Процесуального права в сучасному цивільному процесі

Функціональні принципи

21. Принцип диспозитивності

Принцип диспозитивності в цивільному процесі - це закріплені в нормах цивільного процесуального права положення про можливість осіб, які беруть участь у справі, розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, а також засобами їхнього захисту, що активно впливають на виникнення, рух і закінчення цивільного процесу, з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

У процесуальній літературі відзначається, що даний принцип є головним принципом цивільного процесуального права, оскільки він визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Принцип диспозитивності зв'язує рух і розвиток справи по стадіях цивільного процесу, долю предмета спору з розсудом самих заінтересованих осіб - позивача і відповідача. Початок диспозитивності пронизує все цивільне судочинство - від порушення конкретної справи до виконавчого провадження.

Так, згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Це положення процесуального закону надає зацікавленій особі право процесуальної ініціативи порушити справу в суді. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Оскільки переважна більшість цивільних справ порушується самими зацікавленими особами, то порушення справ з ініціативи інших осіб і органів варто розглядати як виняток із загального правила.

Відповідно до принципу диспозитивності сторони в будь-якій стадії процесу можуть вільно здійснювати процесуальні права: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги; одержувати копії рішень, ухвал, постанов, інших документів, доданих до справи; брати участь у судових засіданнях, заявляти клопотання і відводи і т.д. (ст. 27 ЦПК України).

Диспозитивністю характеризуються права позивача, що надають йому можливість протягом усього розгляду справи змінити предмет чи підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, а відповідачу - визнати позов повністю чи частково (ст. 31 ЦПК України).

Особливе місце серед прав сторін займають суб'єктивні права, здійснення яких впливає на рух справи, - право позивача відмовитися від позов та право сторін закінчити справу мировою угодою (ст. 103 ЦПК України). Суд у цих випадках зобов'язаний роз'яснити позивачу або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, головним з яких є неможливість звернення до суду з тотожним позовом. Крім того, суд повинен перевірити законність такої процесуальної ініціативи: чи не суперечить вона закону, чи не порушуються нею права й охоронювані законом інтереси інших осіб. За відсутності порушення закону суд приймає відмову від позову чи визнає мирову угоду та припиняє провадження у справі (ст. 205 ЦПК України). Процесуальна ініціатива в цьому випадку здійснюється за допомогою і під контролем суду. Вказані обмеження продиктовані насамперед засадами законності.

Засади диспозитивності виявляються й у питаннях порушення апеляційного і касаційного провадження, постановці питання про перегляд рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами, у зв'язку з переглядом рішення Верховним Судом України, а також у вимогах примусового виконання судових рішень у цивільній справі.

Особливості реалізації принципу змагальності

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних принципів судочинства відноситься принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Згідно зі ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

змагальність полягає у забезпеченні можливості сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівних прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК). Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення певних процесуальних дій тощо

Змагальність у цивільному судочинстві полягає в такому:

1) дії суду залежать від вимог позивача й заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог;

2) можливість вільного використання сторонами засобів доказування;

3) можливість дня сторін брати участь у розгляді справи особисто або через представника;

4) кожна сторона самостійно доводить факти, що є обґрунтуванням її вимог і заперечень.

Умовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін, оскільки змагатися у обстоюванні своїх прав та інтересів сторони можуть лише у однакових правових умовах. І навпаки, принцип процесуальної рівноправності сторін забезпечується змагальною формою судочинства, яка надає їм можливість рівною мірою "змагатись" перед судом.

Принцип процесуальної рівності полягає в тому, що сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки (ст. 31 ЦПК).

Згідно зі ст. 27 ЦПК особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитись з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксації судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржити рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

В такий спосіб доповненням принципу рівності громадян і організацій перед законом і судом. Надаючи одній стороні конкретні процесуальні права, закон наділяє аналогічними правами і іншу сторону. Аналогічність прав не означає їхньої повної тотожності. Сторони користуються неоднаковими процесуальними правами, які, однак, забезпечують їхнє рівне становище в процесі. Якщо позивачеві надається право змінити предмет і підставу своїх вимог, то відповідачеві, відповідно, надано право змінити підстави заперечень, раніше висунутих проти позову, право визнати позов, пред'явити зустрічний позов (ст.31 ЦПК). Таким чином, жодна із сторін не користується жодною перевагою перед іншою.

Сторони зобов'язані сумлінно користуватися приналежними їм процесуальними правами, проявляти взаємоповагу до прав і інтересів іншої сторони, які охороняються законом, вживати заходів до всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Принцип усності судового розгляду. Розгляд цивільних справ відбувається усно. Дослідження обставин справи починається з усної доповіді судді. Усна форма сприйняття фактичного та доказового матеріалу, а також здійснення процесуальних дій панує у цивільному судочинстві. В усній формі в судовому засіданні дають пояснення сторони та треті особи, а свідки — показання. В усній формі оголошують документи, різні письмові докази та переписку.

Принцип безперервності судового розгляду. Судове засідання по кожній справі повинне проходити безупинно, крім часу, призначеного для відпочинку. До закінчення розгляду початої справи або до відкладення її слухання суд не вправі розглядати інші справи.

Отже, головна вимога даного принципу полягає не так в безперервності самого розгляду справи, як в тому, що суд не вправі розглядати інші справи, не закінчивши розгляду раніше початої справи шляхом винесення рішення по суті. Тому якщо в ході розгляду справи виникає необхідність відкласти її слухання або призупинити провадження, нове засідання в справі повинне бути почате спочатку.

Принцип безпосередності в цивільному процесуальному праві являє собою таке правило, відповідно до якого суд зобов'язаний безпосередньо дослідити й сприйняти всі докази в справі, тобто забезпечується особисте сприйняття суддями доказового матеріалу.