Кптегорії дисциплін, суміжних із соціологією (ч..іиістість», «сім'я», «соціологія політики», «еконо­мічнії СОЦІОЛОГІЯ» ТОЩО)

 

Іноді категорії і поняття як специфічні форми мис­лення ототожнюються. Однак вони, попри їх близь­кість, відрізняються за багатьма ознаками: кожна кате­горія є водночас і поняттям, але не кожне поняття може бути категорією, тому що воно похідне від категорій, є лише зафіксованою думкою, продуктом розумової ді­яльності людини.

Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія «соціальне».

Соціальне (лат. sосіаkis — товариський, громадський) — сукуп­ність певних ознак та особливостей суспільних відносин, інтегро­вана індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яке виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

 

Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між лю­дьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Специфіку соціального характеризують такі основні ознаки:

—загальна якість, притаманна різним групам інди­відів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соці­альних верств, спільнот із суспільними відносинами;

—вираження спричиненого суспільними відносина­ми (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;

—з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

—соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взає­модії.

 

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли по­ведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого інди­віда або групи (спільноти) незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільно­ти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних ознак суспільних відносин.

Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і та­кі поняття, які відображають сутність науки, її функ­ціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціо­логії, метасоціології, поняття методологічного зна­чення.

 

Загалом категорії, поняття, терміни утворюють го­ловні семантичні одиниці теоретичного знання, вира­жають три різні їх рівні. Найфундаментальнішими і найуніверсальнішими за змістом є категорії, які функ­ціонують на загальнотеоретичному рівні знання, ві­дображають суттєві закономірні зв'язки і відношення реальної дійсності. Поняття відносяться до теоретич­ного рівня знань, терміни — його елементарні «цег­линки», кінцевий етап розщеплення наукового знання. Як правило, термін складається з одного слова або сло­восполучення.

 

 

Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій.

Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони її предмета, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею вивчаються.

 

Понятійно-категоріальний апарат соціології включає в себе:

з агальнонаукові категорії у соціологічному заломленні (суспільства, І пщум, соціальна система тощо);

безпосередні соціологічні категорії (соціальний інститут, соціальна вр] тіпанім, соціальні норми, соціальні цінності);

категорії дисциплін суміжних із соціологією (економічна соціологія, і оціологія політики, соціологія культури тощо).

 

В соціологічну практику останніх років увійшло виділення двох груп категорій соціології:

1. категорії що пояснюють статику суспільства, його структуру, з виокремленням його основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як "особистість", "соціалізація", "соціальна група, ", "соціальна спільнота", "соціальний клас", "соціальна спільнота", "соціальна діяльність", "соціальний контроль" та інші;

2. категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни, особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як "соціальний процес ", "соціальна зміна", "соціальна трансформація", "соціальний рух", "соціальна мобільність ", "соціальний розвиток " та інші.

До категорій соціології належать й такі категорії, як, наприклад, "соціальне відтворення ", "соціальна адаптація ", "соціальна диференціація ", "соціальна напруженість", "соціальна солідарність", "соціальне відхилення ", "соціальна патологія ", "соціальна рівновага ", "соціальна сфера", "соціальне життя", "соціальна дія" та багато інших.

 

При вивченні суспільних явищ соціологія користується певними методами та прийомами.

Вони покликані забезпечити об'єктивність і надійність одержаних результатів.

У найбільш загальному виді можна виділити три головні умови реалізації в соціології вимог наукової методології:

 

принцип емпіризму - використання емпіричних процедур з метою встановлення об’єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну систему теоретичного знання;

цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установах, які, за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Позитивізм розглядає суспільство по аналогії з природою, викорис­товуючи методи природничих наук. Його засновники користувались так званим об’єктивним методом. Вони розглядали соціальні факти і процеси як такі в їх об'єктивній реальності. Вони спостерігали, описували і систематизовували їх. Цей метод заснований на запереченні необхідності філософського осмислення життя.

Розуміюча соціологія (М. Вебер) аналізує смислові елементи соціального життя, робить акцент на р озумінні змін, рухів. Цей напрям тяжіє до

 

Пшеничнюк

Методи соціології

Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності. Як і будь-яка наука, соціо­логія широко використовує загальнонаукові (загально-логічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, методи аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо.

Одночасно соціологія використовує методи власне соціо­логічного дослідження*. До них належать методи збору соціологічної інформації та методи аналізу соціологічної інформації. Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації.

Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).

Опитування - метод отримання соціологічної інформації, іменований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.

Спо стереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.

С оціальний експеримент — метод отримання соціологіч­ної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експе­римент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

 

Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації - присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація дани х - перетворення числових величин у логічну форму, ви­явлення кількісних залежностей тощо.

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи.

Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в числовій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, на­голошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, меха­нізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи.

До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкету­вання, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією. Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були вико­ристані у відомій праці Ч. Томасата Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті до­кументи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.

Метод соціальної біографії (біографічний метод) — вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Нарративне інтерв'ю (розповідь) — вільна роз­повідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).

Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розгляда­ється як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника - повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.

Теоретичне знання як фундаментальне виступає у порівнянні з прикладним, а не емпіричним знанням і не виклеочзє практичної спрямованості. Такі характеристики, як практичний аспект, прикладна функція, цілком можуть бути додані до теоретичного знання. Його альтернативою є не прикладне знання, а емпіричне.

 

Увага!

"Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об­'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

 

Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів.

На відміну від загальної соціології, яка вивчає закони розвитку соціальних спільностей та відносин, взаємодій у масштабах усього суспільства, прикладна соціологія вивчає процеси, які відбуваються в певних соціальних підсистемах, конкретних соц­іальних спільностях, організаціях.

Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів і закономірностей.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона юсереджується на дослідженні людських спільностей та людської особи в її річних соціальних аспектах.

Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:

1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

і) що діють на рівні соціальних систем і підсистем.

 

Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та кон­центрованому вигляді відбивають соціальну дійсність, а також методи дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів та ін.).

 

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні явища, вона розкриває ВМріЛВ та причини їх розвитку або гальмування.

Тому її висновки мають прикладне ІНВЧення, служать науковою підставою вдосконалення управління соціальним життям, ЙОГО різними сферами. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних і ііціолоі ічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій.

У цьому проявляється і ішісіі. гмшричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

М|)иклпдна соціологія висвітлює можливість і сферу конкретного соціологічного, розробляє його основні категорії, понятійний апарат, розглядає питання, і розробкою проектів дослідження, з формулюванням гіпотез та ін.

 

Важливою галуззю прикладного соціологічного дослідження є проблематика структури і окремих етапів емпіричного соціологічного дослідження. Чітке розуміння їх змісту, оптимальних зв'язків і послідовності — одна з основних передумов про­фесійної роботи соціолога. В центрі уваги прикладної соціології знаходяться також розробка питань надійності, репрезентативності, достовірності, усталеності й інших особливостей одержання та аналізу соціологічної інформації.

Прикладна соціологія охоплює також розробку процедур соціологічного дослідження, о методів і техніки збирання інформації, які являють собою особливу галузь знання, що дозволяє тим, хто оволодів ними, науково визначити соціальну дійсність за допомогою існуючого соціологічного інструментарію. Прикладна соціологія найближче від інших суспільних наук стоїть до соціальної дійсності.

 

Єдність і взаємодія теоретичної та прикладної соціології знаходять конкретне втілення:

1) у розкритті науково-методичних основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів і категорій концепції соціального пізнання;

2) в обгрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соці­альної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін;

3) у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах.

 

Поділ соціологічного знання за орієнтацією на фундаментальне та прикладне досить умовний, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань.

У точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціо­логічного знання: наукового, фундаментального або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології.

Це саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження. Вони можуть бути орієнтовані на вирішення:

♦ наукових проблем (наприклад, на формування спеціальної соціологічної теорії);

* практичних питань, пов'язаних з удосконаленням соціальних інститутів (сім'ї, освіти, права тощо).

 

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться про три рівні соціологічного знання (

загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія; Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкають­ся, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами

спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);

первинне узагальнення даних конкретно - соціологічних досліджень.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мгюгь набагато вужчий пізнаваль

 

Соціальні інститути

Соціальні спільності

Спеціалізовані соціальні процеси

Соціологія сім'ї Соціологія освіти Соціологія культури Соціологія релігії Соціологія праці Соціологія науки Соціологія політики Соціологія влади і т. д.

Соціологія малих груп Соціологія організацій Соціологія страт, верств, класів Соціологія професійних категорій Соціологія молоді Соціологія натовпу Соціологія спільності за територіальною ознакою і т д.

Соціологія процесів дезорганізації суспільства (злочинності, паркомафії, алкоголізму) Соціологія конфліктів Соціологія мобільності Соціологія урбанізації Соціологія процесів комунікації і т. д.

Проведеня конкретно-соціологічних дослід-\\ жень в соціальних групах і інститутах

Рис. 1.1. Рівні соціологічного знання

НИЙ | іакурс, а ніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих і фср суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоре-іп'їний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті,займають певне проміжне 11 шювище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним уза-і її пьненням первинноїсоціологічноїінформації. Вони виступають у ролі своє-1>і мі іо'пи'язуючої ланки та долають наявний між ними розрив.

/ 'алузеві соціологічні теорії, або просто галузеві соціології - галузі нщіоііоі ічного знання, які постають на межі власне між соціологією та ін. Науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони нІГін розподіляють свій об'єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як Іфймило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апараті Методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні

і рупові інтереси, інституційні зв'язки тощо. Так, галузевими

 

називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.

Спеціальні соціологічні теорії - галузі соціологічного знання, які вивча­ють, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соц­іологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім'ї, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соц. рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Виділення спеціальних і галузевих соціологічних теорій (теорій середнього рівня) створює для соціології цілий ряд безперечних зручностей і переваг, основними з яких є:

можливість створення міцної і зручної теоретичної основи для досліджень конкрет­них сфер людської діяльності і окремих складових соціальних груп без використання громіздкого і абстрактного понятійного апарату фундаментальних соціологічних теорій,

забезпечення тісної взаємодії з реальним життям людей, яке завжди знаходиться в полі зору теорій середнього рівня;

демонстрування переконливих висновків соціологічних досліджень пересічним грома­дянам.

Разом з тим ці теорії породили досить вузьку спеціалізацію соціологів-спеціалістів в окремих галузях соціології, які збирають емпіричні дані, узагаль­нюють їх, обґрунтовують теоретичні висновки і будують моделі лише в межах цих галузей соціологічного знання.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціоло­гічними дослідзісеннялш, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні нарівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічнихтеорій і використанні у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

* Названі рівні соціологічного знання знаходяться у тісній взаємодії один з одним. За допомогою вищих рівнів соціологічного знання визначають концептуальні межі і логіку побудови зв язків між ключовими поняттями більш нищого рівня, а за допомогою більш нижчих рівнів соціологічного знання складають базу для теоретичних узагальнень вищих рівнів.

 

Городяненко