Вправи для розвитку фантазії

Подумки перенестися у царину нездійсненного, казкового:

— Ви у царстві царевни Моркви;

— Ви у царстві Морського царя;

— Ви у королівстві королеви Бурульки.

Педагог стежить за тим, щоб у розповіді не порушувалася лінія поведінки дійових осіб, щоб дотримувалася послідовність, щоб не порушувалася логіка викладу й не втрачалася з уваги кінцева мета розповіді (надзавдання).

Педагог задає кожному студентові певну тему:

— Ви пастух;

— Ви водолаз;

— Ви індик;

— Ви стілець;

— Ви вартова вежа на валу фортеці;

— Ви чайник;

— Ви циркуль;

— Ви куля;

— Ви платяна шафа;

— Ви гасова лампада та ін.

Завдання виконується так само, як і попереднє. Можна дати кільком студентам ту саму тему. У відмінностях між їхніми роз­повідями й виявиться розвиненість фантазії.

З

Студенти по черзі, по два чи три речення, розповідають вига­дувану ними казку на задану тему.

Розповісти "навпаки" відому казку або розповідь. Персонажі повинні радикально мінятися ролями — добрі повинні стати злими та ін.

РОЗДІЛ 3

Виконавцям наступних вправ пропонуються фантастичні об­ставини.

Прокинувся, а очі на потилиці, необхідно вчитися жити й ходити по-новому.

П'ю каву й раптом перетворююся на жабу.

Йду на побачення або на ділову зустріч, і раптом у мене виросли ослячі вуха та хвіст.

Я — чарівник, перетворюю всіх у все, що мені заманеться, сам можу перетворитися на що завгодно.

Я — чаклун, мій товариш спить, відкручую йому голову й ховаю. Він, прокинувшися, шукає її, нарешті знаходить.

Я — інопланетянин, опинився на заняттях, шукаю контакт і ввіходжу в нього зі студентами.

Одному із студентів педагог пропонує прочитати вірші або розповісти невелику розповідь доброї літературної якості. Цьому самому студентові по закінченні читання педагог пропонує до­кладно розповісти про людей, котрі їхали з ним сьогодні у громадському транспорті по дорозі в інститут. За участю студен­тів порівнюються перша та друга розповідь. Як правило, з'ясо­вується, що друга розповідь була значно цікавішою для слухачів (студентів), хоча першу ввіч вирізняли літературні переваги. Далі педагог разом із студентами "монтує" внутрішню лінію бачення оповідача. Критерії оцінки — наявність уяви та фантазії. Однією з цілей цього завдання є те, що студенти зрозуміють — наявність багатої внутрішньої "кінострічки" бачень (уяви та фан­тазії) спричиняє в процесі мовної діяльності інтерес слухачів. Ця вправа особливо підкреслює важливість емоційної уяви та фан­тазії у педагогічній діяльності. Це відзначене у багатьох дослід­женнях. Зокрема, відомий психофізіолог П.В.Симонов вважає: "Емоції, їх багатство в афективній пам'яті людини — один з найважливіших складників її обдарованості, емоції мобілізують весь життєвий досвід людини, причому не тільки усвідомлений,

ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОГО ВМІННЯ...

який добре улягає аналізові, але й той досвід, який є засадовим стосовно інтуїтивної поведінки"¹.

Отже, вміння налаштувати свідомість на роботу з учнями ви­магає від учителя рухливості, тренованості, гнучкості психофі­зичного апарату, швидкої реакції на зовнішні впливи, вміння використовувати багатства своєї емоційної пам'яті, яка реалі­зується через фантазію та уяву. Людська доля педагога, психічний склад його особистості, запас життєвих вражень, рівень емоцій­ної чутливості почуттів визначають масштаби та царину устрем­лінь творчої уяви.

Тому нам важливо підкреслити завдання педагога, сполучені з педагогічним мистецтвом. Лев Миколайович Толстой писав: "Щойно глядачі, слухачі заражаються тим самим почуттям, яке відчував творець, це й є мистецтво.

Викликати в собі раз пережите почуття й, викликавши його в собі, за допомоги рухів, ліній, барв, звуків, образів, виражених словами, передати це почуття так, щоб інші пережили те саме почуття, — у цьому полягає діяльність мистецтва. Мистецтво є діяльність людська, яка полягає в тому, що одна людина свідомо за допомоги певних зовнішніх знаків передає іншим переживані нею почуття, а інші люди заражаються цими почуттями й пере­живають їх"².

Ми звернулися до думки геніального письменника у зв'язку з предметом дослідження, у цьому разі враховуючи старовинну педагогічну проблему. Момент раціональний, аналітичний у про­цесі професійної педагогічної підготовки є надзвичайно важ­ливим. Разом з тим не варто применшувати й значення мистецтва для педагогічної діяльності.