Тема 21. Захист суспільної моралі

Закон про захист суспільної моралі

Питання суспільної моралі в Україні регулюються спеціальним законом – „Про захист суспільної моралі”, який є одним із найбільш неоднозначних нормативних актів, що стосуються свободи слова та діяльності засобів масової інформації. Закон було ініційовано народним депутатом Леонідом Черновецьким та активно підтримано заступником голови Верховної Ради України (а пізніше – Генеральним прокурором України) Сергієм Васильєвим. Значна частина Закону, особливо все, що стосується ліцензування, на практиці не застосовується.

Визначення в Законі

 

Закон про захист суспільної моралі містить деякі цікаві, але малокорисні визначення. Зокрема, порнографія визначається як „ вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти ”. Натомість продукція еротичного характеру визначається як „ будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою ”.

 

Сама суспільна мораль визначається як система етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

 

Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі

 

З огляду на вкрай суб’єктивні та оціночні визначення ключовим стає питання, хто ж визначатиме різницю між „негідними інстинктами” та „досягнення естетичного ефекту”. Закон передбачає формування спеціального державного органу у сфері суспільної моралі – Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Водночас, у Законі закладено таку формулу створення експертної комісії, за якою законно комісія з‘явитися просто не може. Закон передбачає, що члени комісії призначаються Кабінетом Міністрів України за поданням голови комісії, при цьому голову комісії обирають члени комісії зі свого складу. Тобто, замкнене коло.

 

Для того щоб його розірвати Кабінет Міністрів України незаконно призначив на посаду голови Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі Наталію Сумську. А пізніше той же Кабінет Міністрів України затвердив і склад комісії. Зокрема, до неї увійшли: Іван Малкович, директор видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, Тарас Петриненко, народний артист України, Мирослав Попович, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Катерина Котенко, виконавчий директор асоціації “Індустріальний телевізійний комітет”.

Після першого призначення склад комісії змінювався кілька разів, проте Кабінет Міністрів до цього часу продовжує призначати голову комісії. Останній склад комісії було призначено розпорядженням Кабінету Міністрів України 17 червня 2009 р. № 650-р. зі змінами від 24.02.2010 року. Ознайомитись зі складом можна за адресою: http://www.moral.gov.ua/pages/3/

 

На цей момент Президент України указом від 9 грудня 2010 року №1085/2010 доручив Кабінету Міністрів України «вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі». Утім юридична природа і наслідки такого доручення є дискусійними, адже моральна комісія створена на підставі закону, а змін до закону про мораль щодо функціонування НЕК не вносилися.

 

За законом, експертна комісія має надзвичайні повноваження: без її дозволу практично неможливе поширення будь-якого сексуального чи еротичного твору. Насправді комісія не працює і своїми великими повноваженнями не користається.

Вимоги закону про захист суспільної моралі до масової інформації

 

За законом, розповсюдження друкованої продукції або поліграфії еротичного чи сексуального характеру поштою дозволяється лише в непрозорій герметичній упаковці, а продаж еротичних друкованих видань – у герметичній упаковці. При цьому на обкладинці забороняється детальне зображення статевих органів.

 

Закон забороняє демонструвати і рекламувати друковану продукцію, поліграфію чи друковану продукцію засобів масової інформації еротичного чи сексуального характеру у вікнах, вітринах та інших місцях загального огляду. Трансляція теле-, відео- і радіопрограм, що містять елементи еротики, допускається з 24-ої до 4-ої години, якщо інше скорочення часу трансляції не передбачене органами місцевого самоврядування. Перед трансляцією теле- і радіопрограм сексуального чи еротичного характеру обов'язково має бути зроблено звукове або текстове повідомлення про характер програми і заборону перегляду чи прослуховування її неповнолітніми.

 

Закон містить деякі вимоги і до реклами. Зокрема, зовнішня реклама (відкриті вітрини, щити на будинках, вулицях тощо), що містить тексти і (або) зображення сексуального чи еротичного характеру, забороняється. Окрім цього заборонено розміщення оголошень про інтимні зустрічі за винагороду та девіантні форми інтимних стосунків не в спеціалізованих засобах масової інформації.

 

Насправді більшість норм закону не діють. Еротичні видання демонструються у вітринах кіосків, еротичні фільми демонструються раніше 24-ої години, оголошення про девіантні форми поведінки тиражуються у газетах. Тобто вимогливість закону пом’якшена необов’язковістю його виконання.

 

Система класифікації фільмів

 

Відповідно до Закону України „Про кінематографію” та Положення Кабінету Міністрів України про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів[1], розповсюдження фільмів (незалежно від способу: телебачення, кінотеатр, відеопрокат) неможливе без видачі прокатного посвідчення на кожен фільм. Прокатні посвідчення видаються центральним органом виконавчої влади у галузі кінематографії. Раніше цей орган мав назву Державна служба кінематографії (Держкіно), а після видачі указу про проведення адміністративної реформи отримав назву Державне агентство України з питань кіно, яке координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство культури.

Розгляд заяви, прийняття рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видача прокатного посвідчення здійснюється протягом 15 днів після подання документів і матеріалів власником відповідних прав на фільм. У разі позитивного рішення Держкіно присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер та видає прокатне посвідчення. Фільми, на які видані державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, вносяться до державного реєстру фільмів. Під час державної реєстрації для кожного фільму встановлюється один із таких індексів, що визначає глядацьку аудиторію та, відповідно до неї, умови розповсюдження і демонстрування фільму: індекси фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії: "ДА" - дитяча аудиторія;"ЗА" - загальна аудиторія; індекси фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії: "14" - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється;"16" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;"18" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;"Х21" - фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року. Індекс фільму зазначається у прокатному посвідченні. Підставою для встановлення індексу є відповідна експертиза, яка базується, у першу чергу, на тому, чи містяться у фільмі сцени насильства та еротики (чи порнографії).

 

Відмова у видачі прокатного посвідчення – заборона фільму

Держкіно може прийняти рішення про відмову у видачі прокатного посвідчення, що, по суті, означає заборону розповсюдження та демонстрації фільму на території України. Держкіно відмовляє у державній реєстрації та видачі прокатного посвідчення на підставі висновку експертної комісії на фільми, що можуть завдати шкоди моральному і фізичному вихованню, культурному розвиткові громадян, а також на фільми порнографічного характеру і ті, що пропагують війну, насильство, жорстокість, фашизм і неофашизм, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом тощо. Ще одна підстава для відмови у реєстрації фільму (у редакції червня 2010 року) – фільм дубльований або озвучений не на території України, крім фільму, який є авторським фільмом (інтелектуальним, альтернативним, експериментальним фільмом) та виходить тиражем не більш як 10 фільмокопій. Раніше це положення говорило про озвучу/дубляж/титрування українською.

Нам не відомо про факти відмови з цієї підстави.

Де-факто система класифікації фільмів – це єдина форма прямої урядової цензури, що збереглася до наших днів. Відповідно до теорії права, цензура – це коли орган виконавчої влади уповноважений давати чи не давати дозвіл на поширення твору. Саме така система запроваджена щодо фільмів: Держкіно має право забороняти фільми ще до їх розповсюдження, як це, наприклад, було з фільмом „Хостел”. Слід констатувати, що така система класифікації суперечить статті 15 Конституції України, яка забороняє цензуру.

 

Візуальні позначки на телебаченні

Відповідно до рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, з 2003 року в Україні запроваджено Систему візуальних позначок класифікації кіно-, відеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована[2]. Всього запроваджено три позначки: червоний квадрат, жовтий трикутник та зелене коло (за принципом світлофора: зелений дозволено, червоний – найбільш обмежено).

Зеленим колом позначаються фільми, які не мають обмежень глядацької аудиторії. Такі фільми можуть транслюватися у будь-який час. Жовтим трикутником позначаються фільми, переглядати які дітям рекомендується спільно з батьками або з дозволу батьків та опікунів. У цих фільмах допустимі епізодичні зображення оголеного тіла, сцен закоханості без сексуальної поведінки, а також використання грубих слів та ненормативної лексики, якщо вона підкреслює належність персонажів до певних прошарків суспільства, присутня в оригіналі за задумом режисера і продиктована розвитком сюжету. Фільми з жовтим трикутником можуть транслюватися після 21-ої години.

 

Фільми з червоним квадратом рекомендуються тільки для дорослих. Вони транслюються після 24-ої години. Відповідно до рішень Національної ради, у фільмах цієї категорії можуть мати місце художньо виправдані епізоди надмірного насильства, в тому числі сексуального, зображення катастроф і жахів, відвертої оголеності (включаючи статеві органи), імітації сексуальних актів, вживання непристойної мови тощо.

 

Розмір візуальних позначок повинен складати: висота чи діаметр позначки 5% від висоти кадру телевізійного зображення або 31 рядок телевізійного растру. Червона та жовта візуальні позначки мають транслюватися на екрані протягом всього фільму, а зелена позначка обов’язково повинна знаходитися на екрані лише перші три хвилини фільму. Далі – за бажанням. Візуальна позначка повинна бути суцільно зафарбована. Телекомпанії зобов’язані подавати візуальні позначки трикутника та квадрата в друкованих програмах своїх передач.

 

Ефективність існуючої системи є сумнівною, адже в багатьох випадках наявність позначок лише спрощує неповнолітнім пошук фільмів, не рекомендованих для їхнього перегляду. В цьому аспекті було б значно корисніше розробити систему позначок, які б дозволяли ідентифікувати характер аудіовізуальної продукції. Це могла би бути полуничка для фільмів з відвертими сценами чи кулак для фільмів зі сценами насильства.

 

Додаткова література:

 

 

1. Андрей Рихтер. Порнография... по-американски. - http://www.medialaw.ru/publications/zip/27/po-americ.html

 

2. Закон України "Про захист суспільної моралі" від 20.11.2003 р. № 1296-IV

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1296-15

 

3. Закон України "Про кінематографію" від 13.01.1998 р. № 9/98-ВР

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=9%2F98-%E2%F0

 

4. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R(89)7 "Про принципи поширення відеозаписів насильницького, жорстокого чи порнографічного змісту" ухвалена Комітетом міністрів 27.04.1989 р. – http://www.coe.kiev.ua/docs/km/r(89)7.htm

 

5. Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи № R(97)19 "Про показ насильства електронними ЗМІ" ухвалена Комітетом міністрів 30.10.1997 р. - http://www.coe.kiev.ua/docs/km/r(97)19.htm

 

6. Постанова Кабінету Міністрів України № 1315 від 17.08.1998 р. Про затвердження Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1315-98-%EF

 

7. Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 781 від 18.06.2003 р. Про затвердження Системи візуальних позначок класифікації кіновідеопродукції залежно від аудиторії, на яку вона розрахована - http://nrada.gov.ua/ua/normativnydokumenty/1267693583.html

 

8. Сайт комісії:

http://moral.gov.ua

 

 

[1] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1315-98-%EF

[2] http://nrada.gov.ua/ua/normativnydokumenty/1267693583.html