У соціології теорії соціальної структури суспільства, взаємозв'язків політичної нерівності і соціальної мобільності (переміщення) детально обґрунтовуються і формуються соціологами Вільфредо Парето, Гаетано Моска, Мак-сом Вебером, Девідом Беллом та ін. На необхідність аналізу складу та організацію владних структур правлячих класів вказує Гаетано Моска, вважаючи, що влада правлячого класу основана на тому, якій ступені якості відповідають конкретні потреби суспільства. Конкретні ж потреби відображають характерні зміни в релігії, в політичному мисленні, економічному розвитку та ін. Відмінності влади і політичного авторитету засновані на певних соціальних умовах. Соціальна стратифікація, відмічає Вільфредо Парето, залежить від біологічної необхідності тому, що не всі люди від народження наділені особливо цінними психологічними якостями — дійсними моментами людських дій. Соціальні умови служать причиною того, що тільки частина тих, хто від народження наділена елітарними якостями дії. Зрозуміло, соціальна стратифікація розглядається як відмінність між політичними панівними верствами, прошарками і масами. Для суспільства з розвинутими політичними секретами такий поділ вважається нормальним. Якщо ж інші соціологи розглядали соціальну нерівність як зло і обмеження, а соціальну мобільність (переміщення) як спосіб її подолання, то Гаетано Моска і Вільфредо Парето пояснювали соціальну нерівність і соціальну мобільність як нерозривні аспекти одного ж і того соціального явища — циркуляції індивідів між правлячим класом, елітою і нижчим класом, пасивними підлеглими. Стабільність правлячої еліти неможлива без соціальної мобільності. Проте теорії взаємозв'язку політичної нерівності і соціальної мобільності однобічно аналізували процеси соціальної стратифікації, спрощено пояснювали політичну соціальну нерівність і соціальну мобільність. Обґрунтовуючи відмінності трьох окремих аспектів соціальної стратифікації — економічного, соціального і політичного, соціолог Макс Вебер виділяє фактори, що визначають політичну нерівність в поділі основних суспільних ресурсів: багатство, соціальний престиж, влада, що дає можливість з'ясувати три джерела політичної влади.
Соціальна стратифікація дає можливість з'ясувати зміст і саму суть поняття клас, що відображає економічні відмінності між людьми. Обґрунтоване соціологом Максом Вебером поняття клас істотно відрізняється від підходу соціолога Карла Маркса у визначенні суті поняття класу і соціальної стратифікації. Якщо, поділ суспільства на класи вважав Карл Маркс, зв'язано з відносинами власності на засоби виробництва, які визначають всі інші властивості класу, то соціолог Макс Вебер вважав, що класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційні, професійні, персональні та ін.). Соціальна стратифікація пояснює поняття статусу залежно від поваги престижу індивіда в суспільстві. Статус визначає об'єктивні можливості індивіда добитися успіхів у житті (можливість мати високі прибутки, незалежно від власності, а завдяки спеціальності, професії інженера, лікаря, адвоката та ін. Статус визначає суб'єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має само-ототожнення і зіставлення свого соціального становища із соціальним становищем інших спільностей та ін. Якщо Карл Маркс вважав соціальну структуру суспільства результатом недостачі економічних ресурсів, то Макс Вебер вказував, що не достає почестей, пошани і престижу. Сама по собі кількість товарів може зростати, і кожний підвищувати власний добробут, але престиж завжди відносний. У суспільстві з відкритим соціальним переміщенням людей статусна ієрархія підтримує постійне напруження. Класові визначення, оцінки і статусні позиції є джерелом влади. Джерелом влади є соціальні інститути, що визначають уподобання людей — політичні партії, професійні спілки, релігії та ін. Владні і політичні інститути визначають третій аспект соціальної стратифікації, що виражається поняттям партії. Поняття політична партія має ємкісний зміст у порівнянні із звичним його вживанням.
У соціальній стратифікації виділяються три види соціального розшарування, що становить різні форми і механізми впливу соціальних спільностей, верств, станів, прошарків і взаємовідносин на політичну владу. По-перше, економіко-технологічне розшарування і індустріальні, професійні і комерційні організації, що його відображують. По-друге, відмінності статусів, що впливають на міжособисті відносини і особливо значну роль відіграють в процесах політичної соціалізації та політичної участі. По-третє, інституціональні відмінності, що впливають на способи взаємодії особи і соціальних спільностей, верств, станів, прошарків з різними політичними, в тому числі партійними структурами. Соціальне розшарування різноманітно впливає на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, і діючі владні політичні інститути. Особливість впливу на політичні процеси і політичні системи, інститути зв'язано з класовим розшаруванням суспільства. Марксизм визначає клас як велику соціальну спільність людей, які займають особливе становище в системі суспільного виробництва і мають власні відмінності від інших соціальних спільностей відносини до засобів виробництва. Панівний у відносинах до власності клас є політично панівний клас. Для визначення ролі і діяльності соціальної спільності в політичному житті суспільства нерідко використовується поняття клас, але даються істотні, відмінні від марксизму, пояснення класовому розшаруванню. У визначенні ролі і діяльності соціальних спільностей у політичному житті суспільства становить інтерес підхід Макса Вебера в характеристиці і оцінці класів, пропонуючи урахування не лише ставлення до засобів виробництва, але й розмірів багатства, прибутку, рівня освіченості, юридичних привілеїв та інших визначень, що проявляються в способі життя і почуття належності до відповідних соціальних спільностей.
Обґрунтовуючи відносини між класами, Макс Вебер відмічає, що відносини між ними не зводяться до прагнення оволодіти владою і в експлуатації власниками засобів виробництва виробників матеріальних благ. Вирішуючи проблеми розподілу капіталовкладень, інвестицій, оподаткування, зайнятості або захисту навколишнього середовища, класи можуть мати солідні зв'язки, спільні інтереси в політиці і будують свої відносини на принципах співробітництва. Значну увагу Макс Вебер приділяє середнім верствам, станам, або так званому середньому класу. Адже в економічно розвинутих країнах саме середній клас став опорою громадянського суспільства і соціальною основою політичної стабільності. Взагалі, в сучасній соціології концепція соціальних класів не втрачає значення. Західні соціологи Теодор Гейгер, Моріс Гінсберг та ін. бачать необхідність подальшого розроблення теорії класів. Але, по суті, класові межі — це межі, в яких соціально-економічні характеристики одних соціальних спільностей можуть відрізнятись від інших, зберігаючи корінні ознаки класу. Та й внутрішні класові ознаки залишаються такими ж доти, поки не переростають якісно. Якщо раніше не тільки дрібна, а й вся буржуазія становили клас індивідуальних власників, то в сучасних умовах в індустріальному суспільстві поряд з індивідуальною власністю існують інші форми власності: корпоративна, кооперативна на умові партнерства, приватна, державна та ін. Неоднорідною стала і дрібна буржуазія. Важливо визначити і обмеженість робітничого класу. В сучасних умовах більшість найманих робітників зайняті не фізичною працею. Високоосвічений робітник як об'єктивна потреба сучасного виробництва, обумовлює і найрізноманітніші форми найму, що в свою чергу диференціює інтереси різних верств і прошарків суспільства. Ось ця диференціація інтересів, відбиваючись в диференціації соціальної структури суспільства, вимагає поширення концепції соціальної стратифікації. Наукове і політичне значення теорії стратифікації полягає в урахуванні різноманітних ознак, на ґрунті яких формується соціальний статус індивідів. Безумовно, реальністю залишаються соціальні класи — великі соціальні спільності, що сформувалися на базі економічних відмінностей. На думку політолога Ральфа Дарендорфа, двома основними компонентами соціальної структури сучасного індустріально розвинутого суспільства є буржуазія, робітничий клас і соціальні спільності, які відрізняються за ознаками, принципами, властивостями соціальної стратифікації.
