Показники, індекси, визначення. Філософсько-методологічні проблеми прикладної соціології

XVIII ст. перед економічною наукою постала необхідність вив­чення масових явищ. На початок XX ст. було розроблено голов­ний арсенал статистики (методи статистичного спостереження, індексний та зведено-табличний, метод групування тощо). Статис­тика визначила у загальних рисах і саме поняття показника, хоча стосовно нього і сьогодні точаться суперечки.

• У статистиці під показником розуміють кількісну характеристи­ку соціально-економічних явищ, відповідно до чого виокрем­люють кілька різновидів показників.

Розробка проблематики соціальних показників у соціології спи­рається на вже напрацьований досвід емпіричних досліджень (анке­тування, інтерв'ювання, спостереження). Теоретичне узагальнення цього досвіду дає змогу будувати системи (матриці, таблиці) якісних та кількісних даних.

Важливим напрямом у побудові показників є стандартизація ме­тодів збирання та аналізу інформації. Це вимагає розробки спеціаль­них теорій, у термінах яких можна формулювати вихідні соціологічні засновки та припущення. Слушно вважають, що специфіка показ­ників має полягати не у формі подання (наприклад емпіричні дані, числові величини), а у механізмі отримання їх.

Питання про соціальні показники якнайтісніше пов'язане з пи­танням про вимірювання. Вимірюваність соціальних явищ є необ­хідною умовою конструювання так званих соціальних змінних та показників-вимірювачів. Ця умова передбачає розробку специфічних індексів (від лат. іndех — покажчик, список).

• У статистиці індекси — це відносні величини, які характери­зують динаміку сукупності, складеної з безпосередньо неспіввимірних одиниць, і спираються на відповідну концептуальну модель. За допомогою таких індексів можна здійснювати опе­рації вимірювання й будувати логіко-математичні типології соціальних явищ.

Проблематика соціальних показників передбачає доволі склад­ний комплекс методів та процедур операціоналізації відповідних соціологічних понять. Під операціоналізацією розуміють трансфор­мацію цих понять у показники на підставі сучасних логіко-методологічних теорій визначень, хоча цілком до логіки питання операціоналізації соціологічних понять не звідні, оскільки у низці випадків маємо справу з експериментальною перевіркою розроблених кон­цепцій.

• Аналіз сучасної соціологічної літератури показує, що опера­ційне визначення у соціології має кінцевою метою переведення понять з "розмитими краями" в індекси.

Характерною рисою більшості спроб створення теорії опе­раційних визначень у соціології є прагнення пов'язати операції, ме­та яких полягає в установленні або перевірці емпіричного смислу те­оретичних понять, з принципом емпіризму. Цей принцип сам по собі незаперечний. Предметом суперечок є різні концепції емпіриз­му, а надто теорія операційних визначень американського фізика-експериментатора та філософа П. В. Бриджмена (1882—1961), лауре­ата Нобелівської премії з фізики.

Підґрунтям схеми Бриджмена стало відоме узагальнення А. Ейн­штейном (1879—1955) поняття "одночасність". Як відомо, до Ейн­штейна одночасність вважали властивістю двох або більше подій. Цю властивість визначали у термінах ньютонівської концепції абсо­лютного часу. Ейнштейн довів, що одночасність не є абсолютною властивістю двох подій. На його думку, мова має йти про поняття, яке слід релятивізувати стосовно вимірювальних процедур, здійсню­ваних "спостерігачем".

Бриджмен вважав, що ейнштейнівське узагальнення поняття од­ночасності є чудовим зразком так званого операційного визначення. Головна ідея полягає в тому, що наукове поняття в ідеалі має бути еквівалентним відповідному класові операцій. Поняття довжини, писав Бриджмен, фіксоване у науці тоді, коли фіксовано операцію вимірювання довжини. Отже, поняття довжини означає не більш і не менш, ніж множину послідовних операцій, за допомогою яких у фізиці визначають довжину. У цьому розумінні наукове поняття відповідає множині операцій, характерних для цієї форми науково-пізнавальної діяльності.

Первинна версія операційного критерію смислу наукових понять стосувалася передусім термінів дескриптивного характеру, тобто тер­мінів, які у науковій мові слугують для описання певних дій, подій, процесів тощо. Ця версія радикально обмежувала звичайну природ­ничо-наукову номенклатуру, з якої виключали всі терміни, не пов'язані з якою-небудь конкретною емпіричною або експериментальною перевіркою.

Сутність цієї версії операціоналізму полягала в тому, щоб визна­чати кожне фізичне поняття за допомогою лабораторних операцій. Пізніше, переконавшись у негнучкості пропонованого критерію смислу наукових понять, Бриджмен до лабораторних операцій додав операції теоретичного характеру. Проте він не розумів, що цим підриває позиції операціоналізму.

Завдяки працям логіків та математиків XX ст. сучасні вчені відмовилися від утопічної ідеї здійснити повну операціоналізацію головних наукових понять. Вони змушені були визнати необхідною передумовою для побудови наукових визначень наявність у мові на­уки невизначуваних (вихідних) понять.

Важлива функція визначення полягає в тому, що воно поділяє поняття певної предметної царини на базисні та похідні. Відповідно до цього слід передусім визначати не головні поняття, а похідні. Але тільки після фіксації вихідних понять та вихідних аксіом теорії ми можемо ставити завдання визначити статус того чи того поняття у рамках певної теорії. Й оскільки статус вихідного поняття задано те­орією загалом, а не якою-небудь довільно обраною з неї формулою, то безглуздо абстрагуватися від внутрішньо взаємопов'язаного кон­тексту, включаючи теорії, які узагальнюють емпіричний матеріал.

Емпірична або експериментальна перевірка наукових понять ви­водить нас на так званий верифікаційний критерій смислу наукових понять та речень (висловлювань, пропозицій). Цей критерій не має нічого спільного з ненауковим використанням слова "верифікація" (фр. vеrіfiсаtіоn від лат. verus — істинний + fасеге — робити; пе­ревірка істинності теоретичних положень), яким полюбляють іноді бездумно хизуватися не тільки студенти, а й випускники вищих навчальних закладів.

Верифікаційний критерій смислу наукових понять запропонував Л. Вітгенштейн, розробили вчені Віденського логіко-філософського гуртка. Спочатку цей критерій був пов'язаний з так званими речен­нями спостереження. Як приклади використання цього критерію зазвичай наводять не ті речення, які передбачають реального спос­терігача, а ті, які зовсім не передбачають реального спостерігача "тут" і "тепер" (наприклад, "Прокуратор Юдеї Понтій Пілат, який жив багато сторіч тому, полюбляв ласувати по суботах галушками"; "У третьому тисячолітті завдяки неймовірним успіхам генної інже­нерії деякі люди повідрощують віслюкові вуха й навчаться стояти на них"). Це означає, що першим кроком, який належить зробити при уточненні верифікаційного критерію, має бути диференціація "ре­ального (актуального) спостерігача" та "носія мови". Тому прихиль­ники верифікаційного критерію смислу наукових понять ніколи не вимагали реального здійснення верифікації, що випливало з ототож­нення "носія мови" та "спостерігача", а лише стверджували саму можливість верифікації.

Ця концепція верифікації не створює ускладнень у розумінні смислу наукових висловлювань (і не тільки наукових) про недавнє минуле або найближче майбутнє, оскільки можна собі уявити "зга­дування" або "очікування" якої-небудь події.

А чи можна "пригадати" події за палеозойської ери, коли люди­ни не було? Ясна річ, не можна. Тому поняття "уявлюваний" має очевидний недолік.

Відмова від психологізму у виробленні надійного верифікаційно­го критерію призвела до поняття "логічно можливого", тобто деякі висловлювання мають смисл тоді й тільки тоді, коли їх верифікація є логічно (принципово) можливою. Проте й "логічна можливість ве­рифікації" не забезпечила точного визначення властивості "мати смисл" стосовно висловлювання.

Більш оригінальну модифікацію верифікаційного критерію смис­лу запропонував свого часу Р. Карнап, який на противагу вимозі цілковитої верифікації всіх наукових понять висунув ідею "підтверд­ження". Під "підтвердженням" він розумів багатощаблевий процес, у ході якого ми послідовно уточнюємо наші знання смислової харак­теристики наукових понять.

Бриджмен також спробував зробити свій внесок у переосмислен­ня пізнавальних можливостей наукових понять, визначивши значен­ня наукових термінів як сукупність операцій. Проте і його спроба не мала успіху, хоча й допомогла усвідомити наявність операційних функцій у деяких наукових понять.

Як бачимо, проблема соціологічних показників має передісторію не тільки у річищі розвитку економіки та статистики, а й у річищі неопозитивізму XX ст., який розробкою методу верифікації змусив соціологів переосмислити свій науковий інструментарій та техніку його використання.

Інтуїтивно зрозуміло, що соціальні показники — це деякий спе­цифічний спосіб перетворення та операційного використання нау­кових знань про соціальні явища, відповідно до яких вони (знання) можуть поставати як засіб оцінки та реалізації, скажімо, тієї чи тієї соціальної політики. Тому вихідним пунктом у розробці соціоло­гічних концепцій з використанням показників має бути соціальне замовлення. Адже соціальні показники мислять як кількісні та якісні оцінки наявних соціальних явищ та процесів з точки зору прийнятих у певному суспільстві норм, ідеалів та ціннісних орієн­тирів. Тому соціальні показники іноді (й не без підстав) розглядають як критерії для визначення соціальних пріоритетів. Одні з таких по­казників постають у вигляді соціальних цілей, інші — у вигляді за­собів їх досягнення. У зв'язку з цим соціальні показники можна у першому наближенні схарактеризувати як інструмент соціального управління, забезпечений сучасною інституцією експертизи.

Комп'ютерні "експертні системи" та "когнітивна інженерія"

Сучасні електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) дають змогу зробити істотний крок уперед стосовно раціоналізації процедур експертизи.

Своєрідною точкою відліку щодо започаткування комп'ютерних "експертних систем" (ЕС) фахівці вважають 1965 р., коли вчені з американського Стенфордського науково-дослідного інституту Е. Фейгенбаум та Б. Бучанан разом з лауреатом Нобелівської премії Д. Ледербергом взялися за створення комп'ютерної системи, приз­наченої для визначення молекулярної структури хімічних сполук. При побудові цієї системи вони створили програму, ґрунтовану на арістотелевій логіці. У програмі формулювали серію запитань за ти­пом якщо — > то, які описували правила атомних зв'язків у молекулах.

Треба відзначити, що Фейгенбаум ще у середині 50-х років вия­вив інтерес до проблематики "штучного інтелекту" (ШІ), який є базою для розробки ЕС. У дослідженнях зі ШІ його передусім ціка­вило, як, маючи набір вихідних даних, побудувати гіпотезу, що пояснювала б ці дані.

Там, де панує емпірія, діє індуктивний метод збирання та обробки фактичного матеріалу. Цей метод непридатний для машинного мислення, оскільки навіть найрозумніша машина не в змозі робити "алогічний стрибок" від суми фактів до їх узагальненого уяв­лення. Машина обробляє повідомлювані їй численні факти згідно із заздалегідь установленими правилами дедуктивного характеру. Ана­логічним чином розв'язують завдання за допомогою ЕС.

У створенні ЕС Фейгенбаум рухався шляхом вивчення емпірич­них знань учених-природодослідників. У цьому разі ними були хіміки.

Свою роль у виборі хімічної науки відіграв Ледерберг, який пра­цював над програмою, покликаною допомогти хімікам у визначенні молекулярної структури погано вивчених органічних сполук. Ледер­берг зрозумів, що безліч пропонованих програмою можливих хіміч­них моделей слід обмежувати, використовуючи для цього емпіричні знання хіміків. Саме тоді він і залучив до роботи Фейгенбаума. їхнє співробітництво завершилося створенням ЕС під назвою Дендрал.

Призначення комп'ютерних ЕС типу Дендрала полягає в акуму­люванні професійних знань і застосуванні їх для експертних оцінок та рекомендацій. Такого роду ЕС мають не тільки оцінювати ситу­ацію і пропонувати варіанти рішень, а й давати у разі необхідності обґрунтування пропонованих рішень. Що стосується Дендрала, то коли основа системи була готова, її заповнили інформацією про конкретні хімічні сполуки та способи міркувань, які приводять хіміків до правильних висновків. Цю інформацію було отримано шляхом опитування вчених, які розповідали, як вони аналізують та оцінюють проблеми, що виникають перед ними.

Цікаво відзначити, що коли хіміки довідалися про розробки Фейгенбаума, то звернулися до вченого з численними проханнями надіслати їм копії не програми, а правил, закладених у неї, оскіль­ки не без підстав вважали, покладаючись на авторитет Фейгенбаума, що у цих правилах знання систематизовано значно краще, ніж у підручниках та навчальних посібниках.

Програма Дендрал будована на активному використанні правила логічної імплікації (якщо.., то...), тобто у цій програмі усі необхідні для неї знання подавались у вигляді імплікації. Перша частина імплікації (якщо) вказує на певну ситуацію і являє собою послідов­ність символів, які комп'ютер застосовує для зіставлення. Друга частина (то) вказує на відповідну дію, зумовлену попередньою ситуацією (якщо-ситуацією). Наприклад: якщо йде дощ (ситуація), то я беру парасольку (тобто дію з урахуванням поганої погоди).

Складені у такий спосіб комп'ютерні програми характеризують як програми, ґрунтовані на правилах. Це означає, що у процесі роботи програма сортує символи у пошуках поєднання, зіставлюваного з першою частиною імплікації {якщо) з наявних правил. Після того, як зіставлюване поєднання виявлене, задіюють відповідне правило, завдяки якому виконують певну дію (наприклад, установлюють ме­дичний діагноз, виводжуваний на монітор комп'ютера). Показово, що серед найбільш перспективних застосувань ЕС виокремлюють царину медичної діагностики.

Поняття "правило" має у цьому разі такий формальний вигляд: образа дія. Образ розглядають як кон'юнкцію елементарних сприйняттів, а дію — як множину елементарних дій. Кожне сприйняття можна уявити як список низки змінних, які характеризують той чи той атрибут певної предметної царини. Цим змінним можна надати константного вигляду, наділивши їх конкретними значеннями. У ре­зультаті дій відбувається або зміна значень, або їх введення-ви веден­ня. Усі дії програми можна подати як послідовність викликання правил.

Правила, які містяться в тому, що ми називаємо базою даних, еквівалентні деякій прикладній програмі й можуть мати безліч так званих форматів. Приклад формату: якщо [умова], тоді (то) [дія]. Компонент "тоді" (або "то") може являти собою висновки, тверд­ження, вказівки тощо. Правило може вимагати виконання низки умов, перш ніж дію буде дозволено.

 

Розглянемо таке правило. Якщо інфекція є первинною бакте­ріемією і ділянка культури — одна із стерильних, а підозрюваний вхідний канал — шлунково-кишковий тракт, тоді (то) з ймовірністю 0,7 організм є зараженим. У такій системі правила репрезентують знання, а метаправила (правила більш високого рівня) призначені для маніпулювання правилами. У цьому разі найскладнішою та най­більш трудомісткою процедурою є виявлення та кодування нових правил для їх подальшого використання в ЕС.

Роботи з ЕС дали цікаві наукові результати, які збагатили мето­дологію досліджень з ШІ. Зокрема, вчені виявили таке: якщо з про­грами видалити так звану базу даних, тобто всю конкретно-наукову (прикладну) інформацію, то залишиться чиста логіка, яка пов'язує воєдино фактичне знання. Ця логіка дістала назву машини виводу. Ця "машина" працює завдяки використанню правил логічного виводу.

Деякі вчені пояснюють ідею створення ЕС спробами вийти за межі традиційних програм, які мають справу лише з напівнейтральними фактами, натомість ЕС спираються на професійну культуру.

Під цією культурою мають на увазі сукупність неформальних еврис­тичних прийомів, інтуїтивних суджень та вміння робити висновки на підставі погано формалізованого практичного досвіду. Між іншим, самі експерти зазвичай не повною мірою усвідомлюють наявність у себе такої професійної культури і з великими зусиллями уявляють, як саме вони працюють, хоча, зрозуміло, роки навчання та роботи вселяють у них упевненість у власному професіоналізмі.

Розробки ЕС зумовили появу нової науково-технічної дисцип­ліни — пізнавальної (когнітивної) інженерії. Це поняття ввів до нау­кового вжитку Фейгенбаум у 1977 р.

У характеристиці деякої царини кібернетичного подання знань зазвичай вживають словосполучення "царина експертизи". Аналіз цієї царини має кілька рівнів, головними з яких є емпіричний та те­оретичний. На емпіричному рівні здійснюють (залежно від цілей експертного аналізу) спостереження, співбесіди, тестування тощо. На теоретичному рівні завершальну обробку нагромадженої інфор­мації здійснюють за допомогою використання певного символізму, яким зазвичай є мова символічної логіки, зорієнтованої на матема­тику. Ця формалізована мова дає змогу описувати знання у формі, водночас близькій до форми звичайно символічної мови та мови програмування. Активними операціями подання знання на теоре­тичному рівні є правила логічного виводу, які дають змогу отриму­вати нові знання з наявних. Через це символічна логіка у вигляді ма­тематичної логіки є засадовою для різних способів подання знання у галузі досліджень щодо ШІ та ЕС.

На емпіричному рівні експертного аналізу маємо справу з деяки­ми фактами та правилами їх оцінки. У результаті відповідної оцінки фактів отримуємо деякі оцінні знання про ці факти. Ці знання зберігаємо у своїй пам'яті й використовуємо їх для розпізнавання та порівняння різноманітних інших фактів. Процес використання знання про факти здійснюють за певними правилами, які заведено називати логічними правилами, головними з яких є правила виводу. У дослідженнях щодо ШІ та ЕС під правилами розуміють команди-дані, подані за допомогою імплікації або в іншій еквівалентній логічній формі.

Знання про факти, або просто факти, становлять важливу части­ну Ш І та ЕС. Під фактами тут розуміють дані, репрезентовані відпо­відними предикатами. Оскільки різні факти становлять різну цін­ність для людини, вона намагається відобразити це й у відповідних комп'ютерних програмах, виокремлюючи головне і другорядне.

Щоб вказати на різні ціннісні характеристики фактів, та й не тільки їх, людина не полінувалася створити науку про цінності (аксіологію) й відтак пристосувати деякі її поняття для використан­ня у програмному забезпеченні машин. Так з'явилося поняття ваги (важливості) або вартості (цінності) факту.

Чим більша у певного факту вага, тим більше значення має цей факт для розв'язання відповідного завдання. Образно кажучи, ком­п'ютер немовби "зважує" різні факти (визначає їхню "вартість") залежно від організації програми та видавання відповідей на запи­тання, діапазон яких визначено програмою.

У комп'ютерних програмах числа, які вказують на вагомість фак­тів, називають вагами (вартостями, цінностями) або ваговими (вар­тісними, ціннісними) чинниками фактів. При написанні програми їх зазвичай беруть у дужки.

Факти, які надходять у машинну пам'ять і містять конкретну інформацію, називають даними. Ці факти-дані є відповідями у формі "так / ні" на відповідні запитання-запити.

Факти-дані та правила (команди-дані) роботи з ними, ядерну частину яких становлять логічні правила виводу, утворюють базу даних.

Методи ШІ передбачають високий рівень незалежності окремих частин програми, кожна з яких реалізує певний крок розв'язання одного або кількох завдань. Така гнучкість надає процесові реалі­зації програми великої ефективності, сприяючи спрощенню розв'я­зання завдання або комплексу їх залежно від важливості відповідних кроків для досягнення певної мети. Наприклад, якщо якась частина даних з бази знань має мінімальну або навіть нульову інформаційну вагу, цю частину можна безболісно пропустити.

Механізм спрощення розв'язання завдань можна подати за допо­могою правил, які блокують інформацію, що безпосередньо не сто­сується розв'язуваного у певний момент завдання, тобто механізм спрощення сприяє досягненню мети найкоротшим шляхом. Напри­клад, для досягнення мети необхідно зробити вибір між двома ситу­аціями А та В. Природно, ми прагнемо до найпростішого варіанта розв'язання. Отже, необхідно гранично спростити завдання, яке стоїть перед нами. У процесі спрощення ми повинні керуватися пра­вилом (якщо..., то...), оцінюючи умови завдання, розв'язання якого потрібне для ефективного досягнення мети. Якщо умови найбіль­шою мірою відповідають ситуації А, то обираємо правила для А. Якщо ж умови більше відповідають В, то обираємо правила для В.

Правила у системі ШІ допомагають оцінити факти-дані й досягти мети в оптимальний спосіб.

Досвід досліджень з проблематики "штучного інтелекту" та "екс­пертних систем" дає змогу по-новому поглянути на логічно неформалізовані методи вже відомих експертних аналізів, враховуючи кри­тичні зауваження фахівців. Так, наприклад, хоча метод Делфі є популяр­ним та зручним на практиці, він, на думку Мартіно, має той недолік, що по суті майже повністю суб'єктивний. Застосування цього методу не дає впевненості у тому, що обставини, які одного разу призвели до пев­ного результату, гарантуватимуть такий самий результат удруге.

Метод експертної оцінки широко використовують у так званих розвідувальних та пошукових дослідженнях для отримання попе­редніх відомостей про предмет аналізу, для уточнення гіпотез та зав­дань головного дослідження, а також для визначення умов прове­дення експерименту та для оцінки його ефективності.

Розвідувальні дослідження характеризує відсутність чіткого уяв­лення про досліджувану предметну царину. Головним завданням у цьому разі є попередня оцінка можливостей вивчення деякої пред­метної царини. Тому в дослідженнях розвідувального типу головну увагу звертають на проблемну ситуацію з метою з'ясування умов, що породжують проблему. Тут же випробовують методики, перевіряють сприйняття анкет, уточнюють формулювання запитань, що фігуру­ють у них або в опитниках інтерв'юерів.

Пошукові дослідження можна поділити на дескриптивні (опи­сові) та експериментальні.

Дескриптивні дослідження — це попередні дослідження, які опи­сують наявний у нашому розпорядженні матеріал, умови та засоби дослідження. Найбільшу увагу звертають на статистичні дані. Особ­ливого значення у цих дослідженнях надають спостереженню як методу нагромадження наукової інформації, необхідної для форму­лювання гіпотез та конкретних дослідницьких завдань.

ВИСНОВКИ

1. Методика та техніка сучасної прикладної соціо­логії спираються на певний теоретичний базис, без знання якого неможливе кваліфіковане прове­дення конкретних досліджень та узагальнення от­риманих результатів. Необхідно враховувати й те, що предметна царина дослідження висуває свої специфічні вимоги до технічного інструментарію (власне соціологічного або запозиченого з інших наук). Тому треба вміти поєднувати знання певної галузі соціології зі знаннями загальнонаукового методологічного характеру, які підказують, якими принципами слід керуватися при переході від однієї наукової дисципліни до іншої або з одного рівня наукового пізнання на інший.

2. Соціологічна робота з експертами потребує вико­ристання різних методів та процедур, вибір яких визначено цілями та завданнями дослідження. Серед соціальних замовлень щодо експертизи пе­реважають замовлення, пов'язані з прогнозами соціально-економічного розвитку та управлінням процесами цього розвитку. Природно, що останнє пов'язане з великою відповідальністю, оскільки соціологи так чи так впливають на прийняття важ­ливих для соціальних груп та суспільства загалом рішень.

3. Сьогодні найперспективнішими з проблематики експертного аналізу є соціологічні дослідження у галузі пізнавальної (когнітивної) інженерії, по­в'язані з розробкою та створенням комп'ютерних "експертних систем", які, як свідчить практика, дають змогу використовувати знання професіо­налів (експертів) для оперативного й дуже ефек­тивного розв'язання соціальних та науково-технічних завдань. Але для цього соціологи по­винні оволодіти новими методами та навичками роботи з комп'ютерними програмами, попе­редньо засвоївши необхідний обсяг логіко-математичних знань.

 

Макєєв