Взаємозв'язок політичної нерівності і соціальної мобільності

У соціології теорії соціальної структури суспільства, взаємозв'язків політичної нерівності і соціальної мобільності (переміщення) детально обґрунтовуються і формуються соціологами Вільфредо Парето, Гаетано Моска, Мак-сом Вебером, Девідом Беллом та ін. На необхідність аналізу складу та організацію владних структур правлячих класів вказує Гаетано Моска, вважаючи, що влада правлячого класу основана на тому, якій ступені якості відповідають конкретні потреби суспільства. Конкретні ж потреби відображають характерні зміни в релігії, в політичному мисленні, економічному розвитку та ін. Відмінності влади і політич­ного авторитету засновані на певних соціальних умовах. Соціальна стратифікація, відмічає Вільфредо Парето, залежить від біологічної необхідності тому, що не всі люди від народження наділені особливо цінними психологічними якостями — дійсними моментами людсь­ких дій. Соціальні умови служать причиною того, що тільки части­на тих, хто від народження наділена елітарними якостями дії. Зро­зуміло, соціальна стратифікація розглядається як відмінність між політичними панівними верствами, прошарками і масами. Для суспільства з розвинутими політичними секретами такий поділ вва­жається нормальним. Якщо ж інші соціологи розглядали соціальну нерівність як зло і обмеження, а соціальну мобільність (переміщен­ня) як спосіб її подолання, то Гаетано Моска і Вільфредо Парето пояснювали соціальну нерівність і соціальну мобільність як нероз­ривні аспекти одного ж і того соціального явища — циркуляції інди­відів між правлячим класом, елітою і нижчим класом, пасивними підлеглими. Стабільність правлячої еліти неможлива без соціальної мобільності. Проте теорії взаємозв'язку політичної нерівності і соціальної мобільності однобічно аналізували процеси соціальної страти­фікації, спрощено пояснювали політичну соціальну нерівність і со­ціальну мобільність. Обґрунтовуючи відмінності трьох окремих аспектів соціальної стратифікації — економічного, соціального і політичного, соціолог Макс Вебер виділяє фактори, що визначають політичну нерівність в поділі основних суспільних ресурсів: багатство, соціальний престиж, влада, що дає можливість з'ясувати три джере­ла політичної влади.

Соціальна стратифікація дає можливість з'ясувати зміст і саму суть поняття клас, що відображає економічні відмінності між людьми. Обґрунтоване соціологом Максом Вебером поняття клас істотно відріз­няється від підходу соціолога Карла Маркса у визначенні суті поняття класу і соціальної стратифікації. Якщо, поділ суспільства на класи вва­жав Карл Маркс, зв'язано з відносинами власності на засоби вироб­ництва, які визначають всі інші властивості класу, то соціолог Макс Вебер вважав, що класова належність визначається не тільки контро­лем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційні, професійні, пер­сональні та ін.). Соціальна стратифікація пояснює поняття статусу за­лежно від поваги престижу індивіда в суспільстві. Статус визначає об'єктивні можливості індивіда добитися успіхів у житті (можливість мати високі прибутки, незалежно від власності, а завдяки спеціальності, професії інженера, лікаря, адвоката та ін. Статус визначає суб'єктив­ну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має само-ототожнення і зіставлення свого соціального становища із соціальним становищем інших спільностей та ін. Якщо Карл Маркс вважав соці­альну структуру суспільства результатом недостачі економічних ре­сурсів, то Макс Вебер вказував, що не достає почестей, пошани і прес­тижу. Сама по собі кількість товарів може зростати, і кожний підвищу­вати власний добробут, але престиж завжди відносний. У суспільстві з відкритим соціальним переміщенням людей статусна ієрархія підтри­мує постійне напруження. Класові визначення, оцінки і статусні пози­ції є джерелом влади. Джерелом влади є соціальні інститути, що визна­чають уподобання людей — політичні партії, професійні спілки, релігії та ін. Владні і політичні інститути визначають третій аспект соціальної стратифікації, що виражається поняттям партії. Поняття політична пар­тія має ємкісний зміст у порівнянні із звичним його вживанням.

У соціальній стратифікації виділяються три види соціального розшарування, що становить різні форми і механізми впливу соці­альних спільностей, верств, станів, прошарків і взаємовідносин на політичну владу. По-перше, економіко-технологічне розшарування і індустріальні, професійні і комерційні організації, що його відобра­жують. По-друге, відмінності статусів, що впливають на міжособисті відносини і особливо значну роль відіграють в процесах політичної соціалізації та політичної участі. По-третє, інституціональні відмін­ності, що впливають на способи взаємодії особи і соціальних спіль­ностей, верств, станів, прошарків з різними політичними, в тому чис­лі партійними структурами. Соціальне розшарування різноманітно впливає на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві, і діючі владні політичні інститути. Особливість впливу на політичні процеси і політичні системи, інститути зв'язано з класовим розшаруванням суспільства. Марксизм визначає клас як велику соціальну спільність людей, які займають особливе становище в системі суспільного ви­робництва і мають власні відмінності від інших соціальних спільнос­тей відносини до засобів виробництва. Панівний у відносинах до власності клас є політично панівний клас. Для визначення ролі і ді­яльності соціальної спільності в політичному житті суспільства не­рідко використовується поняття клас, але даються істотні, відмінні від марксизму, пояснення класовому розшаруванню. У визначенні ролі і діяльності соціальних спільностей у політичному житті суспіль­ства становить інтерес підхід Макса Вебера в характеристиці і оцінці класів, пропонуючи урахування не лише ставлення до засобів вироб­ництва, але й розмірів багатства, прибутку, рівня освіченості, юри­дичних привілеїв та інших визначень, що проявляються в способі життя і почуття належності до відповідних соціальних спільностей.

Обґрунтовуючи відносини між класами, Макс Вебер відмічає, що відносини між ними не зводяться до прагнення оволодіти владою і в експлуатації власниками засобів виробництва виробників матеріаль­них благ. Вирішуючи проблеми розподілу капіталовкладень, інвести­цій, оподаткування, зайнятості або захисту навколишнього середовища, класи можуть мати солідні зв'язки, спільні інтереси в політиці і буду­ють свої відносини на принципах співробітництва. Значну увагу Макс Вебер приділяє середнім верствам, станам, або так званому середньому класу. Адже в економічно розвинутих країнах саме середній клас став опорою громадянського суспільства і соціальною основою полі­тичної стабільності. Взагалі, в сучасній соціології концепція соціаль­них класів не втрачає значення. Західні соціологи Теодор Гейгер, Моріс Гінсберг та ін. бачать необхідність подальшого розроблення теорії класів. Але, по суті, класові межі — це межі, в яких соціально-економічні характеристики одних соціальних спільностей можуть відрізнятись від інших, зберігаючи корінні ознаки класу. Та й внутріш­ні класові ознаки залишаються такими ж доти, поки не перероста­ють якісно. Якщо раніше не тільки дрібна, а й вся буржуазія стано­вили клас індивідуальних власників, то в сучасних умовах в індустріальному суспільстві поряд з індивідуальною власністю існу­ють інші форми власності: корпоративна, кооперативна на умові пар­тнерства, приватна, державна та ін. Неоднорідною стала і дрібна буржуазія. Важливо визначити і обмеженість робітничого класу. В сучасних умовах більшість найманих робітників зайняті не фізичною працею. Високоосвічений робітник як об'єктивна потреба сучасного виробництва, обумовлює і найрізноманітніші форми найму, що в свою чергу диференціює інтереси різних верств і прошарків суспільства. Ось ця диференціація інтересів, відбиваючись в диференціації соці­альної структури суспільства, вимагає поширення концепції соціальної стратифікації. Наукове і політичне значення теорії стратифікації полягає в урахуванні різноманітних ознак, на ґрунті яких форму­ється соціальний статус індивідів. Безумовно, реальністю залиша­ються соціальні класи — великі соціальні спільності, що сформува­лися на базі економічних відмінностей. На думку політолога Ральфа Дарендорфа, двома основними компонентами соціальної структури сучасного індустріально розвинутого суспільства є буржуазія, робітничий клас і соціальні спільності, які відрізняються за ознаками, принципами, властивостями соціальної стратифікації.