Українська культура ХІУ - ХУІ ст. багатогранна та багатоджерельна, вона відзначається складністю, суперечливістю і різноспрямованістю духовних орієнтирів. Її розвиток відбувався у непростих суспільно-політичних та історичних умовах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала у середині ХІІІ ст. з подальшим пануванням Золотої Орди призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя на українських землях. Незважаючи на це, києворуські культурні традиції не перериваються. Ланкою, що зв'язувала попередній період з новим етапом розвитку культури, стало Галицько-Волинське князівство. Починаючи з ХІУ ст. усі державні утворення на українських землях опинилися під іноземною владою. У кінці ХІУ ст. більша частина українських земель увійшла до влади Великого князівства Литовського. Цей час виявився більш сприятливим для розвитку української культури, ніж роки татарської навали. Литовські князі не втручалися в існуючі порядки, дотримуючись правила: «Ми старовини не рушимо, а новини не вводимо». Багато литовських магнатів прийняли православ'я, споріднювалися з українськими та білоруськими князями. Староукраїнська (руська) мова була визнана офіційною. Вона використовувалася при складанні законодавчих актів, грамот, розпоряджень, судових ухвал тощо. Таким чином, у межах Литовського князівства було досягнуто певного культурно-історичного порозуміння між різними етносами.
Дещо інша ситуація склалася на українських землях, які потрапили у ХІУ - першій половині ХУ ст. у польську залежність (Галичина, Волинь). Тут було скасовано автономію, впроваджено польське право і судочинство. Панівні кола Польщі підтримували експансію католицької церкви, активно проводили політичну асиміляцію українського населення. За умовами польсько-литовського договору 1385 р. (Кревська унія) литовський князь Ягайло, ставши у результаті шлюбу польським королем, зобов'язувався прийняти католицизм і прилучити Литву з усіма українськими землями до Польського королівства. Кревська унія відкрила шлях до поступової колонізації українських земель та наступу католицизму. Зароджувався гострий релігійний, соціальний та національний конфлікт, який згодом поширився на всі сторони життя України і призвів до трагічних наслідків.
У цей же час зміцнюється і Московська держава, володарі якої завершили підпорядкування етнічно російських земель і почали нестримну експансію за її межі. Московські правителі, привласнивши собі титул «государя усієї Русі», керуються ідеєю, що всі землі колишньої Київської Русі повинні бути приєднані до Московської держави.
Наприкінці ХІІІ - на початку ХІУ ст. угорські феодали встановили свою владу над Закарпаттям. Потрапили під владу молдавських феодалів землі Буковини.
Упродовж ХІУ - ХУІ ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, що панувала на північному узбережжі Чорного моря і завдавала величезних збитків матеріальній і духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряд не спромоглися організувати надійну оборону українських земель перед татарами. Це завдання спромоглося виконати українське козацтво, що не лише відіграло визначальну роль в обороні України перед татарами та іншими поневолювачами, а й упродовж століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку нашого народу.
Вирішальною у долі України подією стали Люблінська унія 1569 р., згідно з якою Велике князівство Литовське об'єднувалося з Польським королівством в єдину державу -Річ Посполиту (буквальний переклад польською мовою латинського слова «республіка» -«справа народна»). За ухвалами Люблінської унії майже всі українські землі (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Київщина) опинилися під владою Польщі. Унаслідок цієї події на українських землях докорінно змінилася соціокультурна ситуація. Знищуються рештки автономії і державних традицій. Господарське і суспільне життя перебудовується за польськими зразками.
Поширюється католицизм, засновуютьсякатолицькі (єзуїтські) освітні заклади, насаджується польська і латинська мови. Це призводить до послаблення православної церкви, яка для українців за умов відсутності власної держави залишалася важливим фактором збереження національної самобутності та ідентичності.
1596 р. було укладено Брестську церковну унію про об'єднання православної та католицької церков. З єдиної православної церкви утворилася так звана уніатська (греко-католицька) церква (з'єднана з Ватиканом) іправославна церква, яка у другій половині ХУІІ ст. потрапила у залежність від московського патріарха. Вище православне духовенство, частина шляхти і міщан пішла за унією. Однак більшість рядового духовенства та частина шляхти на чолі з князем Костянтином Острозьким, братства, селяни й козацтво залишилися на позиції православ'я. Рішення Брестського церковного собору спричинили розкол в українському суспільстві, породили потужний антикатолицький рух. Усі ці зміни безпосередньо позначились на особливостях формування та розвитку української культури. Але не зважаючи на те, що зовнішньо- та внутрішньополітичні обставини того часу були складними, все ж вони не могли спинити суспільного та економічного розвитку України, який у ХІУ - ХУІ ст. набирає нових обертів. У цей час активізується розвиток ремесел, цехового виробництва, пожвавлюються зовнішньоекономічні та торгівельні взаємовідносини. Зростає політична та економічна могутність міст, чому сприяло запровадження магдебурзького права. У містах формується численна, економічно заможна міщанська верства, яка стає основою розвитку культури.
Незважаючи на загострення релігійної ситуації після Брестської унії, у багатоетнічній державі Речі Посполитій відбувався діалог польської, литовської, білоруської та української культур, що ініціював позитивні зрушення:
• Розвиток законодавства (Литовські статути 1529-1588 рр, у яких відбився вплив римського права, «Руської правди» та ідей епохи Відродження).
• Поява друкарства (перші книги слов'янською мовою надруковані Швайпольтом Фіолем близько 1480-90-х рр., Франциском Скориною 1517-20 рр., Іваном Федоровим: друк слов'янської «Азбуки» 1574 р. та «Острозької Біблії» 1578 р.).
• Формування національних мов.
• Утвердження нових архітектурних стилів (готичний стиль, ренесансний стиль, а пізніше й бароко).
• Розвиток нових літературних жанрів (під впливом ідей реформації та гуманізму з'являється полемічна література, розвивається світська, так звана міщанська література - сатиричні поеми, повісті, дидактичні оди, драми).
