Принципи побудови патопсихологічного дослідження

Патопсихологічне дослідження включає ряд компонентів: аналіз історії хвороби, бесіду з хворим, спостереження, обстеження пацієнта за допомогою різних методик, зіставлення експериментальних даних з анамнестичними відомостями, інтерпретацію результатів.

Для того, щоб краще розібратися в особливостях психологічних досліджень, необхідно стисло зупинитися на методологічних підходах загальної психології, оскільки саме вони в різний час визначали стратегію і тактику психологічних досліджень в психіатричних і неврологічних клініках.

Довгий час в клінічній практиці панував метод кількісного вимірювання психічних процесів. Теоретичною основою такого підходу була функціональна психологія (В. Вундт, Г. Еббінгауз і ін.), що розділила психіку на окремі функції - пам'ять, сприйняття, увага і т.д. Психологічне дослідження відповідно до цього зводилося до вимірювання кожної психічної функції, до встановлення її кількісної характеристики. Принцип кількісного вимірювання окремих психічних функцій був встановлений в основу психологічних методів дослідження в клініці. Дослідження розпаду функції полягало у встановленні ступеня кількісного відхилення від «нормального стандарту». Яскравим прикладом реалізації такого підходу є система, розроблена Р. І. Россолімо, який запропонував ряд прийомів, що дозволяють встановлювати рівень окремих психічних функцій - «психологічний профіль суб'єкта». Зміни стану мозку, на думку автора, викликали типові зміни цих профілів.

Метод кількісного вимірювання окремих психічних функцій якнайповніші виражений в тестових дослідженнях Біне-Сімона, які базувалися на теоретичних уявленнях про те, що розумові здібності дитини приречені спадковими чинниками, а від навчання і виховання залежать у меншій мірі. В той же час задачі, що пропонувалися дитині, вимагали певного запасу знань і навиків, тобто результати тестування дозволяли судити про кількість придбаних знань. Найважливішим недоліком тестування є те, що подібні дослідження не дозволяють прогнозувати подальший розвиток дитини. При дослідженні хворих методами, які направлені на вимірювання функцій, не можуть бути враховані ні особливості розумової діяльності, ні можливості компенсації, аналіз яких необхідний для організації психокоректувальної роботи. Шляхом вимірювань виявляється лише кінцевий результат, а все різноманіття якісних особливостей діяльності залишається прихованим від дослідника.

В протилежність вузькофункціональному підходу, що спирається на кількісні вимірювання, одним з провідних принципів патопсихологічного дослідження є якісний системний аналіз порушень психічної діяльності. Цей принцип обумовлений теоретичними положеннями вітчизняної загальної психології, згідно яким психічні процеси формуються прижиттєво в процесі діяльності людини, його спілкування з іншими людьми (Л.С.Виготській, С.Я.Рубінштейн, А. Н. Леонтьев і ін.). Тому патопсихологічний експеримент повинен бути направлений не на вимірювання окремих психічних процесів, а на людину, що скоює реальну діяльність (Б. В. Зейгарник), на якісний аналіз різних форм розпаду психіки, механізмів порушень діяльності і можливостей її відновлення.

Наприклад, при дослідженні порушень пізнавальних процесів експеримент необхідно побудувати так, щоб показати, як розпадаються розумові операції і в якій формі можна використовувати старі, утворені в колишньому досвіді зв'язки. Спрямованість експериментально-психологічних прийомів на розкриття якісної характеристики психічних порушень особливо важлива при дослідженні дітей з порушеннями розвитку. При будь-якому ступені психічного недорозвинення або захворюванні завжди відбувається (хай сповільнений або спотворений) подальший розвиток дитини. Психологічний експеримент повинен не обмежитися констатацією наявності у дитини порушень, а виявити наявність у неї потенційних можливостей.

Використання якісного аналізу не припускає відмови від кількісних оцінок і статистичної обробки даних там, де цього вимагає поставлена задача, але кількісний аналіз повинен займати другорядне місце, поступившися головною роллю якісній характеристиці розпаду психіки. Це особливо важливо, оскільки характер порушень психічної діяльності в основному не є специфічним для того або іншого захворювання. Один і той же патопсихологічний симптом може бути викликаний різними механізмами і бути показником різних станів.

Наприклад, зниження розумової працездатності може виявлятися і у дітей з ознаками раннього органічного ураження мозку, і у хворих на шизофренію і епілепсію, і при судинних захворюваннях. Таким чином, кожний патопсихологічний симптом може бути оцінений тільки в комплексі з результатами цілісного психологічного дослідження і в зіставленні з клінічними даними.

Ще одним важливим принципом побудови патопсихологічного дослідження є обов'язкова апеляція до особистість хворого. Експеримент повинен актуалізувати не тільки розумові операції хворого, але і його особистісне відношення. В. Н. Мясищев вказував, що психологічне явище можна зрозуміти тільки на основі врахування мотивів, мети, відносини людини до самої себе, до результату своєї діяльності.

Система відносин людини пов'язана із структурою її особистості, потребами, емоційними і вольовими особливостями. В матеріальних і духовних потребах людини виражається її зв'язок з навколишнім світом. Аналізуючи особистість, ми перш за все характеризуємо коло інтересів людини, зміст і мотиви її вчинків. Про патологічну зміну особистості можна говорити, якщо під впливом хвороби міняється відношення людини до себе і оточуючим, відсутня адекватна оцінка своїх можливостей, дії позбавляються цілеспрямованості.

Особливе значення набуває патопсихологічне дослідження при рішенні психокоректувальних задач. Найважливішим принципом патопсихологічного дослідження є його спрямованість на виявлення збережених форм психічної діяльності.

А. Р. Лурія підкреслював, що успішність відновлення порушених складних психічних функцій залежить від того, наскільки відновна робота спирається на підлягаючі зберіганню ланки психічної діяльності. Відновлення порушеної психічної діяльності повинне йти по типу перебудови функціональних систем.

Такий же висновок роблять фахівці, що працюють в області відновлення мови. В. М. Коган, Л. С. Цветкова вказують, що відновна робота повинна базуватися на пожвавленні збережених знань. При відновленні функції (в даному випадку мови) повинна бути актуалізована вся система зв'язків, активність особистості, хоча і хворобливо зміненої.

Патопсихологічне дослідження вже несе в собі елементи психокоректуючої роботи. Багато хворих розцінюють експеримент як експертну ситуацію, включаючу перевірку їх інтеллектуально-мнестичних здібностей. Тому патопсихолог повинен бути уважним, терпимим і тактовним, уміючим підбадьорювати, стимулювати віру хворого в свої можливості, в успіх лікування, а при необхідності створити для нього щадні умови, поступово ускладнюючи завдання.

Отже, основними принципами побудови патопсихологічного дослідження є: системний якісний аналіз порушень психічної діяльності; апеляція до особистості хворого, актуалізація його особових відносин; виявлення не тільки порушених, але і збережених функцій для опори на них в психокоректувальній роботі. Основним методом патопсихологічних досліджень є експеримент.