Зміни в західноєвропейській риториці нового часу 8 страница

  Як режисер виводить на сцену дійових осіб і розставляє їх у відповідній мізансцені (коли завісу піднято, ми бачимо групу людей у певному розташуванні, в певнім місці тощо), так і ви в описі започатковуєте рух майбутнього сюжету, плин подальших подій. Опис мусить плавно переходити в оповідь. Але опис — статичний, а оповідь — динамічна, рухлива.   "Погляньте навколо: всюди вирує неспокій. Політичні партії змагаються за вплив на народ. Активізується особистість, шукаючи способів не тільки вижити, а й побудувати гарне життя собі і своїм близьким. У всіх на слуху імена людей, які досягли успіху, стали взірцем ділової, комерційної, політичної активності. Але водночас піднімає голову злочинність, чиняться вбивства на замовлення. На наших вулицях знаходять розчленовані тіла жертв насильства. Люди прагнуть спокою, достатку, усталеності, але хвилі історії все сильніше розхитують наш човен..."   Міркування (хрія)   Тут ми розкриваємо суть проблеми з допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому слід нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а най-сильніші аргументи зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.   "Людина, що замислюється над долею Вітчизни, не може не зробити сьогодні власного вибору. Щоправда, вибір свій зробили вже й ті, хто менше за все думає про вітчизну: злодії, крутії, бандити, ошуканці — всі вони не можуть поскаржитись, що "помилилися" в житті. Але ж хіба всто-     їть суспільство, в якому керуються не законами, а хижацьким егоїзмом? Невже перевелися в Україні совість та відг повідальність? Невже заснула вічним сном справедливість? Чи не кожен з нас може поскаржитись, як тяжко його ображено, які неймовірно важкі умови його життя? Пригадайте дорогого небіжчика, якого немає за що поховати! Пригадайте улюбленого родича, якого немає за що лікувати! Хто за це відповість — чи не ті, хто сміється з закону, чиї примхи й забаганки забезпечує наш тяжкий труд?   Але чи не було вже раз так, що ненависть засліпила очі величезній силі людей, і справедливість почали встановлювати силоміць? Чи не страшніші будуть ті ріки крові, які завжди проливаються, коли суспільство прагне рівності у розподілі благ? Чи не варто довіритися природному плину речей, обрати еволюцію, а не революцію, маючи впевненість, надію й міцну віру в те, що Бог боронить Україну?"   Звичайно, міркування можна урізноманітнити художніми картинами, зокрема яскравими описами. Як правило, вони ілюструють те чи інше логічне положення хрії. Та введення подібних картин дозволяє відступити від жорсткої логіки викладу. Інколи можна запозичити в письменників такий прийом: винести на самий початок, скажімо, кульмінаційний момент подій.   Так, поема Байрона "Гяур" починається з того, що по пустелі скаче вершник, який тікає від переслідувачів, що ось-ось наздоженуть його. Лише згодом стає зрозумілим, що це — вихованець бедуїнів, який колись був підібраний мусульманським племенем, та, дізнавшися, що він — з європейців, вирішив втекти до своїх.   Почавши з кульмінації, автор досягає значного ефекту. Але подібну гру з сюжетом може собі дозволити тільки досвідчений оратор.   Висновки   Наприкінці промови можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Слід використовувати різноманітні прийоми, які залежать в першу чергу від виду промови та мети промовця. Наприклад, вузівська лекція може закінчуватися логічними висновками та визначенням     теми наступного заняття, мітингова промова чи проповідь — закликом, судова промова — зверненням до суду із закликом про справедливе рішення справи тощо.   Композиція промови   Наведена тричастинна модель ораторського твору є найбільш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов'язковим. Уже в давні часи оратори не завжди дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна сміливо експериментувати, "тасувати" частини твору, почати промову з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків, але це є проявами ораторського артистизму, і початківцеві так ризикувати небажано. Не зайвим буде зауважити, що за будь-якої композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий, інакше Ви зірветеся в хаос і виглядатимете безпорадно.   Загалом, композицію не слід ототожнювати з простим механічним розташуванням частин твору — композиція є універсальним принципом побудови будь-якого тексту, і в ній відбиваються світопоглядні установки автора, його задум, висвітлення позицій тих чи інших людей тощо. Композиція — це побудова тексту, спосіб розташування компонентів (складових частин тексту — вступу, міркування, висновків тощо), їх співвідношення між собою. Виділяють три основних типи композиційної побудови тексту: лінійну, спиральну та кільцеву. Лінійна — це така композиція, за якої частини тексту розташовані за чіткою логікою (зазвичай це — хронологічний розвиток подій). Спиральна композиція — це спосіб побудови тексту, за якого основна думка виступу повторюється неодноразово, але кожного разу вона збагачується новою інформацією. Кільцева композиція — це спосіб побудови тексту, за якого перша та остання частини твору віддзеркалюють одна одну.   Нагадаймо, що класична схема тричастинного твору знайома нам, оскільки в наших школах твори з літератури за цією схемою пишуть уже років двісті.   Цікаво зазначити, що в книзі П. Сопера тричастинний поділ пропонується для так званої "агітаційної" промови, тоді як "інформаційну" промову автор рекомендує будувати складніше й багатше.   Способи інтеграції тексту   Заслуговує на увагу думка щодо способів інтеграції усіх згаданих вище моментів промови: таких виділяють три — когезію, ретроспекцію, проспекцію1.   Когезія — один із способів інтеграції тексту, коли всі його частини постійно взаємодіють, завдяки тому, що оратор чи то повертається до вже сказаного, чи то натякає на те, що буде сказано. Забезпечують такий зв'язок, зазвичай, певні мовні формули: отже, по-перше, по-друге, наступне питання, подивимося далі, очевидно, перейдемо до наступного, беручи до уваги, незважаючи на, з одного боку, з другого боку, як з'ясувалося в подальшому тощо.   Ретроспекція — це відсилання слухачів до попередньої інформації. Тут оратор може посилатися не тільки на власні попередні виступи, а й на чужі праці та думки або загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися такими словами чи словосполученнями: як ми знаємо, як ми розуміємо, як було сказано раніше, ми вже говорили про це, згадаймо, ви чули, ви бачили, відомо, минулого разу я вже говорив тощо.   Проспекція'— це натяк на те, про що йтиметься у наступних частинах виступу (майбутніх виступах). Проспекція може виражатися такими формулами, як наступного разу ми поговоримо, далі переконаємося, в подальшому розвитку, ми побачимо, далі стане зрозуміло, темою нашої майбутньої розмови буде і т. п.   Ключові слова:   структурні моменти твору (вступ, або зацікавлення;   основна частина: опис, оповідь, міркування;   висновки, або переконання), етикетні формули;   композиція: лінійна, спіральна, кільцева;   когезія, ретроспекція, проспекція.   Практичне заняття 13 Структура промови   І. Уважно прочитайте текст і придумайте до нього заголовок.   Культура русской речи / Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 133—136.         I   І сучасну, і традиційну оселю на Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають досі. Для краси у домі, на щастя в ньому, просто так, для душі. Узори на рушниках — то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива, вазон чи квітка — світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка — знак Берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікнами і над дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім.   Широкою була сфера використання рушників: на знак згоди на шлюб дівчина подавала їх старостам; намітка — головний убор уже заміжньої жінки — це довгий рушник (8 м). У нього загортали маля, що з'явилося на світ. На рушниках опускали в яму домовину.   "Хай стелиться вам доля рушниками!" — казали, бажаючи людині щастя. (Г. Бондаренко)   II. Який з поданих далі епіграфів більш відповідає темі "Слово як комунікація":   Прекрасне слово, але що в ньому, як не від серця йде воно? (В. Масик)   Мрію я словами відмикати людське серце... Цю скарбницю мрій... (А. Забашта).   Слово — клітина мислі, артерія сили духу. Тільки воно єднає різні людські береги. (П. Воронько)   III. Складіть список відомих вам етикетних формул, що варто вживати на початку та наприкінці промови (академічної, політичної тощо) за такою схемою:   Початок промови Закінчення промови   Вид красномовства   Академічне   Політичне   Юридичне   Церковне   Суспільне- побутове     IV. З якого речення краще розпочати текст, а яким — закінчити? Обгрунтуйте свій вибір.   Увімкнувши телевізор, я почула такі новини. Такі новини я почула, ввімкнувши телевізор.   V. Використайте у вступі промови відомий афоризм: "Слово — срібло, мовчання — золото". Вдавшися до міркування, спробуйте довести, що це не завжди так.   VI. Напишіть автохарактеристику, вдавшись до прийомів опису та міркування. Який прийом доцільніше використати для опису зовнішності, а який — для характеристики рис характеру?   VII. Складіть фрагменти-"заготовки" до наведених далі тем, користуючись прийомами опису та оповіді на зразок:   Мої домашні тварини. Опис — зовнішність; місце, яке вони займають у квартирі; їхня їжа тощо. Оповідь — звідки вона з'явилася в квартирі, її повсякденні звички, кумедний випадок з твариною тощо.   На одну з тем складіть міні-промову з використанням "заготовок".   Теми:   Екологічні катастрофи та катаклізми.   Дії та психологія злочинця.   Останній гучний політичний скандал.   Моє перше відвідування церкви.   Змалювання своїх почуттів коханій особі.   Мій літній відпочинок.   VIII. Використовуючи наведені початки абзаців, напишіть текст промови. Як називається прийом, що забезпечує зв'язок окремих частин тексту?   Вивчення теми розпочинається з... Насамперед... Потім... Після цього... Наприкінці роботи...     IX. Прочитайте наведений далі текст. Знайдіть основну частину. Чи е тут вступ? Кульмінація? Закінчення? Якщо б, то вкажіть, де.   Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: "Піди-но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику!" А той відповів і сказав: "Готовий, панотче", — і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: "Я не хочу". А потім покаявся і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? (Біблія)   X. Прочитайте наведений далі текст. Спробуйте переказати його, змінивши композицію так, щоб він розпочинався з кульмінації. Якого ораторського ефекту ми при цьому досягаємо?   Відомий байкар Езоп був рабом у давньогрецького філософа Ксанфа. Він мусив готувати різні страви. Одного разу, коли Ксанф перебував у доброму гуморі, він наказав Езопові приготувати для гостей найсолодшу страву. Езоп купив та приготував язик. На питання господаря, чому саме язик, раб-мудрець відповів: "Адже саме за допомогою язика будують міста, вивчають науки, просять, вітаються, миряться, освідчуються в коханні. Тому, очевидно, не має нічого солодшого, за язик".   Дуже сподобалося це Ксанфові та його гостям.   Іншим разом, зацікавлений дотепністю Езопа, Ксанф задумав аби раб подав на стіл для гостей найгіркіше, що може бути. Езоп знову подав язик, що викликало загальне здивування. Пояснення було таким: "Що може бути най-гіркішим від язика? Язиком люди занапащують один одного, оббріхують, лицемірять, сваряться, вбивають, розв'язують війни..."   Гості та господар погодилися з Езопом.   Література Основна   1. Волков А. А. Структура лекции. — М., 1986.   2. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 102—127.   3. Культура русской речи / Под ред. Л. К. Граудиной и Е. Н. Ширяева. — М., 1998. — С. 129—139.   4. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 197—233, 274—301.     Додаткова   1. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция.). — М., 1999. — С. 62—146.   2. Одинцов В. В. Структура публичной речи. — М., 1976.   2. Риторика: Учеб. пособие / Под ред. Т. Н. Дорожки-ной. — Уфа, 1995. — С. 82—96.   § 5. Типи промов Промова, присвячена розкриттю однієї теми, більш того, один і той самий текст можуть бути виголошені по-різному, залежно від мети оратора, характеру його підготовки та ситуації. "Якщо юнак вийде на побачення з коханою і прочитає їй освідчення по папірцю, вона його засміє. Між тим, та сама записка, надіслана як лист, може її розчулити. Якщо вчитель читає текст свого уроку з книги, авторитету такий вчитель не матиме. Якщо агітатор користується весь час шпаргалкою, можете заздалегідь знати — такий нікого не загітує. Якщо людина в суді почне свідчити за папірцем, цим свідченням ніхто не повірить. Поганим лектором вважається той, хто читає, вклавши носа у принесений здому рукопис. Але якщо надрукувати текст цієї лекції, вона може виявитися дуже цікавою. І з'ясується, що вона нудна не тому, що беззмістовна, а тому, що письмове мовлення замінило на кафедрі живе усне мовлення"1.   Таким чином, існують різні типи промов за своєю внутрішньою структурою та зовнішньою формою, тобто за своїм знаковим оформленням промови, є різні. Спробуємо їх систематизувати.   А. Промови, що читаються за конспектом   У певних випадках "no-написаному" говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Наприклад, по-   1 Андроников И. А теперь об этом. — М., 1985. — С. 266.     літичні діячі рідко виголошують свої промови експромтом: занадто важливе те, про що вони говорять, і найдрібніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть дипломатичних конфліктів. Офіційна політична промова, таким чином, є першим прикладом читаної за рукописом промови.   Власне кажучи, будь-який офіційний документ має бути прочитаний "за писаним" — наприклад, заповіт, що його читає нотаріус.   Наступним видом промови, що читається, може бути наукова доповідь на конференції чи хоча б студентський реферат. Ви вже н   еодноразово зустрічалися з тим, що велику кількість дат, імен і тому подібних речей запам'ятати інколи неможливо, а інколи й не треба. Науковий текст, викладений на папері, дозволяє логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки. Важлива й та обставина, що обсяг тексту тут легше співвіднести з часом, який відведено на його виголошення. У такому разі конспект є не^ обхідним.   Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо, й знову-таки ніхто б не хотів чути власне розгублене белькотіння, тим більше, що в таких випадках йдеться, звичайно, про речі суспільне важливі. Тому виступи на каналах масової комунікації найчастіше готують заздалегідь.   Правильно підмічено, що в усіх подібних випадках "жива мова може виявитися чимось порушеною, не дуже строгою— ця небезпека цілком реальна за недостатньої тренованості мовних навичок, що зустрічається в житті нерідко"1.   У всіх наведених випадках можна порадити ораторові, щоб він мав перед собою не поспіхом написаний і креслений-перекреслений текст. Рукопис бажано мати в надрукованому вигляді, щоб очі легко та впевнено "брали" текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі (до речі, зовсім непогано заздалегідь розставити правильні наголоси, як це робилося в старовину), на підвищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам'ятати, що одна сторінка машинопису (ЗО рядків) читається близько 2 хв.; отже, можна легко вкластися у відведений   Головин Б. Н. Зазн. праця. — С. 299.   регламент часу. Якщо текст не надруковано його слід чітко й розбірливо написати від руки (ЗО рядків на сторінці).   Б. Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам'ять   Виступи тривалістю 1—2 години напам'ять не вивчити. За таких обставин шкільні вчителі та вузівські викладачі, наприклад, грунтовно готуються до лекцій, опановують | значний науково-інформаційний матеріал, але, як прави-I ло, не "засушують" його, читаючи з конспекту. Запам'ятавши певний обсяг матеріалу, вони викладають його перед аудиторією "з пам'яті", часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції Оратора.   Отже, якщо передбачається тривалий за часом виступ, ораторові необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу. Якщо є що сказати, то промовця "веде" сам матеріал, йому хочеться поділитися зі слухачами тим, що йо го зацікавило, що він добре знає.   Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом ^ (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них — можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.   В. Промови, які готують заздалегідь і вчать напам'ять   Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, під час вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сумнівається, що промовець добре знає особу, якій присвячує своє слово. Оскільки подібні промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам'ять. Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитися на власне ораторських прийомах.   Це саме стосується і виступів на дипломатичних прийомах, де високо цінується лаконізм, ґречність, щирість, вишуканість слова, при добрих манерах. Якщо немає певнос-     9 2-129       ті в тому, що вдасться імпровізувати, краще знову-таки написати текст заздалегідь й вивчити його напам'ять (це не стосується офіційного документа, який читається з листа).   Описані вище ситуації відзначаються тим, що мають офіційний характер, але вимагають певної щирості й сердечної відкритості. По суті справи, ці ситуації внутрішньо мало чим відрізняються і від проповіді, яку теж треба добре знати заздалегідь, виголошуючи в інтонаціях щирості й душевної відкритості.   На такому ж принципі будується й політичне красномовство. Важко собі уявити оратора в бурхливій атмосфері політичного зібрання чи мітингу, який стоїть над схвильованим натовпом і читає з папірця (знову ж таки, якщо не йдеться про офіційний документ). Але так само важко уявити, що цей оратор довго володітиме увагою аудиторії, лише забавляючи її словесною еквілібристикою, не проголошуючи актуальних думок, важливої інформації. Добрий оратор-політик заздалегідь готується до свого виступу, але сам виступ подає як новотвір в конкретній ситуації, адресований конкретній аудиторії. Лаконічні нотатки (тези, план, цитати, статистика) будуть доречними за таких обставин, оскільки "сипати" цифрами з голови — не дуже вдалий прийом: складається враження, що промовець занадто старанно готувався до виступу, збираючи, скажімо, компроментуючий матеріал на політичного супротивника тощо.   Оратор-початківець, звичайно, використовує саме цей тип промови, не наважуючись суцільно імпровізувати. Йому потрібні тези, план або конспект. Але будь-яке звернення до папірця потрібно зводити до мінімуму.   За будь-яких обставин заготовлений текст має бути начебто непомітним, звертатися до нього треба неначе мимохідь, не створюючи враження, що без нього промовець виступити не зможе. Оратор, який постійно нервово хапається за свій конспект, мало чим відрізняється від невстигаючого учня, якого викликали до дошки.   Аудиторія має розуміти, що промовець просто не обтяжує свою пам'ять зайвими цифрами чи цитатами, занотовувавши їх.     Г. Імпровізовані промови (експромти)   Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Уявіть себе, наприклад, учасником якоїсь дискусії. Припустимо, хтось ганить ваші ідеали, і мовчання ваше сприймається як розгубленість. Звичайно, якщо ви маєте справу не з п'яним чи хуліганом, треба щось відповідати, й тут до кишені за папірцями не полізеш. Це — захист (апологія).   Наш час — епоха різноманітних зборів, засідань, комісій, до яких ви можете потрапити. Тут теж дотепне й вдало сказане слово може зіграти значну роль у розв'язанні певної справи.   Або ж вас терміново залучили до якогось урочистого зібрання, й громада вимагає: скажи! І говорити знічено загальні фрази — означає втратити свою репутацію й загубити справу. Доводиться імпровізувати. Але згадаймо старий жарт: найкращий експромт — той, що заздалегідь підготовлено!   Знаючи наперед програму зборів, проблеми, якими займається та чи інша комісія, уявляючи собі, нарешті, людей, в яких ви в гостях (їх біографії, характери, пристрасті), ви можете буквально "на ходу" продумати, що саме скажете і що люди бажали б від вас почути.   Варто зауважити, що імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар, який І. Андроніков визначає як "вміння мислити публічно"1.   * * *   Кожний тип промов має як переваги, так і недоліки. Читання написаного справляє враження несміливості чи скутості; імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже, породити певну недовіру до них; проголошення завченого тексту інколи теж спричиняє ефект, протилежний сподіваному. Промовець завжди має бути готовий перейти з одного типу промови на інший, пам'ятати про отой "казуальний" момент, про "випадок", який має місце в нашому житті.   1 Андроников И. Зазн. праця. — С. 270.     Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторії змінилася і відповідно слід змінити тип виступу порівняно з тим, на який настроював себе промовець — нема чого й сподіватися на успіх. Найчастіше успіху досягають промовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони ставлять і перед якою аудиторією виступають. Ключові слова:   промови, що читають за конспектом; промови, що готують заздалегідь, але не вчать напам'ять; промови, що готують заздалегідь і вчать напам'ять; імпровізовані промови (експромти).   Практичне заняття 14 Тип і форма промови   І. В яких із зазначених далі ситуацій найдоцільніше використати певний тип промови (за знаковим оформленням та закріпленням)? Поясніть свій вибір.   1 — Виступ по радіо;   2 — Відкриття меморіальної споруди;   3 — Свідчення на суді;   4 — Виступ на урочистих зборах трудового колективу;   5 — Виступ на підтримку політичної партії;   6 — Слово про небіжчика;   7 — Дипломатична нота;   8 — Виступ на студентському семінарі.   77. Прочитайте наведені далі тексти. Подумайте, який з них варто вивчити напам'ять, який — записати у вигляді тез, а який — детально законспектувати.   1. На 1 січня цього року в Державній службі зайнятості зареєстровано 1 млн 39 тис. безробітних. Офіційний рівень безробіття в Україні — 3,7%. На 1 січня 1998 року було зареєстровано 677,9 тис. чоловік, офіційний рівень безробіття становив 2,3%. Найвищий рівень безробіття сьогодні в Івано-Франківській області — 7,2%, Чернігівській — 6,5%, Волинській — 6%. Найнижчий — у Києві — 0,7% та Одеській області — 0,9%. (За матеріалами VHIAH.)     2. Постановка голосу — 1. Система індивідуальних вокальних занять, спрямованих на оволодіння стійкою вокальною технікою, тобто здатністю свідомо і впевнено керувати процесом фонації залежно від вокально-технічніх і художніх вимог музичного твору. 2. Навчальний курс музично-педагогічних та музичних навчальних закладів. (Словник музичних термінів.)   3. Після "перевороту Чентана" первісна родова община була зруйнована, замість неї виникла сільська, територіальна община, що дістала назву "І" — "поселення". На думку китайських істориків, "І" була територією з певним населенням і являла собою економічну одиницю. В стародавньому словнику "Еря" говориться: "Те, що знаходиться поза "І", називається передмістям, те, що за передмістям — пасовищем, те, що за пасовищем — пусткою, те, що за пусткою — лісом".   Китайський історик У Цзе зазначає, що: 1) "І" спочатку було поселенням кровних родичів — первісною общиною; земля общини в період Інь була власністю держави і члени "І" платили певний податок в казну за право користуватися цією землею; 2) у винагороду за зроблені правлячому дому послуги видатним воєначальникам і старійшинам роду давалися ділянки на завойованих землях, що мали бути заселені і на яких треба було збудувати поселення; ці дарунки також називалися "І".   В територіальних общинах "І" було об'єднане фактично все сільське населення країни. (Нариси історії Стародавнього Сходу.)   III. Спробуйте виголосити промову-експромт на одну із запропонованих далі тем:   — Проблеми сучасної освіти.   — Чорнобиль оселяється в кожній родині.   — Що таке щастя?   — Християнству — дві тисячі років.   Якщо є можливість, запишіть свою імпровізацію на магнітофон і продумайте, наскільки вона вдалася, чи не потребує доопрацювання. Якщо так, то в яких аспектах.   IV. Уявіть, що ви вперше виступаєте перед дитячою аудиторією (6-й клас). Ви старанно підготували свій урок, написавши детальний конспект, і читаєте його як     лекцію. Але клас абсолютно не слухає вас; посилюється гамір, -діти повністю втратили інтерес до того, що ви читаєте. Що краще зробити — "навести порядок" і продовжувати читати свій чудовий конспект чи спробувати перейти до живого слова?   Література Основна   1. Кохтев Н. Н. Риторика. — М., 1994. — С. 86—88, 95—97.   2. Сопер П. Основы искусства речи. — М., 1995. — С. 27—30.   Додаткова   1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. — С. 114—118.   § 6. Зовнішя культура оратора Вигляд оратора   Зовнішність є не останнім чинником успіху того, хто виступає. Тут важливо володіти собою, вміти "створювати імідж", певний образ. Недарма існує спеціальна професія іміджмейкер, тобто людина, що допомагає створити імідж. Зачіска, охайність рук та нігтів, макіяж, стан взуття та одягу — все це уважно фіксується і впливає на сприйняття ваших слів.   Не кожен може похвалитися, що природа дала йому гарний зріст, міцну статуру й грацію жестів. Але буває, що зовні непоказна людина, коли виступає, мов магніт, притягує увагу аудиторії. За кожним жестом її уважно стежать, мов підкоряючись ритмові, що його завдає промовець.   Інколи промовець спирається на атрибути своєї професії, що забезпечують загадний імідж автоматично. Так, у церковному красномовстві кафедра чи амвон, блискуче тло інтер'єру, пишні ризи — все це саме по собі вже забезпечує певну увагу слухачів.   Інша справа — світське красномовство. Тут оратор мусить привернути увагу до себе з допомогою певних при-     йомів. Важливо дотримуватися міри. Не варто бути ексцентричним, прагнути привернути увагу незвичайною манерою говорити чи якимись особливими жестами та мімікою. Ораторові не личить екстравагантно одягатися, так само, як і робити незвичайну зачіску: все це справляє враження дивацтва й здатне лише відштовхнути аудиторію.   Вираз обличчя, хода, якою ви проходите до місця виступу, постава — випростана чи згорблена, ваша жестикуляція — все це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується саме в ці найперші хвилини.   У всякої людини є те, що називають чарівністю (або шарм, як кажуть французи). Та не кожний вміє її використовувати. Недосвідчений оратор інколи боїться аудиторії. Йому здається, що всі його сприймають критично, навіть, з кепкуванням, що його "наскрізь бачать". Але насправді кожний може примусити аудиторію слухати свій виступ. Треба бути щирим і ставитися до людей з цікавістю та повагою. І навпаки, будь-яке хитрування, намагання "подати себе" та підкреслено "причепуритися" можуть сприйматися як вияв комплексу неповноцінності.   Разом з тим, треба пам'ятати, що слухачі чекають від вас чогось більшого, ніж просто "розмови на рівних" — важливих, повчальних речей. Якщо ви тримаєтеся перед ними непевно, немов вибачаєтеся за те, що ви тут є і забираєте чужий час, справи ваші погані. Оратор має почувати себе володарем, ситуації. Але владність полягає не в тому, щоб пригнічувати слухача своїм авторитетом. Довірливість і щирість мають читатися на вашому обличчі з найперших моментів спілкування з людьми.   Вихід до слухачів   До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, не слід на ходу зачісуватися тощо. Є старовинний прийом: починати йти з півкроку, а не з широкого кроку. Пройшовши до місця, наберіть впевненої пози й починайте. Якщо вам треба прочитати текст з листа, не втуплюйтеся одразу в папірці. Огляньте людей, посміхніться. Запам'ятайте: той, хто кладе перед собою текст і читає, заклякнувши в одній позі, немов намагаючись схо-