Розділ 2 Практичні аспекта судової риторики

§ 1. Ділова гра "Судові дебати"

Мета гри. Гра "Судові дебати" — форма проблемного навчання — спрямована на активізацію пізнавальної діяльності студентів і створення стимулюючих умов для поглиблення професійних знань, розвитку творчих здібностей студентів1.

 

Гра охоплює ту частину судового розгляду, в якій дається оцінка вчиненим підсудним діянням, аналізуються розглянуті в судовому засіданні докази, викладаються висновки про винність або невинність притягнутих до справ осіб, про кваліфікацію скоєних дій, міру покарання та інших питань, які повинен вирішити суд під час винесення вироку.

 

Основна мета гри — активізувати знання студентів з курсу кримінального процесу, спецкурсу "Судова риторика" і навчити застосовувати ці знання під час винесення вироку на практиці.

 

У процесі гри "Судові

 

дебати" студенти самостійно засвоюють матеріал з допомогою аналізу й оцінки конкретних кримінальних справ.

 

Склад і функціональні обов'язки учасників гри. У грі може брати участь група від 6 до 16 чоловік. Вона поділяється (за бажанням студентів або вибором викладача) на дві частини: державні обвинувачі і захисники. Інші студенти групи слухають виступаючих, зазначають позитивні й негативні моменти, свої замітки здають викладачеві або ж складають у даній справі вирок.

 

1 3 метою вироблення навичок ритора бажано, аби кожний студент на таких заняттях виступав як з обвинувальною, так і з захисною промовами.

 

 

 

Ведучий (викладач, який читає курс кримінального процесу або спецкурс "Судова риторика") на стадії підготовки до гри підбирає конкретну кримінальну справу, роз'яснює учасникам гри її зміст, розподіляє ролі, видає інструкції, вихідні дані до гри. По ходу гри контролює ігровий режим, організовує облік її результатів.

 

Помічник ведучого (асистент, лаборант кафедри або ж один із студентів) допомагає в проведенні гри, підраховує бали, записує їх на дошці проти прізвищ виступаючих.

 

Журі (викладачі факультету, судді, прокурори, адвокати) оцінюють результати виступів учасників гри, підбивають ї

ї підсумки, нагороджують переможців грамотами або пам'ятними подарунками.

 

Державний обвинувач готує і проголошує промову, в якій підтримує державне обвинувачення. У ній він аналізує зібрані у справі докази, висловлює міркування про кваліфікацію злочину, міру покарання та про інші питання, які мають значення для винесення законного й обгрунтованого вироку.

 

Захисник готує і проголошує захисну промову, в якій він може заперечувати обвинувачення в цілому і настоювати на невинності підсудного, вимагаючи його виправдання; заперечувати окремі пункти обвинувачення, інакше, ніж прокурор, висвітлювати та пояснювати дії підсудного; заперечувати кваліфікацію злочину, пропонувати іншу, м'якшу; звернути увагу суду на обставини, які пом'якшують відповідальність, і настоювати на пом'якшенні покарання.

 

Критерії оцінки діяльності учасників гри. У грі застосовується бальна система оцінки виступів учасників. За свій виступ кожен з учасників отримує певну суму балів. Члени журі мають набір карток з цифрами 2, 3, 4, 5, які виставляються за командою ведучого після виступу чергового учасника гри. Оцінки виставляються за: аналіз доказів; аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину; характеристику особи підсудного; культуру мови.

 

Вихідні дані — архівні кримінальні справи судів, набір карток з оцінками (для всіх членів журі), класна дошка, крейда, аркуші паперу з прізвищами учасників гри, чисті аркуші паперу для членів журі.

 

Процес гри складається з чотирьох етапів.

 

 

Перший етап — підготовка і початок гри. Підготовка до гри триває близько місяця. Студенти слухають лекції з кримінального процесу, спецкурсів. Вивчають конкретні кримінальні справи, кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство, законодавство, промови обвинувачів і захисників. У вільний від навчання час відвідують судові засідання, вивчають додаткову літературу, готують обвинувальні й захисні промови.

 

Ролі розподіляють на загальних зборах учасників з урахуванням їхніх побажань, знань і здібностей.

 

Гра починається перевіркою готовності учасників. Ведучий роз'яснює її правила, проводить жеребкування черговості виступів учасників. Роздає членам журі картки з оцінками,

списки учасників гри.

 

Другий етап — розминка (5—10 хв). Тут можна застосовувати й ЕОМ. Ведучий або оператор ЕОМ знайомить усіх учасників з правилами роботи на ній. Потім за чергою викликає гравців до персональних комп'ютерів і пропонує їм відповісти на запитання: який з наведених у переліку порядок виступів учасників судових дебатів є правильним?

 

Відповідь правильна. Відповідь неправильна (див.

 

ст. 318 КПК).

 

*

 

1. Промова прокурора.

 

2. Промова захисника.

 

3. Промова громадського захисника.

 

4. Промова потерпілого (у справах, зазначених у ч. 1

 

ст. 27 КПК).

 

*

 

1. Промова прокурора.

 

2. Промова потерпілого (у справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК).

 

3. Промова захисника.

 

4. Промова громадського захисника.

 

*

 

1. Промова прокурора.

 

2. Промова громадського обвинувача.

 

3. Промова потерпілого (у справах, зазначених в ч. 1 ст. 27 КПК).

 

4. Промова захисника.

 

 

Третій етап — проголошення судової промови (80—85 хв). Ведучий надає слово державному обвинувачеві. По закінченні виступу він просить членів журі підняти картки з оцінками. Перша оцінка виставляється за аналіз доказів, друга — за аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, характеристику особи підсудного, третя — за культуру мови. Помічник ведучого записує ці оцінки, підсумовує їх і заносить на дошку суму набраних балів.

 

Потім виступає захисник. Повторюється процедура оцінки його виступу. Так вислуховують усіх промовців.

 

Четвертий етап — підбиття підсумків гри (близько ЗО хв). Члени журі аналізують допущені помилки, вислуховують міркування і виступи учасників й оцінюють промову кожного учасника.

 

Переможці нагороджуються грамотами або пам'ятними подарунками.

 

Ділова гра "Судова промова"

 

Кожному студентові академічної групи вручається кримінальна справа, з якої вилучається та частина протоколу судового засідання, в якій записані судові промови державного обвинувача чи захисника.

 

Студентам пропонується ознайомитися з даними кримінальними справами і скласти обвинувальну чи захисну промову. Разом із кримінальною справою через тиждень складені судові промови повертаються викладачеві.

 

Викладач разом із студентами порівнює й обговорює ці судові промови, відзначає допущені помилки. За вдало підготовлену судову промову студент може отримати до 10 балів.

 

§ 2. Судова промова

Предмет судової промови

 

Судова промова — це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

 

Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не тільки судового розгляду справи, а й

 

 

усієї своєї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали.

 

Згідно зі ст. 318 КПК України, у судових дебатах крім прокурора й адвоката (захисника) можуть брати участь громадський обвинувач і громадський захисник, потерпілий і його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, близькі родичі, опікуни або піклувальники підсудного (як захисники) і сам підсудний.

 

У цивільному процесі у судових дебатах можуть брати участь: позивач та його представник; відповідач та його представник; третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги, та її представник; третя особа без самостійних вимог, уповноважені органів державного управління, профспілок, державного підприємства, установи, кооперативних організацій та їх об'єднань, представники громадських організацій і трудових колективів і, звичайно ж, прокурор (ст. 194 ЩІК України).

 

В адміністративному процесі, згідно зі статтями 268— 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на засіданні суду заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи. До них належать: особа, яка притягається, до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвокат, прокурор.

 

Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановления вироку (ст. 324 КПК України).

 

 

Судова промова громадського обвинувача повинна насамперед відобразити ставлення до вчиненого злочину та особи підсудного громадської організації або колективу трудящих, які уповноважили його для участі в судовому розгляді справи. Проте громадський обвинувач1 є самостійним учасником процесу і викладає судові свою думку про доведеність обвинувачення, суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи підсудного, грунтуючись на даних судового слідства. У своєму виступі він має право також висловити свої міркування щодо застосування кримінального закону, міри покарання та інших питань.

 

Судові промови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників своїм основним змістом мають питання, які стосуються відшкодування завданої злочином майнової шкоди: доведеність чи недоведеність факту вчинення злочину, наявність чи відсутність підстав для пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розміру відшкодування. Питання вини підсудного та обрання йому міри покарання ними не обговорюються, оскільки це не пов'язано з цивільним позовом.

 

Судова промова громадського захисника спрямована на виконання функції захисту. У ній громадський захисник викладає суду свої міркування з приводу: обставини, що пом'якшують вину підсудного або виправдовують його; можливості пом'якшення йому покарання; умовного засудження чи відстрочки виконання вироку; можливості передати підсудного на поруки громадській організації чи трудовому кол

 

ективу, від імені яких громадський захисник бере участь у розгляді справи. При цьому громадський захисник обов'язково дає характеристику особи підсудного виходячи з його трудової та громадської діяльності.

 

Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінна від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розгля,-

 

1 Обвинувач, обвинувачення — ці терміни подаються в законах України (див. ст. 32 КПК). Терміни ж звинувач, звинувачення — в українських

 

словниках.

 

дає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність1.

 

Репліка — частина судової промови, основне призначення якої коротко, в стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли та принципово неправильні судження, допущені учасниками дебатів у своїх промовах (cm. 318 КПК України).

 

Судові промови впливають на формування внутрішнього переконання судді, допомагають суду глибше розібратися в усіх обставинах справи, всебічно, повно й об'єктивно дослідити ці обставини, установити істину у справі і прийняти правильне рішення2.

 

До предмета судової промови в кримінальних справах у суді першої інстанції входять:

 

• фактичні обставини справи (п. 1 ст. 64, п. 1 ст. 324, ст. 420, п. 1 ст. 448 КПК України) та їх суспільно-політична оцінка;

 

• аналіз та оцінка доказів (п. З ст. 318 КПК України);

 

• юридична оцінка установлених фактичних обставин — кваліфікація злочину (п. 2 ст. 64, п. 2—4 ст. 324, п. 2 ст. 420 КПК України);

 

• характеристика особи підсудного, а в необхідних випадках й інших учасників процесу (п. З ст. 64, п. 7 ст. 324, п. З ст. 420);

 

• питання, пов'язані із застосуванням кримінального покарання або звільнення від нього (п. З ст. 64, п. 4, 6 ст. 324 КПК України);

 

• питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову (п. 4 ст. 64, п. 9 ст. 324 КПК України);

 

• інші питання, які вимагають свого вирішення (п. 10— 14 ст. 324 КПК України);

 

• аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23, 23-2 КПК України).

 

1 Детальніше див.: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України. — К., 1992. — С. 322—325; Михеєнко М. М., Молдован В. В., Радзієвська Л. К. Порівняльне судове право. — К., 1993. — С. 92—93.

 

2 Див.: Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. — Харьков, 1975.

 

 

 

 

Предметом судової промови в цивільних справах у суді першої інстанції є:

 

1) фактичні обставини справи;

 

2) оцінка доказів;

 

3) пропозиції про застосування того чи іншого закону у справі;

 

4) пропозиції про винесення окремої ухвали при наявності для цього підстав (ст. 235 ЦПК України).

 

Аналіз ст. 27, ЗО ЦПК України дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають:

 

• обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підстави позову);

 

• обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);

 

• інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А в цілому — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для розв'язання спору між сторонами; всі наявні юридичні факти й обставини, що мають значення для справи.

 

Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Так, відповідно до ст. 456 ЦК України до складу підстави позову, що є предметом доказування, входять факти, які підтверджують: наявність трудових відносин потерпілого з особою (підприємством), настання каліцтва чи іншого пошкодження здоров'я у зв'язку з виконанням потерпілим своїх трудових обов'язків; настання певної шкоди; наявність збитків та їх розмір; вину організації в заподіянні шкоди.

 

Труднощі й помилки у визначенні необхідного факту доказування виникають тоді, коли диспозиція норми матеріального права має відносно визначений характер. Це норми, якими врегульовані питання про виселення за неможливістю сумісного проживання, про розподіл майна подружжя та ін., при застосуванні яких повинні враховуватися "груба необережність самого потерпіло

го", "майнове становище", "інтереси неповнолітніх дітей чи інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу" (ст. 454 ЦК, ст. 29 Кодексу про шлюб і сім'ю та ін.)1

 

Детальніше див.: Штефан М. Й.,Дріжчана О. Г. Цивільне процесуальне право України. — К., 1994. — С. 152—156.

 

Виступаючи з судовою промовою в адміністративних справах, учасники розгляду повинні з'ясувати:

 

• чи було вчинено адміністративне правопорушення;

 

• чи винна дана особа в його вчиненні;

 

• чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

 

• чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення до товариського суду, громадської організації;

 

• інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

 

Предметом судової промови в суді другої інстанції при розгляді справи в касаційному порядку є:

 

• критика або обгрунтування правильності вироку чи рішення;

 

• обгрунтування касаційного подання чи касаційної скарги або їх критика;

 

• аналіз і оцінка додаткових матеріалів;

 

• пропозиції про винесення певної ухвали касаційної інстанції.

 

Таким чином, до змісту судової промови обов'язково входять ті елементи, які утворюють її предмет. Проте слід пам'ятати, що на зміст і форму судової промови дуже впливають характер і обсяг справи, особа ритора, судова аудиторія.

 

Особа промовця і судова аудиторія визначають певну побудову і виклад судової промови. Як немає однакових справ і людей, так не може бути і однакових судових промов.

 

Вільне володіння формами судової промови є мистецтво, яке, як і всяке інше мистецтво, може набути у деяких риторів трафарету. Головними в судовій промові є її зміст і думки ритора1.

 

1 Див.: Алексеев Н. С., Макарова 3. В. Ораторское искусство в суде. - Л., 1989. — С. 35.

 

 

 

 

I

 

Види судових промов

 

У судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов:

 

1. Обвинувальна промова прокурора в кримінальних справах в суді першої інстанції.

 

2. Промова прокурора в кримінальній справі при відмові від обвинувачення у суді першої інстанції.

 

3. Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді першої інстанції.

 

4. Промова адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

 

5. Самозахисна промова підсудного.

 

6. Промова потерпілого і його представника.

 

7. Промова цивільного позивача і цивільного відповідача або їхніх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах).

 

8. Промови прокурора й адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції.

 

9. Промови прокурора й адвоката в адміністративних справах.

 

10. Промови прокурора й адвоката в кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції.

 

11. Промови громадського обвинувача і громадського захисника в кримінальних справах.

 

12. Промови позивача та відповідача або їхніх представників у цивільних справах.

 

13. Промови третіх осіб або їхніх представників у цивільних справах.

 

14. Промови уповноважених органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, кооперативних організацій та їх об'єднань у цивільних справах.

 

15. Промови представників громадських і трудових колективів у цивільних справах.

 

16. Промови осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та їхніх представників.

 

17. Промова потерпілого в адміністративній справі.

 

18. Захисна промова близьких родичів, опікунів або піклувальників підсудного в кримінальній справі.

 

19. Промова адвоката (представника сторони) при веденні господарських справ в господарському суді.

 

20. Промова прокурора при підтриманні позову в господарському суді.

 

Виходячи з предмета судової промови пропонується структура та зміст промови прокурора при відмові від обвинувачення:

 

• викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені попереднім слідством;

 

• заява про непідтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення;

 

• аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час попереднього і судового слідства;

 

• фактичні обставини та юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;

 

• причини необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усунення;

 

• пропозиції про поновлення порушених прав підсудного;

 

• пропозиції про подальшу долю справи1.

 

Засади і функції, судової промови

 

Виходячи з теорії і практики судової риторики, можна виділити три основні засади судової промови: психологічну, етичну та логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови.

 

Процесуальна діяльність учасників судочинства передусім акт психологічний. Вона здійснюється у відповідності зі своїми закономірностями і психологічною організацією суб'єктів, які відповідають за цю діяльність. За своєю психологічною природою судові дебати — форма мовленнєвого спілкування учасників судового процесу, спосіб передачі інформації. Це засіб переконання суду, учасників процесу у правильності висунутих суб'єктами дебатів тез і обгрунтованості висунутих ними рішень.

 

Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції. Вони неминуче пов'язу-

 

1 Див.: Вернидубов І. В. Проблеми підтримання державного обвинувачення за законодавством України. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1992. — С. 25.

 

 

 

 

ються з особистим ставленням людей до результатів дослідження, емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом переконаності чи непереконаності у правильності зроблених висновків.

 

У психологічній структурі судових дебатів виділяються такі компоненти, як особистісні, включаючи й психологічні властивості виступаючого, психологія сприйняття промови і впливу останньої на формування судового переконання.

 

Уважно вислуховуючи судові промови, судді подумки простежують пройдений шлях шукання істини, усвідомлюють і порівнюють доводи й аргументи звинувача і захисника, порівнюють їх. Це дозволяє їм побачити сильні та слабкі сторони в аргументації учасників судових дебатів, внести свої корективи в їх оцінку, зробити правильні висновки, прийняти законне і обгрунтоване рішення.

 

Важливе місце в структурі судової промови посідають етичні засади. Будь-яка професійна діяльність повинна здійснюватися на основі тих етичних принципів, які сформувалися в суспільстві. Більше того, кожен вид діяльності виробляє свої норми професійної етики.

 

Судова етика містить комплекс моральних заборон і дозволів, обумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ. Дотримання етичних норм сприяє повнішому, результативнішому виконанню учасниками судових дебатів своїх обов'язків, підвищенню ефективності їх діяльності. Етичні засади вимагають від судового ритора індивідуального підходу до кожної справи, що розглядається, урахування особливостей учасників, які беруть участь у справі. Недопустимі приниження людської гідності, упередженість, однобокість у висвітленні обставин справи.

 

Судовий ритор не має права застосовувати незаконні засоби і методи для відстоювання своєї позиції, наполягати на твердженнях, які не підкріплені матеріалами справи. Він не має також права навмисно затягувати судовий розгляд справи, свідомо вводити суд і осіб, які присутні в залі судового засідання, в оману. Тільки моральні засади здатні забезпечити досягнення поставленої мети.

 

Логічні засади є тією базою, яка визначає обгрунтованість, переконливість і доказовість судової промови. Знання законів логіки, їх дотримання вважається необхідною. умовою для правильного мислення, висловлювання своїх думок. В умовах судочинства, де на основі доказів формуються певні висновки і приймаються у справі відповідні /рішення, знання законів логіки набуває особливого значення.

 

Закони логіки вимагають, передусім, точного визначення тез, які доказуються. Всяка невизначеність, розпливчастість предмета обговорення неминуче вплине на невизначеність висновків судового ритора. Вимоги Логіки сприяють формуванню у риторів чітких суджень і обгрунтуванню їх доказовими даними.

 

У структурі судових дебатів виділяються такі функції судової промови, як комунікативна та інформативна.

 

Судові дебати виступають здебільшого як засіб спілкування, комунікації, як спосіб обміну думками і судженнями. Це форма відстоювання судовими риторами своїх процесуальних позицій, процес

взаємодії між ними. У цьому розумінні судові промови — засіб комунікативного зв'язку, спосіб реалізації комунікативної функції.

 

Судові промови виконують також інформативну функцію. Промова кожного учасника судових дебатів повинна містити не тільки відомості про досліджувані події, а й дані, які підтверджують правильність тлумачення цих подій. Обгрунтованість висновків і пропозицій, тобто промова має бути аргументованою, доказовою, переконливою.

 

Кожен судовий ритор, у відповідності зі своєю процесуальною позицією, аналізує й дає оцінку зібраним доказам, формулює свої висновки і обґрунтовує їх тими даними, які були здобуті в процесі розслідування і судового розгляду справи. Старанно і ретельно необхідно проаналізувати не тільки ті докази, які підтверджують позицію виступаючого, а й дані, які не узгоджуються з нею. Цим самим забезпечується всебічність, повнота і об'єктивність дослідження. Висновки, зроблені судовими риторами, стають переконливими й обгрунтованими, а саме на це чекають від них судді та інші учасники судового процесу.

 

 

 

fO Z-I29

 

 

Спілкування із судовою аудиторією

 

Судова аудиторія — певна кількість людей у залі судового засідання, які беруть участь при розгляді справи або цікавляться нею. Умовно її можна розділити на чотири групи:

 

1) професійні учасники процесу (суддя, прокурор, адвокат, секретар судового засідання);

 

2) представники громадськості (громадський захисник, громадський обвинувач, представники громадських організацій і трудових колективів), які виконують у судовому засіданні свої громадські, моральні обов'язки;

 

3) учасники процесу, зацікавлені у вирішенні справи (підсудний, потерпілий, позивач, відповідач та їхні представники), а також ті, кого запросили для виконання покладених на них законом обов'язків (свідки, експерти, перекладачі тощо);

 

4) публіка, яка прийшла з різних мотивів і спонукань, але всіх їх об'єднує інтерес до процесу у даній справі.

 

Практика показує, що четверта група рідко буває однорідною за своїм складом. Більш-менш вона є такою лише у виїзних засіданнях суду, коли слухається справа за місцем роботи підсудного. Одні приходять до суду "поболіти" за своїх рідних, близьких, знайомих, інші, — щоб пізнати щось новеньке і "намотати на вус", треті — дізнатись, як вирішуються справи про правопорушення, четверті — послухати прокурора, адвоката, суддю1.

 

Для досягнення своєї мети, яку ставлять перед собою судові ритори, їм необхідно впливати на всю судову аудиторію. Для цього варто добре знати аудиторію, її мотиви, інтереси, переконання. З одного боку, судовим риторам легше від інших риторів, оскільки вони мають час для вивчення аудиторії під час судового слідства. Але з іншого, — склад слухачів вельми неоднорідний і в цьому полягають труднощі в установленні контакту з аудиторією. Слід також враховувати вік, емоційний стан, рівень уваги, готовність вступити в контакт, зацікавленість слухачів, щоб досягти взаєморозуміння з судовою аудиторією, спонукати слухати себе.

 

1 Див.: Алексеев Н. С., Макарова 3. В. Ораторское искусство в суде. — Л., 1985. — С. 40—44.

 

Увагу аудиторії можна притягнути і втримати певний час деякими прийомами, які одночасно є засобами виразності судової промови, посилення її емоційного впливу і виразності. Ось ці прийоми.

 

Пряма вимога уваги від слухачів

 

Досягається виголошенням початкових фраз, наприклад: "Вельмишановні судді! Послухайте, будь ласка!", "Прошу звернути на це увагу", "Я ще раз звертаю Вашу увагу на дану обставину", "Переходжу до аналізу доказів" і т. п.

 

Пауза

 

Якщо судовий ритор бачить, що його не слухають або слухають неуважно, він може замовкнути, що притягне увагу до нього. Крім того, пауза дозволяє виділити те головне, що промовлятиметься.

 

Голосові прийоми

 

Щоб активізувати увагу аудиторії, ритор підвищує або понижує голос, змінює темп промови. Бажаючи підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, судовий ритор промовляє її повільно, голосно, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні.

 

Звернення до слухачів із запитанням, пов'язаним зі змістом промови

 

Такі запитання загострюють і активізують увагу аудиторії.

 

Наприклад: "Андреев мав повне право вважати себе щасливим чоловіком. Запитують: "Як чоловіком? Адже Ле-віна майже 14 років була у нього на утриманні"... Чи варто заперечувати? У житті, з лицемірства, люди придумали багато фальшиво презирливих слів. Якщо чоловік повінчався з жінкою, про неї кажуть "дружина, жінка". А якщо ні, її називають "утриманка, наложниця". Але хіба законна дружина не знає, що таке "ложе"? Хіба чоловік майже завжди не утримує свою дружину?"

 

Несподіване переривання думки

 

З процитованої промови адвоката С. Андрієвського у справі Андреева: "Не маю сумніву, що Сарра Левіна, дя-

 

Іо*

 

 

 

 

куючи своєму легкому погляду на чоловіків і хтивому тем пераменту, віддалася своєму здоровому чоловікові з най повнішою для нього ілюзією гарячої взаємності. Чого б іще він міг вимагати? І в такій омані він прожив, настільки це можливо, протягом майже сімнадцяти років... 5 раптом! Але тут ми залишаємо чоловіка і звернемося до дру жини"...:•••.

 

Заздалегідь сказати про те,

 

про що передбачається говорити пізніше

 

Наприклад: "Вельми суперечливим у справі є питання про доведеність умислу мого підзахисного на здійснення убивства. Але про це я скажу пізніше, а зараз я хочу звернути Вашу увагу на..."1.

 

Засоби мовної виразності (прислів'я, приказки, гумор, яскраві образи)

 

З промови адвоката М. Холеви у справі Максименко: "Панове! Один римський імператор, підписуючи смертний вирок, вигукнув: який я нещасливий, що вмію писати! Я впевнений, що старшина ваш скаже інше; він скаже: який щасливий я, що вмію писати!"

 

Із промови С. Андрієвського: "З весни зірка пана Лю-тостанського почала тьмяніти і чадіти". Метафори і порівняння також притягують увагу судової аудиторії, посилюють емоційний вплив промови.

 

Із промови адвоката М. Карабчевського на засіданні суду другої інстанції: "З усіх жахів, властивих нашій думці і нашій уяві, найбільший жах — бути живцем похованим. Цей жах тут наяву. Правосуддя справило велику тризну в цій справі. Тальма похований, але він живий. Він стукає у віко своєї труни, її необхідно відкрити"2.

 

Адвокат А. Ветвінський, викриваючи наперед неправдиві показання підсудних, які наклепали на його підзахисного, використав прислів'я, щоб створити антитезу, розви-

 

1 Промова адвоката О. В. Дервіза у справі Верховського // Слово адвокату. — М., 1981. — С. 131.

 

2 Сергеыч П. Искусство речи на суде. — С. 299; Про гумор у виступі див.: Зворыкин Ю. Н. Юмор в публичном выступлении. — М., 1977.

 

нути думку, яка заперечує закладений в неї зміст: "Кажуть, що у брехні короткі ноги. Я в цьому не дуже впевнений, тому, зокрема, що дана брехня, хоча і в дещо зміненому вигляді, проникла все ж із показань названих мною осіб спочатку до обвинувального висновку, а потім, на жаль, до промови прокурора. Мабуть, з більшою підставою можна сказати, що у брехні довгі вуха віслюка, які обов'язково виявляються при зіставленні з дійсністю, оскільки це відбулося в даному випадку"1.

 

Жести, міміка, рухи

 

У поєднанні з іншими прийомами вони допомагають зосередити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя прокурора не викликає довіри і створює враження напруженості. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судового засідання.

 

;• Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуального стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, виходячи зі змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний момент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допомагають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість "відпочити" і потім переключає увагу на іншу частину промови.

 

У мистецтві судового ритора, поряд з вказівними й описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести спричинюють аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка ритора— чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і журбу, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора "обличчя говорить разом з язиком" говорив Анатолій Коні.

 

1 Гояьдинер В. Д. Защитительная речь. — М., 1970. — С. 143.

 

§ 3. Підготовка судової промови

Готуючись до виступу, судовий ритор повинен з'ясувати для себе три питання:

 

1. Що трапилося і чому трапилося?

 

2. Що потрібно довести суддям?

 

3. Як можна вплинути на їхнє рішення?

 

Те, що потрібно довести, пише Петро Пороховщиков, є головним положенням, головним висновком промови. Те, що може вплинути на рішення суддів, він називає нервами.

 

У теорії головний висновок обвинувачення завжди один: підсудний винуватий у такому-то злочині; головний висновок захисту також один: підсудний у такому-то злочині не винен. Тому теоретично обидва ритори повинні докласти всіх зусиль, необхідних для такого висновку.

 

На практиці завдання звужується, і здебільшого суперечливий пункт зосереджується десь посередині, в доказуванні одного або кількох окремих положень. І далі П. Пороховщиков наводить приклад.

 

Підсудний звинувачується у підробці розписки на дванадцять тисяч карбованців; підробка зроблена вельми майстерно. Теоретично головне положення звинувачення — підсудний винуватий у тому, що підробив розписку; але можливо, що звинувач обмежить своє завдання доказуванням: а) того, що підсудний не мав у своєму розпорядженні 12 тисяч карбованців, які нібито позичив потерпілому, і б) якщо розписка підроблена, ніхто інший, крім підсудного, не міг здійснити підробки. Захисник може обмежитися доказуванням того, що розписка могла бути підробленою іншою особою1.

 

Усі три питання взаємопов'язані між собою, оскільки в них одна мета. Вони будуть "переплітатися" у голові ритора, стикатися одне з одним, але промовець повинен чітко розділити від самого початку. З чого ж починати?

 

Збір матеріалів

 

Підготовка судової промови розділяється на кілька етапів: збір матеріалів, аналіз матеріалів, систематизація матеріалів, письмова підготовка промови.

 

1 Див: Сергекч П. Зазн. праця. — С. 74—75.

 

 

Збір матеріалів починається в процесі вивчення кримінальної справи. Ті записи, які можуть бути використані в промові, необхідно підкреслити або якось позначити. Тоді їх легше буде відшукати як під час судового розгляду, так і в перервах між засіданнями. Записи допоможуть знати і розуміти справу. Вони підкажуть, на що потрібно звернути особливу увагу, які запитання слід задавати учасникам процесу під час судового слідства.

 

Найінтенсивніше збираються матеріали під час судового слідства. Судова промова — це результат судового слідства і його неможливо підміняти результатом попереднього слідства. Як прокурору, так і адвокату у своїх записах необхідно фіксувати показання підсудного, потерпілого, свідків, висновки і допити експертів, огляд речових доказів, місця події і ті додаткові дії, якими закінчується судове слідство. Все, що може бути використано у промові, слід ретельно записати, підкреслити.

 

Ритор повинен занотувати не тільки найсуттєвіше з того, що проходило в суді, а й свої думки, які виникли в ході судового розгляду справи. Спочатку збір матеріалів для промови є простим нагромадженням доказів і думок. З часом, у ході розширення і поглиблення судового слідства, збір матеріалів ускладнюється.

 

Продуктивно й ефективно збирає факти для промови лише той, хто бере активну участь у дослідженні доказів. Постановка питань допитуваним, отримання відповіді, її негайна оцінка — усе це діяльність прок

 

урора й адвоката в дослідженні доказів, фактичних обставин справи.

 

Судовому ритору не слід боятися ставити гострі запитання підсудному, потерпілому, свідкам, експерту. Якщо в ході судового слідства прокурор чи адвокат байдуже поставиться до висновку експертизи і допиту експерта, годі чекати серйозної й обгрунтованої суперечки з експертом після судової промови.

 

Рекомендується групувати різні джерела доказів, що значно полегшить перевірку їх достовірності чи сумнівності. У великих і складних справах записи слід робити за розділами: епізоди звинувачення, показання підсудних, документи, речові докази, висновки експертів і т. п.

 

Прокурор складає так зване спостережне провадження, адвокат — адвокатське провадження (адвокатське

 

 

досьє). Збір матеріалів триває аж до проголошення промови. Досвідчені адвокати нагромаджують матеріал навіть у самий останній момент — коли проголошує промову прокурор або коли з промовою виступають інші учасники судових дебатів.

 

Аналіз матеріалів

 

Роздуми з приводу матеріалів для судової промови розпочинаються задовго до судового засідання. Аналізуються як докази (фактичні дані, відомості), так 5 процесуальні джерела, що їх містять показання свідків і потерпілих, висновок експерта, показання підозрюваного, обви1-нуваченого, підсудного.

 

До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення справи. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання у справі і повноти відомостей, що містяться в них.

 

Аналіз джерел доказів з точки зору повноти відомос*-тей, що в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлен" ня цих відомостей зі змістом аналогічного джерела (показань обвинуваченого, одержаних у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки) або інших джерел — показань потерпілого, свідків. Аналізуючи джерело доказу з точки зору його допустимості, необхідно переконатися, чи передбачений він кримінально-процесуальним законодавством, чи не було порушень закону при його одержанні. Докази, одержані з грубим порушенням норм КПК України, завжди породжують сумнів у їх вірогідності й не можуть використовуватися в кримінальному процесі.

 

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 25 березня 1988 року "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування" вказав: "Особливу увагу слід приділяти перевірці заяви про недоз-волені методи слідства та інші порушення законності, які могли потягти самообмову чи дачу інших неправдивих показань. Коли при судовому розгляді з'ясується, що доводи про застосування до нього незаконних заходів не позбав-

 

 

лені підстав і суд не може їх перевірити, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування з мотивів однобічності, неповноти чи необ'єктивності проведеного дізнання або попереднього слідства з вказівкою на необхідність такої перевірки прокурором"1.

 

Аналізуючи зібрані матеріали, слід відокремити установлені факти від сумнівних. Усе належить перевіряти, в усьому пересвідчитися самому.

 

Петро Пороховщиков описує випадок, коли захисник взяв у руки ніж (підсудний звинувачувався в замаху на убивство) і зігнув двома пальцями цей ніж навпіл: слідчий не помітив, що лезо було бляшаним2.

 

Не варто задовольнятися готовими поясненнями фактів. Слід шукати внутрішній зв'язок подій.

 

В оповіданні Едгара По "Убивство на вулиці Морг" кілька чоловік, які чули один і той же звук, приймають йр-го за викрикування чужою мовою; при цьому кожен новий.свідок називає нову мову. Ці показання суперечать одне одному; суперечності здаються н

езрозумілими, але вони пояснюються тим, що свідки чули голос мавпи, а не людини. В цьому оповіданні всіх збиває з пантелику нелюдська жорстокість убивства; однак саме це і вказує, що воно здійснено не людиною3.

 

Кожну обставину, кожен факт, які аналізуються, слід перевіряти з точки зору протилежної сторони.

 

Будучи студентом юридичного факультету на початку шістдесятих років, автор цих рядків потрапив на практику до відомого київського адвоката М. Городиського. Дуже вразила його агресивність, з якою він запитував своїх клієнтів, буквально атакуючи їх як прокурор, суддя, представник потерпілого. Подумалось тоді не без обурення: люди платять гроші, приходять по допомогу, а він так з ними поводиться. Вже пізніше, через кілька років зрозумів, чому до цього чоловіка така черга. М. Городиський готував себе і клієнта до розгляду справи в суді, таким чи-

 

1 Радянське право. — 1988. — № 7. — С. 83; детальніше див.: Михеєн-ко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний лроцес України, -г

 

{*• Л.Л. /.

 

Див.: Ceptewt П. Зазн. праця. — С. 79. 3 Там само. — С. 81.

 

 

ном перевіряв свої висновки. Тільки така перехресна перевірка фактів може запобігти передчасним висновкам. Вона дає змогу серйозно підготуватися до виступу в суді.

 

Аналізуючи докази, обставини справи, варто звертати увагу на негативні факти, на те, чого не було.

 

У роботі "Мистецтво промови на суді" наводиться цікавий приклад. У конюшні було знайдено труп убитого тренера. В процесі розслідування причин смерті між героєм оповідання і слідчим відбувається така розмова:

 

— Зверніть увагу на надзвичайний випадок із собакою.

 

— Даруйте, із собакою нічого не трапилося.

 

— У цьому-то й полягає надзвичайний випадок1.

 

Негативний факт, що собака не гавкав, став відправним для версії, яка потім підтвердилася, що ніхто із сторонніх не приходив до конюшні і що тренер був убитий не людиною, а конем у той момент, коли він намагався вивести його таємно з конюшні. У даному разі негативний факт — "те, чого не було" — слугував матеріалом для висновків слідства. Але ним могли скористатися і судові промовці, якби слідство пішло неправильним шляхом і необгрунтоване притягнули б когось, звинувативши в убивстві.

 

Аналіз матеріалів для судової промови на початку діяльності з будь-якої справи має, як правило, попередній характер. На цьому етапі важливо занотувати все, що аналізується, щоб час від часу повертатися до цих думок і перевіряти їх обгрунтованість.

 

Робота над підготовкою судової промови проходить не лише в ті години, коли прокурор чи адвокат вивчає матеріали справи, айв інший час, коли несподівано виникне якась думка, що прояснює незрозумілі обставини, її необхідно записати, оскільки вона забувається так само швидко, як і з'являється. Хтось із знаменитих говорив, що "знайдена, але не записана думка — це знайдений і загублений скарб".

 

Збір та аналіз матеріалів — це єдиний взаємопов'язаний процес, завдання якого — підвести судового ритора до безпосередньої підготовки промови.

 

Систематизація матеріалів і письмова підготовка промови

 

Підготовка судової промови — це опрацювання зібраного матеріалу, добір і систематизація фактів, додаткова перевірка міркувань, правильність яких підлягає доказуванню, послідовність розміщення думок майбутньої промови.

 

У справі, яка слухається один день або кілька годин, обставини, як правило, простіші та й картина події ясніша. У такій справі ритору уже в процесі судового слідства необхідно займатися письмовою підготовкою промови. Бажано написати один варіант тез і перечитати його. Якщо є необхідність, а головне — можливість, то на цій основі треба написати другий варіант або внести в перший поправки і доповнення, думки, які виникли у зв'язку з промовою прокурора чи інших учасників судового розгляду. Важливо, щоб до початку захисної промови все було написано, написане — прочитано. Це допоможе ритору краще з'ясувати, що необхідно сказати на захист підсудного.

 

Досудова підготовка прокурора до участі в судових дебатах також завершується роботою над звинувачувальною промовою. Остання детально обмірковується і пишеться повністю або у вигляді розгорнутих тез, детального плану чи начерків.

 

Прокурор, особливо початківець, не має права покладатися на експромт, розраховувати на своє натхнення. Як правильно зазначає Є. Матвієнко, імпровізація, натхнення — це дуже ненадійна основа формування промови. Вони ніколи не в змозі замінити сумлінної попередньої підготовки, компенсувати відсутність дисципліни, думки і продуманості суджень. Вони завжди містять у собі загрозу підвести найдосвідченішого ритора, позбавити його промову цільності й чіткості, завести далеко в бік від задуманих висновків1.

 

Обсяг письмової підготовки може бути і буває різним залежно від характеру й складності справи, аудиторії, кваліфікації прокурора і адвоката, інших обставин. В одних випадках, особливо на перших порах, складається повний

 

1 Сергеич П. Зазн. праця- — С. 86.

 

 

1 Див.: Матвиенко Е. А. Судебная речь. — Минск, 1972. — С. 150—

 

151.

 

 

текст промови, в інших — обмежуються розгорнутим планом, розширеними тезами, детально проробленими начерками промови, окремими її фрагментами. Але в усіх випадках таку заготовку необхідно розглядати лише як попередній варіант, який потім буде доповнюватися, мінятися, уточнюватися, шліфуватися у ході судового розгляду справи. Після закінчення судового слідства наступає завершальний етап у підготовці промови. Тут прокурор ще раз до дрібниць продумує зміст і структуру промови, чітко визначає всі доводи й судження, які він має намір висловити суду, відшліфовує окремі думки, які виникли в ході судового процесу, образи, порівняння. Якщо така робота вимагає додаткового часу, прокурор може попрохати суд оголосити перерву для завершення підготовки до виступу із звинувачувальною промовою.

 

Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план захисту. В ньому має бути передбачено таке:

 

• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечення прав і законних інтересів підсудного;

 

• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;

 

• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;

 

• які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, експертів і дослідженні інших доказів у справі1.

 

Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкраще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд розміщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розташовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна — додатково підкріплює попередню.

 

Див.: Матвшнко Е. А. Зазн. праця. — С. 206.

 

 

Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розміщення, ритор

переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.

 

Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез промови.

 

Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагментами без плавних переходів, без надмірного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.

 

Тези дають можливість молодому ритору у творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а готовий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову на заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати "з папірця".

 

Молодий правник-ритор повинен навчатися думати й працювати у складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промову за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка читається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках писатиме повний текст промови, опиниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці?

 

Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Саме в таких справах на перших порах виступають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.

 

ЗОЇ

 

11,

 

Молоді правники-ритори повинні виховувати професійне уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закінченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.

 

Зачитування наперед написаної промови не дає змоги належним чином реагувати на промови інших учасників судових дебатів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови можна включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.

 

Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам незалежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття боязкості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести з рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.

 

Промова може бути написана повністю, кілька разів прочитана ритором для себе або для вузького кола "своїх" слухачів, перероблена, переписана. Ця підготовча праця може бути корисною, навіть дуже корисною, коли вона підготовча. За текстом закінченої промови ритор уже сміливо може складати тези, які йому необхідно проголосити.

 

Тези промови, а за ними й сама промова, не повинні бути переказом усього того, що відбувалося в судовому засіданні, оскільки це все бачили і чули судді. У тезах головне місце мають посісти доказові твердження. До них підводяться і їх підкріплюють установлені факти й обставини, які допомагають доказуванню, сприяють утвердженню висновку. Правильна побудова тез судової промови вимагає від ритора чіткого розуміння, що є головним, а що другорядним і допоміжним. Це необхідно ритору для того, щоб відповідно розподілити зусилля і час: головному — максимум зусиль і більше часу, другорядному — мінімум того й іншого.

 

Неможливо заздалегідь і на всі випадки життя визначити, з чого необхідно починати раніше: з головної думки чи з другорядної, з тим, щоб потім перейти до головного. Усе залежатиме від конкретних обставин справи. Будь-яке вирішення питання є допустимим, якщо судовий ритор приймає його обдумано. Якщо адвокат доказує алібі свого підзахисного, звичайно, немає ніякого сенсу відтягувати

 

 

,- доказування головної думки на кінець промови. Довівши; алібі, захисник може звернутися до критики показань по-д| терпілого або свідків, даючи цим показанням відповідні І пояснення. Після доказування головного, пояснення із суміжних питань стає переконливішим і вірогіднішим.

 

Текст промови чи тез необхідно писати так, щоб він легко читався, щоб під час виступу не довелося розгадувати власний почерк. Часу для цього не буде, судова обстановка аж ніяк не сприятиме цьому. Прізвища, найменування, цифри, найбільш важливі документи необхідно записувати чітко, бажано крупнішими літерами чи іншим кольором чорнила або виділити якось по-іншому.

 

Не лінуйтесь перечитувати свої тези. Це допоможе віднайти і виправити допущену помилку, вилучити те, що після промови попередніх риторів втратило свою актуальність, або перенести акцент з того, що стало менш важливим, на те, що в результаті уже проголошених промов набуло більшого значення.

 

Питання для контролю та самоконтролю

 

1. Які чотири питання повинен з'ясувати судовий ритор, готуючись до виступу?

 

2. Що є головним положенням (висновком) судової промови?

 

3. Що є головним висновком звинувачення в теорії і на практиці?

 

4. Що є головним висновком захисту в теорії і на практиці?

 

5. З яких етапів складається підготовка судової промови?

 

6. Як збираються матеріали в процесі вивчення кримінальної справи?

 

7. Як відбувається збирання матеріалів під час судового слідства?

 

8. Як рекомендується групувати різні джерела доказів?

 

9. Що таке наглядове провадження?

 

10. Що таке адвокатське досьє?

 

11. Як перевіряються докази та їх джерела?

 

12. Які правила оцінки доказів та їх джерел?

 

13. Що означає належність і допустимість доказів та їх джерел?

 

 

14. Що значить не задовольнятися готовими поясненнями фактів?

 

15. Навіщо перевіряти факти з точки зору протилежної сторони?

 

16. Навіщо звертати увагу на негативні факти при аналізі доказів?

 

17. Що являє собою безпосередня підготовка судової промови?

 

18. Коли займається судовою підготовкою промови судовий ритор у невеликих справах?

 

19. Від чого залежить обсяг письмової підготовки промови судовим ритором?

 

20. У чому полягає доеудова підготовка прокурора в судових дебатах?

 

21. Коли настає завершальний етап у підготовці судо вої ПРОМОВИ?:

 

22. Що повинно бути передбачено в плані захисту адвоката?

 

23. Коли слід приступати до систематизації матеріалів судової промови?

 

24. Як належить фіксувати висновки і докази у справі?

 

25. Як повинні бути розташовані міркування і висновки промови?

 

26. Що мають містити тези судової промови?

 

27. Яка відмінність між розгорнутими тезами і закінченою судовою промовою?

 

28. Які переваги дають тези судової промови ритору?

 

29. Як перебороти ритору хвилювання у суді?

 

30. Що посідає головне місце в тезах судової промови?

 

31. Як будувати тези судової промови при доказуванні алібі підсудного?

 

32. Які технічні рекомендації щодо складання тез судової промови?

 

§ 4. Промова державного обвинувача

Зміст і побудова обвинувальної промови

 

Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, прокурор висловлює ті остаточні й кінцеві висновки, до яких він дійшов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підбиває підсумки обвинувальної діяльності. Виступ прокурора з обвинувальною промовою є одним з найбільш відповідальних етапів підтримання обвинувачення у суді.

 

Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор підтри-ї мує перед судом державне обвинувачення. Він це робить від імені держави, від імені суспільства.

 

Промова прокурора в судових дебатах, в якій підтримується державне обвинувачення, містить аналіз доказів, f висловлюються міркування про кваліфікацію злочину, мі-| ру покарання та інші питання, які мають значення для ви-?"• несення законного і обгрунтованого вироку, називається І обвинувальною промовою прокурора.

 

Закон не визначає змісту обвинувальної промови. Але оскільки доказування обвинувачення в суді КПК України поклав на прокурора, то у своїй промові він повинен висвітлити питання, передбачені ст. 324 КПК:

 

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

 

2) чи має це діяння склад злочину і до якої статті кримінального закону він може бути підведений;

 

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

 

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

 

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного і які саме;

 

6) чи слід визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

 

7) яка міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

 

8) в якому вигляді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або у в'язниці повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

 

9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також

 

 

кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

 

10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову, і можливою його конфіскацією;

 

11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

 

12) на кого мають бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

 

13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

 

14) чи є необхідним застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

 

Такі питання вирішуються судом при постановленні вироку.

 

До цих питань прокурор повинен додати також суспільно-політичну оцінку обставин справи, що розглядається; характеристику особи підсудного; аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

 

Зміст і структура обвинувальної промови визначаються передусім обставинами справи, місцем її розгляду (справа розглядається в суді чи виїзному засіданні), складом аудиторії, особистими рисами прокурора і зайнятою ним позицією у справі.

 

Йдучи в суд, прокурор повинен знати, що він промовлятиме, мати тези чи принаймні план. Ось план промови одного з київських прокурорів:

 

1. Суть пред'явленого обвинувачення.

 

2. Що пояснює підсудний.

 

3. Неправдивість його показань підтверджується:

 

• протоколом огляду від 10.03.19... р. (а. с. 16);

 

• протоколом обшуку (а. с. 19);

 

• показанням свідка — дружини підсудного (а. с. 28);

 

• висновком криміналістичної експертизи (а. с.