Мовна підготовка майбутнього

ВЧИТЕЛЯ ЯК СИНТЕЗ ЕЛЕМЕНТІВ

ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Слово є першоджерелом педагогічних завдань і водночас — вершиною вчительської творчості. Отже, головною метою цього розділу буде практична робота над текстом (навчальним мате­ріалом), і всі елементи повинні "працювати" на цю мету.

Вище ми говорили про те, що головною функцією практичної педагогіки є професійне спілкування, тут же відзначимо, що мовлення вчителя уявляється нам не тільки процесом спілку­вання, але й репрезентацією дійсності у свідомості учня за допо­моги мови. Наші спостереження за уроками вчителів-початківців та досвідчених учителів показують, що будь-яке дослідження уч­нів у психолого-педагогічному процесі осягнення чогось ново­го — знань, умінь, навичок тощо — демонструє різноманітність репрезентацій дійсності. Під репрезентацією ми розуміємо перед­усім так званий дар оповідача.

На жаль, нам випадало спостерігати уроки, на яких мовлення вчителя залишало бажати багато кращого. Це мовлення було орфоепічно неграмотне, інтонаційно монотонне, художньо не­спроможне. Вчитель казав одне, а учні розуміли зовсім інше, в першу чергу через зазначені недоліки.

Були й інші уроки у наших спостереженнях, де художня роль учителя репрезентувала дійсність через образ, тобто однозначно не виражаючи своє судження про дійсність, не поринаючи в авторитаризм, а зображаючи дійсність за допомоги засобів мови,

¹⁶³

_______________________________ РОЗДІЛ 4 ______________________________

як це здійснюється в живопису за допомоги барв, а у музиці — за допомоги звуків.

Усе сказане вище зовсім не говорить про те, що ми виклю­чаємо інші функції мовлення. Зазначені елементи більш за все "впадають" в очі. Для підтвердження цього звернімося до вислов­лювання знаного вітчизняного вченого М.І.Жинкіна, котрий ще 1966 року відзначав, що "великі резерви розвитку мовлення ди­тини залишаються в школі не використаними". Ця думка знаного психолога не втратила, на жаль, своєї актуальності й сьогодні. Стан мовлення не тільки школярів, але й самих учителів продов­жує викликати тривогу. Якщо залишити осторонь помилки в царині елементарної культури усного мовлення, його лексичну вбогість, то наступним моментом, який викликає стурбованість, є недоліки в царині інтонації (аритмія, багатонаголосність, ха­рактерна для вчителя "інтонація перелічування", відсутність ло­гічно розвиненої висловлюваної думки, емоційна сухість, погана мовленнєва техніка, незадовільна технологія та ін.).

Серйозні недоліки в мовній підготовці вчителя особливо не­безпечні, позаяк вони можуть позначитися не тільки на мовленні, як зазначає М.І.Жинкін, але й на мисленні вихованців. Прак­тично ж, на жаль, професійна мовна підготовка майбутнього вчителя зводиться до невеликого курсу "Виразне читання", який багато в чому застарів і є, як ми вважаємо, мало професійним, передусім тому, що в ньому недостатньо враховується досвід сучасної театральної педагогіки. З іншого боку — катастрофічно недостатня кількість годин, відведених на цей предмет, не дозво­ляє навіть прослухати всіх студентів. Звичайна кількість годин — близько ЗО. В групі у середньому ЗО студентів, отже, педагогові виділяють 45 хвилин для освоєння дикції, орфоепії, дихання, практичної роботи над текстом тощо. Слід відверто сказати, що групова робота з цієї дисципліни має майже нульовий результат. Крім цього, необхідно відзначити, що курс "Виразне читання" викладають на філологічному, педагогічному та дефектологіч­ному факультетах, які не охоплюють навіть половини студентів звичайного педагогічного інституту. Створюється враження, що майбутні вчителі історії, хімії, математики, праці та інші розмов­ляти у практичній діяльності не будуть. Тільки через ці причини, не кажучи про решту не менш істотних, можна зробити висновок, що цей курс за існуючого стану речей не здатний сформувати

___________ МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ... ___________

професійне мовлення вчителя, яке має стати не просто педаго­гічним інструментом, але й зразком, еталоном у розвитку мов­лення школярів.

Цілком закономірно, що у темі "Мовна підготовка вчителя" нас цікавлять шляхи, засоби й способи розвитку вмінь, за допо­моги яких учитель може формувати й удосконалювати усне мов­лення тих, хто навчається, яке знаходить відображення у логічній структурі, інтонаційній виразності, дикційній чіткості, образно-репрезентативній природі. Ці завдання розвитку мовлення тих, хто навчається (студентів), вимагають, з нашого погляду, крім традиційних методів праці, залучення театральної педагогіки, ви­користання головних елементів системи К.С.Станіславського.

У зазначеній театральній педагогіці існує апробована методика навчання основам професійного мовлення (постановка голосу), яка може бути застосована й під час навчання майбутнього вчи­теля, її побудова наведена на рисунку 8.

Розподіл мовної діяльності на три складники — техніку, куль­туру та технологію — є умовним, здійсненим лише для навчаль­них цілей. У практичній мовній діяльності ці складники висту­пають разом (одночасно) й не існують один без одного. Наприклад, що означає добрий тембр без сили звука, або образність мовлення без інтонації? Ці приклади можна продовжувати, згадуючи й інші елементи мовної діяльності. Тому саме система К.С.Станіслав­ського має стати першоосновою для вдосконалення мовної під­готовки вчителя, позаяк вона спирається на пізнання й осягнен­ня об'єктивних законів природи, а отже й творчості.

Серед злементів системи К.С.Станіславського, необхідних для підготовки майбутнього вчителя, розглянемо логіку вимовляння. Тут нам, крім зазначених на рисунку 8 елементів, які на час безпосередньої роботи над мовленням мають бути переважно засвоєні студентами, допоможе вивчення понять "надзавдання" та "наскрізна дія", які дозволяють будувати живе міркування в єдиному прагненні до поставленої мети. Згідно з енциклопе­дичним визначенням, надзавдання — це "головна ідейна мета, завдання, задля якого створюються п'єса, акторський образ, ви­става"¹. Наскрізна дія — це "головна лінія драматургічного роз-

Театральная энциклопедия. — М., 1965. — Т.4. — С.876.

РОЗДІЛ 4

 

ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ	КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ	ТЕХНОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ
Артикуляція     Дикція     Діапазон голосу   Інтонація   Пауза (логічна, смислова, психологічна)   Підтекст     Тембр голосу     Темпоритм мовлення	Активність мовлення   Гнучкість (варіативність) мовлення   Запас слів   Логіка мовлення   Образність мовлення     Орфоепія     Дотримання літературних норм	Витривалість Голосу   Виразність мовлення   Голосоведіння (резонатори, регістри) Плинність мовлення   Посилання звука   Мовленнєве дихання   Сила звука й голосу
ПРАКТИЧНА РОБОТА НАД ТЕКСТОМ
ЦІЛІ   ОБ'ЄКТ ВПЛИВУ		ЗАВДАННЯ   ПРЕДМЕТ МОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Рис. 8. Структура навчання основам професійного мовлення.

_________ МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ... ________

витку п'єси, зумовлена ідеєю п'єси, творчим задумом драматурга. Правильне розуміння [наскрізної дії] допомагає режисерові та акторам досягнути послідовного, цілеспрямованого розкриття ідейного змісту ролі та п'єси загалом"¹. Саме вмінь побудови логічно послідовного мовлення, виокремлення головного та дру­горядного, дійовості ("логічної перспективи") бракує сучасному студентові педагогічного вузу.

Другим засадовим елементом учення К.С.Станіславського, який є цілком застосовним при вдосконаленні мовної підготовки майбутнього вчителя, є розвиток інтонаційно-мелодійної вираз­ності усного мовлення. Поняття "підтексту", магічного "немов­би", введені К.С.Станіславським, як і зазначені вище поняття, можуть розбудити творчу природу студентів, але не навчати "ін­тонації", проти чого рішуче виступав і М.І.Жинкін. Головним завданням тут є формування свого ставлення до предмета мір­кувань, з'ясування головної проблеми: "Навіщо я це кажу?". Вивчення закономірностей інтонаційно-мелодійної будови мов­лення, виявлення інтонаційної природи розділових знаків, на­вичка побудови "художньої перспективи мовлення", під якою К.С.Станіславський розумів уміння створювати звукові плани, перспективу, які урухомлюють та оживлюють фразу, — все це елементи театральної педагогіки, крім зазначених на початку, які сприяють формуванню й удосконаленню мовної діяльності май­бутнього вчителя.

Поряд з цим голос педагога є також носієм повідомлення, яке міститься в інтонації, що включає в себе такі поняття, як наго­лошування й темпоритм. Від самого початку педагогічної дії, ще не пояснюючи тим, хто навчається, смислу виголошуваного тек­сту, інтонація вказує на позицію промовця, яка, у свою чергу, включає в себе такі поняття, як психологічна, моральна й мо-ральнісна точка зору щодо того чи того питання, спосіб його розгляду. Крім того, це метод інтерпретування або критики тек­сту (навчального матеріалу), а також свого бачення щодо на­вчального матеріалу. Інтонація як ніщо інше виражає ставлення промовця до змісту висловлювань, яке виражається в модаль­ності висловлювань, зокрема, через суб'єктивно модальний

Там же. — С.959.

_______________________________ РОЗДІЛ 4 ______________________________

зміст, наприклад, почуття, вольовий акт, прихильність до вислов­лювань тощо. Вона виражає також контакт із слухачем (учнем), ставлення до нього, оцінку ситуації тощо. Інтонація стосується як висловлювання-дискурсу, так і висловлювання-процесу, як смислу тексту, так і роботи вчителя, як семантики, так і праг­матики.

Виховання навичок творчого самопочуття — у цьому контексті як емоційної чутливості психофізичного апарату та як синтезу елементів театральної педагогіки голосу згідно з К.С.Станіслав-ським — означає передусім єдність психічного й фізичного у творчій природі виконавця (вчителя). Цю з першого погляду просту формулу знає багато хто, але практично використовує мало хто. У процесі спостережень і наступного аналізу голосів викладачів ми констатували, що чимало з них зайняті пошуками "звучання". Отже, голос, який виконує тільки цю "чутну" функ­цію, позбавлений головних своїх переваг — музичності, благо­звучності, доброго тембру й як результат — дохідливості. Вчитель каже: "Добридень, діти!", а у голосі чутно: "Я вчитель і буду вас, неосвічених, усього навчати". Такий голос не викликає у учнів нічого, крім роздратування. За "поганої якості" голосу важко розраховувати на співробітництво й взаєморозуміння. Самим тільки тембром голосу, не кажучи про підтекст, який ми згадуємо й до якого ще повернемося, учень поставлений у становище нижчого стосовно вчителя. Тому, перефразуючи О.Купріна, можна заявити, що у більшості випадків "учитель — це людина, яка вимовляє чужі слова не своїм голосом". Ось чому ми ви­суваємо як першорядне й вихідне завдання підготовки вчителя до мовної діяльності "вміння говорити своїм голосом", оскільки саме він, свій голос, а не "поставлений" чи вигаданий бас або тенор, найшвидше знайде шляхи до сердець учнів. Крім цього, тільки "свій" голос дозволить витримати колосальне мовне на­вантаження, якого зазнає вчитель у педагогічному процесі. Ми далекі від думки, що мовні недоліки мають місце через особисті якості вчителя, хоча в окремих випадках не виключаємо й цього факту, просто це та тема, яка фактично не має належного місця у процесі підготовки майбутніх педагогів.

Достатньо розроблене й апробоване в театральній педагогіці поняття "підтекст" не розглядається як спеціальне завдання у педагогічній науці. Під поняттям підтексту ми маємо на увазі те,

___________ МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ- ___________

що не сказане в тексті підручника або посібника, але випливає з того, як текст інтерпретується й репрезентується педагогом. Оскільки поняття підтексту, як було зазначено вище, не знайшло, на жаль, свого відображення у педагогічній науці як спеціальне завдання, скористаємося досягненнями театральної педагогіки й зупинимося на ньому докладніше.

Поняття підтексту міцно ввійшло у театральну практику, проте його не завжди однозначно тлумачать. Доволі часто на сцені ми можемо спостерігати, як підтекст руйнується темпераментно ви­голошуваним текстом. Або ж до підтексту звертаються тоді, коли акторові необхідно осмислювати виголошувані репліки в рамках життєподібності, не претендуючи на щось більше. Але справжнє розкриття підтекстів — це потужний засіб образного втілення й педагогічного тлумачення навчального матеріалу, перетворення його на актуальний і сучасний предмет, необхідний і цікавий для тих, хто навчається. Правильне виявлення підтексту дає й пра­вильне ставлення учнів до предмета, "затягує" їх у навчальний матеріал і дає надійне емоційне підґрунтя відомому ефекту "пере­живання". Слово, навіть найпростіше, само по собі є багатознач­ним. Як було згадано, дещо в іншому зв'язку, учень сприймає слово залежно від того, хто саме його вимовив. Тут доречно говорити не тільки про підтекст слова, а й про підтекст сприйнят­тя. Думка промовця (педагога) не передається, так би мовити, безпосередньо слухачеві (учневі), натомість останній, розуміючи слово, створює свою думку, яка посідає в системі, встановленої мовою, місце, схоже на місце думки промовця. Природно, педа­гог, висловлюючи ту чи ту думку, намагається надати словам більш точне значення за допомоги інтонації, міміки та жестів. Ймовірно, треба сказати й про малодосліджену смислову енергію слова. Кожне слово залежно від інтонації, характеру промовця, ситуації тощо змінює свою смислову енергію.

Фундатор вітчизняної нейропсихології О.Р.Лурія зазначив, що розуміння підтексту як доглибного смислу слова та фрази веде й до розуміння мотиву, прихованого за текстом.

В акторському середовищі давно відоме слівце "навпачушки" (рос. "наоборотики"), яке народилося в 1-й студії МХАТ у ті часи, коли там раділи відкриттю образної сили контрастності тексту та підтексту, тому, що протиріччя між ними чудодійно

 

_______________________________ РОЗДІЛ 4 ______________________________

оживлює слово, надає йому обсягововості, чарівності, несподіва­них барв. О.С.Пушкін писав: "Іноді жах виражається сміхом".

Без підтексту немає взагалі мовлення вчителя. Це свого ро­ду коментар, який повідомляє тому, хто навчається, правиль­не сприйняття почутого. Це поняття теоретично висловлене К.С.Станіславським, для котрого підтекст — психологічний інст­румент, який інформує про внутрішній стан персонажа, встанов­лює дистанцію між тим, про що йдеться у тексті, та тим, що показано на сцені. Підтекст — психологічний і психоаналітичний відбиток, залишений актором на своєму персонажі. "Вчителеві просто необхідно володіти словом, — стверджує В.А.Кан-Ка­лік, — засобом переконання. Це ключ до розв'язання багатьох ситуацій, а часом і конфліктів, які виникають у процесі виховної діяльності. Переконання, слово і переконання. Недарма старо­давні казали, що освіта не дає паростків у душі, якщо вона не сягає значної глибини. Це проникнення можливе лише в гармо­нійній єдності високого професіоналізму, акторської та оратор­ської майстерності вчителя"¹.

Тому одне з головних завдань теми "мовна підготовка май­бутнього вчителя" — навчити студентів — майбутніх учителів виразно й дохідливо передавати у практичній діяльності всю різноманітність людських стосунків і почуттів за допомоги бага­того на інтонації голосу, яскравого, правильного, логічно осмис­леного мовлення. Досконале володіння психофізичною техні­кою, всіма елементами педагогічної майстерності необхідне педа­гогові для яскравого, правдивого й виразного втілення в його професійній діяльності педагогічних цілей і завдань.

І нарешті, перш ніж ми наведемо головні завдання та вправи цього розділу, дозволимо собі висвітлити деякі моменти стосовно часто згадуваної у спеціальних виданнях "дійовості мовлення". Зауважимо, що інакше це поняття можна назвати створенням і підтриманням комунікативного контакту, інакше кажучи, техно­логії мовлення вчителя. Нам уявляється, грунтуючися на досвіді викладання спецкурсу студентам педагогічних навчальних закла­дів і вчителям шкіл, що саме до цих засобів комунікативного контакту можна віднести:

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении, — М, 1987. — С.9. 170

___________ МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ... ___________

1. Введення в мовлення (лекцію, заняття, бесіду тощо) відомих і прийнятних для тих, хто навчається, авторитетів. Особливо переконливими уявляються цитати або висловлювання того чи того вченого або письменника.

2. Встановлення зв'язку з таємничістю й незрозумілістю, вико­ристання екзотичних слів і термінів, а також вживання фраз або висловів на латині, англійською, іспанською або іншою інозем­ною мовою.

3. Періодичне порушення очікувань партнера (слухача). У театральній педагогіці це називається терміном "аж гульк".

4. Постійна турбота про інтригу.

5. Збіг інтересів, потреб тих, хто навчається, з інтересами того, хто навчає. Інакше кажучи, вміння розмовляти з учнями "тією самою мовою".

6. Регулярне безпосереднє звертання до учня. Те, що в кіно називається "крупний план".

7. Злободенність та актуальність мовлення. Іноді звертання до особистих мотивів того, хто навчається.

8. Риторичні висловлювання з деяких ключових моментів ви­ступу, які дозволять тому, хто навчається, ввійти у суперечку або внутрішньо не погодитися з тією чи тією висловленою вчителем тезою.

9. Апелювання до самого себе. Розкриття якихось своїх якос­тей, що "працюють" на конкретну тему, завдання, мету тощо.

10. Все попереднє має спиратися на високу культуру, техно­логію й техніку мовлення (див. рисунок 8).

Підбиваючи попередні підсумки викладеного вище, зупини­мося ще раз на мовних уміннях та якостях, необхідних у прак­тичній педагогічній діяльності.

Перш за все відзначимо, що хоч би яким науково багатим і досконалим був зміст навчального матеріалу й почуттів, пере­живаних учителем, — зовнішнє втілення цих думок та емоцій буде неминуче викривлене, якщо педагог не володіє технологією й технікою мовлення. Тому заняття з мовлення мають бути при­свячені розвиткові, адаптації й удосконаленню мовно-голосово­го апарату майбутнього вчителя стосовно вимог професійної діяльності.

_____________________________ РОЗДІЛ 4 ______________________________

Педагог у практичній діяльності має контролювати й за по­треби коригувати такі складники професійного педагогічного мовлення:

1. Артикуляцію; дикцію; голосовий діапазон; тембр голосу; темпоритм мовлення.

2. Витривалість голосу; виразність мовлення; голосоведіння (резонатори, регістри); плинність мовлення; посилання звука; мовленнєве дихання; силу звука й голосу.

3. Активність мовлення; гнучкість мовлення; запас слів; логіку мовлення; образність мовлення; орфоепію; дотримання літера­турних норм.

Таким чином, наступний параграф присвячений технології й техніці мовлення.

4.1. Оволодіння технологією й технікою мовлення майбутнім учителем

Педагог, який проводить заняття, має контролювати і в разі потреби коригувати всі складники професійного педагогічного мовлення. Розпочинати слід з артикуляційної гімнастики, яка допоможе тренувати активні органи мовленнєвого апарату — нижню щелепу, язик, губи й м'яке піднебіння. Всі вправи вико­нуються ритмічно, тож необхідно подумки вести відлік. На почат­ковому етапі слухачам знадобиться люстерко, щоб самостійно контролювати виконувані дії.

Вправи на оволодіння технологією й технікою мовлення¹

Опускання й піднімання нижньої щелепи. На відлік "1" — розкрити рот, на відлік "2" — пауза, на відлік "З" — закрити рот. Вправу повторити 3 — 4 рази.

Прикус. Поперемінно перекривати нижніми зубами верхні й навпаки: верхніми — нижні.

Запозичено з: Черкашин В. О. Художнє слово на сцені. — Київ, 1989. 172

_________ МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ... ___________

З

Рух нижньої щелепи вперед і назад. Рот напіввідкритий. Ще­лепа поштовхом висувається вперед і плавно відтягується назад. При рухові щелепи вперед — вдих, при рухові назад — видих. Повторити 2 — 3 рази.

Бічні рухи щелепи. При розкритому роті повільно, обережно повертати нижню щелепу поперемінно ліворуч і праворуч. Уни­кати різких рухів. Повторити 2 — 3 рази.

Кругові рухи щелепи. Опущеною нижньою щелепою проро­бити кругові оберти праворуч і ліворуч. Повторити 2 — 3 рази.

Поперемінне піднімання й опускання куточків стуленого рота. Дихання через ніс. Щелепи зімкнуті. Вдих — губи розтягуються в сторони й куточки рота піднімаються вгору — усмішка сту­леними губами. Видих — усмішка зникає. Наступний вдих — куточки рота опускаються донизу, як при плачі.

Рухи язика при закритому роті. Зуби трохи розімкнені. Кінчик язика загинати вгору і назад аж до м'якого піднебіння. Так само повільно протягувати кінчик язика вперед і вниз до дна рота під нижніми зубами.

Бічні рухи язика всередині рота. Не розтуляти губ, зуби трохи розімкнені. Енергійно повертаючи в роті язик то ліворуч, то праворуч, кінчиком випинати зсередини по черзі ліву й праву щоки.

Піднімання й опускання м'якого піднебіння. Рот широко роз­крити, ненапружений язик покласти плоско, торкаючися його кінчиком нижніх зубів. Корінь язика опущений, як при позіханні. Затримати подих і, напружуючи та розслаблюючи м'язи, під­німати вгору й опускати донизу м'яке піднебіння з маленьким язичком.

Вдих через рот, видих через ніс. Затуливши пальцями ніздрі, повільно вдихнути повітря широко розкритим ротом. М'яке під­небіння при цьому підняте вгору. Вдихнувши, рота закрити й

____________________________ РОЗДІЛ 4 ___________________________

видихати повітря через ніс. М'яке піднебіння з маленьким язич­ком, розслабившись, опуститься донизу.

Рухи м'якого піднебіння при відкритому роті. Рот широко відкрити, нижню щелепу опустити. Вдихнути й видихнути повітря через ніс, м'яке піднебіння при цьому опущене, м'язи його не напружені.

Вправи з дикції

Вимовляти у швидкому темпі, добираючи повітря після кож­ного рядка: "бі, бе, бу, би". З цими ж голосними промовляти всі приголосні абетки.

Вимовляти у швидкому темпі п'ятискладові звукосполучення як слова с наголосом на останньому складі:

бівігідіжі бевегедеже бавагадажа

бовогодожо бувугудужу бивигидижи

зікіліміні зекелемене закаламана

зоколомоно зукулумуну зикилимини

пірісітіфі пересетефе парасатафа

поросотофо пурусутуфу пириситифи

хіцічішіщі хецечешеще хацачашаща

хоцочошощо хуцучушущу хицичишищи

Приголосні повинні звучати чітко в повільному й пришвидше­ному темпі. У жвавій розмовній мові артикуляція приголосних має бути енергійною, швидкою. Чіткість приголосних не повинна заважати мелодійності голосних.

З

Чітко, але без напруження вимовляти початкові приголосні та кінцевий приголосний у словах: "склад, скляр, страх, струс, струп, страж, склеп, сплін, скрип, штраф, шквал, вдих, взвод, вміст, вплив, вступ, втрьох".

Вимовляти сполучення приголосних у словах, не допускаючи "ковтання" закінчень: "шторм, корм, горн, сонм, нерв, спазм, цикл, ритм, скарб, горб, корж, шарж, гонг, корд, торф, ферзь,

МОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ...

ямб, ромб, стенд, з'їзд, дрозд, спорт, фант, перс, толк, франк, транс, танк, торф, темп, френч, харч, вольт, гольф, дерть, шурф, парк, культ, кварц, марш, цинк, борщ, вовк, брязк, блиск, міст, хист, хвіст, бюст, вість, шість, свист, кокс, мопс, такт, фрукт, фрахт, путч, банк, повсть, текст, перст, центр, шерсть, пункт, Бренс".

На підставі наведених слів слухачі повинні вигадати речення (фрази), з яких учитель має складати розповіді, причому чим більше речень вигадано, тим активніше вчитель "включений" у творчу атмосферу. Вміння вигадувати "на ходу" розповідь — одна з найважливіших складових роботи над технологією й технікою мовлення.