Емпіричні соціологічні дослідження

Вони домінують на початковому етапі пізнавально­го процесу. На відміну від теоретичного дослідження (у межах якого соціолог оперує науковими категорія­ми і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ) в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії, характери­стики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відобра­ження соціальної реальності у фактах людської свідо­мості.

Емпіричне дослідження є не тільки нагромаджен­ням і відбором соціальних фактів, що підтверджують чи спростовують теоретичні гіпотези. Це спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження (аналіз документів, опитування, спостере­ження, соціальний експеримент) дають змогу зареєст­рувати соціальні факти, що є базою для подальших тео­ретичних пошуків та узагальнень.

Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має специфічну організаційну структуру, яка відрізняється від структури традиційної теоретичної ді­яльності. Охоплюючи елементи теоретичного знання, необхідного для попереднього аналізу предмета дослі­дження, емпіричне дослідження потребує вирішення (багатьох організаційних проблем, володіння професій­ними дослідницькими прийомами та засобами здобування первинної соціологічної інформації, математичними методами опрацювання та аналізу статистичного матеріалу. Важливе значення має також вміння встановити контакт із людьми, щоб одержати якісну інфор­мацію. Проведення соціологічного дослідження є своє­рідним мистецтвом, вимагає не тільки володіння спе­цифічними соціологічними знаннями і навичками, а й знаачного професійного досвіду та певних морально-психологічних якостей.

Усі рівні соціологічного знання утворюють структу­ру соціології як науки (рис. 1.8).

Рис. 1.8. Статична модель соціологічної науки

Суспільство (макросоціологія)

Загальносоціологічний рівень (теоретична соціологія)

Середньосоціологічний рівень (спеці альні теорії, галузева соціологія)

Емпіричний рівень (емпіричні дослідження)

 

Загальносоціологічні теорії, теорії середнього рівня і конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження реалізовуються в нерозривній єдності. Без такого зв'язку теорія, не підкріплена знанням конкретних фактів соціальної дійсності, стає нежиттєздатною. А емпіричні дослідження, які не спираються на загальнотеоретичні висновки, неспроможні пояснити природу соціальних явищ і процесів.
1.5. Основні функції соціології.

Різноманітність зв'язків соціології із життям суспільства, її суспільне призначення визначаються насамперед тими функціями, які вона виконує.

Функції (від лат. іипксіо—виконання, призначення) соціологічної науки ззовні і акі самі, як і в інших суспільних науках, але їх зміст у кожної науки свій.

Теоретична функція - полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності. Збагачення наукового соціологічного знан­ня відбувається як на основі вдосконалення теоретичної соціології, так і на базі розвит­ку спеціальних і галузевих соціологічних теорій, а також зв'язаних з ними досліджень емпіричної соціології.

Описуючи, систематизуючи, нагро­маджуючи дослідницький матеріал у вигляді аналітичних записок різних науко­вих звітів, статей, книг соціологія здійснює описову функцію.

Інформаційна функція - це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення дослід­жень. У великих соціологічних центрах вона нагромаджується в так званих банках соціологічної інформації. її використо­вують, органи управління, засоби масової інформації.

 

Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні і.....іджеі шя завершуються обгрунтуванням коротко- або довгострокового про-і по ||в досліджуваного об'єкта.

Критична функція соціології тісно взаємозв'язана з її прогностичною і і иіініспшчною функціями. На основі аналізу і розвитку соціальних систем і иціологія не тільки виробляє практичні рекомендації по їх вдосконаленню. Ноші іакож конструює й можливі технології їх прогреса, формує соціальні Мігшій, розробляє програми соціального розвитку, підпорядковуючи все це і" і її іації інтересів людини.

Виховна функція соціології реалізується в тому, що знання, які здобуваються мі. ю наукою безпосередньо використовуються системою виховання і впливу ми і відомість і поведінку людей з метою формування їх певних соціальних......ей Цю функцію соціологія виконує також тому, що забезпечує передачу НОВОму поколінню соціального досвіду попередніх поколінь.

(добуваючи і накопичуючи знання про закони і закономірності функціонування і розвитку історично визначених соціальних систем, прорізні

фр|ш (уміілмюго життя, всі його складові частини соціологія тим самим реалізує

пі шіі тішіу функцію.

теоретична

описова

Інформаційна

прогностична

пізнавальна

емпірична

прикладна

виховна

управлінська

критична

гуманістична

охоронна

практична

інструментальна

гуманістиччна

регулятивна

організаційно-техпологічна

соціального проектування і конструювання

У визначенні методів вивчення соціальної реальності збору, обробки і аналізу первинної соціологічної інформації соціологія реалізує свою інструментальну функцію.

Світоглядна функція проявляється в тому, що озброюючи людей соціологічним знанням, вона тим самим формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.

 

Дуже часто соціологи збирають дані, які потім використовуються тими, хто приймає рішення. Це означає, що ці дані вони збирають, виконуючи певне політичне замовлення, базуючись на тій або іншій ідеології. Крім того, відзеркалюючи закони функціонування і розвитку соціальних сиситем, соціологія разом з тим дає їх теоретичне обгрунтування з позицій певних соціальних і політичних сил, в тій чи іншій мірі відображаючи їх погляди. В сукупності це говорить про те, що соціологія виконує ідеологічну функцію.

 

Знання, які вишукує соціологія, служать не тільки підвалиною для подальшого розвитку теоретичних поглядів. Вони орієнтовані для розв'язання практичних проблем, які постають як перед суспільством в цілому, так і перед різними соціальними групами. Ці знання безпосередньо використовуються для перетворення соціальних інститутів, управління соціальними процесами тощо.

В цьому знаходять реалізацію практична, регулятивна, організаційно-технологічна, управлінська функції соціології.

 

Зазначимо, що всі функції, які виконує соціологія, "працюють" в єдності, взаємодоповнюючи одна одну. Реалізуючи практично кожну з названих функцій, соціологія виконує і низку інших.

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільній науці функції:

 

теоретико-пізнавальну критичну, описову, прогностичну, інфор­маційну світоглядницьку.

Взагалі функції гуманітарних наук прий­нято ділити на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні, і власне соціальні.

Гносеологічні функції соціології проявляються в найповні­шому й конкретному пізнанні тих чи інших боків соціального життя.

Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації.

 

Ос­кільки соціологія дає вихідні уявлення про суспільство як цілісну Систему, частина її пізнавальних функцій має характер методології.

 

Соціологічні дослідження впливають ідеологічно, привертають увагу Л<> |)(>(ільних суперечностей, активізують діяльність, сприяють форму-нашіїо соціального мислення, свідомості. І якщо ідеологія—система Ідей, що відображають і захищають інтереси соціальних спільнос-Г0Й, соціальних верств, груп, що дають уявлення про суспільство чі'і»' і призму інтересів соціальних спільностей, то соціологія — нау-Ня, ЩО розкриває закономірності та механізми розвитку суспільства. Якщо ж ідеологія зорієнтована на соціальний інтерес, то соціологія мп реальне, справжнє відображення соціальних інтересів.

 

()(і іонна ж пізнавальна функція соціології — теоретико-пізнаваль-іш критична. Мова йде про оцінку світу, що пізнається, з позицій Ііпіфеї пі особи, людини. Реалізуючи критичну функцію, соціологія диференційовано підходить до дійсності, з одного боку, показує, що Мшкмп і троба зберегти, зміцнити, розвинути —адже не все треба іміціиііцігпі, перебудувати тощо. З другого боку виявляє те, що справді иимчім» радикальних перетворень. Теоретико-пізнавальна, критична іуннціп, природно, полягає втому, що соціологія нагромаджує знан-і ні іиматизує їх, прагне сформувати найновішу картину відносин Міцні їм н сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соці-и і! ИйЛпжоТЬ об'єктивні знання про основні соціальні проблеми і умі ного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона покликана забезпечити надійну інформацію про різно­манітні процеси, що відбуваються в різних соціальних сферах сус­пільства, а саме, про зміни соціальної структури, про зміни сім'ї, національних відносин та ін. Очевидно, що без конкретних знань про процеси, що відбуваються в середині окремих соціальних спільностей, забезпечити ефективне соціальне управління неможли­во. Ступінь системності і конкретності знань соціології визначає ефек­тивність реалізації її соціальної функції.

Описова і інформаційно-діагностична функція соціології—це сис­тематизація інформації, опис досліджень у вигляді аналітичних за­писок, різноманітних наукових звітів, статей, книжок та ш. В них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об'єкту, його дії, взаємозв'язки тощо. Дослідження соціального об'єкту вимагають ви­сокої моральної чистоти і порядності вченого, тому що на основі даних, фактів і документів робляться практичні висновки і прийма­ються управлінські рішення. Ці матеріали є точкою відрахунку, дже­релом порівняння для майбутніх поколінь. Соціологія не лише пізнає світ, а й дозволяє людині внести в пізнаний, усвідомлений світ свої корективи тощо. Та людина має завжди пам'ятати, що перетворення суспільства — не самоціль. І перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам і цінностям людей. Якби не була добре аргумен­тована інформація, одержана соціологами, вона автоматично не пе­ретворюється у рішення, рекомендації, прогнози. Пізнавальна фун­кція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворюю­чій функції.

Прогностична функція соціології — це формування соціальних прогнозів. Звичайно, соціологічні дослідження завершуються створен­ням короткострокового або довготривалого прогнозу для розвитку то­го чи іншого об'єкту, що досліджується. Короткостроковий прогноз спирається на виявлену тенденцію розвитку соціального явища, а та­кож на зафіксовану закономірність у відкритті фактора, що вирішаль­но впливає на об'єкт, що прогнозується. Виявлення такого фактора — складний вид наукового дослідження. Тому в соціологічній практиці частіше використовуються короткострокові прогнози. В сучасних умовах розвитку України, коли науковому обгрунтуванню соціальних проблем надається величезне значення, соціальний прогноз займає важливе місце в дослідженнях про розвиток соціального об'єкту. Ко­ли соціолог вивчає реальну проблему і прагне виявити оптимальні шляхи її вирішення, природно, охоплений бажанням показати пер­спективу і кінцевий результат, що стоїть за нею. Отже, так чи інакше прогнозується розвиток соціального процесу.

Суть перетворюючої функції соціології в тому, що висновки, ре­комендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об'єкту служать основною для вироблення і прийняття певних рі­шень. Уже всім ясно, що реалізація великих інженерних проектів вимагає не лише техніко-економічне, а й соціально-економічне об­грунтування. Ось тут-то і згадають про процеси. Але соціологія нау­ка і її одна з важливих функцій — розробка практичних рекоменда­цій. Що ж стосується їх впровадження в практику, реалізацію — це

прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме так і пояснюється та обставина, що багато дуже цінних і корисних реко­мендацій по перетворенню суспільства, розроблених соціологами, так і не знайшли реалізації на практиці, більш того, нерідко органи уп­равління роблять всупереч рекомендаціям учених, що веде до тяж­ких наслідків розвитку суспільства. Всебічне й глибоке розкриття основних напрямків становлення суспільства і дає можливість вия­вити відхилення від загальноцивілізованого розвитку.

Суть реформування в Україні, а точніше трансформація сус­пільства полягає в створенні умов та можливостей для свідомої, ці­леспрямованої діяльності особи, соціальних спільностей. Проблема полягає в подоланні відчуження людини від раціональної діяльності, в оптимізації та якісному підвищенні її ефективності. Завдання соці­ології — теоретично забезпечити успішний процес реформації і де­мократизації суспільного життя України. Процес трансформації сус­пільства йде від одного якісного стану до іншого якраз у зв'язку з свідомим перетворенням мети в результат, а результатів в передумо­ви, умови та засоби розгортання свідомої діяльності, демократизації суспільства. Інформаційна функція соціології становить збір, систе­матизацію і нагромадження інформації, одержаної в процесі дослід­жень. По суті це функція практична. Соціологія дає уявлення про стан і дію соціальних процесів. Соціологічна інформація — найопера-тивніший вид соціальної інформації, що нагромаджуючись дає можливість прогнозувати тенденції дальшого розвитку. У великих со­ціологічних центрах інформація концентрується в пам'яті електрон-і ю-обчислювальних машин, комп'ютерах. її можна використати при визначенні оптимального шляху вирішення практичних проблем, виро- бити методи, способи управлінських рішень, тобто розробити соціаль­ну технологію. Специфіка функцій соціології тісно зв'язана з теорією і практикою соціального управління суспільством.

Світоглядна функція соціології випливає з того, що об'єктивно бере участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція пипиляється у використанні справді конкретних вивірених кількісних дпиих, фактів, що тільки і здатні в чомусь переконати сучасну людину. Адже що таке ідеологія? Ідеологія — це система поглядів, ідей, що наражають та захищають інтереси соціальних спільностей, соціальних піп, дають уявлення про суспільство через призму соціальних ів. І, якщо ідеологія орієнтована на соціальний інтерес, то і ОЦІологІя — на справжнє відбиття соціальних процесів. Ідеологія це гідим і рівней суспільної свідомості, система поглядів, що відображають і ійилсішя до дійсності, виражають інтереси, світогляд якоїсь ІВЦІальної спільності, верств. Історія свідчить, що в більшості 11 іціплі.ііих революцій, реформ та реконструкцій, трансформацій саме 1 1 іціі >/\(пічні теорії, концепції того чи іншого виду виступали провідними я • уі цільному розвитку. Соціологічні погляди Джона Локка відіграли Яйжлииу роль в революції 1688 року при встановленні ліберально- пічного режиму в Англії, твори Франсуа Вольтера, Жан Жака!іп кі інших енциклопедистів відіграли перетворюючу роль у

відіграли перетворюючу роль у Франції та ін. Тривалий період ідеологія марксизму виступає провідним інтелектуальним напрямком в суспільно-політичному житті. Расистська ідеологія стала основою расистського путчу і третього рейху в Німеччині тощо.

Пшеничнюк

Функції соціології

Функції соціології (від лат. functіо - виконання, здійснення) - це роль і значення цієї науки, її зовнішній уплив на систему відносин, яка склалася в суспільстві. Саме специфіка соціаль­ного знання визначає та зумовлює роль і значення цієї науки н суспільстві.

Соціологія, як і будь-яка наука, є мисленням у поняттях і відрізняється від буденної свідомості логічністю, системністю, обґрунтованістю, доведеністю положень, знанням причин і наслідків. Однак саме соціологія має найтісніший зв'язок із буденною свідомістю - знанням, заснованим на "здоровому глузді". Наприклад, наркоманія як форма девіантної поведінки молоді, перш ніж стати предметом вивчення науки соціології, існує в реальному житті певної групи людей і така ж поведінка належить конкретному носієві. Розлучення є реальною життєвою практикою та водночас предметом наукового аналізу.

Ці особливості дали підставу англійському сучасному соціологові 3. Бауману визначити соціологію як "поширений коментар до досвіду повсякденного життя людей"*.

Оскільки соціологія вивчає життя людей у взаємодії, то поле її застосування надзвичайно широке, починаючи від суто особистісних проблем і закінчуючи глобальними, що стосуються всього людства.

Саме тому кожна людина, котра живе в суспільстві, має виховувати в собі соціологічну уяву, соціологічне світоспри­йняття, соціологічне мислення, під якими слід розуміти складові духовного світу людини, що дають можливість вивчати соціальне в індивідуальному, загальне в конкретному, розглядати власні дії з позиції суспільного контексту, поза звичним перебігом власного життя.

У 1959 р. американський учений Р. Міллс написав працю "Соціологічна уява", в якій обгрунтував, що будь-яку подію людського життя слід розглядати з двох боків: особистісного та суспільного. Розвиваючи цю ідею, Е. Гіденс виклад у підруч­нику із соціології розпочинає з аналізу поведінкового акту люди­ни - пиття кави. З одного боку, - це особистісна дія індивіда, з другого, - суспільна. Адже пиття кави - не просто задоволен­ня потреби в тамуванні спраги, а певна символічна дія, нагода для спілкування. Випиваючи каву, людина несвідомо залучається до суспільних і економічних відносин, оскільки виробництво, транспортування й розподіл кави вимагають здійснення діло­вих операцій, укладання контрактів між виробниками, продав­цями та споживачами кави. Історично кава не була природною складовою дієти західного світу, а стала нею в XIX ст. Крім цього, кава, містячи кофеїн, розглядається як слабкий наркотик. Однак тих, хто вживає кави надміру, у західній культурі не вважають наркоманами. Водночас у деяких країнах терпимо ставляться до маріхуани, а вживання кави й алкоголю не схвалюють*. Отже, за допомогою соціологічного мислення можна дати відповідь на питання, що виникають у реальному житті людей.

Як зауважує Н. Смелзер, соціологія намагається зрозуміти, "чому люди поводяться певним чином, чому вони утворюють групи, відправляються на війну, вклоняються чому-небудь, одружуються, голосують"** тощо. Володіння розвинутим соціо­логічним мисленням - необхідна передумова вивчення людини в її суспільних взаємодіях.

 

Як і будь-яка наука, соціологія має функції, що виплива­ють з її предмета. Найважливіші з них такі:

 

• описова функція (дескриптивна), суть якої полягає в дослідженні соціальної реальності, результатом чого є уза­гальнена, типова картина останньої. Соціологія спроможна "сфотографувати" об'єктивну діяльність і подати її об'єктив­ний "портрет";

 

• пізнавальна (гносеологічна), що полягає в теоретич­ному відтворенні соціальної реальності, її усвідомленні, поясненні, накопиченні знань про соціальні процеси, які по-01 умово сприяють можливості свідомо керувати соціальними перетвореннями та соціальними змінами;

 

• прогностична, котра полягає в можливості (на підставі вивчення соціальної дійсності) виробляти наукові прогнози щодомайбутнього. Саме тому інколи цю функцію називають футурологічною (від лат. майбутнє). Соціологія як наука створює та узагальнює уявлення про моделі бажаного стану суспільства чи деяких його структурних елементів у майбут­ньому, дає зважену, науково вивірену оцінку перспектив роз­цінку майбутнього стану прогнозованого явища;

 

• соціально-технологічна, що зумовлює створення соціальних технологій, на основі яких може відбутися вдосконалення суспільства, певних його частин. Соціальні техно­логії розглядаються як система засобів, необхідних для ви­рішення конкретних практичних завдань розвитку суспільства. V межах соціології виробляється комплекс методів, способів, організаційних заходів з утілення ефективних соціальних технологій у життя. Ця функція передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо раціоналізації соціальних взаємодій;

 

• соціально-управлінська, яка проявляється в теоретико-методологічній розробці та прийнятті управлінських рішень. Значення цієї функції особливо зростає в умовах сьогодення, коли значно посилюється потреба в цілеспрямованому впливові на соціальні процеси, зростає вага та цінність управлінських рішень на мікро- й макрорівнях соціуму.

Діючи в органічній єдності, ці функції зумовлюють утворення інших, котрі реально відображають певні аспекти основних функцій. У тих чи тих ситуаціях вони можуть на­бувати статусу самостійних, але ця самостійність має досить відносний характер.

Такими похідними функціями можуть бути:

 

• світоглядна, що сприяє формуванню цілісного уявлення про суспільство, в якому живе людина, про багатоваріантність виявів відношення "людина-світ";

• просвітницька, яка описує соціальне життя загалом, інформує людей про загальні риси, характеристики, тенденції розвитку суспільства, сприяючи формуванню цілісного уяв­лення про суспільство як соціальний феномен;

 

• евристична, що дає можливість отримати нові знання, підтверджувати чи спростовувати гіпотези про ймовірний перебіг подій у суспільстві, сприяти формуванню сучасної картини знань про соціальні реалії;

 

• прагматична, чи життєво-орієнтаційна, суть якої по­лягає у прикладному характері соціологічних знань, опану­вання котрими орієнтує людину у світі, озброює її теоретич­ними знаннями при вирішенні особистих життєвих проблем у буденному житті;

 

• гуманістична, що виявляється в загальній спрямованості соціології на людину як головну цінність, на формування роз­винутого соціологічного мислення, яке має сприяти толерант­ності, повазі до іншомислення, його діалогічності, терпимості, а отже, - становленню взаєморозуміння, солідарності, злагоди, довіри в суспільстві, що складають фундамент соціально здорового суспільства та створюють умови для формування всебічно розвинутих особистостей.

 

Городяненко

Функції соціології

Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві гру­пи — пізнавальну (гносеологічну) та соціальну (рис. 1.9). Завдяки реалізації пізнавальних функцій соціології стають доступнішими відомості про певні сторони жит­тя соціальних об'єктів, їх властивості, відносини, а со­ціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, від­носини, зв'язки.

Зв'язок соціології з життям суспільства реалізуєть­ся через її основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та ви­значення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеоло­гічну, інші — пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-техноло­гічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологіч­ного знання пов'язана насамперед зі складною структу­рою та значною кількістю завдань, які соціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійс­ності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції — гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, кри­тичну, соціального контролю, соціального управління, виховну тощо.

 

 

 

 

 

 

Гносеологічні	Соціальні
Теоретико-пізнавальна	Практико-перетворювальна
Світоглядно-ідеологічна
	Прогностична
Організаційно-технологічна
Критична
Гуманістична
Соціального управління

Рис. 1.9. Основні функції соціології

Теоретико-пізнавальна функція соціології. Вона спрямована на вироблення нового соціологічного знан­ня і реалізується у таких аспектах:

1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, робить висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства загалом і його окремих сфер, визначають реальні шляхи та методи наукової перебудови світу.

3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономір­ні й тенденції, виробляє теорію і методологію соціологічного пізнання дійсності.

4. Соціологічні дослідження виконують інформацій­ні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громад­ську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Практико-перетворювальна функція соціології. Вона тісно пов'язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики — характерна ознака соціо­логії. Сутність її виявляється насамперед у виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспі­льства, які є основою перспективних планів соціального розвитку, скажімо, держави, регіону, підприємства то­що. Особливості соціологічного прогнозування поляга­ють у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Прикладна соціологія, пов'язуючи теорію з дійс­ністю, бере участь у виробленні практичних рекомен­дацій щодо вирішення різноманітних соціальних проблем як суспільства загалом, так і конкретних регі­онів. Відповідно до специфіки соціологічного дослі­дження практичні рекомендації соціологів ґрунтують­ся на двох групах соціальних чинників: об'єктивних і суб'єктивних.

Об'єктивні соціальні чинники охоплюють умови люд­ської життєдіяльності: соціальну структуру суспільст­ва, політичний лад, конкретні умови праці, побуту то­що і реальну поведінка суб'єкта в цих умовах. Вивчаю­чи вплив цих чинників на систему соціальних відносин, соціолог спирається на конкретну інформацію, здобуту за допомогою соціологічного дослідження. Суб'єктивні соціальні чинники — мотиви, прагнення, інтереси, цін­нісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудо­вого колективу, професійної групи, класу тощо).

Світоглядно-ідеологічна функція соціології. Ця функція спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, фор­мування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засво­єння ними наукової ідеології. Важливу роль у реалізації даної функції відіграють соціологічні дослідження. Наукове знання, здобуте за їх допомогою, сприяє політологічній та соціологічній освіті населення, допомагає людям виконувати свої трудові та громадські функції. Винятково важливими є соціологічні дослідження громадської думки, ефектив­но* ті функціонування засобів масової інформації, полі­тичних і правових інститутів суспільства тощо.

Гуманістична і культурна функції соціології. Вони пов'язані з роллю соціології в культурному житті су­спільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологіяє чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології. Попри те, що соціологія має справу з великими масами людей та оперує статистичною інформацією, дедалі актуальнішим стає положення, що соціолог пови­нен мати «гуманістичний нерв», тобто ставитися до людських проблем, драм, трагедій, які він вивчає, не як масивний спостерігач, а зі щирим співчуттям і ува­гою. Ніколи загальне не повинно затінювати особисте й індивідуальне. Тому сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, альтруїзм, використання своїх знань на благо людства.

Різноманітними є зв'язки соціології з культурою, якщо соціологія вивчає культурні цінності, засоби вдосконалення та облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та їй |к-даванню культурної спадщини. а одна зі спеціальних соціологічних теорій (соціологія культури) безпосередньо займається вивченням культури, процесів та відносин, які функціонують у цій сфері.

Описова функція соціології. Вона зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень роблять висновки та приймають відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства. Ці матеріали с також джерелом виміру, відліку та порівняння, основою для прогнозування розвитку соціальних явищ і процесів, дають змогу простежити динаміку їх функціонування.

Інформаційна функція соціології. Функція стосуєть­ся використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інфор­мація — один з найоперативніших видів соціальної ін­формації. Вона застосовується: соціологами — для з'ясу­вання динаміки, тенденцій розвитку соціальних процесів; замовниками дослідження — для прийняття науково об­ґрунтованих управлінських рішень, встановлення зво­ротного зв'язку з колективом (якщо замовником є ке­рівництво підприємства), населенням конкретного ре­гіону (якщо замовником є місцева влада). У зв'язку з ускладненням соціального життя значення соціологіч­ної інформації в управлінні суспільством зростатиме, її використання повинно стати невід'ємним елементом державної політики.

Прогностична функція соціології. Вона реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологіч­не дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесами, а виробленням та обґрун­туванням прогнозу (короткострокового або довгостроко­вого) щодо досліджуваного об'єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий — на ті самі тенден­ції плюс зафіксовані закономірності й відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об'єкт. Виявлення таких чинників і наступне моделю­вання досліджуваного процесу — один з найскладніших видів наукової праці.

Критична функція соціології. На Заході давно іс­нує своєрідний напрям — соціальна критика. Соціоло­гія, надаючи об'єктивне знання, покликана попереджу­вати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

Функція соціального контролю. Ця функція поля­гає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефектив­них рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової сві­домості. Вона реалізується через участь соціології в системі «зворотного зв'язку», забезпечення достовір­ної інформації про соціальні явища і процеси, аналіз дії механізмів соціального контролю, санкцій, соці­альних норм тощо.

Функція соціального управління. Виявляється попа у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних си­стем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об'єкта управління.

Сучасна соціологія дедалі більшого значення надає соціальній інженерії — виробленню соціальних техно­логій, програм і рекомендацій, орієнтованих на прак­тичне впровадження задля реального соціального ефек­ту. Ця тенденція пов'язана з розвитком потреб у соціа­льному проектуванні, об'єктом якого стають зв'язки і відносини у різних сферах суспільного життя на всіх ріннях: суспільство загалом, регіон, трудовий колектив тощо.

Пізнавальні завдання соціології перебувають у тіс­ному зв'язку з практичними. Проте цей зв'язок має складний характер. Високий рівень абстрагування, складність структури соціологічного знання, необхід­ність доведення його до можливості практичного вико­ристання потребують особливої дослідницької діяльнос­ті у аспекті трансформації теоретичних знань у практич­ні рекомендації, що є змістом соціально-технологічної функції соціології.

Сутністю соціально-технологічних завдань є вироблення соціальних технологій, типових процедур управління, сценаріїв різних ділових ігор — від іміта­ційних до організаційно-діяльних. Завдяки цьому соціально-технологічна функція визначає і виробляє методи впровадження рекомендацій, пропонованих соціологами.

За іншими класифікаціями розрізняють функції ок­ремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації соціологією своїх функцій залежить від суспільних закономірностей, соціаль­них умов,рівня організації соціологічної діяльності, зв’язків соціології з життям суспільства, від професійної підготовки соціологічних кадрів. У соціальній діяльності функції соціології взаємодіють, пронизуючи всі її сфери.

 

 

Резюме

Соціологія - система наукового знання, яка прагне пояснити через призму соціально-.•(> механізми взаємозв'язку і взаємодії різноманітних соціальних спільнот, законо­мірності соціальних дій і масової поведінки.

Об'єктом соціології є суспільство як цілісна соціальна система, вся сукупність соціальних зв'язків і соціальних відносин.

Предметом соціології є соціальне життя суспільства, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства, соціальних суб'єктів.

Як і всі інші науки соціологія має свою систему законів і категорій. Закони соціології є результатом безлічі цілеспрямованих послідовних дій і взаємодій соціальних суб'єктів, різних соціальних зв'язків.

Категорії соціології - найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її об'єкта і предмета, розкривають механізми прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються.

 

Основним поняттям соціології є «соціальне». Під соціальним розуміється сукупність тих чи інших властивостей і особливостей суспільних відносин.

При вивчені соціальних явищ і процесів соціологія додержується принципів

історизму, порівняння, узагальнення, методологічного плюралізму, системного аналізу та ін.

 

Складовими структури соціологічного знання є теоретична, фундаментальна, прикладна та емпірична соціологія.

В структурі соціології виділяють макросоціологію і мікросоціологію.

Функції соціології визначаються її завданнями перед суспільством. Найголовнішими функціями соціології є

пізнавальна, прогностична, виховна, інструментальна, ідеологічна, гуманістична, соціального управління, практична, інформаційна.

Андрущенко

 

ПЕРЕДМОВА

Наука про суспільство — соціологія — відносно самостійна галузь знань в Україні склалась набагато пізніше, аніж в західних країнах. Нині ж в процесі національного відродження України, становлення суверенної демократичної держави та утвердження громадянського суспільства, демократизації суспільного життя колись незатребувана наука — соціологія розвивається, виростає до неї зацікавленість. Дедалі більше людей усвідомлює, що без ліквідації соціологічної непись­менності, що відбивається на такій сумній реальності, як відсутність в Україні традицій, навиків та практики застосування демократич­них принципів життя, неможливо створити правову державу.

Початки, джерела науки про суспільство йдуть в епоху Протагора та софістів, коли усвідомлена потреба розмежування між двома елементами людського буття: природного середовища і середовища суспільного. Саме тоді формується фундаментальна соціологічна проб­лема тотожності та відмінності законів природи, законів суспільного життя. В античну та середньовічну епохи ще відсутнє чітке уявлення про соціологію як науку про суспільство, але уже досить детально розробляються концепції та доктрини політичної та правової теорії, економіки, етики та інших галузей знань про суспільство. Починаю­чи з епохи Відродження, знання про суспільство поступово вивіль­няються від релігійно-теологічної оболонки і набирають світські, мирські форми.

В сучасних умовах значення набирають соціологічні та політичні поняття національного відродження. І це природно. По-перше, влас­но XX століття, що наближається до свого завершення, не має собі рівних у всесвітній історії за масштабами та ґрунтовністю перетво­рені., що здійснюються людьми. Зміни, що відбуваються в суспільно­му житті, так або інакше торкаються найрізноманітніших сфер існу­вання людини і людства — відносини людини і природи, навколишнього і 9редовища, взаємодії між державою і людиною, взаємодії держав, л ііч<н,і з яких шукає свої шляхи в майбутнє і разом з тим не може не рахуватися з інтересами інших народів і держав. Процес становлен­ня суверенної України, демократичного суспільства йде в системі міжнародних відносин, триває боротьба суспільних класів, соціаль­нії к спільностей людей за досягнення своєї мети і суперечливості різноманітних соціальних сил, у взаємовідносинах яких, нехай не їннжди послідовно і зримо, нехай з відступами і стримуючими руха­ми, 11 роби нас собі дорогу усвідомлення того, що у людства в сучас­них умовах спільна доля і що загальнолюдські цінності і ідеали ма-нч% пити ііґіігеред, стати провідними, що Україна має йти у руслі бурхливих темпів науково-технічного і суспільного прогресу. По-друге, соціокультурне становлення українського народу, формування всіх національних атрибутів визначається ефективністю заново створюваних державних та суспільно-політичних інститутів, легітимністю здійснюваної ними політики. Разом з тим, до активної суспільної та громадсько-політичної діяльності залучаються дедалі ширші верстви і соціальні спільності населення. Інтенсивна соціалізація та політизація особи стала реальністю повсякденного буття. Адже у перетво­рень є й інший бік — сама можливість їх здійснення прямо зале­жить від того, наскільки кожний зможе включатися в спільну справу революційних перетворень, економічних і соціальних реформ, створення нової економічної бази нового демократичного устрою суспільства, держави, визначити місце в творчості, спрямованій на створення демократичної, суверенної України.

Сучасна соціологія — одне з найважливіших досягнень людсько­го розуму, теоретичне відображення соціальних відносин, суспільної діяльності, без якої неможливе існування суспільства. Соціологія — науковий орієнтир, що набуває особливого значення в умовах демократизації суспільства. Саме в сучасних умовах доля кожного залежить від рівня функціонування політичних владних структур, соціальних ін­ститутів, державних і суспільних механізмів, дієвості і обґрунтованості політичних рішень. Політичні і соціологічні знання визначають можливості конструктивних сил, зосереджуються на подоланні гострої,_ глибокої кризи всієї соціальної, політичної та економічної системи. Звичайно, багато учених, суспільствознавців України в 80 — 90-і роки відчули необхідність вивчення процесів — соціальних, політичних, економічних, що визначають перетворення, зміни суспіль­ства, становлення справді демократичних відносин, процесів і явищ, що свідчать про національне пробудження народу.

Прорив у суспільній, громадській, політичній свідомості на ко­ристь соціології стався на початку 90-х років. Соціологія прийшла у вищу школу — однією з самостійних галузей знань, швидко набуває авторитет і викликає не тільки інтерес, але й зацікавленість молоді. Саме поняття, термін соціологія — латинське слово — зосіеіаз — сус­пільство, грецьке —Іодоз —слово, вчення. Отже, соціологія і є наука про суспільство. Доречі, поняття, термін соціологія введено в обіг французьким вченим філософом Огюстом Контом, який уже в 30-х роках XIX ст. ототожнював соціологію з суспільствознавством, вва­жав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, будуватися за прикладом природничих наук. Піз­ніше французький соціолог Еміль Дюркгейм вужче трактує предмет соціологи, зв'язуючи п з вивченням соціальних явищ і соціальних відносин і поставив а в ряд з іншими суспільними науками: філосо­фією, історією, психологією, політичною соціологією та ш. З середи­ни XIX ст почався бурхливий розвиток соціології, що позначився розробкою розуміючої соціології та теорії соціальної дії, соціальної психології, досліджується історичний генезис, суть і перспективи де­мократії, появляються різноманітні течії: соціальний дарвінізм, органіцизм, альтернативна соціологія, антропологія соціальна (етнологія),

аксіологія, різноманітні соціальні та соціологічні школи та ін. Соціо­логія стає дедалі більше ключовою наукою, пояснює закономірнос­ті розвитку суспільства, соціальних процесів. Суспільство як всеохоплююча спільність людей могла б розглядатися як своєрідна суперсистема, що складається з комплексу взаємозв'язанних, взаємнопереплетених, але все ж самостійних систем: виробничої або економіко-господарської, соціальної, духовної та політичної.

Звичайно, зростання ролі соціології, актуалізація питання про її викладання у вищій школі сталося через ряд причин: перехід до ринкових відносин в Україні, виявлення на фоні демократизації та політизації недостатнього рівня соціальних теорій та соціологічної культури, залучення українського суспільства до загальноцивілізаційних цінностей; необхідність вивчення масової свідомості і суспільної думки, криза марксистського суспільствознавства та ін. І якщо раніше наростало негативне ставлення значної частини сту­дентства та молоді до суспільних наук, що перестали безкорисно служити істині та ізолювались від світової соціально-політичної дум­ки, то соціологія викликала інтерес, цікавість, як наука про суспіль­ство, його окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), соціальні відносини, соціальні спільності людей, як наука про пошу­ки найраціональніших способів, методів управління та організації в інтересах соціальних спільностей, оновлення засобів та механізмів управління суспільною свідомістю та ін. На початку 90-х років XX ст. виникає проблема визначення предмета соціології, її методу та фун­кцій. Створюється можливість збагатити уявлення про соціологію як науку про суспільство, суспільні відносини та соціальні процеси, са­мостійно зіставити різні погляди, міркування і підходи до соціальних та політичних явищ в суспільстві, виявити до них своє власне ставлен­ня. Та виникли проблеми, що вимагають поглибленої проробки. Ще залишається чимало суперечливих питань у розвитку та формуванні суспільства, суспільних відносин в умовах кардинальних змін, демок­ратизації всіх сфер життєдіяльності суспільства, становлення держав­ності України. Виникає надто гостра потреба створення підручника, навчальних посібників, що допомагають теоретично обґрунтувати процеси, явища, що відбуваються в суспільному житті. І хоча соціологія відносно молода наука, але за короткий період визнана на Заході і Починає пробивати шлях на Сході. Справді, жодна соціальна наука не може зрівнятися з нею в оперативності дослідження різноманітних сфер життя людей, розвитку та формування суспільних відносин, де­мократизації суспільного життя тощо, які вимагають всебічного і глибокого вивчення. Відповіді на питання про насущне буття, про глобальні проблеми, про суспільство і його майбутнє люди шукають в тій сфері знань, що може компетентно допомагати розібратися. І такою сферою знань є соціологія.

Дієвість соціології забезпечується широким резонансом її результатів, //>< і і умілим поясненням актуальних проблем повсякденного життя Пряци соціологів створила їм ореол «людей з високою відповідаль­ністю» І це аж ніяк невипадково. Громадянин будь-якої країни Захо­ду і Сходу часто зустрічається з висновками соціологічної науки, з обговоренням соціологами разом з політиками, економістами гострих проблем суспільного життя. Адже для пояснення світу суспільна думка Заходу, а тепер і Сходу схильна вибирати соціологію, а не філософію, як раніше. Відомий філософ Карл Ясперс підкреслював, що за «тра­дицією філософія ввічливо сприймається, але таємно зневажається». Разом з психологією і частковими поведінськими науками соціологія відіграє значну роль у формуванні духовного образу західного та східного суспільства, панівних у них процесів, явищ та ін. Давно помічено, що підкореному не варто розбиратися у справедливості рішень верховної влади, досить уже того, що його про них оповіще­но. Люди, позбавлені політичних знань, приречені на безмовність. Колективне, несвідоме за всіх красивих пишних слів про розвиток громадянського суспільства, політичну культуру, все ж триває на просторах України — від Карпат до Сіверського Дінця. Політична освіта — одна з умов, щоб перетворити українське суспільство з об'єкту маніпуляцій влади і конфліктуючої з нею опозиції в колек­тивний суб'єкт політики. Політична освіта допоможе кожному гро­мадянину «перевести» ідеї та дії політиків з «державної мови» на людську. Важливу роль тут-то покликана відіграти соціологія.

У вищих навчальних закладах України йде процес становлення соціології як науки і навчального предмету. Важливо, щоб соціологія зайняла гідне місце в суспільствознавстві в Україні. У підручнику, як і в усякому іншому навчальному посібнику, зрозуміло висвітлюється певна сума знань, що має засвоїти кожний, хто вив­чає соціологію. Але не менше, а можливо суттєвіше те, що вивчення соціології — це школа, що дозволяє виховувати культуру розумного, вдумливого мислення — уміння вільно оперувати поняттями соці­ального життя. Вивчення курсу соціології допоможе студенту, мо­лоді набути глибокі знання соціально-політичних процесів, стати політично компетентними, оволодіти діалектикою соціологічного ана­лізу соціально-політичних, економічних, суспільних відносин тощо.

 

У написанні окремих тем та параграфів підручника брали участь:

Жилєнков В. І. - кандидат історичних наук, Добрускін М. О. - доктор філософських наук, професор, Кремінь Л. О. ~ кандидат філософських наук, Кудінов А. В. — кандидат філософських наук, Лукін І. Ф. — кандидат технічних наук, Найдьонова В. В. - старший викладач, суспільствознавець, Нікітіна В. В. - кандидат філософських наук, Пятенко В. Г. - кандидат філософських наук, Степаненко І. В. — кандидат філософських наук, Шкода В. В. - доктор філософських наук.

Авторський колектив висловлює подяку Захарченко М. В. — кан­дидату філософських наук, Погорілому О. І. — кандидату філософсь­ких наук, які надали матеріали, що використані при написанні окремих розділів підручника.

Авторський колектив вдячний всім, хто висловить зауваження та побажання по удосконаленню курсу соціології.

 

ВСТУП ДО СОЦІОЛОГІЇ