У сучасних економічних умовах підприємець ризикує втратити свій капітал. Працівник може втратити роботу, здоров'я, працездатність, майно. Одні втрачають годувальника, комусь не повертають кредит і т. ін.
Через систему страхування держава забезпечує захист населення в результаті настання страхових випадків, а також забезпечує ефективний захист підприємницької діяльності. Страхування та ринок страхових послуг є принципово важливими для соціально-економічного та інвестиційного розвитку як національного ринку, так і на міжнародному рівні. Страхова справа є прибутковим різновидом підприємництва, яке в Україні тільки починає розвиватися.
Страхування є способом захисту майнових інтересів громадян в умовах ринкової економіки. Кожна людина має знати, як вона може обмежити свій ризик і скільки їй це коштуватиме.
Необхідність страхового захисту викликана прагненням обмежити як матеріальні, так і нематеріальні збитки, пов’язані з певними ризиками.
Ризик – можлива небезпека втрат, зумовлена природними явищами (землетруси, паводки, засуха), випадковими подіями – техногенними ризиками (пожежа, аварії, вибухи), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади та ін.).
Страховий ризик – певна подія, у разі настання якої проводиться страхування. Страхується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування.
Водночас можна виділити ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування:
1. Наявність страхового ризику, без якого страхування втрачає сенс.
2. Відносини грошового перерозподілу, які пов'язані, з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою страхових платежів, з іншого – із відшкодуванням збитку з цього фонду потерпілим.
3.Солідарне розкладення нанесеного збитку між учасниками. Чим ширше коло учасників страхування, тим менша частка в розкладенні збитків припадає на кожного страхувальника. Страхування стає найбільш ефективним методом відшкодування збитків, коли в ньому бере участь якнайбільша кількість страхувальників.
4. Замкнене розкладання збитків обумовлює зворотність коштів. Платежі в страхових фондах мають одне призначення – покриття збитку.
5. Самоокупність страхової діяльності характеризує здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів.
Страхування – це система обмінно-перерозподільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.
Сутність та зміст страхування розкривається через такі функції:
1. Ризикова функція полягає у матеріальній відповідальності страхових компаній за наслідки ризику оскільки страховий ризик безпосередньо пов'язаний із наданням грошової допомоги постраждалим господарствам та громадянам.
2. Попереджувальна (превентивна) функція полягає у попередженні страхових випадків і зменшенні суми збитку, спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду.
3. Ощадна (заощаджувальна, накопичувальна) функція проявляється лише за окремими видами особистого страхування (страхування життя, пенсій) з урахуванням інвестиційного доходу протягом дії договору. Наприклад, при страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту (відбувається накопичення певних страхових сум).
4. Контрольна функція випливає з вищеперерахованих функцій страхування і проявляється одночасно з ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до вимоги контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових операцій.
У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів. Страхові фонди створюються в трьох формах:
§ фонди самострахування;
§ централізоване страхове забезпечення;
§ колективні страхові фонди.
Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідальності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.
Централізоване страхове забезпечення засновується на державній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд КМУ. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається КМУ.
Головними напрямами витрачання коштів резервного фонду є:
§ фінансування витрат, пов'язаних із надзвичайними ситуаціями;
§ фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;
§ непередбачені витрати, пов'язані з введенням нових законів;
§ інші заходи, які не могли бути передбаченими під час затвердження державного бюджету.
Створення колективних страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.
Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фондів. Порівняно із самострахуванням воно значно дешевше, оскільки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридичних і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат.
