В умовах розвитку ринкової економіки, ускладнення взаємовідносин між суб'єктами господарювання зростає ймовірність виникнення непередбачуваних подій, підвищується ступінь ризику в усіх сферах життя та господарської діяльності.
Взаємовідносини між людьми з приводу забезпечення стійких гарантій захисту їх майнових інтересів формують зміст категорії "страховий захист".
Необхідність страхового захисту визначається кількома аспектами:
— з позиції природних інтересів людства страховий захист виник як засіб збереження матеріального добробуту в разі настання непередбачуваних ситуацій або випадків, які можна передбачити, але яких неможливо уникнути, з метою розподілу збитків, завданих окремим громадянам, між багатьма членами суспільства, задля зменшення втрат потерпілих;
— економічний аспект страхового захисту пояснюється необхідністю організації суспільних відносин, які базуються на мобілізації та використанні фінансових ресурсів на відшкодування збитків з метою забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;
— соціальна потреба страхового захисту зумовлена необхідністю вирішення соціальних питань у суспільстві з метою захисту особистих інтересів громадян;
— в юридичному аспекті організація страхового захисту як цивільно-правових відносин здійснюється відповідно до чинного страхового законодавства та договору страхування;
— міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавчих актах різних країн з метою забезпечення страховикам та страхувальникам достатніх фінансових гарантій.
страховий захист — сукупність економічних відносин, пов'язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодуванням їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту.
Страховий захист як економічна категорія має такі ознаки:
— випадковий характер настання несприятливих подій;
— вираження збитку в натуральній і грошовій формах;
— нерівномірність нанесення збитку;
— проведення заходів для попередження і подолання наслідків конкретних подій;
— об'єктивна необхідність відшкодування збитків.
Страховий фонд як сукупність натуральних та грошових резервів, сформується за рахунок частини валового внутрішнього продукту (ВВП), який у результаті розподілу та перерозподілу трансформується у фонди споживання і нагромадження. Страхові фонди створюються для відшкодування збитків і належать до фондів нагромадження.
У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду:
1) централізований резервний страховий фонд;
2) фонд самострахування;
3) страховий фонд страховика.
Фонд самострахування формується децентралізованим методом за рахунок щорічних відрахувань чистого прибутку в розмірі, передбаченому в статутних документах суб'єкта господарювання, і використовується для подолання тимчасових труднощів, відшкодування втрат у процесі виробництва та забезпечення його стійкого становища на ринку в разі настання страхових випадків.
Основними недоліками самострахування є:
— нераціональна і дорога форма страхового захисту, оскільки суб'єкт господарювання повинен витрачати кошти на створення фінансових резервів у повному обсязі можливих збитків, що звужує його фінансові можливості;
— відволікання значних фінансових ресурсів із виробничого процесу для формування страхового фонду, джерелом якого є чистий прибуток, що значно знижує рентабельність суб'єкта господарювання та суперечить основній меті ринкового виробництва;
— самострахування вимагає кваліфікованого управління резервними фондами.
