Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадянської культури

Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.

Залежно від суб'єкта політики розрізняють політичну культуру особи (індивіда), суспільної групи (суспільства), спільності (суспільного класу, соціальної групи, нації, народу, територіальної, демографічної спільності тощо). Політична культура індивіда (особи) — це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини. Вона формується під впливом як політичної культури суспільства в цілому, так і тієї соціальної спільності, до якої належить індивід. Політична культура суспільства є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей за домінуючої ролі однієї з них — тієї, що посідає панівне місце в системі суспільних, насамперед економічних, відносин. Політична культура народу – це проекція загальної національної культури суспільства на політичну сферу життя. Загально-національна культура зумовлює політичну, впливає на неї.

За територіально-національною ознакою виокремлюють національний тип політичної культури. Він відповідає традиціям і особливостям певного етносу в межах його території, є культурною основою функціонування політичної системи нації та має визначальний вплив на актуальний зміст правової та інших складових національної культури. Однак навіть у культурі відносно "чистого" й національного типу внутрішні політичні цінності, настанови — неоднорідні. Тому теорія політичної культури широко послуговується поняттям "політична субкультура". Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

 

Типологія політичної культури. Зміст та особливості громадянської культури.

Найвідоміша типологія Г. Алмонда і С. Верби (ПК як соціальне явище). Виокремили у праці «Громадянська культура» 3 «чистих типи» політичної культури: парафіяльна, підданська та учасницька. Критерій - ступінь розвитку громадянських якостей членів суспільства.

 

1) парафіяльна культура: - індиферентне або негативне ставлення членів суспільстві до політичної влади взагалі, відсутність інтересу до політики і небажання брати участь у політичному житті суспільства; -індивід усвідомлює себе лише як частинку малої соціальної спільноти (парафії), а не громадянином держави, кругозір більшості обмежується прихильністю до свого роду, містечка, регіону.

2) підданська культура: -пасивне ставлення до влади; - сильна позитивна орієнтація громадян на політичну систему, але слабка орієнтація на активну участь у ЇЇ функціонуванні (люди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але лиш у ролі підданих, як об'єкти впливу політичної влади);-може проявлятися у формі поклоніння верховним політичним лідерам.

3) учасницька культура (активістський тип): -з начний чи великий інтерес громадян до політики - активне ставлення до політичної влади - готовність брати особисту участь у політичному житті -активна зацікавленість громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.

В історії, на думку Г. Алмонда і С. Верби, переважають не чисті, а змішані типи політичної культури: парафіяльно-підданська і т.п. і, зокрема, т.зв. громадянська культура. Зміст ГК: -активістська; - в якій наявні елементи паройкіальної і підданської культури; - найбільш характерна для демократичних політичних систем і сприяє їх функціонуванню; - є породженням громадянського суспільства. Особливості ГК: - передбачає, що суб'єкти політики у своїй діяльності виходять з інтересів усього суспільства, а не лише окремої соціальної спільності; - за наявності в ній різних політичних орієнтацій - все ж спрямована на дотримання в суспільстві громадянського консенсусу як необхідної засади демократії. - Основними її складовими є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки соціальних суб'єктів.

 

Є. Вятр - функційний підхід до типології ПК (тип визначається через взаємовідносини ПК з політичним режимом). Виділяє: тоталітарну, авторитарну і демократичну ПК (для суспільств, які трансформуються, можуть бути проміжні ПК на осн. цих базових типів)

 

К. Поппер (комунікативний критерій типології) виділив: 1) закритий тип ПК ( зорієнтований лише на власні локальні цінності, зразки та соціальні норми, такі як традиціоналізм, неспроможність продуктивного обміну з іншими політичними системами) 2) відкритий тип ПК ( здатний до комунікацій модернізації, до врахування і збагачення інокультурним досвідом).

Типологія ПК за історично-формаційним критерієм: 1. рабовласницький, 2. феодальний, 3. капіталістичний та 4. соціалістичний типи культур.

 

На сучасному етапі набув поширення поділ на 1. тоталітарний, 2. плюралістичний і 3. перехідний (від тоталітарного до плюралістичного) типи ПК. 1. базується на принциповій одномірності соціального, економічного та духовного життя суспільства, на його тяжінні до стирання політичного, ідеологічного та ін розмаїття, до монополізму, тотального контролю, згортання прав і свобод людини. 2. стверджує багатоманіття, множинність усіх форм буття, свободу думки і вибору в межах закону, вільну змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини. 3. притаманний переважній більшості постсоціалістичних країн, у т. ч. Україні.

 

Інші типології політичної культури: *за національно-територіальною ознакою - європейський (західний) та азіатський (східний) типи; * за характером взаємозв'язків між людьми — конфронтаційний і консенсусний типи; *за ідеологічною ознакою - ліберальний, консервативний, комуністичний і соціал-демократичний типи.