Поняття «духовне», «духовність» завжди мали у філософії фундаментальне значення.
Вони відіграють визначну роль у ключових проблемах: людина, її місце і призначення у світі, зміст її буття, культура, суспільне життя тощо.
Поняття «духовне», «духовність» є похідними від слова «дух» (лат. spirit та грець. пневма), що зустрічається вже в античній культурі та означає «рухливе повітря», «дихання», носія життя, його енергетичний, активно-творчий початок.
Уже в первісну епоху складаються перші уявлення про духовність.
Тут панує ідея одухотвореності всього світу, що втілена у понятті «демон», яке означало властиву кожній речі живлющу одухотворену силу.
Але поняття «духовності» як специфічної людської властивості ще не було. Воно сформувалося в античності, де активно використовувалися поняття «логос», «пневма» як космічні початки.
На відміну від натурфілософії вже у Платона розмежовується та протиставляється тілесне й духовне.
Арістотель розглядає тілесне та духовне як рівно необхідні, хоча і з різних причин, початки буття.
Новий підхід формулюється у християнській традиції.
Тут дух має обличчя, розуміється як уособлений Абсолют.
Дух Святий означає животворну силу божества.
Водночас виникає уявлення про наявність розумної душі як специфічної ознаки людини, яка виділяє її з тваринного світу та уподібнює Богу (Фома Аквінський).
Починаючи з епохи Відродження, поняття «духу» вже частіше стає визначенням активного початку людини, її творчої потенції, пригладжувалось протиставленням духовного та тілесного.
Проте ці завоювання філософської думки на шляху осягнення духовності багато в чому втрачені в епоху Просвітництва, що раціоналізувала людину та витіснила поняття духу із засобів визначення людини.
Ця тенденція стала силою у матеріалістичній традиції.
«Дух», «духовне» стали синонімами свідомого, розумного.
Духовне життя у марксистській філософії тривалий період ототожнювалося з процесом виробництва та відтворенням свідомості, а духовне життя особи, її духовний світ залишалися поза межами філософського міркування.
Душа і духовне зводились до психологічного і теж не стали предметом філософського дослідження.
Проте у вітчизняній філософській традиції увага до проблеми духовності була завжди великою.
Вже Київська Русь успішно сформувала духовно-моральний ідеал із перевагою духовного над матеріальним, щоб підтримати духовну домінанту життя. («Повість минулих літ», «Домострой» тощо).
Проблема духовності була провідною в російській релігійній філософії кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Її розробка пов’язана з іменами Ф.Достоєвського, В. Соловйова, Л.Толстого, М.Бердяєва, П.Флоренського, С.Булгакова.
В сучасній філософії проблема духовності набуває дедалі більшої актуальності.
Це пов’язано з загальним антропологічним поворотом, що стався у сучасній філософії, і з прагненням подолати раціоналізм та ірраціоналізм у розумінні людини, з обміркуванням підстав глобальної духовної кризи, що вразила людство у ХХ ст., пошуком шляхів її подолання.
Життя суспільства – складний, цілісний процес активно-творчої діяльності людей, яка спрямована на засвоєння та перетворення світу, створення, збереження, примноження, засвоєння культури, у ході чого задовольняються, виробляються, розвиваються людські потреби.
Світ культури – це світ предметів, наповнений ідеальним змістом та значенням, у яких закодована, акумульована соціальна інформація, досвід багатьох поколінь.
У світ культури, в якому розгортається життя суспільства, входять цінності та норми, ідеї та образи, звичаї та традиції.
У реальному суспільному житті щільно переплетені та рівно необхідні матеріальне, речове та ідеальне, духовне.
Духовне пронизує усі сфери суспільного життя – економічну, соціальну, політичну, суто духовну. Адже у будь-якому виді діяльності людина прагне задовольнити не тільки матеріальні, але й духовні потреби.
Духовне життя суспільства охоплює не тільки ідеальні явища, але й суб’єктів духовного життя, які мають певні потреби, інтереси, ідеали, а також соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом та зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо).
Отже, духовна сфера – це духовне життя людей, яке цілеспрямовано організується суспільством.
