Основні функції банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, строків та капіталів.
Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складові власного капіталу комерційного банку такі:
— основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними операціями банків;
— додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти тощо;
— субординований капітал (борг). До нього належать звичайні незабезпе-чені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів.
Фінансова діяльність банківської установи пов'язана з управлінням:
— основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів та резервами;
— якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат;
— грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами та витратами, податками;
— зобов'язаннями, спрямоване на забезпечення кредитної установи ресурсами на вигідній основі, досягнення оптимального співвідношення залучених та власних коштів;
— відсотковим, кредитним, валютним ризиками та ризиком ліквідності;
— строками погашення й відсотковими ставками активів-пасивів. Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних операцій:
відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід банку включає відсоткові і невідсоткові доходи.
Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та витрати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві групи:
а) відсоткові витрати: нараховані й сплачені відсотки у гривнях і валюті;
б) невідсоткові витрати: операційні (поштові витрати та витрати на електронний зв'язок, сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини, витрати на валютні операції та ін.); забезпечення функціонування банку (утримання апарату управління; господарські витрати (амортизаційні відрахування, орендна плата тощо); інші витрати (штрафи, пеня, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулих періодів тощо).
Прибуток банку — це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами.
Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напрямами:
1) капіталізований прибуток — прибуток, який спрямовують у капітал банку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спеціального призначення (потреби кредитної установи);
2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.
66. Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб'єкт фінансових відносин.
Домогосподарство — унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю.
Сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори: наймані працівники; роботодавці; самостійно зайняті працівники; отримувачі доходу від власності та трансфертів.
Згідно з аналізом моделі кругообігу домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для задоволення матеріальних та інших потреб (рис. 12.1).
З огляду на те, що у сім'ях живе близько 85 % людей і домогосподарство, на відміну від сім'ї, може складатися з однієї особи, можна стверджувати, що у домогосподарствах проживає фактично все населення країни.
В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств, з яких більше 12 млн (понад дві третини) проживає у містах, 5,5 млн — у сільській місцевості. Цікавим є той факт, що, незважаючи на тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні, кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.
Роль домогосподарств в економіці України важко переоцінити. Скажімо, частка домогосподарств у виробництві продукції сільського та лісового господарства становить понад 60 %, торгівлі — 15, будівництва — 10, рибальства — 6 %. Частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить близько 55 %.
Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та не-ринкових продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він Сформує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається.
Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств:
1) постачальницьку, яка полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів;
2) виробничу, суть якої полягає у виробництві готової продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес);
3) споживчу, що зумовлена самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем товарів і послуг на ринку;
4) заощаджу вальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного використання поточних доходів на споживання.
