Лекции.Орг


Поиск:




Самоспина підготовка студентів до семінарських занять з історії України




Загальні рекомендації

Самостійна робота студентів (далі — СРС) — одна з основних форм на­вчального процесу в сучасній вищій школі, головний засіб опанування про­грамного матеріалу і практичних умінь. У структурі навчального процесу вона здійснюється, з одного боку, поза межами аудиторних занять, коли сту­дент в основному індивідуально оволодіває знаннями, спираючись при цьо­му на певні вказівки та поради викладача. З іншого боку, самостійна робота — це систематична, цілеспрямована праця студента, що здійснюється під час аудиторних занять, на яких він слухає, засвоює, конспектує лекції; бере участь у семінарських заняттях тощо.

СРС над курсом "Історія України", визначеним програмою підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, набуває пріоритетного значення в навчаль­ному процесі. Адже нині, у зв'язку з упровадженням сучасних технологій навчання, відбувається активна переорієнтація зі звичайного інформуван­ня студентів, запам'ятовування ними значного обсягу інформації на все­бічний розвиток особистості, самостійне здобуття знань, набуття певного досвіду індивідуальної науково-творчої роботи тощо. Саме СРС дає мож­ливість реалізувати найголовніші завдання індивідуальної роботи при ви­вченні історії України — добитися міцного засвоєння студентом програмно­го матеріалу, глибокого знання найважливіших історичних джерел, уміння знаходити й аналізувати відповідну навчальну та наукову літературу, виді­ляти найголовніше, робити правильні висновки й узагальнення, формувати власний погляд на проблеми.

Для того щоб вивчити курс "Історія України", скласти залік та іспит, студент повинен оволодіти методикою (слово "методика" давньогрецькою мовою означає "спосіб пізнання") індивідуальної роботи, тобто навчитися самостійно вирішувати чимало питань, які постають перед ним. Правильна


Самостійна підготовка студентів

організація самостійної роботи дає можливість розширити і систематизува­ти свої знання, вчить раціонально використовувати вільний час, самостійно контролювати й оцінювати індивідуальну працю, підвищує результативність засвоєння знань. Працюючи вдома чи в бібліотеці, студент вчиться стежити за науковою інформацією, останніми досягненнями історичної науки, опа­новує ефективні індивідуальні прийоми пізнання, що дають змогу з наймен­шими витратами сил і часу отримувати знання з різних джерел тощо. Особ­ливо важливою є самостійна робота для студентів-заочників, які не мають можливості у повному обсязі слухати курс лекцій з історії України і брати участь у семінарах внаслідок обмеженості часу на сесіях.

Слід підкреслити, що ефективна СРС можлива лише за умови відповід­ного інформаційно-методичного забезпечення навчання, тобто підготовле­них методичних рекомендацій, списків джерел та літератури, тематики се­мінарів, рефератів, а також — уміння викладачів правильно визначити об­сяг і структуру змісту навчального матеріалу, який виноситься на самостійне опрацювання, організувати індивідуальну діяльність студентів. У ВНЗ, де СРС не організована як слід і не контролюється викладачами у студентів, як правило, відсутні навички індивідуальної роботи; студенти потерпають від надмірного перевантаження джерелами й літературою для самостійного опрацювання тощо. Це унеможливлює нормальну самостійну роботу, сту­денти працюють неорганізовано, нерегулярно, а отже, малоефективно.

Загальновідомо, що випускники шкіл приходять до ВНЗ, маючи різний рівень підготовки до самостійної роботи. Натомість успішність навчання передбачає певну попередню підготовленість самих студентів до пізнаваль­ної діяльності, наявність у них необхідного мінімального рівня теоретичної та практичної готовності до самостійної навчальної роботи. її ефективна організація вимагає розвитку в студентів таких якостей, як воля, наполег­ливість, активність, цілеспрямованість, дисциплінованість, сумлінність, бажання та здатність проводити самостійну роботу. Чимало залежить від всебічного розвитку особистості, результатом якого є потяг до знань, праг­нення постійного вдосконалення.

Процес, спрямований на вивчення історії України, передбачає різні фор­ми самостійної роботи (засвоєння, конспектування й опрацювання лекцій­ного матеріалу, роботу з документальними історичними джерелами та літе­ратурою, індивідуальне написання реферату, підготовку до семінару, залі­ку та іспиту тощо). Оскільки всі форми навчання мають бути націлені на глибоке вивчення курсу, дуже важливо знайти раціональне співвідношен­ня між ними, досягти їх високої ефективності.

Роль лекцій в організації самостійної роботи студентів

Семінарські заняття у вищій школі тісно пов'язані з лекціями ("лекція" латинською мовою означає "читання") — систематичним, цілісним, аргу­ментованим, усним викладенням навчального матеріалу. Однак курс лекцій


Самостійна підготовка студентів

не може дати вичерпних знань з історії України. Найголовнішим їх завдан­ням є викладення основ української історії, ознайомлення з новітніми до­сягненнями історичної науки, озброєння студентів методологією предмета та самостійної роботи над ним. Подальшу роботу студент повинен виконува­ти самостійно, в тому числі на семінарських заняттях.

Провідна роль під час лекції, безумовно, належить викладачу. Разом із тим ефективність лекції залежить не тільки від її якості, досвіду та майстер­ності викладача, а й від уміння студентів її слухати, розуміти та записувати. Якість засвоєння змісту лекції студентами значною мірою зумовлена їх осо­бистою увагою, зацікавленістю, прагненням опанувати лекційний матеріал.

Саме на лекції студент одержує перший поштовх до закладання основ самостійної роботи. Лекції передують СРС, визначають її зміст. Вони не дуб­люють підручники чи навчальні посібники з історії України, хоча, безумов­но, враховують їх структуру та зміст. Як правило, лектори викладають най­важливіші та найважчі для засвоєння питання, ознайомлюють студентів з різними поглядами на ту чи іншу проблему історії України, зі змістом нау­кових дискусій, оминаючи питання, які достатньо висвітлені в навчальних книгах. За таких умов СРС стимулюється вже у процесі слухання лекції. Адже викладач змушує студентів активно думати, брати участь у процесі вирішення поставленої конкретної проблемної ситуації, самостійно відкри­вати для себе наукові проблеми, а не отримувати їх лише в готовому вигляді. Він рекомендує студентам самостійно опрацьовувати прослухані та законс­пектовані лекції, що передбачає осмислення змісту лекцій і висновків з кож­ної теми, роботу з фактичним матеріалом.

Слухання лекції — це творчий процес, напружена розумова робота сту­дентів, яка супроводжується особливою психологічною підготовкою до ак­тивного сприйняття інформації. Правильне слухання передбачає проникнен­ня в смисл кожної думки, кожного вислову викладача. Слухаючи лекцію, студент сприймає матеріал, осмислює й прагне його зрозуміти. Тому осно­вою глибокого засвоєння змісту лекції є увага слухачів, тобто їх мимовільна чи довільна зосередженість на певному об'єкті діяльності.

Ва:ж,лива особливість уваги — здатність зосереджуватись одночасно на

кількох об'єктах, що дає студенту можливість конспектувати думки викла­дача, продовжуючи його слухати. Необхідно уважно стежити не тільки за логікою міркувань лектора, осмислюючи послідовність викладу матеріалу, а й за виразом обличчя, інтонаціями його голосу, жестами, що в комплексі краще допомагає розуміти й засвоювати зміст лекції, виділяти аргументи,

узагальнення, висновки, фіксувати їх у конспекті.

На процес сприйняття впливають різні чинники — минулий досвід, ра­ніше накопичені знання, які дають змогу студенту передбачати зміст лекції, сприяють розумовій активності. Адже новий лекційний матеріал краще за­своюється й запам'ятовується, коли він спирається на певні попередні знан­ня, логічно пов'язаний з ними, доповнює й розвиває їх. У зв'язку з цим сту-


Самостійна підготовка студентів

дентам, які вивчають історію України, для того щоб краще підготуватися до чергової лекції, необхідно глибоко усвідомити зміст попередньої, уважно прочитавши свої записи та відповідний розділ підручника чи посібника, а також ознайомитися з матеріалом наступної лекції з метою встановлення смислового та логічного зв'язку між ними. Щоб активізувати роботу сту­дентів, зробити її цілеспрямованішою, деякі викладачі напередодні лекції пропонують спеціальні завдання, спрямовані на зіставлення різних думок, на порівняння різних підходів, на добір фактичного матеріалу тощо. Таким чином, у процесі попередньої підготовки до лекції студенти отримують пев­не уявлення про матеріал, який під час аудиторних занять потрапляє на вже підготовлений ґрунт. Це дає змогу підвищити ефективність сприйняття лекції, зробити її конспектування більш змістовним.

Можливість оперувати здобутками свого мислення студент, як і кожен індивід, отримує завдяки пам'яті. Вона існує у вигляді процесів запам'ято­вування, збереження, відтворення та забування. Закріплення нового мате­ріалу забезпечується внаслідок запам'ятовування. Запам'ятати основний зміст лекції означає логічно пов'язати його зі знаннями, які студент вже має. Логічно-смислове запам'ятовування ґрунтується на глибокому проникненні в сутність явища чи події, аналізі інформації, виявленні найсуттєвішого, узагальненні. Тому студентам необхідно постійно розвивати і вдосконалю­вати таке вміння.

Мимовільне запам'ятовування лекції відбувається без вольових зусиль слухача. Адже значний інтерес до почутого, наявність зв'язку нової інфор­мації з власними знаннями зумовлює запам'ятовування шляхом логічної переробки нового матеріалу. Довільне запам'ятовування характеризується свідомою спрямованістю вольових зусиль на закріплення в пам'яті певного матеріалу. Воно значно продуктивніше за мимовільне, сприяє міцнішому засвоєнню змісту лекції. Однак слід враховувати, що обидва види пам'яті ефективні на лекції лише за умови розумової активності студентів. Для по­стійного збагачення й розвитку пам'яті важлива систематичність у набутті знань. Прогалина в знаннях перешкоджає запам'ятовуванню, гальмує за­своєння нових знань. Розумовий розвиток студента відбувається за умови ос­мисленого запам'ятовування, свідомого засвоєння знань, набутих на лекції.

Водночас, студент повинен враховувати, що процесу запам'ятовування протистоїть забування — процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу закріпленого в пам'яті матеріалу. Найшвидше воно відбувається відразу після сприйняття матеріалу. Учені доводять, що вже через одну годину після зачитування логічно пов'язаного матеріалу в пам'яті слухача залишається близько 70 % інформації, через 3—4 дні — 45 %, че­рез 2 тижні — 30 %. Студентам слід також пам'ятати, що на пам'ять нега­тивно впливають алкоголь, нікотин, наркотики.

Основними засобами проти забування є повторення (неодноразове відтво­рення матеріалу) та заучування (багаторазове повторювання), а також за-


Самостійна підготовка студентів

стосування знань на практиці (наприклад, під час семінарських занять). Дуже корисним в організації СРС є метод повторення. Його використання дає змо­гу ліквідувати можливий розрив між пройденим матеріалом, і тим, який вивчається; допомагає систематизації матеріалу тощо. Хоча слід враховува­ти, що в процесі навчання неможливо повністю виключити заучування. Адже окремі факти, дати, імена, цифри запам'ятовуються головним чином шля­хом кількаразового повторення.

Лекцію необхідно не тільки уважно слухати й ретельно засвоювати, а й обов'язково записувати. За правильної організації самостійної роботи одно­часне конспектування та слухання лекції не послаблює, а навпаки, посилює увагу студента. Конспектування ("конспект" латинською мовою означає "огляд") — важлива складова СРС. Його сутність полягає в процесі розумо­вого засвоєння та стислому викладенні прослуханого чи прочитаного. Конс­пектування змісту лекцій дисциплінує мислення студента, змушує його про­думувати, відбирати й узагальнювати лекційний матеріал, розвиває уміння самостійно викладати свої думки, логічно пов'язувати їх між собою, акти­візує роботу пам'яті, полегшує запам'ятовування, створює основу для подаль­шого відтворення матеріалу. Вміло написаний конспект дає змогу легко зга­дати лекцію, вільно орієнтуватися в її змісті. Все це допомагає в подальшо­му самостійному вивченні історії України, в тому числі при підготовці до семінарських занять та іспитів.

Однак слід враховувати, що конспектування лекції — досить складна форма самостійної роботи, оскільки вона обмежена в часі, протягом якого необхідно зробити запис. Деякі студенти не записують зміст лекції, доводя­чи, що її конспектування заважає уважно слухати викладача, сподіваючись запам'ятати або використати записи однокурсників. Натомість, враховую­чи, що конспект є індивідуальним посібником, а кожному запису притаманні певні особливості, студент повинен створювати його самостійно. Частина студентів замість конспекту прагне скласти детальний план теми лекції або записати, на їхню думку, найголовніше, що також не дає необхідного пози­тивного результату. Адже відсутність пропущеної основної інформації з ча­сом призводить до руйнування логічної побудови лекційного матеріалу, ро­бить неможливим його відновлення. Інші студенти, навпаки, не бажаючи глибоко вникати в зміст інформації, намагаються записати лекцію майже дослівно, благаючи викладача говорити повільніше. При цьому ігнорується той факт, що записування не повинно бути механічним, що воно має не зава­жати, а допомагати студентові зосереджувати увагу. Усі ці підходи є помил­ковими, адже блокуються активне сприймання, робота власної думки під час лекції, а витрата часу є непродуктивною.

Розумова робота студента під час конспектування лекції полягає в тому, щоб чітко зрозуміти тему і план викладу матеріалу, вміти відрізнити істот­не від другорядного, усвідомити зв'язок між окремими положеннями, за­своїти закономірності, гіпотези, оцінки та висновки. Для цього необхідно,

439 439


Самостійна підготовка студентів

щоб студент уважно слухав і раціонально записував, тобто конспектував лише головні ідеї, концептуальні положення та висновки, а також їх дока­зи, аргументи. Щоб виділити в лекції найсуттєвіше для конспектування, студентам необхідно уважно стежити за характером викладу матеріалу. Тоді неважко помітити, що найважливіші думки виділяються лектором різними прийомами — темпом мови, інтонацією, повторами, безпосереднім підкрес­ленням тощо. Як правило, чим складніший зміст лекції, тим повільніше вона викладається. її швидкість уповільнюється на тому місці, де рекомендуєть­ся зробити запис. Осмислення лекції дає змогу студентові виділити й запи­сати головні положення, після чого — фіксувати аргументи та факти, які або передують висновкам, або викладаються після висновків як їх докази. Загалом запис лекції має бути максимально стислим, але конкретним і точ­ним за змістом.

При конспектуванні лекції рекомендується враховувати її структуру, що, як правило, складається з трьох частин: вступу, основного змісту та ви­сновків. У вступі викладач визначає предмет лекції, формулює її акту­альність, мету, головну ідею, вказує джерела і літературу, рекомендації щодо подальшого самостійного вивчення теми. У цій частині лекції важливо зро­зуміти й записати формулювання мети лекції та її головної ідеї, оскільки в них визначається завдання, проблемна ситуація, яка буде вирішуватися сту­дентами під керівництвом викладача. У другій частині лекції висвітлюють­ся головні питання її змісту. З кожного питання формулюються короткі ви­сновки, робляться узагальнення, які завершують певну частину змісту лекції й підводять її до наступного розділу. Все це студенту необхідно конспекту­вати. При цьому записи мають складатися не тільки з теоретичних положень і висновків. Бажано й доцільно, щоб вони супроводжувалися необхідними фактами, що підтверджують ці положення. Важливим є конспектування загальних висновків лекції. У них підбивається логічний підсумок розкри­тої теми, формулюються загальні положення, рекомендації.

Суттєву роль відіграють форма й техніка конспектування лекції. Адже записи мають бути зручними для їх подальшого використання та економни­ми за технікою виконання. Зошит для запису має містити великі поля, куди вносяться доповнення, власні думки при подальшій самостійній роботі з істо­ричними джерелами та літературою. Можна робити записи й на окремих аркушах. Такий конспект зручно доповнювати додатковими аркушами, в яких містяться нові факти, узагальнення, висновки. При підготовці до вис­тупу з якоїсь теми на семінарських заняттях ці аркуші легко підібрати з різних конспектів і звести їх разом. У результаті звичайний конспект пере­твориться в тематичний, тобто присвячений якійсь одній проблемі. Для сту­дента важливо оволодіти вмінням виділяти окремі положення, висновки, їх докази та обґрунтування. Таке розчленування змісту конспекту має виділя­тись абзацами, підкреслюватися, виявлятись у самій формі запису. Інколи в тексті залишають вільне місце для наступної вставки пропущеного матері­алу. У складанні конспекту студенту допомагають навички використовува-


Самостійна підготовка студентів

ти поля, колонки, умовні знаки, підкреслення окремих положень, термінів, важливих дат, фактів тощо.

З метою прискорення темпу конспектування, звільнення часу для розу­мового сприймання змісту лекції застосовуються скорочення окремих слів. Як правило, при конспектуванні лекції студенти використовують власну систему скорочень, яка виробляється поступово й постійно вдосконалюєть­ся. У зв'язку з цим рекомендуємо дотримуватися деяких корисних порад.

Скорочуйте назви, які можна скоротити, застосовуйте абревіатуру. На­приклад, досить один раз записати — Революційна українська партія, Ук­раїнські січові стрільці, Українська Центральна Рада, Організація українсь­ких націоналістів і Українська повстанська армія, Комітет державної без­пеки Української радянської соціалістичної республіки, а далі використо­вувати їх скорочену назву, відповідно — РУП, УСС, УЦР, ОУН і УПА, КДБ УРСР. Використовуйте також наукові знаки, загальновідомі символи (на­приклад: +, -, =, =, <, >, ~, $, %, * тощо). Є чимало термінів, словосполу­чень, які в спеціальній літературі прийнято подавати у вигляді загально­прийнятих скорочень, що корисно запозичити студенту для конспектуван­ня найуживаніших слів. Наприклад, слово академік можна записувати як "акад.", губернія — "губ.", держава — "д-ва", історичний — "іст.", князів­ство — "кн-во", місто — "м.", наприклад — "напр.", нашої ери — "н. е.", національний — "нац.", новий стиль — "н. ст.", область — "обл.", роки — "pp.", сільське господарство — "с.-г.", старий стиль — "с. ст.", університет — "ун-т", так званий — "т. зв.", таким чином — "т. ч." тощо. Оволодіння певними елементами "стенографії", які можна кваліфікувати як робочі ско­рочення, дасть змогу значно продуктивніше використовувати час. Разом із тим важливо, щоб такі скорочення не ускладнили читання власних записів. Адже випадкові скорочення (особливо найменувань, імен) призводять до того, що через певний час їх важко чи взагалі неможливо зрозуміти. У ре­зультаті конспект стає незрозумілим. Тому найзручніше спочатку подати термін чи словосполучення повністю, а в дужках чи на полях — його скоро­чений варіант. У такому разі місце запису першого скорочення можна буде легко знайти.

Конспект лекції бажано опрацьовувати того ж дня, коли вона була про­слухана. Необхідно уважно прочитати записане, підкреслити чи якось виді­лити найголовніше, пронумерувати окремі положення, тези, доповнити про­пущене, виправити помилки, уточнити значення окремих слів, фраз, незро­зумілих скорочень тощо. Особливу увагу слід приділяти термінологічно-по­нятійному апарату. Якщо в лекції містяться нові, незнайомі поняття, тер­міни, імена, то їх треба засвоїти. Все це дає можливість уявно відтворити лек­цію, проаналізувати й осмислити матеріал, а отже, ґрунтовніше його засвої­ти. При подальшому самостійному вивченні теми лекції попередні записи доповнюються новими, взятими з посібників, підручників. Таке систематич­не поповнювання, що супроводжується самостійною критикою й аналізом поданого викладачем навчального матеріалу, розвиває глибокі знання, на-


Самостійна підготовка студентів

вички систематичної праці над книгою, сприяє формуванню самостійного мислення.

Отже, студент повинен сумлінно працювати до лекції, під час лекції та після лекції. Слід зазначити, що вміння слухати, засвоювати, конспектува­ти й опрацьовувати лекцію дається не одразу, а набувається з досвідом, зав­дяки наполегливості та працьовитості студентів. Проте цими навичками повинен оволодіти кожний студент, який прагне вивчати не тільки історію України, а й інші предмети.

Необхідно підкреслити, що лекції з історії України читаються в тісному зв'язку з семінарськими заняттями. Фактично відбувається їх чергування: лекція — семінарське заняття, знову лекція і т. д. За такої системи органі­зації вивчення історії України є можливість раціонально поєднати лекції та семінарські заняття із СРС, суттєво покращивши рівень засвоєння студен­тами програмного матеріалу.

Особливості самостійної підготовки студентів до семінарських занять

Семінар ("семінар" латинською мовою означає "розсадник", а в букваль­ному розумінні — поширення знань шляхом усних виступів і обговорень) у вищій школі — це активна форма начального процесу, вид практичних за­нять, який передбачає обговорення під керівництвом викладача підготовле­них студентами доповідей і повідомлень чи проблемного, заздалегідь не підго­товленого питання, участь студентів у дискусіях, виступи з доповненнями до відповідей колег. На семінарах студенти розширюють, поглиблюють і зміцнюють набуті на лекціях і під час самостійної роботи знання, накопичу­ють у пам'яті нові факти, положення, вчаться критично аналізувати доку­менти і матеріали, набувають навиків публічних виступів, ведення полемі­ки, обстоювання власних поглядів, виробляють уміння користуватися нау­ковою термінологією й поняттями. Участь у підготовці й обговоренні питань, які виносяться на семінарське заняття, допомагає глибше засвоїти історію України, розвиває самостійність у підходах до аналізу актуальних питань соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного та релігійно­го розвитку на різних етапах вітчизняної історії.

Залежно від мети, завдань і змісту у вищій школі використовуються різні типи семінарських занять. Кожний з них має особливу структуру і методи­ку проведення. Передусім слід підкреслити важливість проведення вступ­них семінарських занять, тобто на початку вивчення всього курсу чи певно­го періоду історії України. Такі заняття проводяться з метою викликати інте­рес до семінарської роботи, психологічно підготувати студентів до цього виду навчання, надати план занять, список літератури та джерел, методичні по­ради тощо. Це сприяє усвідомленню студентами важливості семінарської роботи, необхідності брати в ній активну участь.


Самостійна підготовка студентів

Семінар — розгорнута бесіда найбільш поширений на першому курсі. Його характерною особливістю є чітко сформульовані, тісно пов'язані між собою питання певної теми, які формулюються як пізнавальне завдання і на які студенти мають давати відповіді в результаті самостійного вивчення про­грамного матеріалу. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів, але вимагає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, уміння аргументовано викласти свої знання в усній формі. У результаті бесіди з одним студентом заняття поступово переростає в роз­горнуту бесіду з іншими учасниками семінару, з'ясовуються другорядні пи­тання, що сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Надалі розв'язання одно­го пізнавального завдання приводить до постановки й розв'язування наступ­ного.

Структурно семінар-бесіда має обов'язкові складові, які викладач праг­не раціонально використати в процесі роботи:

1. Вступне слово керівника семінарського заняття, під час якого він ви­значає місце питань, що виносяться на обговорення, в історії України, їх зв'язок з питаннями, що вивчалися раніше, ставить конкретне завдання цього семінарського заняття.

2. Основна частина семінару, на яку відводиться найбільше часу, — це бесіда з питань, що виносяться на заняття. Викладач ставить запитання до всієї групи, але вибирає серед бажаючих того, хто буде відповідати першим. Надалі до обговорення питань залучаються інші студенти, які доповнюють чи виправляють своїх попередників. Так семінарське заняття переростає в розгорнуту бесіду з групою.

3. Заключне слово керівника семінару до окремого питання потрібне, якщо проблема не з'ясована повністю чи розкрита неправильно. За цих умов викладач зобов'язаний доповнити чи уточнити питання. Натомість заключ­не слово після закінчення розгляду всієї теми наприкінці заняття обов'яз­кове. Викладач оцінює рівень підготовки студентів до заняття, виставляє відповідні бали, підбиває підсумки та робить узагальнення з теми, дає зав­дання на наступне заняття.

Семінар доповідей і повідомлень ставить вищі вимоги до студентів на всіх етапах підготовки до нього. Ретельно готуючись до цього виду семінарських занять, студенти ґрунтовно вивчають і конспектують різні джерела та літе­ратуру, продумують відповіді на питання, винесені для розгляду. Під час семінару доповідачі послідовно й логічно викладають свої думки, аргумен­туючи їх конкретними фактами. Інші студенти уважно слухають виступаю­чого, зазначають слабкі та сильні сторони його доповіді з метою доповнити, виправити колегу чи вступити з ним у полеміку. Цей вид семінарського за­няття дає змогу обговорювати спеціально підготовлені студентами письмові

j -------- ~~?~жі** ьх^а,гшс&яо гакшстлтїС^яетШіїписьмові

доповіді — реферати (див. про це детальніше далі), заздалегідь визначати


Самостійна підготовка студентів

опонентів. Викладач повинен стимулювати підготовку до заняття студентів (наприклад, за допомогою масового експрес-опитування), адже за цієї фор­ми занять дехто може проігнорувати підготовку до семінару, покладаючись на своїх колег-доповідачів. Натомість бажано, щоб усі студенти готувалися виступити і в ролі доповідача, і в ролі опонента, залежно від "сценарію", який запропонує викладач.

Структурно семінар доповідей і повідомлень складається з таких еле­ментів: вступне слово керівника семінару, доповіді студентів з окремих пи­тань, обговорення та оцінювання кожного виступу, підбиття підсумків за­няття викладачем.

Свої особливості має й семінар-диспут — один із найефективніших ме­тодів активізації процесу самостійного мислення. Дискусія, тобто колектив­не обговорення питань, інколи виникає стихійно, під час проведення й інших типів семінару, інколи планується викладачем заздалегідь у формі семіна-ру-диспуту. Семінари дискусійного характеру сприяють виробленню в сту­дентів уміння обговорювати проблеми і знаходити шляхи їх вирішення, ви­словлювати й аргументувати свої погляди, слухати один одного, виступати в ролі критиків.

Ефективність проведення дискусії досягається за умови дотримання такої схеми проведення семінарського заняття: спочатку висувається проблема (завдання), яка потребує вирішення; далі визначається гіпотеза, створюєть­ся ситуація, за якої учасники семінару повинні самостійно з'ясувати про­блему; нарешті відбуваються науковий пошук, вирішення проблеми шля­хом зіставлення різних думок, їх аргументації та доказу на основі раніше набутих знань.

Враховуючи певні особливості при підготовці до семінару-диспуту з історії України, рекомендуємо використовувати деякі поради. Готуючись до диспуту, необхідно виділити основні поняття, пов'язані з предметом обгово­рення, уточнити значення термінів, які передбачається використати. Адже важливо, щоб студенти, які беруть участь у дискусії, вкладали в терміни та поняття однаковий зміст. Інакше можливі двозначність, нерозуміння позиції опонента. Починайте спростовувати конкретні положення лише після того, як з'ясували предмет диспуту, уважно вислухали й переконалися, що пра­вильно зрозуміли позицію опонента, чітко визначили розходження з влас­ною думкою. Ставлячись із повагою до поглядів і переконань свого опонен­та, водночас намагайтеся передусім довести внутрішню суперечливість по­ложень, які він обстоює. Висуваючи тезу (думка, правильність якої треба довести), добирайте докази й аргументи (положення, за допомогою яких об­ґрунтовуються тези), стежте за їх логічністю, щоб у них не було суперечнос­тей. Для прикладів добирайте типові, а не випадкові факти. Не плутайте спростування способу доведення, який застосував опонент, і сутності самої тези. Адже можна неправильно доводити і правильні положення. Критику­вати треба неправильну думку, а не самого опонента. Пам'ятайте, що в супе-


Самостійна підготовка студентів

речці не слід переходити на особистості, принижувати гідність опонента, ображати його різкими або грубими словами. Визначивши помилкові дока­зи, спробуйте довести, що ці докази не стосуються безпосереднього предме­та обговорення і не доводять правоти опонента. Ставте опоненту точні й чітко сформульовані, зрозумілі, коректні запитання. Не плутайте при цьому зви­чайне запитання з риторичним, яке не потребує відповіді.

Отже, особливості проведення будь-якого виду семінарського заняття свідчать, що воно безпосередньо пов'язане із СРС, передбачає вироблення студентом на основі вивченого матеріалу власного погляду на конкретну проблему, формування самостійного та оригінального мислення. Кожен сту­дент повинен усвідомити, що семінар проводиться не лише заради перевірки й оцінювання успішності його знань. У процесі практичної роботи необхід­но прагнути з'ясувати причини власних успіхів і невдач, використовувати позитивний досвід своїх колег, щоб надалі ще ефективніше проводити само­стійну роботу. Сумлінна систематична самостійна підготовка й активна участь у роботі семінару — обов'язкова вимога до всіх студентів. Тому важ­ливо, щоб на кожному семінарському занятті активно працювало якомога більше студентів. Адже саме їх недостатня підготовленість є основною при­чиною незадовільної роботи на семінарських заняттях. На жаль, деякі сту­денти обмежуються переписуванням рекомендованого навчального матері­алу, зачитуючи готові тексти на семінарі. Інші при підготовці до семінару з історії України використовують лише один підручник (посібник) чи конс­пект лекцій. Часто причина полягає в дефіциті часу, завантаженості з інших, передусім професійно орієнтованих дисциплін. Така "самостійність" має формальний характер, адже вона є неповною й приносить значно менше ко­ристі, ніж активна пізнавальна діяльність.

У зв'язку з цим подаємо деякі поради загального характеру, які необхід­но послідовно використовувати при підготовці до семінарського заняття:

1. Докладно ознайомтеся з темою і планом заняття, кожним із винесе­них на розгляд питань.

2. Знайдіть і замовте у бібліотеці відповідні рекомендовані джерела та літературу, насамперед обов'язкову.

3. Прочитайте документальні джерела й основну літературу до кожного з питань семінару, намагаючись осмислити прочитане.

4. Законспектуйте необхідний матеріал, випишіть цитати.

5. Те саме зробіть із додатковою літературою, маючи на меті з'ясувати окремі деталі того чи іншого питання.

6. Складіть план і текст свого виступу на семінарському занятті з кожно­го питання.

Далі ми детальніше зупинимося на окремих питаннях підготовки сту­дента до семінарського заняття.


Самостійна підготовка студентів

Основою СРС при вивченні історії України є систематичне вивчення дже­рел і літератури, а її успіх значною мірою залежить від наявності в студента необхідних збірників документів і матеріалів, навчальних посібників і підручників. Разом з тим нерідко недостатня підготовленість пояснюється невмінням студента своєчасно знайти необхідну літературу в бібліотеці. З цього випливає, що важливою складовою самостійної роботи є пошук бібліо­графічного матеріалу з теми семінару. Звичайно, завдання студента значно полегшується, якщо він отримав від викладача плани семінарських занять, де подано список основних джерел і літератури, дібраних з конкретних теми або питання, а ще краще — методичний посібник, в якому містяться конк­ретні поради щодо підготовки до тієї чи іншої теми з історії України. Мето­дичні рекомендації орієнтують студента на правильне вирішення конкрет­ного завдання, допомагають йому організувати самостійну роботу, зробити її цілеспрямованою, націлити індивідуальне мислення на аналіз і система­тизацію матеріалу. Однак студенту треба вміти самостійно здійснювати по­шук необхідної літератури. Зорієнтуватись у величезному інформаційному книжковому масиві допомагають довідково-бібліографічні навички. Студент повинен знати основні вимоги бібліографії, вміти користуватися каталога­ми, бібліографічними картками, замовляти необхідні книги, застосовувати науковий апарат і бібліографічні видання довідково-інформаційного харак­теру тощо.

Для студента-першокурсника пошук необхідних джерел і літератури може стати серйозною проблемою. Тому варто звернутися за допомогою до бібліографів, консультантів бібліотеки, які допоможуть виявити необхідну довідкову літературу, бібліографічні покажчики, засвоїти принцип роботи з бібліотечним каталогом тощо. Надалі студент повинен прагнути самостійно відшукувати необхідні джерела і літературу. Сподіваємося, що в цьому до­поможуть деякі наші практичні поради.

Для того щоб знайти потрібну книгу, студент повинен уміти користува­тися каталогами. Вони становлять перелік літератури, яка зберігається в бібліотеці. Каталог складається з карток, які містять основну інформацію про те чи інше літературне джерело (автора, заголовок, місце видання, ви­давництво, рік видання, кількість сторінок, бібліотечний шифр тощо).

Наприклад:

9у2

Нові

Новітня історія України (1900—2000): Підруч. для студ.

іст. спец, вищих навч. закладів / А.Г. Слюсаренко,

В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін. — Вид. 2-ге, перероб. і

доп. — К.: Вища шк., 2002. — 719 с

ББК ТЗ(4Укр)6я73-1 + ТЗ(4Укр)52я73-1


Самостійна підготовка студентів

З інформації, зафіксованій на картці, ми дізнаємося про таке: книга "Но­вітня історія України (1900—2000)" — це підручник, призначений для сту­дентів історичних спеціальностей ВНЗ; її авторами є А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та інші вчені-історики; це 2-ге, перероблене й до­повнене видання книги; вона опублікована в 2002 р. видавництвом "Вища школа"; її обсяг — 719 сторінок. У лівому верхньому кутку картки вказуєть­ся шифр книги: 9у2/Нові, який показує місце книги на бібліотечній полиці. У правому нижньому кутку — каталожний індекс: ББК ТЗ (4Укр) 6я73-1 + ТЗ (4Укр) 52я73-1, який показує, в яких розділах каталогу відображена ця книга.

Студент повинен знати, що в бібліотеці є різні каталоги: алфавітний і систематичний каталог книг, алфавітний каталог періодичних видань, ал­фавітний каталог авторефератів і дисертацій, алфавітний каталог літерату­ри, виданої іноземними мовами.

В алфавітних каталогах картки розміщені в алфавітному і водночас — зво­ротно-хронологічному порядку прізвищ авторів чи заголовків книг. До них слід звертатися, коли студент знає прізвище та ім'я автора чи назву книги. Необхідно враховувати, що на перше місце ставиться картка з описом остан­нього переробленого, доповненого видання, а далі — всі попередні. Праці ок­ремого автора розміщуються за алфавітом їхніх назв. На жаль, як правило, алфавітні каталоги містять переліки видань, що вийшли у світ після того чи іншого року (наприклад, після 1935 p.). Усі ж видання, незалежно від року їх опублікування, містяться в службовому каталозі, яким користуються співро­бітники бібліотеки, а також у читацькому систематичному каталозі.

У систематичному каталозі картки розміщені відповідно до їх змісту, тобто за галузями знань. Такий каталог складається за певною схемою, з якою студенту варто ознайомитися, щоб прискорити пошуки необхідної літе­ратури. У систематичному каталозі книги відображено українською, російсь­кою та іноземними мовами. Картки на іноземні книги стоять за латинським алфавітом наприкінці кожної рубрики.

Після того, як інформація про необхідні книги знайдена, студент пови­нен чітко й розбірливо заповнити "Вимогу-розписку": вказати номер бібліо­течного квитка, дату, власне прізвище, шифр книги, прізвище її автора, на­зву, рік і місце видання, необхідний том (чи номер, якщо це журнал).

Якщо виникає потреба визначити (наприклад, у разі підготовки рефера­ту), що взагалі написано з тієї чи іншої теми, необхідно звертатися до бібліо­графічно-довідкового відділу. Для пошуку літератури з певної теми слід ви­користовувати друковані бібліографічні покажчики, які побудовані за роз­ділами, а іноді й за підрозділами. У цій структурі допомагають розібратися допоміжні покажчики (іменний, алфавітний, географічний). Важливе зна­чення має ознайомлення з ретроспективними бібліографічними покажчи­ками, які подають у систематизованому вигляді праці, що вийшли впродовж певного терміну.


Самостійна підготовка студентів

Починати пошук необхідно з останніх видань літератури, а потім посту­пово розширювати його масштаби, використовуючи посилання на інші дже­рела. Разом з тим слід враховувати, що орієнтуватись у величезному масиві історичної інформації нині стає дедалі складніше. Натомість спеціальної навчальної історичної літератури та довідково-бібліографічних видань дуже мало. Тому насамперед радимо використовувати ту літературу, що подана в цьому посібнику до кожної окремої теми. Крім того, у разі необхідності мож­на скористатися спеціальними покажчиками змісту статей, надрукованих у наукових історичних журналах. Наприклад, у часописі "Україна", який виходив з 1907 до 1932 p., "Українському історичному журналі" (з 1957 p.), "Українському історику" (з 1963 p.). Корисними можуть бути також дер­жавні бібліографічні покажчики України: "Літопис журнальних статей" (з 1936 p.), "Літопис газетних статей" (з 1937 p.), "Літопис рецензій" (з 1935 p.), "Літопис книг" тощо. Починаючи з 1992 р. виходять бібліографічні щорічні покажчики книг і статей з історії України.

Для найшвидшого подолання труднощів, які постають при самостійно­му вивченні історії України, радимо користуватися спеціальними видання­ми, в яких пояснюються основні історичні терміни, поняття, визначення, концепції, явища, даються короткі матеріали довідково-енциклопедичного характеру про найважливіші події та факти історії України, наводяться біо­графії державних, політичних, громадських, військових діячів, учених, митців, письменників, чиї життя та діяльність були пов'язані з українсь­кою історією. Серед таких видань, наприклад, фундаментальна 10-томна словникова частина "Енциклопедії Українознавства", яка була видана за кордоном у 1955—1984 pp. і перевидана репринтним способом у Львові впро­довж 1993—2000 pp., а також другий том загальної частини "ЕУ" (репринт-не відтворення 1949 р. надруковане у Києві в 1995 p.), де містяться розділи "Історія", "Церква", "Право", "Культура". Крім того, в книгах наукового змісту містяться примітки, які пояснюють певні терміни, поняття, факти, наводяться короткі відомості про названих у тексті осіб, цитати, переклади слів з іноземних мов тощо, подаються іменні чи систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці, карти.

Щоб набути глибоких знань з історії України, недостатньо лише прослу­хати курс лекцій та вивчити підручник. Для цього необхідна сумлінна, сис­тематична робота з письмовими джерелами — основою достовірних історич­них знань. Не вивчивши їх, студент не може знати як слід минуле України. Цілісне вивчення першоджерел допомагає скласти уявлення про той чи інший документ, краще відтворити і зрозуміти добу, що вивчається, сутність і значення історичних подій та явищ. Таким чином, вивчення історії Украї­ни стає повноціннішим, урізноманітнюється навчальний процес.

Під час самостійної роботи відбуваються не лише пізнання історичного змісту джерела, а й одночасно його аналіз, оцінка й засвоєння. Тому студент повинен не обмежуватися лише поверховим ознайомленням, переглядом


Самостійна підготовка студентів

тексту документа, виписуванням кількох цитат, а прагнути детально й дос­конало його вивчити. Водночас необхідно пам'ятати, що неточно прочита­ний, а тим більше тенденційно сприйнятий документ може стати джерелом неправильної інтерпретації. Вивчаючи події української історії, пов'язані з важливими джерелами, студенту не варто покладатися лише на готові ви­сновки авторів супроводжувальних статей, коментарі до документів і мате­ріалів, тим паче, що в різних учених вони не завжди збігаються. Більше того, інтерпретація одних і тих самих явищ, подій, їх оцінки та висновки нерідко є діаметрально протилежними. Необхідно враховувати, що кожне історич­не джерело, по-перше, відображає реальну дійсність свого часу обмежено, а по-друге, його автору були притаманні суб'єктивні погляди на висвітлюва­ну ним проблему. Тому студент повинен сприймати будь-яке джерело як продукт тієї епохи, коли воно було створене, вироблювати та вдосконалюва­ти в себе навички культури мислення в інтерпретації чужих думок та ідей, вміння аналізувати прочитане й робити правильні висновки. На основі кри­тичного аналізу історичних джерел треба прагнути самостійно розібратися в тих чи інших аспектах кожного питання, визначити власне ставлення до подій, показати своє вміння підкріплювати фактами висновки.

Звичайно, в цьому посібнику приділяється увага особливостям вивчен­ня документів з тієї чи іншої теми. Однак слід пам'ятати, що цим лише за­кладаються методологічні основи для вироблення у студентів навичок само­стійного аналізу документальних джерел. З метою підвищення ефективності праці студентів над курсом "Історія України" пропонуємо основні рекомен­дації щодо роботи з документами під час підготовки до семінарських занять:

1. Сформулюйте загальне уявлення про структуру та зміст тексту (з'я­суйте, хто автор; ознайомтеся з назвою, структурою; перегляньте текст, зо­рієнтуйтеся, з яким видом документа маєте справу: законодавчим актом, статистичним джерелом, документом особистого походження тощо; визнач­те мету його створення (зверніть увагу на дату та місце написання; реконст­руюйте, спираючись на вже відомі та додаткові дані, історичну ситуацію; визначте причини, які привели до появи документа).

2. Уважно прочитайте текст, повертаючись до окремих положень, виділя­ючи незрозуміле. З'ясуйте незрозумілі місця за допомогою коментарів і при­міток, що супроводжують текст, а також додаткової спеціальної літератури.

3. Поділіть текст на закінчені смислові частини. Критично аналізуючи кожну, спробуйте виділити основні положення, ідеї, аргументацію. Роз­крийте зв'язки теоретичних положень і конкретних фактів, визначаючи ту їх сукупність, яка стала основою для зробленого висновку.

4. Ще раз перегляньте весь текст документа. Установіть логічні зв'язки між виділеними частинами; складіть структурний план. На його основі підго­туйте тези чи конспект, оформіть відповідні записи в зошиті.


Самостійна підготовка студентів

Важливо враховувати, що при підготовці до семінару студенту необхідно не тільки знайти та вивчити рекомендовані джерела, а й зробити необхідні виписки, підготувати відповіді на питання, винесені для обговорення. Це передбачає ведення конспекту з семінарських занять, а отже, необхідність оволодіння методикою самостійного конспектування письмових джерел.

Досвід переконує, що конспектування історичних джерел при підготовці до семінарського заняття, так само, як і конспектування лекції, є досить складним завданням для студентів. Передусім це стосується першокурс­ників, значна частина яких не звикла до систематичної роботи над джерела­ми. Вони витрачають багато часу, але конспекти інколи виходять незадо­вільними.

Для того щоб зробити правильний запис, необхідно ознайомитись із змістом тексту і скласти його план, на основі якого й має бути створений конспект. Конспективний запис треба поділити на частини відповідно до пунктів плану; кожна частина має містити виклад одного з положень, а та­кож його аргументацію. Натомість одночасне читання та конспектування абзац за абзацом можуть призвести до того, що до конспекту потраплять дру­горядні матеріали. Такий запис важко сприйматиметься, ускладнюватиме користування ним під час підготовки до семінарських занять. Конспектив­на форма запису вимагає не тільки фіксації найважливіших положень дже­рела, а й наведення необхідних міркувань, доведень. Інколи в конспекті, як правило на полях, роблять власні зауваження. Ретельно занотовуючи істо­ричні документи чи виписки з них, точно вказують бібліографічні дані пуб­лікації (автора, назву документа; місце та рік видання книги; сторінку, з якої зроблена виписка). Наприклад: Винниченко В. Відродження нації. — Київ; Відень, 1920. — Ч. І (Репринтне видання). — К., 1990. — С 46.

Зрозуміло, що при підготовці до семінарських занять робота з першо­джерелами обов'язково має поєднуватися з вивченням літератури з історії України. Це один із найважливіших засобів навчання, який передбачає чи­тання текстів підручників, посібників, наукових статей, довідкової літера­тури, що вимагає активної розумової діяльності. У процесі формування са­мостійних навчальних умінь і навиків студент має бути залучений до такої діяльності, у ході якої читання текстів з історії України буде спрямоване на розуміння смислу прочитаного й разом із тим на стимулювання пізнаваль­ної активності та мотивації навчання, тобто усвідомлення студентом себе суб'єктом навчання. За таких умов студент буде не лише читати необхідну література, а й використовуватиме її як джерело знань. Щоб успішно спра­витися з цим завданням, студент повинен оволодіти відповідною методикою самостійної роботи.

Творча, раціональна робота з книгою з метою глибокого та міцного за­своєння знань передбачає, по-перше, оволодіння методикою читання, по-дру­ге, вміння аналізувати текст і записувати його. Якість засвоєння прочита­ного тексту значною мірою залежить від уміння: а) правильно читати; б) ро-


Самостійна підготовка студентів

зуміти, усвідомлювати й закріплювати прочитане; в) відчувати, пережива­ти прочитане.

Головними видами читання є: попереднє — загальне ознайомлення з кни­гою (за зовнішніми ознаками); повне читання тексту з метою засвоєння ос­новних ідей та логіки змісту книги; повторне читання (якщо повне читання виявилось недостатнім для засвоєння прочитаного); часткове читання з ме­тою вивчення додаткової літератури, необхідної для уточнення змісту мате­ріалу книги.

Читаючи текст у процесі підготовки до семінару, студенту слід зосереди­тися над його змістом, не відволікаючись, не думаючи про щось інше. Іна­кше читання виявиться малоефективним. Натомість цілеспрямоване й уваж­не читання розвиває самостійність мислення, необхідну для пізнання сут­ності питання. При читанні необхідно стежити за розвитком думки автора, щоб зрозуміти зв'язок між положеннями, які висуваються, їх аргумента­цією та висновками.

Оволодіння студента методом правильного читання пов'язане з повноцін­ним повторенням (відтворенням) і резюмуванням змісту тексту. Крім запа­м'ятовування конкретних фактів студент повинен уміти опрацьовувати отри­ману інформацію, письмово викладати власну думку щодо прочитаного. Це сприяє розвиткові навичок аналізувати текст, а також самостійних суджень. Натомість детальне конспектування в процесі читання може відволікати увагу студента або зводити її до механічного переписування незасвоєних фрагментів тексту.

З метою цілеспрямованої та ефективної роботи з текстом рекомендуємо використовувати такі поради:

1. Не переписуйте цілі речення чи абзаци; краще виписуйте ключові дум­ки, ідеї.

2. Затримуйте увагу на вступному реченні кожного абзацу, особливо, коли це великі абзаци.

 

3. Не пропускайте так звані слова-сигнали ("отже", "таким чином", "підбиваючи підсумки" тощо), які застосовуються для того, щоб загострити увагу на чомусь важливому. Уміння виділяти слова-сигнали в підручниках, посібниках, статтях дуже важливе для розвитку здатності засвоювати про­читаний матеріал у всій його смисловій цілісності, тобто не спрощуючи й не пропускаючи висновків та оцінок автора.

4. Уважно ознайомтеся з висновками автора.

5. Одразу після прочитання перевірте, що ви запам'ятали, і відобразіть ключові думки, факти, власні оцінки у вигляді послідовної схеми змісту тек­сту. Така схема передбачає: а) перелік головних питань у логічному поряд­ку; б) розкриття змісту головних питань (конкретні факти та приклади, які їх підтверджують); в) аналіз головних питань (їх значення, застосування, висновки та оцінки).


Самостійна підготовка студентів

Одним із шляхів запам'ятовування та засвоєння матеріалу є ведення за­писів прочитаного. Основні форми записів — план, виписки, тези, анотація, резюме, конспект.

План — це перелік основних питань, які розглядаються в книзі чи статті. Він розкриває логіку автора, сприяє кращій орієнтації у змісті праці. Є два способи складання плану: перший — під час самого читання, другий — після ознайомлення з текстом. Складність цієї роботи полягає в тому, що студен­ту необхідно з'ясувати для себе побудову тексту, хід думок його автора, після чого викласти зміст роботи чітко й лаконічно. План може бути простим (ко­ротким) і складним (розгорнутим). Відмінність останнього полягає в тому, що він містить не тільки перелік питань, а й розкриває основні ідеї праці, може включати окремі цитати. Зазначимо, що розгорнутим планом зручно користуватися при підготовці до власного виступу чи реферату. Адже за його допомогою значно легше пригадати прочитане. План має не поділяти істо­ричний матеріал на частини, а пов'язувати його в логічне ціле. Для цього після читання треба поділити його на частини так, щоб кожна з них охоплю­вала певне питання, а в межах питання — чітко обмежену думку. В кожній частині плану слід сформулювати заголовки і пронумерувати їх як пункти плану відповідно до логічної послідовності прочитаного матеріалу: розділи — римськими цифрами (І, II, НІ тощо), питання — арабськими (1, 2, 3 тощо), думки в межах питань — буквами (а, б, в тощо).

Іншою формою записів є виписки. Це або дослівне відтворення в зошиті (чи на окремих аркушах) найважливіших місць праці, характерних фактів, дат, або стисле їх викладення. Перевага виписок полягає в точності відтво­рення тексту, зручності в користуванні записами при подальшій самостійній роботі, у накопиченні фактичного матеріалу та узагальнень. Виписки ко­рисні для повторення, для швидкої мобілізації своїх знань, коли в короткий термін необхідно згадати вивчений матеріал. Виділяючи з тексту найголов­ніше, виписки допомагають його краще зрозуміти. Без виписок важко обійтися при підготовці усного виступу, письмової роботи. Робити виписки можна як у процесі, так і після закінчення читання.

Значно складнішою і більш повною формою запису є тези (у перекладі з грецької мови — твердження) — стисле викладення основних положень про­читаної праці, за допомогою якого передається її головний зміст. Тези скла­даються після ґрунтовного вивчення та глибокого усвідомлення змісту кни­ги. Розрізняють тези прості, коли записується якась думка, і складні, коли додатково робиться коротке обґрунтування, аргументація цієї думки. На відміну від плану, тези розкривають зміст тексту, причому робиться це у формі ствердження чи заперечення. За змістом тези нагадують конспект, хоч останній має більш описовий характер і його положення менш категоричні, ніжу тез.

Наступною формою запису є анотація — стисле узагальнення змісту ро­боти. Нею зручно користуватися, коли студент планує повернутися до тієї


Самостійна підготовка студентів

чи іншої праці, а на цьому етапі обмежується її короткою характеристикою. Щоб скласти анотацію, необхідно спочатку повністю прочитати й осмисли­ти роботу.

До анотації дуже наближене резюме — запис, який є короткою оцінкою прочитаної праці. Різниця між ними полягає в тому, що анотація стисло характеризує працю в цілому, а резюме зосереджує увагу на її висновках, головних підсумках.

Однак найдосконалішою формою запису є конспект, про основні навики роботи з яким уже йшлося в контексті розгляду питання ролі лекції в орга­нізації СРС. Проте конспектування книги має особливості. Слід враховувати, що, складаючи конспект відповідно до змісту книги, необхідно зберігати усі її основні думки та положення. Зміст повинен бути логічним і цілісним, щоб усі його частини подавалися в певній послідовності, пов'язувались і узго­джувалися між собою. Враховуючи, що конспект складається насамперед з метою підготовки до семінарського заняття, до нього можна одночасно вклю­чати матеріал із кількох книг чи джерел, які пов'язані з основним текстом.

Одне з найскладніших завдань, яке має виконати студент, — підготовка доповіді. Ознайомившись і вивчивши рекомендовані документи, матеріали, наукові статті, відповідний розділ підручника чи посібника, на завершаль­ному етапі підготовки до семінарського заняття студент повинен підготува­тися до доповіді й обговорення запланованих питань.

Доповідь, яку планується виголосити на семінарі, має відповідати таким вимогам:

1) методологічно правильно і повно розкрити зміст вибраного питання;

2) показати самостійну роботу над історичними джерелами та літературою;

3) продемонструвати вміння планувати чітко все те, що вивчається, й зрозуміло формулювати головні питання доповіді.

Слід також розрахувати, щоб час доповіді не перевищував 10 хв. Адже інакше студент може не встигнути розкрити питання. До того ж чимало труд­нощів виникає в процесі самого виступу. Досвід проведення семінарських занять свідчить, що для студента-доповідача особливого значення набува­ють три фактори: 1) володіння матеріалом; 2) володіння собою; 3) володіння аудиторією. Суттєвим недоліком певних студентів є невміння послідовно й логічно викласти на семінарі свої думки. Навіть вивчивши питання, вони інколи не можуть ефективно ним скористатися, відповідають нечітко й не­зрозуміло. Подолати цей недолік значною мірою допомагає підготовлений заздалегідь план відповіді. Він може стати надійним помічником при підго­товці до виступу, а згодом до іспиту.

Важливим елементом самостійної підготовки доповіді є ознайомлення студента з науковими та публіцистичними статтями, присвяченими подіям історії України. Вони містять, як правило нові факти, трактування, сприя-


Самостійна підготовка студентів

ють виробленню історичного мислення. Використання їх на семінарському занятті надає йому полемічності та гостроти. Проте студентам слід звернути увагу на наукову коректність подання нових історичних фактів, концепцій, висновків, оцінок. Важливо остерігатися крайнього максималізму, не допус­кати механічної підміни старої схеми новою, одного стереотипу іншим.

Звичайно, готуючи доповідь, студент повинен прагнути зробити її не тільки правильною за формою, а й цікавою за змістом. Для цього у виступі, зокрема, необхідно уникати слів-"паразитів" ("ну", "значить" тощо), тавто-логій (повторення одних і тих же слів), іноземних слів, абстрактних понять. Натомість намагайтеся включити до своєї доповіді цікаві приклади, приказ­ки, прислів'я, "крилаті" вислови. їх доречне використання пожвавить ви­ступ, зробить його емоційнішим.

Нині, у зв'язку з посиленням ролі СРС, у процесі підготовки до семінарсь­ких занять особливого значення набуває проведення викладачами консуль­тацій. Вони присвячені як окремим питанням курсу з історії України, так і цілим темам, методиці самостійної роботи над джерелами тощо. Основна мета консультацій до семінарських занять з історії України передбачає: надання студентам конкретної допомоги в самостійній роботі над навчальним мате­ріалом; додаткове інформування студентів з питань, що виносяться на за­няття; допомога студентам у правильному розумінні тих чи інших положень, які необхідно засвоїти в процесі вивчення теми. Інакше кажучи, консульта­ція покликана сприяти поглибленому вивченню незрозумілих питань, які студенти не змогли засвоїти самостійно. Крім того, консультації дають змо­гу викладачеві виявити і ліквідувати недоліки лекційного курсу, перевіри­ти знання студентів тощо.

Консультації поділяються на три типи: колективні, групові, індивіду­альні. Колективні консультації проводяться для великої групи студентів, потоку чи всього курсу. Вони відбуваються на початку вивчення курсу з історії України або певної теми і покликані висвітлювати основні питання організації та методики роботи студентів над програмним матеріалом. Гру­пові консультації призначені для студентів академічної чи іншої групи. На них висвітлюються конкретніші питання, пов'язані з вивченням тієї чи іншої теми. На індивідуальні заняття приходять окремі студенти. Зрештою, всі типи консультацій покликані сприяти більш ефективній організації СРС, піднесенню рівня її успішності.

Підготовка реферату

Складовою СРС над курсом "Історія України" є написання реферату. У процесі підготовки до семінарського заняття використовують реферат у формі письмового оформлення доповіді на конкретну тему. За змістом він нагадує тематичний конспект, але, крім того, це ще й закінчена самостійна робота. Адже реферат — це спроба розібратися в тій чи іншій проблемі глиб-


Самостійна підготовка студентів

ше, можливість самостійно подивитись на історичні події, явища, процеси, з'ясувати те, що раніше залишалося непоміченим. Водночас підготовка ре­ферату дає змогу студентові впевненіше орієнтуватися в джерелах та літера­турі з обраної теми, створює умови для комплексного використання нави­чок роботи з літературою, розвиває аналітичне, самостійне мислення, вчить логічно й аргументовано висловлювати на письмі свою думку тощо. Реферат повинен відображати знання студентом певної важливої проблеми з історії України, засвідчити вивчення ним спеціально відібраних історичних дже­рел і літератури з конкретного питання, його вміння оформлювати довідко­вий апарат, список використаних джерел і літератури.

Починаючи роботу, студенту насамперед необхідно чітко сформулювати тему, продумати, які питання та в якій послідовності треба розкрити. Оскі­льки при написанні реферату з історії України студентам доводиться вивча­ти й аналізувати порівняно невеликі історичні відрізки часу, при поділі тек­сту на структурні частини рекомендується застосовувати проблемно-тема­тичний принцип. Він дає можливість студенту враховувати особливості ви­браної теми і в процесі написання успішно вирішувати всі складові загаль­ної проблеми.

Важливу роль у написанні реферату відіграє правильна його побудова, тобто збереження належних пропорцій між окремими частинами роботи. У вступі необхідно обґрунтувати вибір теми — вказати, чому нині виникає необхідність у вивченні та висвітленні цієї проблеми, що може бути пов'яза­не з певними факторами суспільно-політичного життя, а також визначити завдання, яке автор прагне розв'язати. В основній частині реферату форму­люється головний зміст тексту. Виклад матеріалу має бути логічним, по­слідовним, без повторів, зайвої констатації загальновідомих фактів, особис­тих емоцій автора. Головну увагу слід зосередити на пошуку належних ар­гументів для розкриття поставленої проблеми. Вони можуть бути підкріплені посиланнями на джерела чи результати досліджень учених. За необхідності студент може процитувати якийсь важливий фрагмент документа, обов'яз­ково подавши його в лапках і точно вказавши в посиланні (укінці цитати або у виносках внизу сторінки) джерело, з якого взята цитата. При цьому не до­пускаються будь-які зміни у формулюванні цитати. Слід підкреслити, що цитати є особливою формою фактичного матеріалу. Вони використовуються для того, щоб без перекручень передати думку автора першоджерела, для створення системи доказів, потрібних для характеристики явища чи події, що вивчаються, а також для підкріплення окремих тверджень самого авто­ра реферату. Однак зловживати цитатами не слід, оскільки це зіпсує загаль­не враження від роботи. їх кількість має бути оптимальною, тобто визнача­тися потребами розроблення теми реферату.

У посиланнях спочатку подаються прізвище й ініціали автора, потім на­зва книги, місце, рік видання, сторінка (наприклад: Бойко О.Д. Історія України: Посіб. для студентів ВНЗ. — К., 1999. — С. 254). Якщо це стаття,


Самостійна підготовка студентів

то після її назви вказується назва журналу (збірника), рік видання, поряд­ковий номер випуску, сторінка (наприклад: Горєлов М. Історичні спроби мо­делювання української державності в XX столітті // Політична думка. — 1994. — № 4. — С. 94). У разі повторення раніше названої праці достатньо подавати прізвище та ініціали автора, а далі писати: "Вказ. пр





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-10-27; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 914 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Студент всегда отчаянный романтик! Хоть может сдать на двойку романтизм. © Эдуард А. Асадов
==> читать все изречения...

993 - | 818 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.009 с.