Сартр «Екзистенціоналізм це гуманізм»

Охарактеризуйте типи світогляду.

Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе. Для того, щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною: а)практична діяльність - полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація; б)практично-духовна діяльність полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб’єктивне бачення світу для людини; в)теоретична діяльність полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об’єктивне бачення світу, незалежно від людини. Історичні типи світогляду - міф, релігія та філософія. Всі вони є формами фіксації досвіду духовно-практичного освоєння світу.

Міф - найдавніший за часом виникнення тип світогляду. Специфічною його рисою є домінування в ньому першого рівня світогляду – світовідчуття. Період існування міфу називають дитинством людства. Проявом домінування в міфі світовідчуття є відсутність в ньому в загальнозначущій теоретичній формі відповідей на головні проблеми світогляду.

Формою прояву специфіки міфу як типу світогляду є такі його функції як:

- забезпечення духовного зв'язку поколінь;

- фіксація прийнятої в суспільстві системи цінностей;

- спонукання до певних норм поведінки, традицій та звичок.

Релігія - другий історичний тип світогляду. Основою його є світорозуміння як рівень світогляду. Тут спостерігається формування певної картини світу. Спільним з міфом моментом є елементи віри. Відмінність же полягає в руйнації тієї безпосередньої єдності людини і світу, яка є основою міфу. На перший план в релігії виходить протиставлення людини і світу. Його передумовою є подолання всезагального одухотворення природи.

Подвоєння світу як специфічна риса релігії проявляється в тому, що буття виступає в двох формах: як світ природи, де людина - частина природи; як світ надприродній - світ безсмертного життя душі, тобто чисто духовний світ.

Філософія - найбільш зріла форма світогляду, тобто форма розв'язання питань - що є людина, що є світ та на яких принципах має будуватись ставлення людини до світу. Істотна відмінність філософії від двох інших типів світогляду полягає в тому, що в ній як фундаментальна здатність людини постає здатність самоусвідомлення (рефлексія). В зв'язку з цим специфічною рисою філософії є те, що вона - теоретична форма розв'язання світоглядних проблем.

Науковий світогляд є теоретичною формою відношення до світу, в ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу - природи чи суспільства.

Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

3. а)категоріями, б) стихійно-матеріалістичної

Білет № 2

Сартр «Екзистенціоналізм це гуманізм».

Жан-Поль Сартр – франц. філософ і письменник, представник атеїстичного екзистенціалізму. Його праця "Ек­зистенціалізм — це гуманізм" - це текст лекції, в якій він викладає основні тези свого трак­тату "Буття і ніщо", хоча дещо однобічно перегля­дає негативну концепцію свободи.

У праці "Екзистенціалізм — це гуманізм" ста­вить два важливих філософських питання: чи існує "природа людини", яке відношення між "свободою людини" та "обставинами". Відносно першого питання Сартр вису­ває принципове положення про відкритість люди­ни, про те, що людина — це не що інше, як той проект, який нею самою конструюється, це те, що кожний вирішує зробити зі своїм життям, це — самовизначення, а не наперед визначене. Немає ніякої "природної" або "божественної" сутності, яка могла б наперед зумовлювати пове­дінку та мислення. Тим більше, неправильно було б нав'язувати людині присуд долі. Сартр вважає, що людина абсолютно вільна у своєму внутрішньому житті, і ніякі об­ставини не можуть порушити цієї первинної свободи, від якої людині не врятуватися. Крім того, людина не може вдовольнитися лише внутрішньою свободою. Зміна зовнішніх обставин, створення достойного людей способу життя — важливіший принцип гуманізму.

Екзистенціалізм звинувачують у тому, що він підкреслює людську ницість, показує скрізь мерзотне, темне, відвертається від світлого боку людської натури, забув про солідарність людей, дивиться на людину як на ізольовану істоту.

Екзистенціалізм, за Сартром, не можна розгля­дати ні як філософію квієтизму (пасивність), тому що він визначає людину за її спра­вами, ні як песимістичний опис людини: насправді немає більш оптимістичного вчення, оскільки доля людини належить їй самій. Екзистенціалізм гово­рить людині, що надія лише в її діяльності, і єдине, що дає змогу людині жити, — це діяльність.

Слово "гуманізм" має два зовсім різні значення. 1. Під гуманізмом можна розуміти теорію, яка розглядає людину як мету і найвищу цінність. Екзистенціаліст ніколи не розглядає людину як мету, тому що людина завжди незавершена. 2. Людина знаходиться постійно зовні себе. Саме проектуючи (створюючи) себе і втрачаючи себе зовні, вона існує як людина. З іншого боку, вона може існувати, лише пере­слідуючи трансцендентні цілі. Вона виходить за межі, ловлячи об'єкти лише у зв'язку з цим подоланням самої себе. У результаті людина знахо­диться в серцевині, в центрі цього виходу за власні межі. Немає ніякого іншого світу, крім людсько­го, світу людської суб'єктивності. Ми показуємо, що реалізувати себе по-людському людина може не шляхом занурен­ня в саму себе, а в пошукові мети зовні, якою може бути звільнення або ще якась конкретна самореалізація. Оце і є сутність екзистенціального гу­манізму.