Методи соціального пізнання

Системний спосіб досягнення теоретичного та практичного результату, вирішення проблем з метою одержання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери і законів про функціонування її об'єктів і називається методом в соціології.

Метод в соціології — це спосіб побудови та обґрунтування соціоло­гічних знань, сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Метод в соціології залежить не тільки від дослідження соціологічної пробле­ми та побудови теорії, а й від загальної методологічної орієнтації. Метод включає певні правила, що забезпечують надійність і досто­вірність знання.

Методи соціального пізнання можна поділити на загальні і кон­кретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис визнається первинним, а політична надбудова — вторинною. Отже, визначається закономірність суспільного розвитку. Визнання дії в суспільстві спільних, стійких, що повторюються, істотних зв'яз­ків і відносин між процесами і явищами, вказує причинну обумовле­ність та ін. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об'єктивність, історизм та сис­темний підхід, а також використовуються підходи до аналізу і розу­міння суспільства, механізмів його функціонування та розвитку, фун­кціоналізм, теорії конфлікту, індивідуалізм тощо.

Принцип об'єктивності означає вивчення об'єктивних зако­номірностей, що визначають процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне і суперечливе. Вивчається вся система фактів, явищ, подій —позитивних, і негативних. Об'єктивність соціологічних знань передбачає, що процес їх пошуку відповідає об'єк­тивній реальності і не залежним від людини і людства законам піз­нання. Об'єктивність наукових висновків ґрунтується на їх достовір­ності, науковій аргументації.

Принцип історизму в соціології передбачає вивчення соціальних проблем, соціальних інститутів, процесів в виникненні, становленні та розвитку розуміння специфіки відповідних історичних ситуацій, сприйняття загальних тенденцій розвитку та своєрідності конкрет­них обставин. Історизм тісно зв'язаний з розумінням суперечностей як рушійних сил відносин, що складаються, а також виявляються у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних спільностей. Застосовується також при аналізі елементів суспільства індивідуа­лізм, тобто з метою виявлення соціальних індивідуальних процесів і їх механізмів дії. Основна ідея методології індивідуалізму полягає в тому, що суспільство, його функціонування може пояснюватись тільки через сукупність індивідуальних дій, їх взаємодією. Це, насамперед, теорія соціального обміну тощо. Історизм дає можливість здобуття науки з минулого досвіду, обґрунтування сучасної політики, соціаль­них дій. Використовуючи принцип історизму соціологія має можли­вість досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ та процесів, визначати рівень і напрям розвитку та пояснювати ті їх особливості, що обумовлені їх історичним зв'язком з іншими явищами та проце­сами.

Системний підхід — спосіб наукового пізнання і практичної ді­яльності, де окремі частини якогось явища розглядаються в тісній єдності з цілим. Системний підхід сформувався шляхом конкре­тизації принципів матеріалістичної діалектики при вивченні склад­них об'єктів та одержав у другій половині XX ст. поширення в соці­ології. Основним поняттям системного підходу виступає система, що означає певний матеріальний або ідеальний об'єкт, що розгля­дається як складне цілісне утворення. У зв'язку з тим, що одна і та ж система може розглядатися з різних точок зору, системний під­хід передбачає виділення певного системоутворюючого параметра, тобто властивості, що обумовлюють пошук сукупності елементів системи, сітка зв’язків і відносин між ними, її структуру. У зв'язку:і тим, що будь-яка система перебуває в певному середовищі, то системний підхід має враховувати її зв'язки і відносини з оточен­ням. Звідси випливає друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система виступає підсистемою іншої, великої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші підсистеми, які в іншому випадку можуть розглядатися як система. Системний підхід в соціології обов'язково передбачає з'ясування принципів ієрархії елемен­ті між ними, способів їх впливу один на одного. Вивчення суспіль­ної свідомості, суспільної думки, різних соціальних спільностей — Класів, верств, потреб і домагань в різноманітних соціальних Спільностях тощо, використовує методи аналізу документів, опити, н тому числі анкетування, спостереження тощо. Дослідження міжособових відносин в середині малих груп, соціальних спільностей, ставлення особи до тих або інших суспільних явищ, життєвих та ціннісних орієнтацій і установок використовуються методи соціометрії, соціальної психології тощо, методи статистики, факторного, латентно-структурного, корекційного аналізу, використання математики та ін.

Структурний функціоналізм, теорію якого запропоновано соціологами Гербертом Спенсером, Толкоттом Парсоном та ін., передбачає розглядати суспільство як цілісний організм, що складається з частин, елементів, що виконують певні функції. Суспільні процеси і явища можна пояснити, аналізуючи їх функції в суспільній системі. Суспільство зберігає стійкість, оскільки реалізуються всі необхідні для соціального організму функції, в тому числі функція соціального контролю Структурний функціоналізм здійснює основні функції адаптації, досягнення мети, інтеграції і відтворення структури.