Геополітична концепція євразійства

Континентальна геополітична думка представлена насамперед російською та німецькою геополітичними школами. Серед російських геополітиків провідне місце займають мислителі Руського Зарубіжжя - представники школи "евразійства" П.М. Савицький, М.С. Трубецькой, М.М. Алексєєв, Г.В. Вернадський, П.П. Сувчинський, Л.П. Карсавін та ін.

Їх об`єднувала ідея про Росію як особливий світ, особливе цивілізаційне утворення - Євразію. Вона становить особливий "місцерозвиток" - якісний простір, неповторне географічне середовище, в якому відбувається становлення людських спільнот. Євразія - це географічно замкнений і самодостатній культурний світ, за межами якого знаходяться як власно Європа, так і власно Азія. Євразія не є мостом між ними.

Згідно поглядам евразійців, споконвічна боротьба між "лісом" (олов’яне лісової смуги) і “степом” (урало-алтайські кочівники) увінчалася у монгольський період перемогою "степу", але у XV ст. "ліс"(Московія) взяв історичний реванш. З заснуванням у 1452 р. васального татарського князівства у Касімові Москва продемонструвала, що вона приймає на себе роль спадкоємниці Золотої Орди. Велике руське поширення на південний схід повторно встановлює владу лісової зони над степовою культурою кочівників. Поступово російська держава поширюється до природних кордонів Євразії, досягається остаточне об`єднання лісу і степу в єдине економічне, культурне и політичне ціле.

Євразійці вважали, що Росію-Євразію населяють не європейці, не азіати, а євразійці, які успадкували від монголів євразійську державність, а від Візантії - православну її складову. Враховувались й інші складові цієї державності, що відрізнялись як від ісламської, так і від західної (католицької) цивілізації та державності: вічовий устрій та його протистояння князівській владі, козаче коло, громадівські форми самоврядування, земські собори. Навіть тяжкий удар церковного розколу XVІІ століття, наступна європеізаторська політика Романових не знищили євразійський православний дух, що дозволив протистояти натиску католицтва, протестантизму, масонства, атеїзму.

Головним виразником геополітичних ідей євразійства був Петро Миколайович Савицький (1895-1967), якого можна назвати чи не єдиним російським геополітиком у повному розумінні цього слова. П. М. Савицький закінчив економічний факультет Петроградського політехнічного інституту, в 1916-1917 рр. працював у російському посольстві у Норвегії.

У 1920 р. він був секретарем П. Б. Струве як голови зовнішньополітичного відомства уряду Врангеля. Після поразки Білого руху він виїхав до Болгарії, де працював технічним редактором журналу "Русская мысль", потім переїхав до Чехословаччини, де став приват-доцентом Руського юридичного факультету в Празі, а з 1928 р. - також Руського інституту сільськогосподарчої кооперації.

У 1921 р., разом з М.С.Трубецьким, П.М.Савицький очолив евразійський рух. Незважаючи на симпатії до Радянського Союзу, після взяття радянськими військами Праги у 1945 його було заарештовано та засуджено на 10 років таборів, де він познайомився з Левом Миколайовичем Гумільовим, який став його учнем. У 1956 році Савицького було реабілітовано і він повернувся до Праги. Основними його працями є статті "Географічні та геополітичні основи євразійства", "Степ та осілість ", "Географічний огляд Росії-Євразії", праця "Географічні особливості Росії".

Основна теза Савицького полягає в тому, що серединність Росії є основою її історичної ідентичності, що Росія - не частина Європи та не продовження Азії, а самостійний світ, особлива духовна і геополітична реальність - Євразія. З російського полюсу він висуває концепцію, яка відповідає геополітичним конструкціям Х. Маккіндеря про хартленд. Однак якщо останній вважав, що з пустель хартленду виходить лише механічний поштовх, що змушує узбережні зони ("внутрішній півмісяць”) творити культуру й історію, то Савицький стверджував, що Росія-Євразія і є синтезом світової культури та світової історії, розгорнутим у просторі та часі.

“Росія-Євразія є центр Старого світу. Усуньте цей центр - і всі інші його частини, уся ця система материкових окраїн (Європа, Передня Азія, Іран, Індія, Індокитай, Китай, Японія) - перетворяться нібито на "розсипану храмину" - наголошує Савицький. Водночас він відзначає, що тільки в тій мірі, в якій Росія-Євразія виконує об`єднуючу роль у межах Старого Світу, може перетворюватись на органічне ціле вся сукупність його різноманітних культур, знимаеться протистояння між Сходом і Заходом.

Природа євразійського світу мінімально сприятлива для політичного, економічного чи культурного сепаратизму, на відміну від "мозаічно-дробного" географічного рельєфу Європи та Азії. Жити інтересами своєї колокольні в Євразії можливо лише дуже короткий строк, її природа підказує необхідність політичного, економічного та культурного об`єднання.

Росію Савицький розуміє як особливий тип цивілізації, що склався на основі поєднання впливу арійсько-слов’янської культури, тюркського кочовництва і православної традиції. Великоросів він розглядає як особливе імперське етнічне утворення, в якому поєднуються слов`янський і тюркський субстрати. Завдяки монголам Росія здобула свою геополітичну самостійність, зберегла свою духовну незалежність від агресивного романо-германського світу. Ключовою формулою євразійства стала теза Савицького: “без татарщини не було б Росії“. “Росія є спадкоємицею Великих Ханів, продовжувачка справи Чингіза і Тимура, об`єднувачка Азії“.

Євразійська держава має будуватись на основі духовного імпульсу, згори униз. Уся його культура має формуватись виходячи з пріоритету ідей, на чолі його має стояти особливий клас духовних вождей. Такий режим Савицький називає "ідеократія" - влада ідей, ідеалів. Він передбачає зверхність непрагматичного, нематеріального підходу до державного устрою, поєднуючи усі форми недемократичного, неліберального правління. Ідеократія формує ієрархію в суспільстві та стимуляцію праці за неекономічними принципами. Цей режим може втілюватись у теократичній соборності, народній монархії, національній диктатурі, партійній державі радянського типу.

Таке розуміння є спробою найбільш точно виразити інтуїтивну волю континенту. Принцип ідеократії є, таким чином, доведенням до остаточної ясності ідеологічних термінів, у яких проявлялося протистояння теллурократії й талассократії. Якщо перша - це ідеократія, "ієрархічне правління", домінація релігійного ідеалу, то друга - ліберальна демократія. "торгівельний лад", прагматизм. Геополітична концепція Савицького є в цьому контексті прямою антитезою поглядам "талассократів" Мехена, Маккіндера та ін.

На відміну від монархічно налаштованої російської еміграції, євразійці вбачали у трагедії революції та громадянської війни глибокий історичний сенс, а майбутнє Росії бачили не в якості європейської держави, а в ролі лідера антиєвропейського руху, що робило їх погляди схожими на радянську геополітичну доктрину протиборства з капіталістичним Заходом та об`єднання з національно-визвольним рухом народів Сходу. На думку євразійців, всесвітньо - історична місія Росії полягає в тому, щоб стати головною силою у протистоянні глобальній експансії Заходу.

Однак євразійство як ідейна течія було достатньо суперечливим: деякі з євразійців вважали, що Росія неминуче відкине вади більшовизму, відродить православ`я, а інші думали, що радянська влада є компромісом між більшовизмом і російським народом, який скористався більшовизмом, щоб врятувати територіальну цілісність держави та відродити імперію. Деякі з них передбачали неминучий крах більшовизму, згортання російської держави до його слов`янського або навіть тільки великоруського ядра, хоча і не вважали, що це призведе до національної катастрофи.