємств. Протягом кількох місяців 1919 р. було усуспільнено підприємства цукрової промисловості, всі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи. Загальне керівництво націоналізованою промисловістю здійснював Укрраднаргосп та його відділи і головні комітети - Укрголовліс, Укрголовцукор, Ук-рголовспирт тощо. Оголоптувалася також державна монополія на хліб, цукор, чай та сіль.
На початку 1919 р. низкою урядових декретів і постанов було запроваджено продовольчу розкладку. Для кожної губернії й повіту визначалася кількість зерна, яку треба було здати державі, без урахування потреб селянських сімей і фактичної наявності в них хліба. Селянські господарства мали здати державі до 85% свого врожаю, що на практиці перетворювалось у звичайну його реквізицію. Здійснення розкладки на місцях покладалося на комбіди. їм на допомогу з міст надсилалися продовольчі загони, що складалися з російських робітників. До початку липня 1919 р. в селах України діяло 46 продзагонів.
У 1919 р. на українських селян було накладено продроз-кладку в розмірі 140 млн. пудів збіжжя. Однак селянство активно чинило опір конфіскації хліба, часто збройним шляхом. До наступу денікінців вдалося зібрати близько 10,5 млн. пудів, половину з яких було конфісковано у поміщицьких маєтках.
Питання про землю ускладнювало відносини селян з більшовиками не менше, ніж продрозкладка. З кінця 1918 p., коли більшовики прискорили темпи комуністичного будівництва, різко посилилася тенденція до примусової колективізації селянських господарств. Під час ліквідації поміщицького землеволодіння в Україні перевага надавалася саме створенню радгоспів і комун.
У резолюції III з'їзду КП(б)У про аграрну політику, ухвалену 6 березня 1919 p., зазначалося:
«1. Приватна власність на землю скасовується. Земля, ліси, води й надра оголошуються загальнонародною власністю. Поміщики та їх довірені, нетрудові орендарі повинні бути негайно виселені з їхніх колишніх маєтків і господарств. Останні мають бути взяті на облік та під контроль земельних відділів рад.
2. Найголовнішим завданням земельної політики є перехід від одноосібного господарства до товариського. Радянські господарства, комуни, громадський обробіток землі й інші види товариського землекористування є найкращими засобами для досягнення соціалізму у землеробстві; через те одноосібне землеробство слід розглядати як тимчасове і відживаюче.
3. Отже, конфісковані землі використовуються в першу чергу для землеробства товариського, громадського та в другу чергу для потреб одноосібних землекористувачів.»
З резолюції III з'їзду КП(б)У про земельну політику
(6 березня 1919 p.).
Селяни не бажали вступати до радгоспів і комун та чинили опір більшовицькій колективізації.
У травні 1919 р. В.Ленін і Х.Раковський змушені були переглянути аграрну політику. Половина земельного фонду цукрових заводів передавалася для розподілу між селянами, проголошувався принцип добровільності при утворенні комун. Але селянство продовжувало протестувати проти політики більшовиків на селі.
