Лекции.Орг
 

Категории:


Теория отведений Эйнтховена: Сердце человека – это мощная мышца. При синхронном возбуждении волокон сердечной мышцы...


Перевал Алакель Северный 1А 3700: Огибая скальный прижим у озера, тропа поднимается сначала по травянистому склону, затем...


Как ухаживать за кактусами в домашних условиях, цветение: Для кого-то, это странное «колючее» растение, к тому же плохо растет в домашних условиях...

Жовтень— створення Української повстанської армії (УПА). 9 страница




Розбудова незалежної України

Закінчення табл. З

 

М'ясо, млнт 2,7 1,0 0,5
Масло, тис. т
Олія, тис. т 88.
Цукор, млн т 6,7 3,9 2,0
Тканини, млн м2
Взуття, млн пар 13,5 12,9

Особливо загострилися проблеми з виробництвом товарів широкого спо­живання — їх частка в загальному обсязі промислової продукції за 1991 — 1998 pp. знизилася з 31,3 до 17,65 %

Р.

10,20%
ґ^ UfUl ЯЬ, 25,90 %

63,90 %^^ЩИИ^И^^ 1998 р.


       
 
 
   

5,10%
18,80 %

И Легка

промисловість

В Харчова

промисловість

76,10%

D Важка

промисловість

Рис. 1. Динаміка структури промисловогокомплексу у 1990і 1998 pp.

До певних успіхів економічного реформування кінця 1990-х pp. необхі­дно віднести досягнення відносної фінансової стабілізації. Восени 1996 р. в обіг було запроваджено гривню. Під час грошової реформи було встановлено завищений курс гривні щодо долара, що підірвало можливості українського експорту. Монетарна схема фінансового регулювання і стримування інфляції призвели до пригнічення відтворювальних процесів у секторі реальної еко­номіки, а нестача обігових коштів підштовхнула підприємства до викорис­тання псевдоринкових форм розрахунків — бартеру, взаємозаліку боргів та ін. На 1998 р. бартеризація економіки набула загрозливого характеру: тільки в цей рік від скорочення прибутку в грошовому еквіваленті державний бюд­жет недоотримав 0,6 млрд грн податків. У 1999 р. лише 49 % промислової продукції покупці сплатили грошима, що пояснювалося надзвичайно висо-


Тема 11

кою рентабельністю бартерних операцій і взаємозаліків — до 200 % , і це ста­новило чи не головне джерело збагачення. Значною мірою бартер був обме­жений від травня 2000 p., коли уряд прийняв постанову про заборону негро-шової форми оплати за отриману електроенергію.

Негативною тенденцію економічного розвитку України стало переливан­ня капіталу зі сфери виробництва до ринку фінансових ресурсів, а також в економічно орієнтовані галузі, у яких була забезпечена його найбільша при­бутковість. Тому під час прискореної лібералізації цін великий обсяг коштів був "вимитий" із такої сфери економіки, як аграрна.

Необхідно наголосити на тому, що приватизація і роздержавлення є цен­тральним пунктом реформування сучасної економіки України. Проте перед проведенням приватизації в Україні не були проіндексовані основні вироб­ничі фонди, щоб знати реальну вартість майна. У 1991 — 2001 pp. привати­зовано всі малі підприємства і близько 80 % середніх і великих. На першо­му етапі переважала приватизація на безоплатній основі за допомогою майно­вих сертифікатів. До жовтня 2001 р. форму власності змінили 74 465 об'єк­тів. При цьому за 1991 —1993 pp. форму власності змінили 3,6 тис. підприєм­ств та організацій, а за 1994—1999 pp. — 61,7 тис.

Від 2001 р. було запроваджено нові правила приватизації, спрямовані на те, щоб підприємства мали ефективних власників, щоб контрольні пакети акцій стратегічних об'єктів продавалися саме промисловим інвесторам. За таких умов бюджет отримує більше від ефективної діяльності нових влас­ників, ніж від самої приватизації. Саме за таких умов були продані Запо­різький алюмінієвий комбінат, Харцизький трубний завод, шість обласних енергорозподільчих компаній та ін. Подальший розвиток приватизації за­лежить від політичної та законодавчої стабільності, податкової, валютно-фінансової та митної політики.

Однією з важливих проблем сучасного економічного розвитку є рівень монополізації, слабкість правового й організаційного оформлення конкурент­ного середовища. Залишається високим рівень монополізації. Станом на 1998 р. до переліку підприємств, що займали монопольне становище на рин­ках, входило 410 монополій. Із загальнодержавних ринків найбільш моно­полізовані ринки машинобудівної продукції, зокрема сільськогосподарсь­кої техніки, а також хімічної, нафтохімічної та металургійної продукції.

Негативні тенденції у формуванні власного конкурентного середовища поглиблюються через надмірну відкритість внутрішнього ринку для конку­рентів ззовні, слабку підтримку вітчизняного виробника, часті зміни "пра­вил гри" та ін. Наприклад, Закон України "Про підприємництво" (1991) з моменту ухвалення змінювався 25 Законами України та одним декретом Кабінету Міністрів. У результаті з 11 видів підприємницької діяльності, що підлягали ліцензуванню у 1991 p., список розширився до 102 у 1997 р.

Окремо необхідно зупинитися на ролі та значенні малого й середнього бізнесу, який є суттєвим фактором перетворення форм власності та створен-


Розбудова незалежної України

ня прошарку ефективних власників. Кількість малих підприємств порівня­но з 1991 р. зросла в п'ять разів, а кількість працівників дорівнює б % від усього зайнятого населення України. Проте основний підприємницький ка­пітал дедалі більше зосереджується у невиробничий сфері та посередницькій діяльності. Суперечливий характер реформування економіки позначився на повільному зростанні чисельності працюючих у приватному секторі. її част­ка коливається в межах 1 % . Дедалі актуальнішим в Україні стає питання захисту права власності, і важливим кроком на шляху їх забезпечення є прийняття Цивільного кодексу.

Складним явищем сучасного економічного життя України є тіньова еко­номіка, наслідки функціонування якої мають суперечливий багатоплановий характер. Важливо проаналізувати причини її появи. Наголосити на тому, що тіньова економіка порушує грошовий обіг, збільшує нелегальний експорт ка­піталу в інші держави, скорочує податкові надходження, криміналізує суспі­льство, є економічною базою для антидержавних, антиконституційних дій, корупції. При цьому необхідно підкреслити, що тіньова економіка була ха­рактерним явищем і для соціалістичного етапу розвитку України.

За період проведення економічних реформ частка тіньової економіки у реальному валовому внутрішньому продукті на кінець 1990-х pp. становила 41,7%. Про обсяги і масштаби розвитку тіньової економіки свідчать окремі статистичні оцінки і показники. Наприклад, при падінні ВВП більше ніж удвічі та різкому зниженні реальних доходів населення, кількість авто­мобілів в особистому користуванні зросла у 1996 р. порівняно з 1990 р. більш як на 1,3 млн (у 1990 р. порівняно з 1985 р. кількість автомобілів у приват­ному користуванні зросла на 1,2 млн). За окремими оцінками, близько 40 % працездатного населення мають доходи від тіньової економіки. Проблему її існування не можна вирішити окремими указами і постановами, силовими заходами, адже тіньова економіка виконує в суспільстві як деструктивну, так і конструктивну функції. Перша, на жаль, переважає. Тіньова економі­ка є у всіх державах світу, де вона відрізняється лише обсягами, структу­рою та механізмом здійснення. За даними Світового банку, частка тіньової економіки в постіндустріальних країнах становить 10—15 % ВВП в Італії, в Латинській Америці — ЗО % , у постсоціалістичних країнах — 40—60 % , в Узбекистані — 13 %, в Україні — 47 %, у Грузії — 64 %. В Росії тіньова економіка становить понад 40 % загального ВВП, за кордон вивезено від 150 до 300 млрд дол. Реальне скорочення обсягів тіньової економіки мож­ливе лише в результаті здійснення політики лібералізації умов економічної діяльності і легалізації тіньової економіки.

Загальний підйом економіки України, що спостерігається протягом ос­танніх років, дає підстави сподіватися, що найгірші часи на шляху створен­ня української незалежної держави вже позаду. Протягом січня — квітня 2003 р. реальний ВВП України зріс порівняно з аналогічним періодом мину­лого року на 7,1 % . Це в 1,7 раза більше за відповідний показник 2002 р.


Тема 11

(4,1 %). Усього з часу відновлення економічного зростання, тобто порівняно із січнем — квітнем 1999 р., ВВП збільшився на 27,6 %. Щодо 1990 р. нинішній рівень ВВП становить 53 % .

Складові економічного зростання січня — квітня 2003 р. за видами еко­номічної діяльності залишаються, як і з початку 2003 p., докорінно відмінни­ми від тих, що сформувалися рік тому. Найвищі темпи приросту реальної валової доданої вартості зберігаються якраз у тих галузях, де у січні — квітні 2002 р. спостерігалася невисока виробнича активність. У будівництві та енер­гетиці (виробництві та розподіленні енергії, газу та води), які нині лідирують за темпами економічного зростання, валова додана вартість збільшилася за чотири місяці 2003 р. відповідно на 15,4 та 12,6 % , тоді як в аналогічному періоді 2002 р. тут зафіксовано зростання на 1 % та спад на 0,9 % . На транс­порті темпи приросту валової доданої вартості підвищилися більш як у 8 разів (до 7,5 %), в обробній промисловості — більш як утричі (до 12,5 %). Навпаки, у торгівлі та сільському господарстві, де минулого року відбувався стрімкий злет обсягів діяльності, темпи приросту валової доданої вартості зменшилися відповідно з 19,8 до 5,5 % та з 10,7до 0,7 % . Проте в цілому цьогорічне при­скорення економічного зростання в основному стимулюється пожвавленням зовнішнього попиту на продукцію металургії та суміжних галузей.

Економічне реформування у незалежній Україні триває. Глибинні зміни поступово охоплюють все ширші сфери соціально-економічного життя. 22 бе­резня 2001 р. Верховна Рада ухвалила новий Бюджетний кодекс, завданням якого є подолати непрозорий і суб'єктивний процес ухвалення рішень, ліквіда­ція фіскального свавілля, впровадження необхідних стимулів для місцевих бюджетів щодо збільшення додаткових надходжень, навіть надати право місцевій владі брати кредити на внутрішньому та зовнішньому ринках капі­талів. У 2003 р. актуальним питанням залишається розвиток малих міст України, зокрема створення ефективних механізмів стимулювання їх розвит­ку, формування та розвиток ринку праці, розвиток малого та середнього підприємництва, підвищення ролі місцевого самоврядування. Нові економічні реалії мають також бути віддзеркалені у реформі оплати праці, соціальному захисті населення та реформі пенсійного забезпечення.

3. Аграрна політика та реформування аграрно-промислового комплек­су.Розпочинаючи аналіз цього питання, необхідно наголосити на тому, що цей сектор є одним із найбільших і найважливіших у вітчизняній економіці. Його частка у ВВП становила на кінець 1990-х pp. 29,8 % , що набагато пере­вищує відповідні показники паливно-енергетичного, металургійного, маши­нобудівного та хімічно-лісового комплексів. У сільській місцевості прожи­ває 16 264,1 тис. осіб, або 32,4 % , населення України.

Впровадження нової політики щодо аграрного сектору насамперед спря­моване на подолання головних недоліків колгоспно-радгоспної системи: орі­єнтації на кількісні показники, відчуження селянина від землі та резуль­татів праці, недооцінки економічних параметрів господарювання.


Розбудова незалежної України

На практичному занятті рекомендується ознайомитися з головними за­конодавчими актами, що регламентують земельну реформу. Зокрема із за­конами України "Про селянське (фермерське) господарство" (1991), "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (1992), "Про форми власності на землю" (1992). Головні засади, представлені в цих документах, зводяться до таких положень: фермерські господарства передбачалося створювати без порушен­ня інтересів колгоспів та без парцеляції колгоспних земельних масивів; мав утворитися спеціальний земельний фонд; кожний, хто виявляв бажання працювати самостійно, міг створити фермерське господарство. У Законі "Про форми власності на землю" особливо наголошувалося на тому, що всі форми власності є рівноправними. Викладач має особливо підкреслити, що таким чином була спростована одна з фундаментальних засад комуністичної ідео­логії — обов'язкова націоналізація землі (хоча колективна власність на зем­лю невідома у світовій юридичній практиці). Чинне законодавство передба­чало право на присадибні ділянки, фермерські наділи, на земельні частки, які можуть одержати громадяни при виході з колгоспів. Для тих, хто зали­шався у колективних сільськогосподарських підприємствах, право власності на землю не було передбачене.

Реформування колгоспів і радгоспів є стрижнем аграрної реформи. Здійснене паювання та акціонування їхнього майна не зачепили основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприєм­ствами і виробничих відносин усередині останніх, оскільки з цих процесів була виключена земля — основний засіб виробництва.

Динаміка зростання фермерських господарств є важливим фактичним матеріалом у вивченні цієї теми. Розвиток фермерських господарств визна­вався за необхідний, їх кількість постійно збільшувалася, хоч і не приско­реними темпами. Якщо у 1993 р. було зареєстровано 19,9 тис. господарств цього типу, то у 2001 р. — 40,8 тис. Характерно, що динаміка виробництва у фермерських господарствах у 1993—2000 pp. була кращою, ніж у сільсько­му господарстві в цілому: валова продукція фермерських господарств збільшилася за цей період у чотири рази, тоді як загалом аграрне виробниц­тво скоротилося на 33,5 % .

Однією з головних причин важкого стану в аграрному секторі був не син­хронізований з іншими галузями вступ у ринкову економіку, що призвело до великої збитковості, руйнації цілісних майнових комплексів, кредиторсь­кої заборгованості, невиплат заробітної плати. Поширення бартерних опе­рацій, тіньових схем, корупційність підірвали фінансовий стан аграрного сектору.

Необхідно виділити два етапи аграрної реформи. Фактично завершився етап демонополізації державної власності на землю та передачі її у колек­тивну власність сільськогосподарським підприємствам як суб'єктам госпо­дарювання. На виконання Указу Президента України "Про невідкладні за-


Тема 11

ходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва"(1994) протягом 1995—1997 рр. була проведена безоплатна передача 30,0 млн га земель сільськогосподарського призначення з держав­ної у колективну власність.

Найбільш складно, зі зволіканням, проходив другий етап — розподіл зе­мельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв. Це найважливіший етап, адже він полягає у реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для їх ефективного функціонування.

Рекомендується ознайомитися з Указом Президента України "Про поря­док паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарсь­ким підприємствам та організаціям" (1995). Цим документом було створено правове поле для перетворення колективної власності на землю на приватну персоніфіковану власність шляхом приватизації і паювання земель без ви­окремлення земельних ділянок з видачею сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай). Право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі, продажу, дарування, обміну, успадкування та заста­ви. Такий підхід був визнаний найбільш прийнятним, оскільки не втягує селян у боротьбу за межі, дає змогу зберегти цілісність наявних майнових і земельних комплексів, але вже на основі приватної власності на землю і май­на та колективних форм організації виробництва. Селяни мають право ви­ходу з КСП зі своїми земельними та майновими паями.

Важливо зрозуміти причини тривалої кризи в агропромисловому комп­лексі. Це пов'язується з нестабільністю та непослідовністю у реформуванні, сильним впливом політичних чинників, що ускладнювали перетворення у цій галузі. Негативну роль відіграло стрімке зростання цін на енергоносії та засоби виробництва. У 1990—1999 рр. співвідношення загального індексу цін на сільгосппродукцію та на матеріально-технічні ресурси для села стано­вило 1 : 6 на користь промисловості. Таким чином село втратило 57 млрд грн обігових коштів. У результаті купівельна спроможність товаровиробників аграрного сектору суттєво знизилася. Реально виникла загроза зупинки ви­робництва продукції на основі сучасних машинних технологій, адже річні темпи скорочення основних засобів, у тому числі обладнання і транспорт­них засобів, становило 8—10 % , техніки вибувало у чотири рази більше, ніж надходило.

Падіння сільськогосподарського виробництва мало обвальний характер. Протягом 1990—1999 pp. вихід валової продукції сільського господарства знизився майже вдвічі (з 49 млрд грн у 1991 р. до 27 млрд грн у 1999 р.). У 1992—1998 pp. капітальні вкладення в АПК скоротились у 9 разів, у пере­робні галузі та соціальну сферу села — майже у 7, а в сільське господарство — майже у 20 разів.

1998 р. в Україні споживчий ринок на 60 % був представлений імпорт­ними товарами, 93 % колективних сільськогосподарських підприємств були


Розбудова незалежної України

збитковими. Від радянських часів збереглася практика цінової дискримі­нації у вигляді обов'язкових поставок натуральної продукції державі за за­готівельними цінами, які не покривали навіть j витрат на виробництво про­дукції. Диспаритет цін між промисловістю і сільським господарством впли­ває на дохідність і розвиток аграрної сфери. Особливо це стосується значно­го зростання цін на енергоносії та засоби виробництва На стані сільського господарства негативно позначилася недосконалість цінової політики, гро­шово-кредитної системи, оподаткування та інших складових економічного механізму. Макроекономічна політика була настільки недосконалою за своєю суттю і підпорядкованою державним фіскальним інтересам, що поча­ла суперечити інтересам сільського господарства і селян.

У 1998 р. незначного приросту аграріям вдалося досягти тільки у вироб­ництві продуктів першої необхідності: картоплі, овочів, молока, яєць та ін., на які спостерігається стійкій попит, а тому їм надають перевагу невеликі колективні і приватні господарства. У розрахунках домінував бартер — до 70 % усіх операцій. Постійно зростаючі борги фактично заблокували зерно­вий ринок. Валовий збір зерна до 1998 р. був майже вдвічі меншим, ніж за попередні роки — 26 млн т Враховуючи, що потреби держави у зернових ста­новлять 32 млн т, то Україна підійшла до межі, коли потрібно закуповувати зерно за кордоном. Валова продукція сільського господарства у 1996— 1999 pp. за обсягом дорівнювала середньорічній валовій продукції 1958— 1961 pp. У 1999 р. порівняно з 1990 р. було вироблено лише 42 % зерна, 27 % цукрових буряків, 25,1 % молока, 16 % м'яса всіх видів.

За цей період застаріла матеріально-технічна база АПК. Внаслідок не­можливості придбати нову техніку відбувається процес деіндустріалізації, застосовуються примітивні технології та натуральне ведення господарства. Середньостатистичні дані щодо інвестицій у сільське господарство є дуже низькими: на 1 га угідь припадає лише 15 грн. За всіма показниками госпо­дарювання на землі спостерігається значне зменшення: внесення мінераль­них добрив на 1 га посівної площі сільського господарських культур скоро­тилося в 6,7 раза, обсяги використання засобів захисту рослин — у 6,2, орга­нічних добрив — у 4 рази, фінансування протиерозійних та меліоративних робіт у 1990—1991 pp. скоротилось у 25 разів.

У 1998 р. було прийнято блок економічних указів Президента України Л. Кучми, спрямованих на підтримку сільських товаровиробників: про спи­сання боргів, надання відстрочки у їх погашенні на п'ять років, лізинг тех­ніки, пільгове матеріальне забезпечення та ін. У цілому колективний сек­тор отримав від держави у 1998 р. 4 млрд грн, а у 1999 р. — ще 6 млрд грн субсидій. Але збереглася безадресність підтримки, залишилося щільне дер­жавне управління всіма процесами на селі. Урядові структури зберігали мо­нопольний контроль за цією сферою, фактично "керували бізнесом", замість того, щоб створювати механізми економічних регуляторів у цій сфері.

Паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств та створення системи господарств ринкового типу дало могутній імпульс роз-


Тема 11

витку орендних відносин, яке законодавчо визначено Законом України "Про оренду землі" (1998). На 2001 р. 6483,1 тис. селян стали власниками серти­фікатів на право на земельну частку (пай). З них державні акти на право влас­ності на землю отримали 1,5 млн громадян (24 %).

Для власників сертифікатів передача землі в оренду стала найпоширені­шою формою реалізації прав на власність. Станом на 2001 р. площа переда­них в оренду земельних часток становила 22,4 млн га. З власниками укладе­но 5,6 млн договорів оренди, в тому числі 2,9 млн — ізселянами-пенсіонера-ми. Розвиток орендних відносин зумовив появу нового джерела доходів на селі. Плата за оренду земельних часток в грошовому еквіваленті у 2000 р. становила 1 млрд 589,3 млн грн. Поки що орендна плата здійснюється в ос­новному в натуральній формі.

Переважну більшість (80 % ) орендарів земельних часток становили гос­подарства — правонаступники КСП (колишніх колгоспів), 4 % — фермерські господарства, 16 % — інші суб'єкти господарювання. Така структура оренд­них відносин зумовлює значною мірою збереження цілісності земельних комплексів господарств, що реформуються. Перехід на земельно-орендні відносини був найбільш м'якою формою аграрної реформи.

Безперечним досягненням земельної реформи є розвиток особистих гос­подарств населення, садівництва та городництва. 1,5 млн жителів України приватизували свої земельні ділянки. Загальна площа приватизованих зе­мельних ділянок — 3 млн 333,3 тис. га. Заходи з приватизації дрібних зе­мельних ділянок були реалізовані найбільш успішно, і останні вже можуть бути об'єктом купівлі-продажу.

Важливо підкреслити, що в результаті здійснення земельної реформи держава втратила монопольне право власності на землю. Якщо в 1995 р. ча­стка приватного володіння на землю становила 6,2 % , то у 2000 р. — 44,3 %, а частка державної і колективної власності з 91,4 % зменшилася у 2000 р. до 48,5 % . У державній власності залишається тільки 29,7 % сільськогос­подарських угідь країни, які використовуються переважно для забезпечен­ня наукової діяльності, у навчальних цілях, для ведення племінного госпо­дарства та ін.

У 2000 р. ситуація в аграрному секторі почала змінюватися на краще — другий рік поспіль збільшення продукції сягало 10 % (9,8 % — у 2000 р. і 9,9 % — у 2001 p.), але навіть це нижче за рівень 1990 р. у 2,3 раза. Було прискорено розпаювання земель, відбувся перерозподіл у виробництві про­дукції галузі. Колишні колгоспи і радгоспи зберігають першість лише у ви­робництві трьох головних продуктів: зернових, цукрового буряку і соняш­нику. Господарства населення у 2000 р. виробили 98 % картоплі, 87 % овочів, 76 % реалізованого м'яса, 73 % молока, 62 % — яєць. Для стимулю­вання розвитку аграрного сектору у 2000 р. з АПК було списано та реструк­туризовано боргів на суму до 10 млрд грн. Позитивна динаміка розвитку аг­рарного сектору спостерігалась у 2002 р. Обсяг виробленої сільськогоспо-


Розбудова незалежної України

дарської продукції зріс порівняно з 2001 р. на 4,4 % . Проте різко знизилася рентабельність зернового виробництва. Восени 2002 р. стрімко впали ціни на продукцію тваринницької галузі. Труднощі в аграрному секторі, які проя­вились у 2003 р., показали, що ефективного аграрного ринку поки що немає.

Аналізуючи процес приватизації підприємств переробних галузей АПК, треба назвати галузі, в яких вона практично завершена: це підприємства м'ясної, молочної, олійно-жирової та кондитерської галузей. Приватизація має сприяти зростанню виробничого потенціалу переробних підприємств, адже індекс продукції харчової промисловості у 1998 р. порівняно з 1990 р. становив 38 % , у тому числі м'ясо-молочної — 19, цукрової — 22, рибної — 5; потужності з переробки м'яса використовуються лише на 20,5 % , для ви­пуску продукції з незбираного молока — на 14 % .

Приватизовано 180 цукрових заводів, або 93 % від їх загальної кількості. Виробництво цукру — найстаріша галузь України, до неї входило 192 цук­рових і 5 цукрорафінадних заводів, 7 тис. великих бурякосійних господарств. За обсягами виробництва бурякового цукру Україна до 1990 р. посідала пер­ше місце у світі — 13—20 % від світового обсягу, а в окремі роки — до 22— 23 % . Цукровиробництво у будь-якій країні є стратегічною, пріоритетною галуззю, що пояснюється соціально-політичною та економічною природою цього продукту. Сьогодні ця галузь потребує державного захисту, адже в Україні відчинені ворота для практично безмитної торгівлі цукром (1—2 % від вартості товару).

Найбільш привабливими підприємствами, приватизація яких завершу­ється, є підприємства системи хлібопродуктів. Відбулася приватизація пе­реробних та сервісних підприємств, будівельних організацій, підприємств, що виробляють і постачають техніку для села, та ін. Найбільша кількість приватизованих підприємств у Донецькій, Одеській, Харківській, Він­ницькій та Київській областях.

Прийняття Земельного кодексу у 2002 р. було важливим кроком для зміцнення курсу реформ в агарній сфері. Адже керівництво більшості вели­ких і середніх підприємств діяло в ситуації, коли воно було непідконтроль-ним ні владі, ні акціонерам. З'явилися підстави сподіватися на створення реального ринку землі, впровадження іпотечного кредиту, залучення інвес­тицій в аграрний сектор. За всіма ознаками етап пошуку господаря-власни-ка на селі завершується.

Таким чином, на початку XXI ст. поступово відбуваються зміни в осмис­ленні та пріоритетах проведення економічної реформи. Якщо до цього до­мінували доктрини соціально-економічної ефективності, то тепер все біль­ший наголос робиться на проблемі формування середнього класу, захисті інтересів вітчизняного виробника, підвищенні доходів населення, зростанні ефективності й збільшенні обсягів виробництва, забезпеченні продовольчої безпеки.


Тема 11

Основні терміни і поняття

Бартер, бартерна торгівля— натуральний обмін одного товару або по­слуги на інший товар чи послугу.

Бюджет(від англ. budget — сумка, кошик) — форма утворення і витрат грошових коштів на забезпечення функціонування державної влади. Дер­жавний бюджет — це опис грошових прибутків і витрат держави на певний період часу (рік, квартал, місяць). Це фінансовий план країни чи іншого ад­міністративно-територіального утворення (області, району, міста). Бюджет поділяють: на центральний бюджет, бюджети областей, бюджети районів і міст, районні бюджети у містах і бюджети у сільській місцевості.

Державне регулювання— форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення і підтримання її функціонування у задано­му режимі, зміни і розвитку економічних відносин. Регулювання здійснюєть­ся за допомогою системи норм і засобів, які регламентують поведінку суб'єктів господарювання як через адміністративні засоби впливу (закони, накази, інструкції), так і через систему економічних методів і регуляторів (ціни, податки, банківські відсотки, пільги, санкції та ін.)

Інфляція— кризовий стан грошової системи, зумовлений диспропорці­ями у розвитку суспільного виробництва. Перш за все виявляється у загаль­ному і нерівномірному зростанні цін на товари і послуги, що веде до перероз­поділу національного прибутку на користь певних соціальних груп.





Дата добавления: 2015-10-27; просмотров: 174 | Нарушение авторских прав


Рекомендуемый контект:


Похожая информация:

Поиск на сайте:


© 2015-2019 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.