Чим відрізняється особистість від індивідуальності

Індивідуальність - це поняття розкриває людину як самобутнього індивіда в його неповторній здат­ності бути самим собою. Індивідуальність людини полягає не в тому, що кожний інди­від є неповторний, хоча і в цьому також полягає момент його індивідуалізації, а в тому, що кожна людина - індивід - це окремий, самобутній світ, який, будучи включеним у навколишній світ, у ту чи іншу соціальну структуру, зберігає при цьому відносну самостійність. Звичайно самостійність індивіда впливає на його неповторність, але й одночасно і на загальну властивість, що пов'язує його з родом. Кожна індивідуальність набуває своєї самостійності, насамперед, як елемент роду, завдяки тій ролі, яку він віді­грає в її бутті. Особистість - фіксує стійку систему соціально значимих рис, що характеризують індивід як продукт суспільного розвитку та включення індивідів у систему соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності та спілкування. Якщо індивідом народжуються, то особистістю стають в процесі соціалізації. Особистість - це кінцевий результат розвитку соціального і біологічного начал людини, це завжди духовно розвинута людина, їй притаманні такі якості, як: розум, мудрість, емоції, воля, навички, вміння, переконання, самооцінка, рішучість, ризикованість, любов, ненависть, пристрасть, імпульсивність, тощо. Ці якості мають як природні, так і соціально значущі риси. При розгляді людської особистості визначальну роль відіграє духовний світ лю­дини. Це складне утворення, якому притаманні різні структурні елементи: воля, раціональна сфера, емоційно-чуттєва сфера.

3. а)походження людини, б)Гегеля

Білет № 3

1. Основні риси і представники «Просвітництва»

Просвітництво постало як ідейний рух XVIII ст., що охопив передові країни Зах. Європи — Фр., Анг­л., Нім. і поширився на інші європ. країни, у т. ч. Польщу, Укр. та Рос. Його основу ста­новила віра в розум як джерело знання і як засаду побу­дови щасливого життя (окремої людини та суспільства), віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму, визнання при­родних прав людини. Просвітництво за своєю суттю оптимістичне, пройня­те вірою в щасливе майбутнє людства. Ця віра ґрунтува­лася на переконанні, що наука і технічний прогрес ство­рять рай на землі. Теоретичною передумовою Просвітництва можна вва­жати філософію XVII ст., зокрема Декарта з його настано­вою на розум і механістичним світоглядом, ідеї Локка (орієнтація на досвід, теорія природних прав людини), а також механіку Ньютона як зразок наукової теорії. Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Фр. Найвідоміші фр. просвітники — Франсуа Вольтер, Шарль-Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо і представники матеріалізму Дені Дід­ро, Жульєн Ламетрі. В Англії ідеї Про­світництва проповідували Джон Толанд, Антоні Шефтсбері, Джон Коллінз, Бернард Мандевіль. У Нім. представника­ми Просвітництва були Християн Вольф, Александр Баумгартен та ін. Просвітники піднесли розум до вищого ідеалу епохи. В просвітників розум набуває рис активності, постає як прагнення до істини. Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пі­знання буття (природного та соціального), про­світники вважали як знаряддя перетворення буття. Поєднання ідей емпіризму і раціоналізму — віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти — просвітники здійснювали декларативно, поверхово. Вони не обґрунту­вали його теоретично. Для Просвітництва характерне скептичне, а часто й зневажливе ставлення до релігії, яке у деяких його пред­ставників переростає в атеїзм.

У поглядах просвітників на світ панував механістич­ний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Так, лідер фр. матеріалістів Дідро за­являв, що завдяки Ньютону та іншим вченим світ уже більше не є Богом, а машиною з колесами, приводами, пружинами і гирями. Світ - це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв'язки. Усе це свідчить, що просвітникам притаманний ме­ханістичний натуралізм в розумінні світу. Аристократія, яка в боротьбі з Просвітництвом спочат­ку опиралась тільки на релігію, пізніше витворила свою світську ідеологію. Нею став романтизм. Романтизм - філософська течія, представни­ки якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції. У протистоянні Просвітництва і романтизму наміти­лись два типи світоглядів, які було по­кладено в основу буржуазних політичнх течій і партій.

Велике значення мали твори Монтеск’є, зокрема його “Перські листи”та “Дух законів”, де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою.Загалом Монтеск’є висував ідею величезного географічного фактору (територія,клімат,родючість земі) в розвитку суспільства.Але він не заперечував ролі способу життя,способу виробництва.Проголосив ідею загального миру.

Вольтер в своїх творах “Кандід”,”Філософський словник”та ін. висував ідеї,спрямовані проти феодалізму та кріпацтва,він боровся проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспотії. Вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних.Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”,тобто вченого,розумного царя чи імператора,але наприкінці свого життя схилився до того,що найкращим держ.устроєм є республіка.Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо написав праці “Про суспільний договір”,”Еміль,або про виховання” та інші,де торкається питань розвитку цивілізації,держави, моралі.Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова.Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і намагається уникнути страждань.Цивілізація,твердить він,псує людину,погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості, поміркованості.Розподіл праці,який має величезне значення для прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки людина втрачає цілісність. У вихованні Руссо спирався на чуття людини,звертався до її щирого серця.В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві.Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.

2. а)двома сутностями, б)Бог розчиняється в субстанції

Білет № 4