Липень 3rd, 2013 → 4:06 am
Нинішня глобальна фінансова криза відчутно деформувала всі сфери життя незалежної України, в тому числі і систему вищої освіти.
Ситуація ускладнилася тим, що до цього моменту більшість ВНЗ країни набули перманентного реформування, яке пов’язане з впровадженням так званої Болонської конвенції в навчальний процес. Непростий демонтаж традиційних методик наклався на природну зміну педагогічних поколінь. Посилення плинності викладацьких кадрів і активний приплив молодих спеціалістів призвели до додаткової та, прямо-таки скажімо, несподіваною актуалізації, здавалося б, давно вирішених питань. Раптово набула гостроти, наприклад, і тема, оцінювання.
На перший погляд збільшення кількості балів для оцінювання з 5, як було, до 12 або навіть до 100, як зараз, створює можливість більш адекватного відображення студентських відповідей в цифрах. Але це ілюзія.
У дійсності ж процес оцінювання утруднюється, а підсумкова оцінка стає недостатньо прозорою. Її непросто підтвердити, особливо при усному опитуванні. Ну як, скажімо, можна методично переконливо пояснити, чим бал “18” принципово відрізняється від бала “19”, а бал “52” від бала “53”. Тому не випадково в ряді країн, наприклад у Японії, впровадження кредитно-модульного навчання не супроводжувалося виходом за межі п’ятибальної системи оцінювання.
У реальній педагогічній практиці будь-яку кількість балів все одно підрозділяється на три традиційних рівня, сформованих ще в XIX-початку XX століть: задовільно, добре, відмінно. Сприйнято було подальшою практикою і що склалося тоді ж підрозділ кожного рівня на три підрівня: слабкий, твердий, сильний. Наприклад: досить) добре, добре, дуже добре. Подібні словесні позначення згодом були лише замінені цифрами 3, 4, 5. Вони супроводжувалися поширеними вербальними формулами, наприклад, слабка трійка, тверда четвірка, відмінно з відзнакою, і дублювалися неофіційними ходовими позначеннями.
Неважко помітити, що перед нами дванадцятибальне система в чистому вигляді. Думається, саме дванадцять балів і є найбільш оптимальним цифровим набором для оцінювання, де колишнє “три з мінусом” відповідає нинішнім “4”, “чотири” відповідає “8”, а “п’ять з плюсом” відповідає «12». У всіх інших випадках, при збільшенні цифрового ряду, увагу викладача і студента (крім їх волі) відволікається від найголовнішої задачі одержання якісних знань і переключається на «якісне» виставляння оцінки.
Перераховані критерії нічим неможливо замінити. До того ж вони допомагають студенту цілком об’єктивно визначити власний рівень підготовки.
Зрозуміло, в контексті наших міркувань важливе значення набуває вміння студента грамотно побудувати свою відповідь. Вже сам ланцюжок логічно взаємопов’язаних положень характеризує знання відповідає не менше, ніж приваблюваний фактаж. Важливою змістовною стороною відповіді слід визнати також чітке пропорційне співвідношення теоретичного та ілюстративного матеріалу. Надаючи великого значення монологічного мовлення студента, обов’язково слід приділити увагу і його здатності вести діалог. Адже саме готовність екзаменованого професійно підтримувати бесіду з тематики предмета в умовах, що змінюються неупередженого конструктивного спілкування є найбільш достовірним показником якості набутих знань.
Комунікативні аспекти відповіді в свою чергу знову-таки традиційно поділяються на три рівні: репрезентативне, інтерпретаційний, евристичний. Репрезентативне – припускає механічне однолінійне відтворення фактажу і супроводжує, як правило, задовільну відповідь. Інтерпретаційний – має на увазі пояснення викладаються фактів як окремо, так і в їх сукупності, і зазвичай відповідає гарною оцінкою. Евристичний – відзначений додатковим структуруванням і осмисленням задіяних елементів стосовно діалогу і є, перш за все, результатом відмінної підготовки.
Звичайно ж, у реальній практиці найчастіше відбувається розподіл різних рівнів. Завдання педагога – визначити провідну домінанту і на її підставі винести об’єктивне, ясна студенту рішення. І тут накопичений вітчизняною вищою школою досвід може надати істотну допомогу, особливо молодим викладачам.
