Соціологічне вивчення документації

соціологічних дослідженнях велике місце посідає аналіз доку­ментації.

• Усю документацію соціологи поділяють на дві групи — доку­менти офіційні та неофіційні (скажімо, особисті). Документа­ми вважають друковані та рукописні матеріали, а також різноманітні відео-, аудіоматеріали тощо.

Соціологи віддають перевагу роботі з офіційними документами, тобто з документами, які надходять від офіційних установ, організацій, підприємств. Офіційні документи можна класифікувати залеж­но від типу офіційних джерел (установ, організацій, підприємств тощо). За характером та змістом ці документи можна поділити у першому наближенні на три групи: (1) поточна документація (листування, накази тощо); (2) документи оглядового характеру (доповіді тощо); (3) документи періодичної звітності (огляди, звіти).

Офіційні документи можуть зберігатися у різних архівах, періодично публікуватися у відповідних виданнях, становити собою статистичні та нестатистичні дані. Доступ до архівних матеріалів далеко не завжди можливий. По-перше, існують державні та відомчі таємниці, які не підлягають розголошенню впродовж певної кількості років. По-друге, багато які документи зберігають лише протягом певного часу. По-третє, подеколи архівні документи є не оригіналами,.і копіями, що доволі ускладнює оцінку точності інформації, вміщеної в в них. По-четверте, деякі документи не мають повного опису й буває надзвичайно важко визначити їхніх авторів, час та місце створення Існують і інші труднощі, в тому числі методологічного характеру, ЩО стосуються класифікації документів відповідно до певних рубрик.

Великий інтерес для соціологів становлять документи, пов'язані зі статистикою, особливо з демографічною статистикою, прикладом якої може бути перепис населення. Завдяки переписам населення створюється документація, необхідна для врегулювання питань, що стосуються податків, військової служби, розв'язання багатоманітні економічних, соціальних, політичних та культурних завдань.

Найважливішими джерелами документальної інформації і матеріали преси, телебачення та радіомовлення. Наприклад, у газетах та часописах містяться офіційні (урядові повідомлення, укази, установи, репортажі з місця події) та неофіційні (реклама, нариси, листи громадян, спогади тощо) документи.

Соціологи багато про що можуть довідатися з офіційних джерел інформації, вивчаючи мову публікацій та виступів різних осіб по те­лебаченню та на радіо. Тому одним з найпоширеніших способів соціологічного аналізу документації є так званий контент-аналіз (англ.— аналіз змісту), засади методики якого роз­робили англійські соціологи Г. Лассвел та Б. Берельсон. Головна ідея цієї методики полягає в тому, щоб у тексті аналізованого доку­мента виокремити ключові слова, стандартні фрази й прийняти їх за одиниці тексту. Потім смисловий зміст тексту аналізують за допомо­гою кількісних зіставлень, обчислення співвідношення різних еле­ментів тексту один з одним та стосовно загального обсягу текстової інформації.

Під час реалізації цієї методики на практиці виникає низка питань методологічного характеру. Найістотніші з них стосуються принципів класифікації досліджуваного матеріалу, тобто обгрунто­ваності класифікації ключових слів (термінів) та їх взаємозв'язку. Як правило, цю проблему розв'язують залежно від конкретних цілей дослідження. Але у будь-якому разі головним є, природно, не влас­не лінгвістичний, а соціологічний аналіз, орієнтований на певні соціальні ідеї та теми, які у тексті можуть бути виражені окремими словами, їх поєднанням, реченнями та ще більшими текстовими одиницями (макродескрипторами, тобто макроописаннями).

• Незалежно від конкретних цілей соціологічного дослідження, загальною метою контент-аналізу є відшукання індикаторів, які вказують на наявність у документі ідей або тем, значущих для цього аналізу.

До неофіційних (особистих) документів належать описання люди­ною власних дій, переживань, переконань, думок у формі автобіо­графії, щоденників, спогадів та різного роду листів.

Уперше соціологічний метод аналізу неофіційних (особистих) документів було застосовано В. Томасом та Ф. Знанецьким. На їхню думку, особисті життєписи (біографії) являють собою цінний соціологічний матеріал.

Яким чином соціолог може отримати ці матеріали? Це питання заганяє у глухий кут багатьох соціологів. їх, як правило, цікавлять не окремі документи особистого характеру, а певна кількість таких документів, які підпорядковані статистичним закономірностям.

Деякі особисті документи можна отримати з різних архівів. Але як бути з пересічними громадянами? Як визначити, хто з них занотовував події та переживання у щоденники, чи існує реальна мож­ливість ознайомитись з цими матеріалами? Подібні запитання виши­ковуються одне за одним, зводячись до головного: чи існують уза­галі ефективні способи отримання такого роду інформації? Так, спо­соби отримання матеріалів, які нас цікавлять, є, але багато в чому вони спірні.

Наприклад, Томас і Знанецький розв'язували постале перед ни­ми завдання за допомогою публікації оголошень у газетах. У цих оголошеннях вони зверталися з проханням до поляків, що переїхали до США, надсилати свої життєписи та листи до родичів на певну адресу за незначну винагороду (10 центів за матеріал). Цей метод збирання матеріалів було піддано критиці, автори якої вказували на те, що збираний у такий спосіб матеріал може мати лише ілюстративний характер. Його не можна використовувати як доведення наукової точки зору, оскільки ті, хто занотовує події та переживання у щоденники, значно частіше, ніж решта людей, у переважній своїй більшості мають не цілком налагоджені відносини з навколишнім середовищем і намагаються налагодити їх уявним чином. Існують і інші мотиви, які не завжди враховують соціологи. Крім того, викривлення реальної картини може виникнути за рахунок дослідницьких установок соціолога, який працює з особистими документами. Одним словом, проблем вистачає, й це без урахування роботи і мовою тексту, яка вимагає від соціологів неабияких знань про можливості лінгвістичного аналізу, який вони впродовж тривалого чаї \ недооцінювали. Тільки в останні десятиріччя соціологи змушені були визнати, що інструментарій лінгвістичного аналізу їм справді необхідний у роботі з документами і запитальниками.