Вогонь в житті первісного суспільства. З ашелю-використання, мустьє-видобування.Функції: побутові, виробничі, соціальні, культові

З ашелю-використання, мустьє-видобування.Функції: побутові, виробничі, соціальні, культові.

відкриття способу добування вогню стало прямим наслідком обробки каменів ще в ранньому палеоліті. Достовірно відомо використання вогню синантропів. Спочатку вогонь використовувався для створення диму проти надокучливих комах і тільки потім стародавні люди освоїли кулінарну функцію вогню: спочатку коптили їжу на диму, потім стали смажити на відкритому вогні і пекти в золі, вже в епоху неоліту (з винаходом керамічних судин) освоїли варення. Поряд з кулінарною функцією вогню була відкрита його опалювальна та освітлювальна функція (остання зажадала винаходи просмолених факелів). Вогонь як вогнище сприяв консолідації членів групи первісних людей (що часто набувало релігійне забарвлення) і зародженню у них уявлення про власність (фольклорні сюжети з «викраденням вогню»). Також в епоху неоліту вогонь став широко використовуватися для випалу глини, плавки металів і очищення місця під ріллю (підсічно-вогневе землеробство).

У первісному суспільстві використовували такі способи видобутку вогню:

Тертя. Цей спосіб полягав у терті твердого дерева про більш м'яке. Швидше, якщо твердий шматок терти в жолобки м'якого.

Свердління. Твердий гострий шматок дерева вводився в отвір в м'якому дереві і руками приводився в рух за допомогою обертання. Крім того, в отвір клали труть гнилого дерева, який швидко запалав. Ще швидше, якщо дерев'яний стрижень приводився в рух за допомогою тятиви лука.

Висікання. Б'ючи один про одного два камені, отримували іскри, які запалювали раніше підготовлений труть. Використовували в основному сірчаний колчедан, різного роду кварц, кремінь через їхню особливу твердості. Цей спосіб застосовувався аж до початку XX-го століття по всій Європі.

Через надзвичайно важливого значення вогню різні способи його добування винайшли ще первісні люди, що використали його для освітлення, зігрівання, приготування їжі, захисту від диких тварин і подачі умовних сигналів. Першим способом, очевидно, став метод отримання з довільного джерела нагрівання, такого як блискавка (хоча блискавки, враховуючи різні природні умови та погоду, ударяли в дерева досить рідко). Підвищувальна тертя, але малоефективна паличка, що обертається в шматку дерева, була замінена на трут, який робили з грибних наростів на дубі або ясені. У деяких районах для розпалювання вогню стали використовувати кремені, які при ударі один об одного висікали іскру. Потім з'явилося кресало. Традиційною формою підтримки вогню тоді і нині, при проходженні курсу виживання, був багаття.

+книга

 

 

Житлобудівництво первісної епохи. Соціальні функції жител та поселень

С.61, 74, 76

Люди вже жили не тільки у створених природою схованках (печерах, гротах), з'явилися різні види штучного житла: вириті в землі і накриті зверху кістками мамута; повністю побудовані з бивнів, з вогнищем у центрі; довгі, овальні, з декількома вогнищами. Дослідження житла дозволяють робити висновки про соціальний лад верхнього палеоліту. Основним осередком, очевидно, була родова община, яка нараховувала біля сотні людей. Згуртованість родового колективу доводить складне полювання на бізонів, печерних ведмедів, биків, мамутів, вовнистих носорогів. Мисливці заганяли тварин у ями-пастки, ущелини, прірви. Під скелею біля Солютре у Франції знайдені скелети 10 тисяч диких коней. Схоже кістковище бізонів знайдене в Україні біля Амвросіївки у Донецькій області.

I період – епоха первісною людського стада (вона продовжувалася приблизно до І млн. років до н.е.), коли мавпоподібні люди залежали від природи й майже не виробляли продуктів харчування, а переважно споживали готові продукти природи. За суворих умов льодовикового періоду вони шукали притулку в печерах, що знайдені в багатьох місцях земної кулі, наприклад, Альтаміра – в Іспанії, Ніо – у Франції, Капова печера – на Уралі тощо.

II період – палеоліт, або давньокам'яна доба (І млн. – 12 тис. років до н.е.) – епоха, коли з'явилися перші грубо обколоті кам'яні знаряддя: рубила, скребачки та ін. Установився родовий лад, на чолі якого стояла жінка (матріархат), що було пов'язано з груповою формою шлюбу. Господарство, як і раніше, залишалося споживчим (наприклад, загінне мисливство – полювання на великих тварин: мамонтів, носорогів, печерних ведмедів тощо).

Житла палеоліту – це також те, що створено самою природою: скельний навіс, печера, але вже дещо поліпшене людиною – подекуди частково закладали камінням занадто широкий вхід, вирівнювали підлогу, робили сходинки, видовбували ніші та ін. У таких печерах мешкали в середньому 50-60 осіб. Археологічні дослідження печери Кіїк-Коб довели, що первісний колектив мисливців налічував тут від 30 до 50 осіб на площі близько 70 м². Приблизно стільки ж мисливців мешкали у печері Фурно-дю-Д'ябл. Тут камінням заклали занадто широкий вхід, розчистили обвал і потурбувались, аби підлога була досить рівною.

III період – мезоліт, або середньокам'яна доба (близько 12 – 8 тис. років до н.е.). У цю епоху удосконалюються кам'яні знаряддя, з'являється кам'яна сокира, винайдені лук та стріли. Окрім загону, в котрім бере участь велике число людей, озброєні луками та стрілами мисливці починають здобувати звіра й індивідуально.

Людина будує сезонні стійбища, робить намети зі шкур тварин. Через те, що наявним знаряддям ще не можливо було перерубати товсте дерево для використання його в будівництві, конструктивний каркас житла складався з тонких гілок, а часто і з кісток великих тварин.

Оскільки засоби й продукти виробництва були спільними, то часто будувалися примітивні курені з жердин, гілок, очерету тощо, котрі вміщували велике число сімей (рід). Прикладом може бути «Довгий дім» ірокезів з багатьма вогнищами у Північній Америці.

Це були видовжені прямокутні будівлі з каркасом із стовпів і жердин. Каркас обшивали великими клаптями деревної кори. Всередині дому вздовж стін обладнували три яруси помостів: у першому – спали, в другому – тримали домашній посуд та ін., у третьому – зберігали запаси необмолоченого маїсу. На кожні чотири приміщення на центральному проході припадало одне вогнище з загальним казаном для приготування їжі. Зазвичай в одному домі було 5-7 вогнищ, а його довжина досягала 10 – 15 м, але існували й доми вдвічі більші за розміром. Подібні великі доми характерні і для ранніх землеробських племен Європи

Поступово людина вчилася пристосовувати знаряддя праці для більш витонченої роботи, зокрема, шліфувати. Це є однією з характерних ознак IV періоду – неоліту, або новокам'яної доби (близько 8 – 4 тис. років до н.е.). У цей час відбулися зрушення і в галузі видобування продуктів харчування: виникло скотарство й удосконалилося землеробство. Таким чином, господарство зі споживчого стає розвиток гончарної справи потребують постійного житла. Вперше такі житла у нас виявили біля села Трипілля, у п'ятдесяти кілометрах від Києва. Сплетені з лози й обмазані глиною хатини складалися з кількох приміщень, деякі з них були житловими, а решта відводилися під комори для зберігання запасів. У кожній кімнаті знаходилося вогнище, великі посудини для зберігання борошна, зернотерка; в глибині кімнати розміщувався глиняний жертовник зі статуетками жіночих божеств. Трипільське поселення

V період – бронзова доба (близько 4 – 2 тис. років до н.е.) – епоха, коли людина освоює плавку металу і виготовляє з нього знаряддя праці. Згодом більш досконалі знаряддя праці, подальший розвиток скотарства і землеробства зробили можливим виробляти продуктів більше, ніж це було потрібно для споживання. Виникає військова демократія – родовий лад з виділенням головного у роді – вождя, чаклуна, шамана тощо. Розвиваються міфологічні уявлення. Грабіжницькі війни між племенами спричиняють необхідність зведення оборонних будівель. Поселення захищаються фортечними стінами. За приклад може правити стародавнє городище Тушемля на Смоленщині. Площадка цього городища має близький до овалу обрис, її довжина – 35 м, ширина середньої частини – 32 м. Вона захищена кількома рядами дерев'яних стін, а також земляними валами й ровами.

Формування середовища проживання людини первіснообщинної епохи зумовлене передусім геокліматичними факторами: коливаннями температури, вологістю повітря, характером ландшафту й рослинності, тваринним світом, наявним будівельним матеріалом. Роль геокліматичного зонування в формуванні архітектури пояснює перехід від зони до зони – плавний. Екваторіальний клімат дозволяє обходитися майже без одягу й легким житлом. Натомість у поясі вічних снігів, де розвинуте кочове оленярство і відсутні природні матеріали для капітального житла, яке б добре захищало від морозу, функції житла були розподілені між укриттям (легкий чум) і дуже теплим і зручним хутряним одягом. Часто тут будували сховища з блоків щільно втоптаного снігу, які між собою скріплювала швидко замерзаюча вода.Наведемо кілька прикладів житла різних зон. Північноамериканські індіанці зводили конічні намети з жердин, які вкривали березовим лубом або оленячими шкурами.Африканська хатина, яка для захисту від хижаків і чужинців зведена на дереві, всередині не розділена на окремі приміщення - це притаманно більшості ранніх первісних жител.

Широкого розповсюдження набули в бронзовому віці будівлі на палях. Вбиті в дно або в болотистий грунт вони підтримують платформу, на якій зводиться будівля, при цьому палі одночасно використовують як каркас стіни, а їх кінцівки підтримують крокви даху. Залишки будівель на палях знаходять в Італії, Швейцарії, Океанії та інших місцях. Ціле поселення на палях було досліджено на Женевському озері. Воно мало довжину до 360, а ширину – від 30 до 45 м.

Згодом житло сім'ї відривається від родового, стає самостійним. Хоча таких домів у поселенні досить багато, але нема ще межі, яка б відокремлювала поселення від зовнішнього світу, нема упорядкованого продуманого розміщення домів.

Великих поселень за часів первіснообщинного ладу ще не було. Лише в Малій Азії та Палестині вже в VIII – VI тис. до н.е. виникли розвинуті й багаті поселення

У добу бронзи досягли свого найвищого розвитку споруди з великих каменів. Вони одержали загальне найменування мегалітичних. Вертикальні поодинокі камені називали менгірами (від бретонського men – камінь + hir – довгий). Це були, ймовірно, знаки, які відмічали поховання видатних вождів, або тотемні споруди-символи, що відображували легендарне походження роду. Такі камені могли бути необробленими або певної форми. Їх поверхня інколи вкривалася малюнками або самі вони мали вигляд якихось фігур.

Інколи кам'яні блоки утворювали довгі «алеї». Вчені припускають, що такі «алеї» могли мати ритуальне призначення. Повільний урочистий рух процесії оформлювався, узаконювався і монументалізовувався рядами важких і довговічних каменів, поставлених обабіч шляху. Висота менгірів сягає 4-5 м і більше. Вони поширені на території Північно-Західної Європи, зустрічаються й у Сибіру, на Кавказі, в Криму.

З появою віри в загробне життя люди почали споруджувати монументальні кам'яні гробниці – дольмени (від бретонського dol – стіл + men – камінь). Як правило, це декілька вертикально поставлених плит або брил, що утворюють внутрішнє приміщення, перекрите великими плитами. Вага кам'яних плит досягає десятків тонн. Є і такі плити, що важать майже сотню тонн. Інколи дольмен засипали землею, і він опинявся всередині кургану. Дольмени поширені у більшості країн Європи, Азії, Північної Америки. Понад 3000 дольменів вчені обстежили на західному узбережжі Кавказу.

Таким чином, уже за первіснообщинного ладу формуються перші будівельні навички, освоюються прості конструкції й виробляються прийоми архітектурної композиції. В результаті досягнутого розвитку продуктивних сил та виробничих відносин створюються різні типи жител і поселень, а також з'являються культові споруди. Вдосконалення знарядь праці дозволило задовольнити основні потреби в їжі, одязі та притулку, сприяло виникненню духовних потреб і з часом появленню потреб естетичних, що дало поштовх розвитку мистецтва й архітектури.

 

 

С.98-100