Специфіка предмету онтології

Розвиток і диференціація світоглядно-філософських знань створили можливість і спричинили формування окремої філософської науки про буття, що одержала назву онтології. Термін “онтологія” було запропоновано професором філософії Берлінського університету Християн Вольф. До Вольфа всі проблеми онтології викладалися в курсі Першої філософії, яка тоді ще називалася метафізикою. Вольф чітко відокремив онтологію, як науку про буття, від гносеології, як науку про пізнання. Пізніше Християн Вольф написав повний курс філософії, що на століття заполонив всі університети Європи під назвою Лейбніце-Вольфіанської філософії. В системі Вольфа філософія поділялася на чотири розділи: онтологія, раціональна теологія, космологія та раціональна психологія. Християн Вольф вперше звів докупи і систематизував категорії онтології. Він оголосив онтологію наукою про найбільш загальні властивості всього того, що існую само по собі безвідносно до наших знань про нього, тобто - не залежно від того, знаємо ми про це чи не знаємо.

Кант виступив проти будь-якої онтології, оскільки для людини у світі достовірно існує лише феномен, тобто лише те, що існує в її свідомості. А існуюче поза свідомістю є ноуменом, що ні в якій мірі не доступно людській свідомості.

Заперечував онтологію Вольфа також Гегель, оскільки на його думку буття і свідомість тотожні: буття існує в свідомості, а свідомість адекватно реалізується в бутті. До того ж Гегель, “на запах не сприймав” Вольфа з його метафізикою, якій рішуче протиставляв свою діалектику. Протягом усіх своїх праць Гегель то відкрито вороже, то приховано постійно воює з усіма параметрами та змістом вольфіанської філософії. Але, не дивлячись на все це, Гегель все ж таки розпочинає викладати свою систему філософії саме з категорії буття. Перший розділ його філософської системи, як вже зазначалося в належному місті, так і називається: “Буття”.

За змістом проблеми онтології - це одвічні і постійні проблеми філософського знання та світогляду. Вони і зараз знаходяться в центрі уваги сучасної філософії та філософських дискусій. Взагалі, в історії філософії важко знайти філософа, який зумів би обійти проблеми онтології.

“Буття” - це не якась конкретна річ чи явище. Дати йому логічне визначення (через рід і видову ознаку) неможливо, бо у буття немає родового поняття, - немає такого поняття, в яке входило б буття поруч з однорідними йому частинами (складовими). Буття не можна також визначити через перерахування його суттєвих частин, - бо воно немає ніяких ознак, у нього відсутні будь-які частини. Буття не доступне чуттєвому спостереження, воно доступно лише розуму і таким чином являється наслідком процесу абстрактного мислення. Буття - це філософська категорія найвищого рівня.

З точки зору логіки “Буття” є поняттям найбільш широкого і високого узагальнення. Воно охоплює собою все те, що перебуває: речі, факти і явища. Отже, буття - це те, що належить всьому, а йому не належить нічого. Другими словами можна сказати, що буття є у всьому, а в бутті немає нічого.

Поруч з зазначеним категорія Буття виконує в філософії ще й функцію першопочатку. Буття є те, що передуєвсьому, а йому не передує нічого. Перед Буттям, над ним немає нічого, а саме Буття стоїть перед всім і наді всім.

Існують такі форми буття:

1. Буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження (тобто створених зусиллями людини);

2. Буття людини;

3. Буття соціальне, в якому розрізняють соціальне життя окремої людини і буття суспільства як цілого;

4. Буття ідеальне (духовне), що поділяється на суб'єктивоване ідеальне (індивідуальне), об'єктивне (поза індивідуальне) і об'єктивоване ідеальне (сукупність завершених творінь духу);

5. Буття біосферне (земна оболонка, охоплена біологічним життям);

Невід'ємною складовою частиною вчення про буття є знання про світ. Поняття світ, всесвіт мають конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи.

Світ - це єдність об'єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно-історичний характер.

Отже, Світ - це цілісна система, що розвивається в діалектичній єдності природи й суспільства. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого - руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникнуть природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ буття людини. З іншого боку, завдяки своєму існуванню природа, людина, суспільство, ідеї та інше утворюють цілісну єдність не минущого світу, що має внутрішню логіку існування і розвитку.

Таким чином, світ є єдність, вічне становлення не минущого буття природи як цілого і минущих, тимчасово існуючих окремих речей.