Особливості типологізації суспільств

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, розрізнення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частили ми природи, але помилково було б ототожнювати їх в природою. Адже коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія «суспільство — природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємодії з природним се­редовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Однак розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соці­альним творінням, а буття суспільства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити тільки до біологічного існування.

Розмежування цих понять дає змогу правильно зро­зуміти двоєдину (природно-соціальну) основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природ­них засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, які то відмежовували людину, суспільство від їх приро­дних основ, то абсолютизували місце і роль біологічного на противагу соціальному.

Між природою і суспільством існують генетичні (зв'язки за походженням, оскільки виникнення сус­пільства відбувалося на природній основі), структурні (суспільство включене в різні природні системи: біосфе­ру, Сонячну систему), функціональні (обмін речовиною, енергією, інформацією) зв'язки.

У процесі взаємодії суспільство і природа постійно впливають одне на одного. Головним засобом свідомого та цілеспрямованого впливу суспільства на природу с виробнича діяльність. Природні умови, ресурси та ба­гатства можуть позитивно чи негативно впливати на розвиток суспільства. Наприклад, циклічність багатьох природних процесів (зміни дня і ночі, пір року та ін.) зу­мовлює ритмічність людської життєдіяльності: праці і відпочинку, сільськогосподарських робіт, споживання електроенергії тощо. Природні умови впливають на роз­міщення і спеціалізацію суспільного виробництва, сві­товий поділ праці, розселення людства тощо. Визнаючи вплив природи на суспільство, необхідно враховувати і дію соціокультурних факторів, які є не менш значущими.

Розвиток суспільства залежить також і від людей (народонаселення), їх чисельності, вікового і статевого складу та інших характеристик.

На думку представників сучасної американської со­ціології, у XX ст. сформувалася так звана парадигма людської винятковості, сутність якої визначається еко­логічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварини, здатна роз­поряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культу­рні чинники є головними для неї, що змушує інколи іг­норувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна розв'язати за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не може обмежити.

Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл­ля доводить наукову неспроможність абсолютного про­тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не без­межні.

Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — поняття, яке є переважно географічною характеристикою части­ни нашої планети, а «держава» — категорія, що відобра­жає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація (грец. typos — слід, відбиток і logos — слово, вчен­ня) суспільств — класифікація суспільств на основі визначення най­суттєвіших типових ознак, які відрізняють одні суспільства від інших.

Залежно від критеріїв соціологи по-різному визна­чали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну оз­наку писемність, їх поділяли на; писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855—1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва класифікував їх на традиційне (допромислове) та про­мислове.

Американські соціолог» Г. та Дж. Ленскі, розрізня­ючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:

1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім керує вождь.

2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що та­ке додатковий продукт, основою його соціальної струк­тури є родинні зв'язки. Однак їх система помітно розви­нутіша, складніша.

3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з'являєть­ся додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв'язків пере­стає бути основою соціальної структури суспільства.

4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, викорис­танням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.

Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

1. Традиційне суспільство. У ньому індивіди керу­ються традиційними цінностями. Ця особливість влас­тива насамперед аграрному суспільству, в якому про­фесія переходить від батька до сина. Людина, будучи обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиція­ми. Саме такі особливості характеризують доіндустріальне суспільство.

2. Суспільство, кероване зсередини. У такому су­спільстві поведінку індивідів визначають особисті цін­ності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору. В ньому відсу­тні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опо­ру в собі. Це індустріальне суспільство.

3. Суспільство, кероване ззовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, оріє­нтуючись на твердження колег, друзів, сусідів, гро­мадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних (лат. tertius — третій) промислів: маркетингу, послуг. З'являються нові професії, групи робітників, формую­ться нові громадські організації. Для досягнення успі­ху індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне суспі­льство.

Розвинутість управління і ступінь соціального розша­рування розмежовують суспільства на просте і складне:

— просте суспільство. У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рів­ність, низький рівень поділу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків;

— складне суспільство. Сформувалося з виникнен­ням та нагромадженням додаткового продукту, розви­тком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникнен­ням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури. Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних суспіль­них проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

За політичними режимами суспільства поділяють на демократичні, авторитарні, тоталітарні; за панівною ре­лігією — на християнські і мусульманські.

Марксизм за способом виробництва, виробничих відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.