Предмет, метод і завдання макроекономіки

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства.

Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціонування народного господарства в цілому. Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. М. як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет М. включає:

· національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну систему;

· окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо);

· сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту);

· економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини);

· стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики.

В процесі макроекономічних досліджень застосовуються за­гальноприйняті наукові методи системного підходу, аналізу і синтезу, індукції та дедукції, кількісного й якісного аналізу, порівняння, науко-ві абстракції тощо. При вивченні вітчизняних макроекономічних проб­лем обов’язкове використання Законів України з питань економічного розвитку.

Центральним методом макроекономічного аналізу є метод моделювання. Модель – це один із основних способів пізнання і опи­су реального світу економіки.

Побудова макроекономічних моделей дає змогу широко вико­ристовувати методи математичної формалізації. Крім того, при моде­люванні економічних процесів вдається абстрагуватися від несуттєвих деталей і виявити дійсно важливі глибинні зв’язки та залежності у сфері макроекономіки. Абстрагування вважається необхідною складо-вою процесу розробки макроекономічної моделі. Модель будується так, щоб відтворювати характеристики об’єкта, суттєві саме для обраної мети дослідження.

Основним методом макроекономічного дослідження є еко-номіко-математичне моделювання.

Спрощення економічної реальності до певного числа найсут­тєвіших взаємозв’язків полягає в основі макроекономічного моделю­вання, в результаті якого здійснюється макроекономічний аналіз.

11. Основні макроекономічні показники і методи розрахунку ВНП.
В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:
– виробничий метод (метод доданих вартостей);
– за доходами;
– за витратами.

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,
де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

ВВП за витратами = С + І + G + NE,
де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

Для макроекономічного аналізу тенденцій розвитку економіки країни виділяють номінальні і реальні значення ВВП (ВНП).
Номінальний ВВП (ВВПН) — це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.
Номінальний ВНП = £ p × g,
де g – обсяг виробництва товару в поточному році; р– ціна товару в поточному році. валового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.
Таким чином, на величину номінального ВВП впливають два процеси: 1) динаміка обсягу виробництва; 2) динаміка рівня цін.

еальний ВВП можна розраховувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ір):

Інші макроеконоиічні показники:

12. Закон попиту. Нецінові фактори ринкового попиту. Сукупний попит.
Корінна властивість попиту полягає в наступному: при незмінності всіх інших параметрів зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, при інших рівних умовах підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту. Коротше, існує негативна, чи зворотний, зв'язок між ціною і величиною попиту. Економісти назвали цей зворотний зв'язок законом попиту.

Зміна одного або декількох «інших умов» викликає зсув кривої сукупного попиту. Такі умови є нецінові фактори сукупного попиту.
До нецінових факторів належать зміни у споживчих, інвестиційних, державних витратах та витрати, пов'язані із зовнішньоторговельною діяльністю. Зміни в споживчих витратах залежать від рівня добробуту, очікувань та заборгованості споживачів, а також від рівня оподаткування, яке впливає на величину наявних доходів. Необхідно пам'ятати, що це ті зміни в споживчих витратах, які ніяк не пов'язані з пониженням або підвищенням рівня цін.
Іншими неціновими факторами є зміни в інвестиційних витратах, які зумовлюються рівнем процентних ставок, очікуваним рівнем майбутніх прибутків від інвестицій, податками з підприємств, рівнем їх технічного оснащення та масштабами надлишкових виробничих потужностей. У даному випадку мова йде про динаміку попиту на товари і послуги
виробничого призначення, на засоби виробництва. Домінуючу роль тут відіграє підприємницький сектор з його запитами на інвестиційні товари.
При розгляді процентної ставки треба враховувати тільки ті її зміни, які не пов'язані з уже розглянутих вище ефектом процентної ставки як наслідком зміни рівня цін. Тому підвищення або пониження процентної ставки, викликане будь-яким фактором, крім зміни рівня цін, веде до зменшення або збільшення інвестиційних витрат, сукупного попиту.
Очікувані прибутки від інвестицій викликають або збільшення, або зменшення вкладень капіталу. Це безпосередньо позначиться на попиті на товари виробничого призначення, а отже, на тієї частини прибутку, яка пов'язана з інвестиціями.

Будь-які зміни в попиті на такі товари викликають зміщення кривої сукупного попиту.
Зміна рівня податків з підприємств веде до стиснення або розширення фонду накопичення підприємств за рахунок прибутку, що також безпосередньо позначиться на розмірі інвестиційних витрат і сукупному попиті.
Удосконалення техніки і технології має тенденцію до стимулювання інвестиційних витрат і тим самим до збільшення сукупного попиту. Зростання ж надлишкових потужностей, тобто незадействованного реального капіталу, стримує попит на нові інвестиційні товари і тому зменшує сукупний попит.
Наступним нецінових чинником, який впливає на зміну сукупного попиту, є державні витрати, пов'язані з купівлею товарів і послуг. Між державними закупівлями національного продукту при даному рівні цін і сукупним попитом існує пряма залежність: зростання державних закупівель викликає збільшення сукупного попиту, і навпаки, зменшення урядових витрат призведе до його скорочення.