Зміни в західноєвропейській риториці нового часу 6 страница

      Нехтувати такими можливостями слова промовцеві не годиться. Розглянемо шляхи створення словесного образу.   Як відомо, в мові нашій виділяються звуки, слова, словосполучення (також речення). Образ твориться переважно на рівні звука (фоніка) та слова (художня лексика). Проте художня гра може спостерігатися й на рівні синтаксису, хоча традиційне вчення про синтаксичні фігури до поетики не належить.   Звуковий рівень тексту   Звуки мови з точки зору лінгвістики вивчає такий розділ мовознавства, як фонетика. Але в даному разі нас цікавить тільки, як можна "малювати звуком". Цим займається фоніка (літературознавчий термін), яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками. Звук "ж" у вірші Д. Загула і є приклад фоніки, художнього використання звука з метою створення образу. Разом з тим, треба пам'ятати, що випадкові співзвуччя можуть спричинити небажаний ефект. Раніше радянський автомобіль "Жигулі" за кордоном не хотіли купувати, доки його не перейменували на "Ладу" — справа в тому, що в західних мовах є ганебне слово "жиголо" — чоловік, що торгує своїм коханням. Може виникнути небажаний "додатковий" образ і за накопичення таких "невинних" форм, як, скажімо, дієприслівникові форми на -вши: сказавши, спитавши та ін.; або: "Чи є борошно?" (можна почути "Чиє борошно?").   Використання з метою створення образа груп приголосних називається алітерацією (від лат. ad — до lit(t)era — "буква"), голосних — асонансом (від лат. asso-по — "відгукуюсь"). Наприклад, напружене повторення звуків "с", "з", "ч" з метою створення психологічної атмосфери дискомфорту: "У причільне вікно світе світ. Боляче він урізується в очі... а одвести очей, одірватися від того світу — вона не зможе" (П. Мирний). Повторення голосного звуку "і" ("ї") створює інтонацію тужливого голосіння: "Мов батько та старший брат, ходив він біля неї, виніс і подушку з спальні, підсунув під голову і сам сів коло неї. Наче квітка біля білої лілії, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда, затягнена у чорне плаття" (П. Мирний).   Лексичний рівень тексту   Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Словниковий запас культурної людини — багатий, гнучкий. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності. Але не плутайте вираз "літературна мова" з виразом "мова художньої літератури". Перший — означає: грамотна, нормована мова ораторів, учителів, проповідників. Другий — мова письменницька, що часто творить художні образи. Але досвідчений оратор черпає з обох джерел. Ось чому ми розглядаємо тут літературні прийоми, що базуються як на літературній нормі, так і на відхиленнях від неї.   Літературна норма. Оратор як носій культури мусить спиратися передусім на літературну мову, нормовану правилами граматики. Промова, в якій багато помилок, не тільки створює негативне враження про самого оратора, але й утруднює сприйняття самої промови, відволікає від теми.   Культура мови оратора — "це процес свідомого добору та використання тих мовних засобів, які допоможуть лектору швидко й результативно досягнути мети в кожній конкретній ситуації публічного виступу"1.   Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати ораторові:   1. Невірний наголос. Іноді від наголосу може залежати і семантика (значення) слова, наприклад: орган—орган і т. п.   2. Неправильна вимова окремих звуків. Насамперед йдеться про фізичні вади — шепелявість, гаркавість і т. п., для виправлення яких існує система спеціальних вправ. Але іноді люди, не маючи фізичних вад, неправильно вимовляють звуки, не дотримуються норм орфоепії. Найчастіше у цьому разі слова вимовляються так, як вони пишуться, що не завжди правильно. Наприклад, пишемо "яєчня", але вимовляємо "яєшня".   3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Наприклад, в деяких українських діалектах кріс-   1 Ораторское искусство как вид общественной деятельности: Матст риалы университета лекторов г. Москвы / Сост. Г. С. Елигулашвили. — Вып. IV. - М., 1981. - С. 73.         лом називають стілець. Особливу увагу тут потрібно звернути на правильне вживання фразеологічних зворотів.   4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові. Наприклад, префікси: "Він обирав капелюх в магазині" (не "обирав", а "вибирав").   5. Вживання дієслова-зв'язки "буде" (майбутній час) в контексті теперішнього часу. Наприклад: "Шевченко буде великий український поет" (не "буде", а "є").   6. Вживання зв'язки "це" перед словами "який", "котрий", "коли", "де". Наприклад: "Невстигаючий — це який має двійки" (правильно: "Невстигаючий — це той, хто має двійки").   7. Тавтологія — повторення однокорінних слів. Наприклад: "Він переконливо переконав усіх у своїй правоті"; "У цьому образі автор зображує "маленьку людину".   8. Використання пяеоназмів (слів одного значення). Наприклад: "Поет у своїх віршах зобразив дійсність, реальне життя".   9. Слова-паразити: ну, скажімо, зрозуміло і т. п.   10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази), тобто невміння включати слово (фразу) в контекст. Більшість слів належить до нейтральної лексики (вода, море, струм, батько і т. п.), але є певні групи слів, які належать до емоційно чи стилістично забарвленої лексики, і ними потрібно користуватися дуже обережно. Наприклад: "Студенти прийшли побалакати з новим деканом".   Какологія — сполучення уламків стійких словосполучень у новий, неправильний зворот. Наприклад: "справив великий вплив" — від "мав вплив" "справив враження".   * * *   Оратор мусить дотримуватися граматичних норм. Проте досвідом художника слова також не слід нехтувати. Майстри слова, письменники, часто ніби "граються" неправильностями й порушенням норм грамоти, аби створити яскравий образ дійсності. Так, у письменника навіть тавтологія та плеоназм, які звичайно трактуються як помилки, можуть стати виразним засобом мови; те саме спостерігається і у досвідченого оратора. Наприклад, ви-     слів "прекрасний красень" — свідчення убогості мови, невміння знайти епітет до слова "красень". Це тавтологія як типова помилка. Водночас тавтологія може бути прекрасною стилістичною фігурою, якщо вона будується на свідомій грі відтінками слова: "страх і жах", "сумний та мелан-   холійний",   "живе життя" та ін.   Оскільки основною одиницею мови є слово, то лексику з цього погляду можна поділити на два типи:   1) слова з прямим значенням (так звана автологічна лексика);   2) слова з переносним значенням (так звані тропи).   Наприклад, слово зірка може мати пряме значення — "небесне світило". Але у   виразі зірка моїх очей ми маємо справу з тропом, поетичним образом кохання.   Основу всякого тексту складають слова з прямим, ав-тологічним значенням. За стилістичним забарвленням вони нейтральні: "Сонце світить в небі" — тут кожне слово означає лише явище, що за ним стоїть.   Здавалося б, автологічна лексика мусить завжди вкладатися в рамки літературної норми. Проте існує велика група слів, гир, маючи пряме, автологічне значення, водночас виходить за рамки літературної норми. Письменники охоче вживають їх, наприклад, у мові персонажів, щоб створити відповідний образ. Це — просторіччя, кан-целяризми, діалектизми, жаргонізми, неологізми^ архаїзми, варваризми, солецизми.   Просторіччя   Є така ненормована лексика, якою люди широко користуються: скиглити, гамселити, ушкварити, глигати, верзти тощо. Як правило, вживання такого слова оратором спричинює сміх, гумористичний ефект. Це так зване просторіччя. Воно дає певний образний ефект: гяшати — не те саме, що "жадібно ковтати"; це образ "живоглота", людини тваринних інстинктів. Отже, до промови можна ввести 1—2 просторічних слівця, якщо ви прагнете досягти такого ефекту.   Але відвертої безграмотності намагайтеся уникати. Наприклад, виразу типа "схожий до" (замість "подібний до" або "схожий на" і т. п.) засмічують мову.     Канцеляризмы   Засмічують мову і канцеляризми, що прийшли в нашу мову від часів Петра І з російських імператорських указів. Уже у XVIII ст. І. Котляревський глузував з людей, що базують свою мову на канцеляризмах, створивши образ бездушного бюрократа Возного: "до формального определе-нія о моей участі, открой мнг, хотя в терміні, партику-лярно, резоліцію, могу лі — теє-то як його, без отсрочек, волокиты, проторів й у'битков получити во вічноє і потомственное вяаденіє тебе — движимое і недвижимое імініє для душі моей...". Не треба пояснювати, якого враження дістають слухачі, якщо ви користуватиметеся таким убогим лексиконом.   Діалектизми   Від грец. бкхХєкто^ — говірка, місцева мова. Відомо, що національна мова не зводиться лише до літературної, її творять також діалекти, якими користуються мешканці окремих місцевостей (часом у двох селах, розташованих поруч, говорять по-різному). Наприклад: сарака (нещасний), файно (гарно) — це діалектизми з говірок Західної України. Діалектизми можуть бути й "фонетичними": на Поліссі слова "віл", "кінь", "дощ" вимовляють як вул, кунь, дорщ.   Часом діалектизми (як і просторіччя) є дуже виразними, красивими. Якщо ви виступаєте перед носіями певного діалекту, варто показати, що ви з ним знайомі, але повний перехід на діалект або надмірне його вживання можуть створити враження провінціала, людини неосвіченої.   Жаргонізми   Від франц. jargon (жаргон) — мова якоїсь вузької групи людей (студенти, торгівці, злодії тощо). Криміналізація життя в наші дні призвела до справжньої біди: засмічення мови "блатним" жаргоном. Тільки й чуєш повсюди: "Ко-зьол!", "Бабки" тощо. Судіть самі, чи годиться інтелігентному ораторові підкреслювати, що він стоїть з тими, хто цей жаргон уживає, на одному щаблі. Це не означає, що для змалювання відповідного образу-персонажа чи середовища не можна вжити колоритного жаргонізму. Тим   більше, що є жаргон студентів, лікарів тощо — тобто цілком пристойних груп людей. Але оратор, якщо він не хоче підкреслити свою належність саме до такої групи, мусить уникати жаргонізмів.   Вульгаризми   Від лат. vulgaris (простий, звичайний) як правило, лайливі слова. Не треба довго думати й над тим, якими фарбами буде змальовано одночасно й ваш особистий культурний рівень у разі вживання таких слів, як брехуха, па-щепуха та ін.   Неологізми   Від грец. veo? (новий) 4- Хоуо^ (слово) — нові слова, що створюються самим автором, якому іноді хочеться сказати таке слівце, якого ще "не було". Правом творення нових слів користуються зазвичай письменники. Антоненко-Да-видовим якось ужив замість звичайного слова "щупальце" ним самим винайдене слово мацок (від "мацати"). Образ виникає живий і виразний, але якщо послідовно заміняти всі знайомі слова неологізмами, Вас перестануть розуміти.   Архаїзми   Від грец. сірхаю^ (стародавній) — застарілі слова (кирея, жупан — одежа; мортира — стародавня гармата; пернач — знак полковницької влади в запорізькому війську). Вживання їх допомагає змалювати давню епоху. Наприклад, проповіднику важливо використовувати біблійні архаїзми, що відбивають реалії давнього життя у Святій Землі: хитон — одежа; динарій, лепта — гроші; Синедріон — Рада Єрусалимського Храму. Але зловживати цим жанром лексики також не слід.   Варваризми   Від грец. pdppapo^ — чужоземець. Колись греки називали зневажливо "варварами" (бороданями) інші народи. Звідси й "варваризм" — слово, запозичене з чужої мови. Таке слово здатне одразу "намалювати" образ чужої, далекої дійсності.         II   У нашій мові в основному це церковнослов'янизми (зі старої церковної мови, давньоболгарської за природою, що нам її принесли з Балкан св. Кирило та Методій і їхні учні): отче, долги, сущий і т. ін. У російській мові після відомої реформи М. Ломоносова церковнослов'янська лексика разом з корінними російськими словами створила урочистий стиль ("Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею Моей...". — О. Пушкін). У нас, навпаки, існує тенденція повністю звільнитися від "слов'янщини" й перейти на живу сучасну українську мову. Проте в обмеженій кількості слов'янізми сприяють неповторній окрасі мови (особливо церковної). Інша справа — русизми — запозиченнями з російської мови в силу близькості двох народів, двох мов.   Солецизми   Від грец. ох»А,оІкІацо? (від назви м. Сол, грецької колонії в Малій Азії, де грецька мова була засмічена). Солецизми — це свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу. Наприклад: "Вона стара собака — зуби з'їла на цій справі". Тут іронія полягає в тому, що слово "собака" (чоловічого роду) спеціально віднесено до жінки, за зовнішньої нейтральності використання прислів'я.   * * *   Запам'ятайте: всі ці групи лексики — досить сильні засоби створення образу   Як на палітрі виправного маляра не занадто багатояск-равих, "гучних" фарб, так і ораторові не варто зловживати ані просторіччям, ані жаргоном, ані архаїзмами.   Нагадуємо: в усіх тих випадках значення слова не змінюється (мушкет є "мушкет", старовинна вогнепальна зброя, а не, скажімо, "автомат"). Це — автологічна лексика.   Але буває й використання слів у переносному значенні (з грец. цєта — перенесення); звідси вираз "металогічна лексика" (або тропи).   До тропів належать: епітети, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації і т. ін.   Троп — від грец. трояо^ (зворот) — вживання слова чи виразу в переносному, образному значенні. Виникнення     тропів, очевидно, збігається зі становленням людської мови як такої, коли первісна людина ще не відокремлювала себе від довкілля, намагаючись осягнути взаємозв'язок речей у світі. Троп саме і встановлює ці зв'язки, відшукуючи аналогії, порівняння. Наприклад, залізна брама — брама, зроблена із заліза (у прямому значенні). Якщо ж ми кажемо "залізний характер", то це вже переносне значення. В основі переносу — якості металу.   Троп є обов'язковим елементом поетичної мови і нерідко — красномовства, його можна назвати формою художнього мислення.   Тропи поділяють, зазвичай, на два розряди: прості (епітет та порівняння) і складні (усі інші).   Порівняння   Це — зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, спрямований на те, щоб розбудити уяву слухача (читача): "Зорі — то людськії душі" (П. Куліш).   Я втомлена, як квіти восени,   котрі вже часом хочуть залишитись   лише в далекій пам яті дощів.   (Л. Костенко)   Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об'єкт розмови.   Епітет   Від грец. єтсібєтоу (додаток) епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість. "Чи слід молодиці світити грішним волоссям проти Божого сонця?" (І. Нечуй-Левицький).   . З видів епітету можна виділити оксюморон, або катахрезу, — з'єднання нез'єднанного. Наприклад: "абсурди" типу гарячий лід, холодне серце, блакитна кров і т. п.   Метафора   Від грец. цєтафора (перенесення) — перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін. На-     приклад: чаша терпіння, печать мовчання, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу і т. ін. Метафори охоче використовують поети:   Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду.   (Л. Костенко)   Метафору можна назвати "головним" тропом. У "Пое тиці" Арістотеля підкреслюється важливість опанування метафор і зазначається, що вміння складати гарні метафо ри — ознака справжнього таланту...   Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущено сам об'єкт порівняння. Наприклад: звістка летить. Можна "розшифрувати" цю метафору так: птахи летять; звістка летить, мов птах; звістка летить.   Уособлення   Надання неживим речам або нелюдському життю людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-вед-мідь тощо. Уособлення дуже характерне для фольклору з його міфопоетичною свідомістю, використовується також літераторами: "А ліс шумить, стогне..." (О. Кобилян-ська). Цей прийом оратор може використати, наприклад, якщо йд еться про збереження рідної природи.   Персоніфікація   Інколи ці обидва тропи (уособлення та персоніфікацію) об'єднують терміном прозопопея — від лат. persona (особа) 4- асеге (робити). Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська).   Алегорія   Від грец. аХХтууорІа (іносказання) — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Але-   горія однозначна (на відміну від символу), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир — "І перероблять мечі свої на лемехщ а списи свої на серпи" (Іс. 2:4). Часто алегорії приходять з літератури: Тартюф — алегорія лицемірства, Дом Кіхот— алегорія лицарства і т. п.   Символ   Від грец, QUji{3oX,ov (умовний знак) — це багатозначна.метафора. Головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він — багатозначний. Деякі символи широко використовує ються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духовної висоти). Символами користується часто церковна словесність: в Євангелії Іісус Христос називає себе Виноградиною, Батька свого — Виноградарем, а символом Його учнів є галуззя (Ін. 15:1—5).   Метонімія.І   Від грец. цєтй)УО(д,Іа (перейменування) — перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд); тарілка борщу (як сам посуд для їжі, так і міра їжі); читати Франка (як сам автор, так і його твори); у нього шлунок (як орган тіла, так і хвороба цього органу) та ін. Деякі види метонімії настільки поши-» рені, що визначаються окремо, як, наприклад, синекдоха.   Синекдоха   Від грец. аиуєкбохл (співвідношення) — різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. Наприклад: перемовитися словом; він має світлу голову; учень тепер вже зовсім не той.       І 2—12»     Гіпербола   Від грец. ияєрроХтІ (перебільшення) — художнє перебільшення, укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М. Гоголь). Гіперболи часто вживають у політичній полеміці та пропаганді тощо.   Літота   Від грец. Алтотті^ (простота) — художнє зменшування. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою подати.   Літота — протилежний до гіперболи троп, але вони дуже тісно пов'язані, тому що певною мірою можна сказати, що літота — теж гіпербола (перебільшення певної ознаки).   Перифраз   Від грец. тгєрі (біля, навколо) <рраЕвфемізм   Від грец. БО (добре) фтщі (слово) — заміна табуйова-них (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами). Наприклад: заміна в Біблії та в повсякденній мовній практиці імені Божого Я г в е, яке заборонено вимовляти віруючому єврею, словами "Адонай" (Господь), "Саваоф" (Володар Алголів) тощо. Дуже поширені евфемізми в різного роду сленгах: "жмурик" (мрець), "шнурки в склянці" (батьки вдома) тощо.   Амфіболія   Від грец. ацфІроАла (двозначність) — троп, в якому спостерігається гра непроясненим значенням слова. На-   приклад: Заєць в тролейбусі (про кого йдеться — про лісового звіра в незвичній ситуації чи про безбілетника?). Амфіболія здатна різко мобілізувати цікавість аудиторії.   * * *   Далі подані явища, які не належать до сфери художнього образу, хоча звичайно описуються в словниках літературознавчих термінів. Це гра словом на рівні синтаксису, комбінації слів. Дані явища народилися переважно не як образне переживання дійсності, а чиста "гра словом"; їх батьківщина — не поетика, а риторика. Те, що вони часто притаманні віршовим формам, не означає, що вони за своєю природою художні — весь фольклор і старовинна література написані віршами, але часто не ставлять художніх завдань (наприклад, філософська поема Лукреція "Про природу речей"). Але ритор здавна використовує ці явища, що тепер уже стали характерні як для художнього, так і суто риторичного тексту.   Пізньолатинський ритор Рутілій Намаціан склав навіть вірші, у кожному з яких було репрезентовано якусь риторичну фігуру (або те, що тоді зараховувалося до класу фігур). Це не є принципова філологічна класифікація — автор подає приклади просто за алфавітом. Проте, вражає багатство спостережень пізньої античності над закономірностями гри, що виникає при сполученні слів. Подаємо як довідку самі лише назви, які часто не потребують навіть прикладів чи пояснення: відрізки, член, охоплення, переставляння, розрізнення, контраст, подавання причин, випередження, відповідь, одноначаття, однозакінчення, кільце, подвоєння, короткість, відтінок, багатосполучниковість, безсполучниковість, розчленування, перегляд, сплетіння, посилення, поступка, відступ, вигук, рівноцінність, співзвучність закінчень, багатовідмінковість, подобозвучність, підкріплення, підрозрізнення, вставка, попередження, уподібнення, вільномовлення, припущення, співвіднесення, накопичення, зближення, тричлен, зображення, виправлення, випередження, перестановка, перехід, подвійне заперечення, зв'язка, варіація, заміна, пропуск, надуживання, опис, приєднання1.   1 Поздняя латинская поэзия. — М., 1982. — С. 432—442.   8*         Питання про співвідношення фігур і тропів давно і безнадійно заплутане: так, іронію в одних посібниках класифікують як троп, в інших — як фігуру. "Класична стилістика передбачала широкі переліки стилістичних фігур; численні класифікації зводилися до зовнішнього їх сорту-   вання"1.   Ми не будемо вдаватися тут до дискусії, яка вимагала б занадто місця й уваги, а просто подамо класифікацію основних типів фігур відповідно до постулатів класичної риторики, що виправдовує себе вже не одне століття2.;   При цьому багато цікавих і змістовних термінів, які можна знайти в класичній риториці (що в основному стосуються підвидів фігур або тропів •— наприклад, антономазія як різновид синекдохи, антіметабола як різновид антитези та ін.), ми змушені опустити — це занадто ускладнило б наше завдання, що полягає в тому, аби дати майбутньому оратору твердий мінімум найсуттєвіших явищ.   Синтаксичний рівень тексту   Синтаксис — один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він виражає структуру авторського мислён-   1 Словарь литературоведческих терминов. — М., 1974 — С. 353.   Не так давно було зроблено спробу поставити крапку в суперечках такого роду: автор підручника "Риторика" Є. Клюев (М., 1999), проаналізувавши концепції як старовинних авторів, так і сучасних учених (М. Гаспарова, В. Григор'єва, Ж. Дюбуа та ін.), спробував звести цей багатющий матеріал до прозорої, ясної схеми. Він виходить із суто лінгвістичної позиції: для нього поетичний прийом є, по суті, різновидом риторичного прийому, і на цій підставі він зводить тропи та фігури в один ряд. При цьому Є. Клюев досить дотепно, але не дуже переконливо розділяє тропи — "акірологічні" (неправильні) вирази — на дві групи: ті, що забезпечують відповідність висловлювання дійсності, і ті, що забезпечують вираз щирих думок і почуттів — "власне тропи" і "не власне тропи". Хотілося б знати, де автор знаходить критерій об'єктивної відповідності тропа реальності? Чому, власне, метафора є правдивою картиною дійсності, а апосіопеза (фігура замовчування) — суб'єктивний вираз, "не власне троп"? Так само можна заперечити віднесення таких явищ, як алітерація і асонанс до рангу фігур (мікрофігур), що продиктовано ігноруванням яскравої образної природи цих прийомів; автор зводить їх просто до формальної ознаки. Цей формально-структуралістський підхід до образу як просто "послідовності слів" дає змогу будувати стрункі схеми, але руйнує не самі лише класичні поняття, а й очевидні ознаки явища.     ня. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній національній мові протягом століть, їх називають фігурами (від лат. figura — позиція в танку).   Полісиндетон   Від грец. noA-uauvSetov (багатосполучниковість). Цей прийом часто використовували автори Біблії: "/ розкрився Храм Божий на небі, — і Ковчег Заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися блискавки, і гуркіт, і громи, і землетрус, і великий град..." (Об. 11:19). Він надає стилю урочистості та значущості.   Асиндетон   Від грец. ccauvSetov (безсполучниковість). Може передавати статичність зображуваного явища, описуючи його з різних боків або його внутрішню динаміку. Наприклад: Прийшов, побачив, переміг.   Зевгма   Від грец. фиуца (зв'язок) — підпорядкування слів, словосполучень одному узагальнюючому слову (пор. з однорідними членами речення). Наприклад: Так, як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління ("Наука кн. Володимира Моно-маха дітям").   Синтаксичний паралелізм   Повторення однакової структури речень (1234/1234). Наприклад: Учення — світ, а невчення — тьма (присл.), "Що снилося, то снилося1. А що я кажу, то вже кажу!" (О. Кобилянська). Або:   Хто віночка пойме,   той дівоньку возьме,   Хто вінка дістане,   То той моїм стане   (Купальські пісні)     Хіазм   Від грец. уІасщоС, (зворотний) — порядок слів, при якому спостерігається синтаксичне "перехрещення" на зразок літери X. Класичний приклад хіазму: "Одні живуть, аби їсти, інші їдять, аби жити".   Симплока   Від грец. аицяЯоктІ (сплетіння) — збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини. Наприклад: Хто вимагав допиту рабів? Аппій! Хто їх'представляв? Ап-пій (Ціцерон). Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв? (М. Вовчок).   Стилістичний рівень тексту   Риторичні вигуки   Для ораторської мови характерні риторичні вигуки, які являють собою гасла в чистому вигляді. Наприклад: Бере-жить рідну природу! Шануйте своїх батьків!   Риторичні звертання   Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об'єкта, його промови, причому оратори часто звертаються не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять: Тобі, о Вітчизно, наші душі й наші серця! До риторичних звертань можна віднести й етикетні формули: Пані та панове! та ін.   Риторичні питання   Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, і відповідь на них не потрібна. Наприклад: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П. Мирний). Чи насправді сміється той, хто сміється останнім? Риторичне питання може завершувати опис якоїсь ситуації чи, навпаки, передувати цьому опису.     Антитеза   Від грец. аутІ0єсп? (протиставлення) — протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ. Наприклад: Ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Перемелеться лихо — добро буде. Питання життя або смерті (присл.). Біси на зло посилаємі бивают, а Ангели на благое (Іпатієв літопис 1015 p.).   Іронія   Від грец. єірюуєіос (прихована насмішка). Фігура, з допомогою якої авторові легко натякнути на своє відношення до об'єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює. Наприклад:   Колись були Орфеї, а тепер корифеї. А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм? Сам Орфей не був корифей. Він навіть не бував у Спілці. (Л. Костенко)   Іронія є невід'ємною складовою частиною гумору та сатири, зображення людей, подій та явищ в карикатурному вигляді; гумор базується на м'якій і доброзичливій іронії, а сатира — на гострому неприйнятті об'єкта зображення.   Каламбур   Від франц. calembour (гра слів) — це гра омонімією слова, яка має відтінок комізму. Наприклад: Ноздрьов був певною мірою людиною історичною. Жодне зібрання, де він бував, не обходилося без історії (М. Гоголь). Проте каламбури більш властиві для побутового, ніж для інших видів красномовства.   Парадокс   Від грец. 7tapa6o?o? (дивний, неочікуваний). Парадокс — це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попе-