Жовтень— створення Української повстанської армії (УПА). 12 страница

Основні терміни і поняття

Вето (від лат. veto — забороняю) — правовий інструмент для висловлю­вання негативного ставлення одного державного органу до рішень іншого. Розрізняють абсолютне (заборона на виконання конкретного рішення) і відносне (введення в дію залежить від нового голосування і подання за нього кваліфікованої більшості голосів) вето.

Геополітика — напрям політичної думки, який вивчає взаємодію полі­тичних явищ і процесів з природно-географічними факторами. Під кутом зору впливу на сферу безпеки і перспективи розвитку держави вивчають гео­графічне розташування держави, природні ресурси, розташування торго­вельних шляхів та ін. Різноманітність природного середовища створює різно­манітні людські спільноти. Головні засади геополітики стали основою док­трин атлантизму, нового світового порядку під проводом США. Ідеї геополі­тики застосовуються при розробці міжнародної політики держав.

Глобальні проблеми — проблеми, які відображають взаємозв'язок і взає­мозалежність сучасної цивілізації і мають надрегіональний, наднаціональ­ний характер, від їх розв'язання залежить майбутня доля людства і виріши­ти їх можна також спільними зусиллями всіх народів.

Декларація міжнародна — публічне висловлювання, в якому формулю­ються позиція або принципи щодо важливої міжнародної справи; може мати характер правових зобов'язань; заяви державних діячів щодо важливих міжнародних проблем мають характер декларації міжнародної.

Інтеграція міжнародна — тенденція до об'єднання держав у більші угруповання. Можлива за наявності спільних інтересів держав у відповід­них сферах, а також спільності політичних цілей, засад політичного та еко­номічного устрою, єдності правових норм та ін. Передбачає тривалий про­цес інституціональної підготовки. ЄС — тип політичної, НАТО — військо­во-політичної інтеграції.

НАТО (North Atlantic Treaty Organization — NATO) — військовий союз держав Європи (Бельгія, Нідерланди, Данія, Ісландія, Італія, Канада, Люк­сембург, Норвегія, Португалія, Франція (вийшла з військової організації у 1966 р.) США, Канади. Утворена 4 квітня 1949 р. Задекларовані цілі: охоро­на свободи, спільної спадщини і цивілізації своїх народів, які спираються на засади демократії, свободи людини і права. Збройний напад на одну з дер-жав-членів розглядається як напад на всі держави альянсу. Головні орга­ни: Атлантична рада, Рада постійних представників — постійний консульта­тивний орган, Військовий комітет — вищий військовий орган, який склада­ється з начальників генеральних штабів усіх держав — членів. До 1989 р. — головний інструмент "стримування" СРСР і ОВД. У 1991 р. створена Північноатлантична Рада Співробітництва для встановлення відносин з краї­нами Центрально-Східної Європи.

Розбудова незалежної України

Організація Об'єднаних Націй (ООН) — міжнародна організація, що об'єднує майже всі країни світу (185). Утворена 24 жовтня 1945 р. Членами ООН можуть бути лише суверенні держави. Головні органи: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем, Міжнародний Суд. Виконавчим органом ООН є Рада Безпеки: 5 постійних членів (Велика Британія, Китай, США, Російсь­ка Федерація, Франція) і 10 держав, які обираються на основі принципу "гео­графічної справедливості". Рада Безпеки несе відповідальність за справи миру і безпеки.

Рада Європи — міжнародна організація, утворена 5 травня 1949 р. Де­сять західноєвропейськими державами (Бельгія, Велика Британія, Данія, Нідерланди, Ірландія, Люксембург, Норвегія, Франція, Швеція). Налічує більш як 40 країн-членів. Головні органи — Комітет Міністрів, який скла­дається з міністрів закордонних справ усіх держав-членів, Парламентська Асамблея. Має діючі органи: Європейський суд з прав людини, Конгрес місце­вих і регіональних органів влади Європи та ін. Рішення Комітету міністрів є обов'язковим для всіх членів Ради Європи. Правовою основою діяльності є Статут і Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, ще близько 200 конвенцій, прийнятих за роки діяльності Ради Європи.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — створена після розпаду СРСР 8 грудня 1991 р. (Білорусь, Росія, Україна). 21 грудня 1991 р. до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Та­джикистан, Туркменія, Узбекистан. Не увійшли Прибалтійські країни, Гру­зія (приєдналася пізніше). У 1993 р. був прийнятий Статут СНД. Має діючі органи: Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Консультаційно-координаційний комітет, Міжпарламентська асам­блею, Комісія з прав людини, Господарський суд, Рада спільної безпеки, Рада міністрів оборони, Міждержавний економічний комітет та ін.

Персонали

Грищенко Костянтин (нар. 1953). Закінчив у 1975 р. Московський інсти­тут міжнародних відносин, у 1975—1976 pp. — слухач курсів перекладачів ООН. У 1981 —1985 pp. — третій секретар консульського управління МЗС СРСР, 1985—1990 pp. — віце-консул, консул Генерального консульства СРСР у Монреалі, 1990—1991 pp. — перший секретар Управління з проблем обмеження роззброєння і роззброєння МЗС СРСР. У 1992—1993 pp. — рад­ник, завідувач сектору, заступник начальника, начальник відділу проблем обмежень озброєнь та роззброєння МЗС України. У 1995—1998 pp. — за­ступник міністра МЗС України. 1998—2000 pp. — Надзвичайний і Повноваж­ний Посол України в Королівстві Бельгія та глава місії України при НАТО. 2000—2003 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в США. Від вересня 2003—2005 — міністр закордонних справ України.

Тема 11

Зленко Анатолій (нар. 1938). У 1967 р. закінчив Київський університет імені Т.Г. Шевченка. У 1967—1973 pp. — аташе, другий секретар відділу міжнародних організацій Міністерства закордонних справ УРСР, з 1973 р. — співробітник секретаріату ЮНЕСКО, з 1979 р. — відповідальний секретар Комісії УРСР у справах ЮНЕСКО. З 1983 р. — постійний представник УРСР при ЮНЕСКО. У 1987 р. — заступник, 1989—1990 рр. — перший заступник міністра закордонних справ УРСР. У 1990—1994 рр. — міністр закордон­них справ України, 1994—1997 pp. — постійний представник України при ООН. 1997—2000 pp. — Посол України у Французькій Республіці. У 2000— 2003 pp. — міністр закордонних справ України.

Тарасюк Борис (нар. 1949). У 1975 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1971 — 1981 pp. — аташе, третій, другий, перший секретар МЗС УРСР. У 1981 — 1986 pp. — другий, перший секретар постійного представництва УРСР при ООН. У 1986—1987 pp. — перший секретар відділу міжнародних організацій МЗС України. У 1987—1990 pp. — інструктор відділу зарубіжних зв'язків ЦК КПУ. 1991 —1992 pp. — начальник відділу політичного аналізу і коор-дування МЗС України. У 1992—1994 pp. — заступник міністра, голова На­ціонального комітету України з питань роззброєння У 1994—1995 pp. — перший заступник міністра МЗС України. У 1995—1999 pp. — Надзвичай­ний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, в Королівстві Нідерланди і Великому Герцогстві Люксембург; глава Місії України при НАТО (1997—1998). 1998—2000 pp., від 2005 — міністр закордонних справ України.

Удовенко Геннадій (нар. 1931). У 1954 р. закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, 1959 р. — перший секретар, радник МЗС УРСР, 1965—1971 — співробітник секрета­ріату відділу ООН у Женеві. Від 1971р. член колегії, начальник відділу кадрів, начальник відділу міжнародних організацій МЗС УРСР. У 1977—1980 рр. — на відповідальних посадах у секретаріаті ООН у Нью-Йорку. 1980—1985 pp. — заступник міністра МЗС України, 1985—1992 рр. — постійний представник України при ООН. У 1992—1994 pp. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі. У 1994—1998 pp. — міністр закордонних справ України, народний депутат України.

Найважливіші події

1991, 8 грудня — підписання Білоруссю, Росією та Україною Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

1992, 22 — 23 грудня — перший візит Генерального секретаря НАТО М. Вернера до Києва.

Розбудова незалежної України

1992, 10 березня — Україну прийняли до Північноатлантичної ради співробітництва.

1992, 8 червня — візит Президента України Л. Кравчука до штаб-квар­тири НАТО в Брюсселі.

1993, 2 липня — ухвалення Верховною Радою України Закону "Основні напрями зовнішньої політики України".

1993,17 грудня — подання офіційної заявки уряду України про приєднан­ня до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Початок процесу вступу до Світо­вої організації торгівлі (СОТ).

1994,14 січня — Україною, Росією та США була досягнута Угода про ос­таточну передачу ядерної зброї під контроль російського командування.

1994,14 червня — Президент України Л. Кравчук у Люксембурзі підпи­сав Договір про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом.

1994, 16 листопада — схвалення Закону України "Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї".

1995, 11 —12 травня — перший візит до України Президента США В. Клінтона.

1995, 31 жовтня — Верховна Рада прийняла рішення про вступ України до Ради Європи.

1997, 31 травня — підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

1997, 9 липня — підписання в Мадриді Хартії про особливе партнерство між НАТО та Україною.

1997, 8 жовтня — заснування місії України при НАТО

1998, 9—10 травня — проведення зборів Європейського банку рекон­струкції та розвитку в Києві.

1999,17 червня — Постанова Верховної Ради "Засади державної політи­ки України в галузі прав людини".

2000.2 березня — ратифікація Верховною Радою України Угоди між дер­
жавами — членами Північноатлантичного договору та іншими державами,
які беруть участь у Програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їхніх
збройних сил.

2001, 27 січня — Указ Президента України Л. Кучми про затвердження Державної програми співробітництва України з НАТО на2001 — 2004 pp.

2003, 19 червня — схвалення Верховною Радою Закону "Про основи на­ціональної безпеки України".

2003, 23 вересня — укладення Угоди про створення Єдиного економіч­ного простору між Україною, Росією, Білоруссю і Казахстаном.

2003.3 жовтня — заява МЗС України з приводу будівництва дамби в Кер­
ченській протоці.

2003, 7 жовтня — проведення саміту Україна — ЄС на рівні глав держав і керівників ЄС.

15 Історія України

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте головні засади зовнішньої політики України.

2. Які наукові концепції є щодо моделі сучасного світового устрою?

3. Які головні ідеї закладено в "Угоду про створення Співдружності Неза лежних Держав"?

4. Які держави входять до складу організації ГУУАМ? Яка мета її ство­рення?

5. Охарактеризуйте принципи діяльності Ради Європи.

6. Визначте головні складові економічного співробітництва в рамках СНД.

7. Як були розв'язані проблемні питання навколо статусу Криму, Севас­тополя та поділу Чорноморського флоту?

8. Дайте характеристику головним напрямам співробітництва між Україною і НАТО.

9. Які зміни відбулися в діяльності України в ООН після здобуття неза­лежності?

10. Які здобутки і перешкоди на шляху вступу України до СОТ?

Теми рефератів

1. Українсько російські відносини після розпаду СРСР.

2. Економічна складова співробітництва Україна — ЄС.

3. Участь України у миротворчих операціях ООН.

4. Особливості розвитку двосторонніх відносин Україна — США.

5. Регіональний вимір зовнішньої політики України.

Рекомендована література

1. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. — К., 2001.

2. Брежнєва Т., їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. — Д., 2003.

3. Новицький B.C. Міжнародна економічна діяльність України. — К., 2003.

4. Україна в сучасному світі. — К., 2003.

5. Україна дипломатична — 2002: Наук, щорічник. — Вип. З / Упор. Л. Губерський, Б. Гуменюк, П. Кривонос та ін. — К., 2003.

6. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ / За ред. А. Зіденберга та Л. Хоффмана. — К., 1998.

7. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перс­пектива / За заг. ред. С.І. Пиріжкова. — К., 2001.