Памфіл Юркевич – укр. філософ і педагог. Народився на Полтавщині в родині священика. У праці "Серце..." П. Юркевич розвиває християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Не в розумі, мисленні, а в житті серця — переживаннях, почуттях і реакціях — виражається індивідуальність особистості. Вихідною думкою П. Юркевича є його посилання на священні книги. П. Юркевич виділяє такі основні, на його думку, функції серця: серце є хранителем і носієм усіх тілесних сил людини; серце є осереддям душевного і духовного життя людини; серце є містилищем всіх пізнавальних дій душі; оскільки слово є вираженням думки, то й воно виходить із серця; серце є осереддям багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей; серце є осереддям морального життя людини. Ці положення П. Юркевич підтверджує численними посиланнями на священні книги, а потім висловлює свої доведення. Якщо серце людини поєднує в собі всі тілесні сили, є їх "скарбником і носієм", то воно має бути визнаним найближчим органом душевного життя. Серце є джерелом рішучості людини в певних випадках, різноманітних намірів і бажань, воно — місце волі та бажань людини. Серце є також центром морального життя, в ньому "поєднуються всі моральні стани людини". Воно є "вихідним пунктом усього доброго й злого в словах, думках і вчинках людини". Серце є також центром релігійних переживань людини. П. Юркевич розглядає проблему пізнання. Знання, як вважає він, народжується внаслідок діяльності душі, пов'язане з духовно-моральним устремлінням. Знання може бути засвоєне лише проникаючи в серце. Серце є центром в усіх пізнавальних діях душі. Не мислення формує сутність людини, а життя її серця, безпосередні та глибокі переживання, які походять від серця. Якщо розум — це світло, то духовне життя виникає навіть раніше від цього світла, у пітьмі людської душі. Розум — вершина, а не корінь душевного життя. Істинні знання лише тоді стануть корисними, коли знайдуть своє місце в серці. П. Юркевич вважає, що саме вчення про серце відображає основи релігійної свідомості людства.
Форма руху матерії
Енгельса вважав, що існують такі форми руху матерії: механічна; фізична; хімічна; біологічна; соціальна. Але класифікація Ф. Енгельса значною мірою застаріла, адже відкриття мікросвіту, освоєння макрокосмоса та інші наукові досягнення дали змогу дати більш точну редакцію цієї частини вчення Ф. Енгельса про рух. Тому три основні групи форм руху необхідно характеризувати в неорганічній, органічній та соціальній природі. Матерія і рух нерозривно пов'язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії і невідривний від неї. Рух є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. Рух — суперечливе явище. Щось рухається лише тоді, коли воно знаходиться в даному місці і одночасно в ньому не знаходиться. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель). Рух не лише переміщення, котре можна спостерігати візуально, а й внутрішня, невидима зміна.
У філософії розрізняють п'ять основних форм руху матерії: механічна форма руху (дія — протидія; притягання — відштовхування тощо); фізична форма руху (наприклад, позитивна — негативна електрика, симетрія — анти симетрія; хімічна форма руху (розкладання — з'єднання; асоціація — дисоціація); біологічна форма руху (асиміляція — дисиміляція; спадковість — мінливість); соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми; боротьба інтересів різних соціальних груп тощо. Рух матерії відбувається у певному просторі і часі. Простір — форма існування матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об'єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв'язку, коли є матеріальні об'єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об'єкти (ширина, висота, довжина). Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об'єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об'єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.
Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони:
· об'єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості);
· пізнаванні (є об'єктами вивчення).
3. а)незалежно, б)на механічній
Білет № 5
