Поняття про вищу та нижчу нервову діяльність

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

ІМ. АНДРЕЯ КРУПИНСЬКОГО

Лекція №5 з фізіології

на тему: «Фізіологія вищої нервової діяльності»

для І МС (І рівень, денна і вечірня форма навчання)

 

 

Тип лекції: засвоєння нових знань.

 

Мета лекції: розкрити суть поняття вищої нервової діяльності та механізмів, які лежать в основі її функціонування; охарактеризувати правила утворенняі гальмування умовних рефлексів і їх значення для життєдіяльності людини; сформ у вати уяву про І і ІІ сигнальні системи, їх значення у житті людини; розкрити закони поділу вищої нервової системи на типи (за І.П.Павловим); охарактеризувати суть психічних функцій людини (сприйняття, мислення, увага, свідомість);

 

 

Актуальність: завдяки вищій нервовій діяльності у людини спостерігаються не лише вроджені форми поведінки (безумовні рефлекси, мотивації, емоції), але і утворюються умовні рефлекси, які лежать в основі процесів навчання. Знання законів функціонування вищої нервової діяльності мають допомогти ефективно використовувати свої потенційні можливості,, коригувати цю діяльність у інших, в т.ч. і у пацієнтів, розуміти її прояви у оточуючих, що допомагає адекватному пристосуванню до умов життя у суспільстві, розвитку та всебічній реалізації людини. Грамотне використання цих знань допоможе майбутньому медичному працівнику адаптуватися до місця праці, колективу, пацієнтів, а також у вирішенні питання формування власної сім’ї.

План лекції

1. Поняття про вищу та нижчу нервову діяльність.
2. Умовні рефлекси, правила вироблення.
3. Гальмування умовних рефлексів.
4. Пам’ять.
5. Поняття про І і ІІ сигнальні системи
6. Властивості нервових процесів та вищі психічні функції.
7. Фізіологія сну.

 

Поняття про вищу та нижчу нервову діяльність

Діяльність нервової системи умовно можна поділити на нижчу та вищу. Функції нервової системи, спрямовані на регуляцію життєдіяльності органів і систем, об’єднання їх у єдиний організм, належать до нижчої нервової діяльності. Функції ж, які зумовлюють поведінку індивіда у довкіллі та пристосування його до мінливих умов зовнішнього середовища, належать до вищої нервової діяльності, яка забезпечується процесами збудження та гальмування у корі великих півкуль та прилеглих підкіркових центрах.

Отже, вища нервова діяльність(ВНД) - це сукупність безумовних і умовних рефлексів, а також вищих психічних функцій, які забезпечують адекватну поведінку у природних і соціальних умовах, що змінюються. Вперше припущення про рефлекторний характер діяльності вищих відділів мозку було висловлене І.М.Сєченовим, що дозволило розповсюдити рефлекторний принцип і на психічну діяльність людини.

Ідеї І.М.Сєченова одержали експериментальне підтвердження у працях І.П.Павлова, який розробив метод об'єктивної оцінки функцій вищих відділів мозку - метод умовних рефлексів. І.П.Павлов показав, що всі рефлекторні реакції можна розділити на дві групи: безумовні та умовні.

 

№ з/п	Безумовні рефлекси	Умовні рефлекси
1.	Природжені, які спадково передаються, більшість з них починає функціонувати зразу ж після народження.	Реакції, придбані у процесі індивіду-і ального життя.
2.	Є видовими,тобто властиві усім представникам даного виду.	Індивідуальні
3.	Постійні, зберігаються протягом усього життя.	Непостійні - можуть виникати і і зникати.
4.	Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС (підкіркові ядра, стовбур мозку, спинний мозок).	Є переважно функцією кори великих півкуль.
5.	Виникають у відповідь на адекватні по- дразники, які діють на визначені рецептивні поля.	Виникають на будь-які подразники.

 

Вища нервова діяльність (ВНД) і проявляється складними індивідуальними формами поведінки живих організмів, які поділяються на вроджені та набуті. До вроджених форм поведінки тварин і людини належать безумовні рефлекси, інстинкти, біологічні мотивації та емоції.

Безумовні рефлекси.

Безумовні рефлекси виникають у відповідь на безпосереднє подразнення певного рецептивного поля і не потребують спеціальних умов, реалізуються за жорсткою генетичною програмою. Більшість із них проявляється відразу після появи на світ (смоктальний рефлекс у ссавців), деякі (статевий) – формуються по мірі дозрівання. Рефлекторні дуги безумовних рефлексів проходять через різні центри ЦНС (спинний мозок, довгастий, середній тощо), іноді і через кору головного мозку.

Безумовні рефлекси видові, стійкі, бо зберігаються протягом існування виду даного живого організму. Вони об'єднують і погоджують функції різних органів, здійснюють адаптацію організму.

Інстинкти.

Безумовні рефлекси можуть бути простими та складними. Складні природжені безумовно-рефлекторні реакції називаються інстинктами. Їх характерною особливістю є ланцюговий характер реакцій, де кінець однієї рефлекторної ланки є початком другої.

Інстинкти діляться на: вітальні, що забезпечують фізичне виживання особи (питний, харчовий, оборонний); рольові (статевий, батьківський, територіальний, ієрархічний); саморозвитку (дослідницький, імітаційний, ігровий).

Вираженість інстинкту залежить від багатьох чинників зовнішнього та внутрішнього середовища (процесів мислення, метаболізму тощо). Вони відіграють більшу роль у формуванні поведінки тварин, ніж людей, так як людина може свідомо пригнічувати або згладжувати прояви інстинктів.

Мотивації.

Виконання рефлекторних актів, що становлять інстинкт, спрямовано на задоволення певної потреби. що виникає внаслідок порушення внутрішнього гомеостазу або складної взаємодії організму із середовищем (як, наприклад, відчуття голоду) Найважливішу роль у прояві інстинктивної поведінки відіграє відповідна потреба, зумовлена так званою мотивацією. Мотивація поведінки – це такий стан організму, коли виникає внутрішня потреба, що спонукає до дії, активної поведінки за відсутності видимих зовнішніх подразників. Їх ділять на три основні групи: біологічні мотивації, які властиві людині і тваринам; соціальні мотивації, властиві людині і частково тваринам; духовні - властиві тільки людині та пов'язані з інтелектуальними потребами.

Основною причиною виникнення біологічних мотивацій є відхилення основних констант внутрішнього середовища організму, тобто біологічні мотивації формуються на основі біологічних потреб - голоду, спраги, статевого відчуття і ін. Так, наприклад, при зниженні у крові рівня поживних речовин, збуджуються хеморецептори, інформація від яких поступає в латеральні ядра гіпоталамуса (центр голоду). Ці ядра можуть збуджуватися і безпосередньо кров'ю, в якій понижений вміст живильних речовин. Збудження від них передається у кору головного мозку – виникає відчуття голоду. Збудження поступово захоплює всі ділянки кори, що забезпечують формування харчової поведінки.

Емоції.

За допомогою емоцій визначається особисте відношення людини до навколишнього світу та до самого себе. Емоційні стани реалізуються у визначених поведінкових реакціях. Емоції виникають на етапі оцінки вірогідності задоволення або незадоволення виниклих потреб, а також при задоволенні цих потреб. Біологічне значення емоцій полягає у виконанні ними сигнальної та регуляторної функцій.

Сигнальна функція емоцій полягає в тому, що вони сигналізують про корисність або шкідливість даної дії, успішності або неуспішності виконуваної дії. Пристосувальна роль цього механізму полягає в негайній реакції на раптову дію зовнішнього подразника, оскільки емоційний стан миттєво приводить до швидкої мобілізації всіх систем організму. Виникнення емоційних переживань дає загальну якісну характеристику впливаючому чиннику, випереджаючи його більш повне, детальне сприйняття.

Регуляторна функція емоцій виявляється у формуванні активності, направленій на посилення або припинення дії подразників. Незадоволені потреби зазвичай супроводжуються негативними емоціями. Задоволення потреби, як правило, супроводжується приємним емоційним переживанням і веде до припинення подальшої пошуковій діяльності.

Емоції ділять також на нижчі і вищі. Нижчі пов'язані з органічними потребами та поділяються на два види: гомеостатичні, направлені на підтримку гомеостазу, та інстинктивні, пов'язані із статевим інстинктом, інстинктом збереження роду та іншими поведінковими реакціями.

Вищі емоції виникають тільки у людини у зв'язку з задоволенням соціальних і ідеальних потреб (інтелектуальних, моральних, естетичних і ін.). Ці складніші емоції розвивалися на базі свідомості й мають контролючий та гальмуючий вплив на нижчі емоції.

Відповідно до теорії І.Пейпеца виникнення емоцій пов'язано з лімбічною системою. У гіпокампі виникає збудження, звідти імпульси йдуть в мамілярні тіла, потім у передні ядра гіпоталамусу та в поясну звивину і розповсюджуються на інші ділянки кори. Емоції виникають або спочатку в корі, звідки імпульси поступають в «коло» через гіпокамп, або через гіпоталамус і тоді кору поясної звивини слід розглядати як сприймаючу ділянку для емоційних відчуттів.

У даний час прийнято вважати, що нервовим субстратом емоцій є лімбічно-гіпоталамічний комплекс. Включення гіпоталамусу у цю систему зумовлене тим, що множинні зв'язки гіпоталамусу з різними структурами головного мозку створюють фізіологічну та анатомічну основу для виникнення емоцій. Нова кора на основі взаємодії з іншими структурами, особливо гіпоталамусом, лімбічною та ретикулярною системами, відіграє важливу роль у суб'єктивній оцінці емоційних станів.

Суть біологічної теорії емоцій (П.К.Анохін) полягає в тому, що позитивні емоції при задоволенні якої-небудь потреби виникають тільки у тому випадку, якщо параметри реально отриманого результату співпадають з параметрами передбачуваного результату, запрограмованого в акцепторі результатів дії. У такому разі виникає відчуття задоволення, позитивні емоції. Якщо параметри отриманого результату не співпадають із запрограмованими, це супроводжується негативними емоціями, що приводить до формуванню нової комбінації збуджень, необхідних для організації нового поведінкового акту, який забезпечить отримання результату, параметри якого співпадають із запрограмованими в акцепторі результатів дії.