Зрошувальне землеробство, орне, кочове відгонне скотарство, ремесло

Відтворювальне господарство - форма господарства, що ґрунтується на рослинництві та тваринництві, тобто на одержанні продуктів шляхом застосування спеціальних технологій, які спрямовують і прискорюють природні процеси репродукції рослин та тварин. Відтворювальне господарство виникло внаслідок подолання кризи мисливського господарства під час переходу від льодовикового періоду (плейстоцену) до сучасного міжльодовикового періоду (голоцену) приблизно 10 тис. р. тому.

Відтворювальне господарство дало можливість одержувати надлишковий продукт, що створило умови для експлуатації чужої праці, появи приватної власності і зрештою - для переходу від первісного суспільства до цивілізованого. У різних регіонах впродовж розвитку людства відтворювальне господарство формувалось на ґрунті місцевих генофондів рослинного та тваринного світу, що сприяло появі відмінностей між окремими цивілізаціями.[3].

Перехідний період від натурального привласнювального господарства до натурального відтворювального господарства з такими основними формами виробничої діяльності, як землеробство і тваринництво, що стало економічною основою поступу до цивілізації, отримав назву неолітичної революції - першої технологічної революції, вузлового моменту (точки біфуркації) в історії людства. Основними центрами становлення відтворювального господарства були Близький Схід (X-VIII тис. до н. е.), Південно-східноазійський (VIII-VII), Північнокитайський (VI-V), Мексиканський (VII-IV), Андський (IV-П тис. до н. е.).

Об'єктивними умовами неолітичної революції були перехід до осілості з човново-сітковим рибальством і зростаючим значенням збиральництва. Наслідками неолітичної революції були концентрація та трансформація регулярного додаткового продукту, зростання продуктивності праці, збільшення чисельності населення, формування общинного ремесла (ремісничої спеціалізації) та обміну, зародження соціально-майнової нерівності, розширення сфери особистої власності, поява родових общин ранніх землеробів і тваринників, започаткування племінного ладу.

Неолітичне суспільство характеризувала полілінійність соціокультурного розвитку. Суспільства з тропічним бульбо-коренеплідним землеробством і спеціалізовані риболовецько-мисливські суспільства не мали внутрішніх перспектив розвитку (щодо збільшення обсягів продукції, отримання регулярного додаткового продукту, його концентрації та трансформації у значимі цінності на міжобщинному рівні, зростання чисельності населення). Перспективи їх розвитку були пов'язані не з внутрішніми, а зовнішніми факторами, стимулюючим впливом цивілізаційних центрів, що, як свідчить історія, призвело до майбутньої деградації та підпорядкування.[2]

У добу неолітичної революції сформувалися патріархальна сім'я, генеалогічний рід як соціальний інститут з чітким знанням ступенів спорідненості. Декілька родів об'єднувалися в багатородову гетерогенну общину. Формувалося протоплем'я як сукупність общин, пов'язаних між собою родовими, шлюбними, господарськими та культурними зв'язками. Переважала общинно-родова форма власності, що реалізувалася із урахуванням думки всіх членів роду або общини. Родові осілі громади володіли власними територіями (землею і промисловими угіддями) на основі спадковості, оскільки ці землі належали їх предкам, духи яких залишалися охоронцями. Зростало господарське значення парної сім'ї.

Науковці довели, що на рівень пізньопервісногопередцивілізаційного розвитку вийшли землеробсько-тваринницькі суспільства із зерновим землеробством, тваринництвом, садівництвом, городництвом і риболовством. Зерно і свійських тварин можна було "нагромаджувати", відчужувати та обмінювати, трансформувати в інші цінності. Відбулися системні трансформації в соціально-політичному, економічному та культурно-інформаційному житті.[1]

Відтворювальне господарство характеризують:

- відокремлення тваринництва як самостійної сфери діяльності від землеробства (перший суспільний поділ праці);

- мотичне землеробство, вирощування кількох видів пшениці та ячменю, подрібнювання зерна кам'яними зернотерками;

- формування стада свійських тварин (із великої та дрібної рогатої худоби, свиней), що стали джерелом м'яса, кістки, рогу, вовни;

- остаточне завершення формування техніки обробки каменю (оббивання, сколювання, віджим, шліфування, пиляння, свердління), поширення сокири і тесла, вдосконалення наявних знарядь праці;

- виснаження запасів поверхневого кременю, що призвело до сировинної кризи і появи кремневидобувних шахт;

- виділення самостійної ремісничої діяльності;

- поява нових видів виробництва та штучних продуктів: гончарства і керамічного посуду, прядіння, ткацтва і тканини, винайдення прясла (маленького колеса) і веретена, примітивного ткацького верстата;

- вдосконалення водного транспорту і виникнення наземного - лиж, саней і волокуші, худоба стала тягловою силою;

- поглиблення спеціалізації праці та господарських занять на основі віку та статі, зародження функціональної діяльності;

- поява "престижної" економіки - неолітичного дарообміну, змістом якого було надання дарів як свідчення влади над тим, хто їх отримував;

- демографічний вибух, унаслідок якого населення Землі зросло до 80 млн осіб;

- посилення соціальної та економічної диференціація населення;

- остаточне сформування території роду, племені та етносу, системи стаціонарних поселень;

- формування міських центрів племінних об'єднань. Вони були центрами концентрації та трансформації суспільного додаткового продукту, поступово перетворилися на протоміста з економічними, політичними і культурно-релігійними функціями. Утворення племінних центрів отримало назву "міська революція" (початок урбанізації).[2]

- Отож, відтворювальне господарство дало можливість одержувати надлишковий продукт, що створило умови для експлуатації чужої праці, появи приватної власності і зрештою - для переходу від первісного суспільства до цивілізованого. У різних регіонах впродовж розвитку людства відтворювальне господарство формувалось на ґрунті місцевих генофондів рослинного та тваринного світу, що сприяло появі відмінностей між окремими цивілізаціями.

Науковці довели, що на рівень пізньопервісного передцивілізаційного розвитку вийшли землеробсько-тваринницькі суспільства із зерновим землеробством, тваринництвом, садівництвом, городництвом і риболовством. Зерно і свійських тварин можна було "нагромаджувати", відчужувати та обмінювати, трансформувати в інші цінності. Відбулися системні трансформації в соціально-політичному, економічному та культурно-інформаційному житті.

Неоліт — епоха зародження та поширення відтворювального господарства (землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд. Перехід до відтворювального господарства спричинив радикальні зміни в історії людства, за що дістав назву неолітичної революції. Ця важлива подія ділить історію на дві великі епохи — привласнювального і відтворювального господарства. За первісної доби зростання чисельності населення на Землі стримували природні чинники, й насамперед обмежені продовольчі ресурси. Оволодіння незалежними від природи, ефективними способами здобування харчових продуктів зменшило дію природних чинників, що обмежували чисельність населення і призвело до зростання людської популяції в геометричній прогресії. Внаслідок неолітичної революції протягом останніх 5—7 тис. років населення планети зросло більш як у 1000 разів.

Відтворювальне господарство зародилося близько 10 тис. років тому на Близькому Сході. В Європу (в тому числі в Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балканський півострів. Однак процесові неолітизації передували суттєві природно-кліматичні зміни.