Найважливішою особливістю української культури ХУІ ст. була поява книгодрукування. Як відомо, книгодрукування з'явилося у Німеччині в 1440-х рр.. Його авторство належить Й. Гуттенбергу з м. Майнц. Поява друкованих кириличних книг пов'язана з іменем краківського міщанина, німця за походженням Швайпольда Фіоля, який видав 1491 р. у Кракові релігійні книги кирилицею. Першим україно-білоруськи книгодрукарем вважається білорус Франциск Скорина. Точна дата початку книгодрукування на українських землях невідома. Вчені тривалий час дотримувалися думки, що першоюдрукованою книгою був «Апостол», виданий 1574 р. у Львові І. Федоровим. У 1581 р. в Острозі І.Федоров за сприяння К.Острозького надрукував першу слов'янську Біблію -«Острозьку Біблію» церковнословянською мовою, яка відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Існують також гіпотези щодо існування книгодрукування в Україні і до І. Федорова. Українські друкарні ХУІ - ХУІІ ст. активізували літературне і наукове життя, навколо них об'єднувались гуртки письменників і вчених. У цей час в Україні функціонувало 25 друкарень, 17 з яких видавали книги церковнослов'янською та староукраїнською мовами.
Визначною культурною подією того часу стала поява рукописного перекладу Священного Писання з болгарської мови на тогочасну українську, прикладом чого є Пересопницьке Євангеліє. Переклад здійснений упродовж 1556 - 1561 рр. Михайлом Василевичем з Сянока, що на Лемківщині та архімандритом Пересопницього монастиря Григорієм у селі Пересопниця на Волині (нині Рівненська область) зі старослов'янського оригіналу. Ця пам'ятка знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням. Єдиний примірник рукопису зберігається у Національній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського. Саме на Пересопницькому Євангеліє складає присягу на вірність українському народу при вступі на посаду новообраний Президент України. 2011 рік у зв'язку з 450-річчям пам'ятки був проголошений роком Персопницького Євангеліє в Україні на державному рівні.
З.Архітектура та образотворче мистецтво, музична культура України
Періоду Відродження.
Архітектура ХІУ - ХУІ ст. базувалася переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського, готичного та ренесансного.
Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицьких і волинських землях, оскільки після монголо-татарської навали монументальне будівництво в Наддніпрянській Україні на деякий час призупинилось. Пам'ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди і культові.
Оборонне будівництво в умовах постійної воєнної небезпеки стало нагальною життєвою потребою. Упродовж ХІУ - ХУ ст. зростала кількість міст і фортець. Замки будувалися у важкому фортечному стилі, з грубими мурами, бійницями та високими спостережними вежами. Замки-фортеці були споруджені у Кам'янці-Подільському, Львові, Луцьку, Острозі, Хотині, Білгород-Дністровському та інших містах. Далі на схід, де населення міст було значно меншим і не було великих покладів каменю, укріплення міст були здебільшого дерев'яними, посиленими земляними насипами, валами і ровами (Житомир, Умань, Черкаси, Канів, Чернігів, Путивль тощо).
Оборонну роль виконували також численні храми: монастирі, церкви, костьоли, синагоги. Великі монастирі мали вигляд фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами: Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом, Дерманський монастир на Волині, Успенський Почаївський монастир.
У церковному будівництві основним архітектурним типом були дерев'яні так звані зрубні храми, побудовані без цвяхів. До нашого часу збереглося дуже мало таких споруд. До найдавніших дерев'яних пам'яток належить церква Святого Духа в с. Потеличі на Львівщині (1555 р.) та церква Святого Миколая у Чернівцях (1607 р.).
Характерною ознакою забудови міст стає стильова різноманітність, зумовлена наявністю різних релігіях конфесій, а відтак впливом на українську архітектуру східної тазахідної культури. У панорамі міст сусідують православні церкви та готичні католицькі собори.
Найбільш виразні споруди готичного стилю того часу - кафедральний собор у Львові ХІУ - ХУ ст. та костьол у Дрогобичі ХУ ст. Однак готичний стиль мало характерний для української архітектури, оскільки у період інтенсивної забудови міст (ХУ ст.) готика в європейських країнах вже стала історією.
Розвиток української архітектури другої половини ХУІ - початку ХУІІ ст. нерозривно пов'язаний з розбудовою міст. Розгортанню будівництва сприяло надання містам магдебурзького права (Магдебург - німецьке місто, де вперше в добу середньовіччя були закріплені права і свободи громадян). У містах, що здобули його, дозволялося ставити ратуші для виборних органів влади. Навколо ратуші та торгівельної площі зводилися храми, громадські та житлові будови. Церковне і світське будівництво у цей час зазнало сильних впливів ренесансного стилю. Спорудам, виконаним у цьому стилі, притаманні витонченість і урівноваженість композиції, декоративне оздоблення, великі вікна, наявність скульптур тощо.
Ренесансний стиль був дуже поширений у Львові, який може служити зразком архітектурного мистецтва того часу. Розквіт Ренесансу у Львові припадає на 70 - 90-ті рр.. ХУІ ст. До найстаріших будівель «золотого віку» львівського Ренесансу належать будинки на площі Ринок: «Чорна кам'яниця», будинок Бандінеллі - флорентійського різьбяра. Найбільшим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди, зокрема Успенська церква, складовою частиною ансамбля якої є каплиця Трьох Святителів та найцінніша пам'ятка українського Ренесансу - Вежа Корнякта.
Високого рівня розвитку в Україні ХІУ - ХУІ ст. досяг як релігійний (ікони, фрески), так і світський (портрети) живопис.
Домінуючим видом малярства залишається іконопис. Відомими іконами кінця ХІІІ -початку ХІУ ст. є ікона«Волинської Божої матері», образ якої вражає своєю емоційною наповненістю та духовністю; Красівська Богоматір Одигітрія4. Іконопис зберіг традиційні риси попереднього періоду (монументальність, величавість, витончений колорит, професійна майстерність), але починають розвиватися й реалістичні риси, відчувається віра в людину, прагнення барвистості, життєрадісності, релігійні образи втрачають колишню нерухомість, набувають людських рис. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, а не аскетів-мучеників, набувають певних індивідуальних рис. У релігійних сюжетах відтворювалися сцени навколишнього життя. Відбиття народних смаків відчувається і в доборі святих - Св.Георгій - воїн і охоронець, Св. Миколай - покровитель теслярів і мандрівників, Богоматір з дитиною - покровителька знедолених.
Серед фрескового живопису поширені цикли страстей Христових, сюжети про Богородицю, зображення Змієборця і «Страшного суду». На багатьох із них зображені римські папи, королі, пани, блудниці з обстриженими головами. До кращих зразків тогочасного фрескового живопису відносяться сюжети-композиції «Різдва Христового» і «Успіння Богородиці» стінопису Кирилівської церкви у Києві (ХІУ ст.), розписи Онуфріївської церкви в с. Лаврові на Львівщині (ХУ ст..), Вірменської церква у Львові (ХІУ - ХУ ст..).
Наприкінці ХУІ ст., поряд з традиційним іконописом, з'являються світські жанри живопису: портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу. Найпопулярнішим був портрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом - у повний зріст. Під впливом гуманістичних ідей художники того часу звертають увагу на обличчя людини, прагнуть передати характер, силу волі, почуття власної гідності. Саме такі риси характеру відображають портрети письменника Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія,львівського купця Костянтина Корнякта та ін..
Естетичні уявлення, смаки, відчуття гармонії і краси українського народу знайшли своє відображення і у декоративно-прикладному мистецтві - гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбленні по дереву і камені, обробці металу.
В епоху Відродження на перший план виходять пізнавальні та естетичні функції музики, її здатність не тільки впливати на поведінку людини, а й відображати внутрішній світ. У музиці виділяється індивідуальне начало. Розквіту набуває інструментальна музика, зокрема гра на бандурі.
Продовжують розвиватися народно-пісенна творчість та виконавство. Особливе місце належить епічному жанру - думам та історичним пісням, зміст яких пов'язаний з визвольною боротьбою проти татр і турок та польського поневолення («Дума про Марусю Богуславку», «Дума про Самійла Кішку», «Хмельницький та Барабаш», «Дума про трьох братів азовських». Носіями цього мистецтва були кобзарі, які славилися гарними голосами, даром імпровізації, досконалим володінням інструменту.
Українська професійна музика бере початок ще з першої половини XV ст. від професійних братств і братських шкіл. Обов'язковим в них було навчання церковного співу та музичній грамоті. Найбільше значення відіграла діяльність Острозького, а потім Київського колегіумів. Обов'язковими дисциплінами були тут церковний спів по нотах та музична грамота. Викладання цих дисциплін доручалося братчикам-регентам хорів та музикантам.
Розвиток української професіональної музики був тісно пов'язаний з так званими музичними цехами, які існували на зразок ремісничих. Відомо, що музичні цехи, які мали свої устави, існували в Києві ще з початку XVI ст. Це були міцні організації, які захищали права професіоналів. Вони обслуговували міське та навколишнє сільське населення.
З кінця XV ст. у православних церквах існував багатоголосий хоровий спів, який згодом назвали партесним (спів за окремими партіями нот).
Поширився попит на своєрідні форми світського музичного побуту в містах. Одним з найбільш ранніх професійних пісенних жанрів в Україні був кант на три голоси - пісня без інструментального супроводу. Особливо популярними були канти любовні та жартівливо-сатиричні. Існували також панегіричні (хвалебні), побутові, філософсько-повчальні й антирелігійні канти.
Кант виник на межі XVI-XVII ст., саме тоді, коли в Західній Європі народилася опера.
