Романтизм і німецька класична філософія

Потрібно пам’ятати, що романтизм не приходить на зміну Класицизмові. Вони тривалий час розвивалися паралельно. Незаперечний той факт, що класицизм і романтизм у Німеччині не тільки довший час існували паралельно, але й обидві течії мали певне ідеалістичне підґрунтя. На романтизм раннього періоду мали вплив: філософські думки Йогана Готліба Фіхте (1762-1814) та Ф.В.Й. Шеллінга (1775-1854). Фіхте навіть називають передовим філософом романтичної доби. Саме він дуже чітко поставив “ Я ” у центр світу. Шеллінг твердив про єдність природи та людського духу. (Природа – це видимий дух, а дух – невидима природа). У 1800 році Шеллінг опублікував працю “Система трансцендентального ідеалізму” – це квінтесенція його філософських поглядів раннього періоду. У вступі він розкриває поняття трансцендентальної філософії; зазначає, що будь-яке знання ґрунтується на збіжності об’єктивного й суб’єктивного, істина полягає якраз у збіжності уявлень із відповідними їм предметами. Сукупність усього винятково об’єктивного у нашому знанні Шеллінг називає природою; сукупність усього суб’єктивного називає “Я” чи інтелігенцією. Ці два поняття протилежні. Але в кожному знанні потрібний збіг того й іншого, – завдання якраз і полягає в тому, щоб пояснити цей збіг. Можливі два варіанти розгляду проблеми: ми приймаємо у якості первинного об’єктивне і запитуємо, як до нього приєднується суб'єктивне, яке з ним збігається? Або в якості первинного визнаємо суб’єктивне, і тоді завдання полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне. Як природа стає чимось таким, що уявляється? Як до природи приєднується інтелігенція? У цьому випадку природа чи об’єктивне сприймається в якості первинного. Це завдання природознавства. Будь-якому природознавству властиве прагнення йти від природи до інтелігенції, привнести у явища природи теорію. Найвищим ступенем досконалості природознавства було б повне одухотворення всіх законів природи, яке перетворило б їх у закони споглядання та мислення. Феномени (матеріальне) повинні повністю зникнути, залишитися мають тільки закони (формальне). Найдосконалішою була б така теорія природи, у якій природа повністю б розчинилася в інтелігенціях. Природознавству притаманна тенденція наділяти природу розумом, і саме тому природознавство стає натурфілософією, отже, завдання натурфілософії вважати первинним об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне. Якщо ж трансцендентальна філософія існує, то їй залишається йти тільки у зворотному напрямку – виходити із суб’єктивного в якості первинного й абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Подібно до того як натурфілософ намагається усунути все суб’єктивне у своїх знаннях, так і трансцендентальний філософ намагається не допускати об’єктивного у чисто суб’єктивний принцип знання. Засобом такого усунення слугує абсолютний скептицизм. Головне упередження, проти якого виступає трансцендентальний філософ – це те, що поза нами існують речі, на користь чого серйозних доказів немає. Шеллінг переконаний, що реальний розвиток – це перетворення у протилежність. Протилежності повинні збігтися. Суб’єктивному належить, нарешті, набути об’єктивності, до якої воно прагне. Свідомому – збігтися з несвідомим, свобода має стати необхідністю. Самосвідомість повинна перетворюватися в дещо протилежне тому, що вона є, повинна занурюватися у об’єктивність, але вже не в природну, а об’єктивність вищого порядку, яка породжується самим прогресом самосвідомості, – у тотожність із продуктом діяльності її самої. Філософія трансцендентального ідеалізму починає з розгляду інтелектуальної діяльності. Ця філософія має справу із суб’єктивним, і якщо при звичайному пізнанні акт пізнання приховується предметом (об’єктом), то в трансцендентальному розгляді за пізнавальним актом зникає об’єкт, як такий, – це знання про знання. Акт безпосереднього мисленого уявлення інтелектуальної дії у момент її здійснення Шеллінг називає інтелектуальною інтуїцією, яка виступає у нього засобом філософування. Шеллінг робить інтелектуальну інтуїцію головним ключем до розв’язання діалектичних суперечностей, способом приведення протилежностей до єдності. Він підкреслює безумовну безпосередність знання (про тотожність протилежних моментів) в акті інтелектуального споглядання. В “Системі трансцендентального ідеалізму” інтелектуальна інтуїція отримує систематичне застосування. У цьому творі вона виступає в найбільш характерному своєму застосуванні: вимагається одночасно породжувати думку і невтомно стежити за актом її породження. Філософ розглядає свій предмет у становленні, змушуючи його виникати ніби в себе на очах. Це здійснюється через акти інтелектуальної інтуїції. Тільки ми припиняємо її роботу, щоб розглянути її саму і виразити в поняттях – її вже немає. Ця діяльність ніяк не може стати об’єктом для інтелекту. Вона може стати об’єктом тільки для естетичного акту уяви, тобто вона схоплюється естетичним спогляданням, в естетичному баченні вона об’єктивована. Шеллінг уважає, що істинний органон філософії – філософія мистецтва. Якщо припустити, що все-таки існує таке споглядання, об’єктом якого є абсолютно тотожне, саме по собі несуб’єктивне і необ’єктивне, якщо ми у зв’язку з цим спогляданням, яке може бути лише інтелектуальним, будемо посилатися на безпосередній досвід, то виникає запитання, як це споглядання також може бути об’єктивним, тобто як усунути сумнів, чи не ґрунтується воно просто на суб’єктивній ілюзії, якщо немає загальної та всіма визнаної об’єктивності цього споглядання? Такою загальновизнаною об’єктив­ністю інтелектуального споглядання, яка містить можливість будь-якого сумніву, виявляється мистецтво. Естетичне споглядання – це об’єктивоване інтелектуальне споглядання. Тільки твір мистецтва відображає для мене те, що нічим іншим не відображається, те абсолютно тотожне, яке навіть у “Я” вже розділене. Шеллінг уважає, що філософія, а разом із нею і всі науки були народжені поезією, та можна очікувати, що, досягнувши свого завершення, вони повернуться окремими струмками у той загальний океан поезії, з якого вони вийшли. Проміжною ланкою між філософією та поезією Шеллінг уважає міфологію.

Ключові категорії, поняття, терміни: романтизм, ірраціоналізм, амбівалентність, фрагментарність, культура, цивілізація, інтелектуальне споглядання, трансцендентальний ідеалізм.

Самостійна робота:

1. Романтизм і німецька класична філософія.

2. Вчення Ф.Шеллінга.

Рекомендована література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К., 2001.

2. Бродецький О., Чорний І.П. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці – 2003.

3. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма (Фр.Шлегель, Новалис). – М., 1978.

4. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма. Гельдерлин, Шлейермахер. – М., 1989.

5. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 2002.

6. Мислителі німецького Романтизму. – Івано-Франківськ, 2003.

7. Шеллинг Ф.В.Й. Сочинения: В 2 т. – М., 1989.

 

Тематика рефератів:

1. Кордоцентризм української філософії.

2. Спорідненість західноєвропейського і українського романтизму.

3. Філософський ірраціоналізм у ХХ столітті.

4. Шеллінг – філософ-романтик.

5. Діалог німецької класичної філософії з романтизмом.

 

Контрольні запитання та завдання:

1. Чому романтизм розглядається як ідейно-світоглядна і теоретична передумова сучасної західної антропології?

2. Як характеризує Шпенглер культуру та цивілізацію?

3. Розкрийте сутність філософії культури Шпенглера.

4. Як Шпенглер характеризує західну культуру?

5. У чому виявляється спорідненість між західноєвропейським та українським романтизмом?

“ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ”

 

1. Філософія волюнтаризму і “всесвітнього песимізму” Артура Шопенгауера.

2. Філософія Фрідріха Ніцше.

Література

1. Шопенгауэр А. Введение в философию. – Минск, 2000.

2. Шопенгауэр А. Понятие воли //Шопенгауэр А. Избр. Произведения. – М., 1992.

3. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. – М., 1993.

4. Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. – М., 1990.

5. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії. – К, 2001.

6. Бродецький О., Чорний І. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. – Чернівці, 2003.

7. Делёз Ж. Ницше и философия. – М., 2003.

8. Делёз Ж. Тайна Ариадны //Вопросы философии. – 1993. – № 4.

9. История философии: Запад-Россия-Восток (книга третья. Философия ХІХ-ХХ вв.). – М.,1999.

10. Патрушев А.И. Жизнь и драма Фридриха Ницше//Новая и новейшая история. – 1993. – №5.

11. Хайдеггер М. Слова Ницше “Бог мертв” //Вопросы философии. – 1990. – №7.

12. Ясперс К. Ницше. Введение в понимание его философии. – СПб, 2004.