Поетика і філософія поеми Вергілія “Енеїда”. Енеїда як авторський національний епос

Школа неотериків. Творчість Катулла.

Неотерики відмовились від великих форм епоса і драми і розробляли малі жанри – епілії, епіграму, елегію. Притендуючи на вченість вони вибирали рідкісні маловідомі варіанти. Збагачували свої твори темними натяками, скритими цитатами і запозиченнями у інших авторів. При виборі сюжетів перевагу надавали тим, де можна розгорнути патетику і навіть патологію, любов, пристрасті. Разомо з вченими творами культивували малі ліричні твори, хвилинні виявлення, які називали “пустками” або “забавами”, вини прагнули до наблидення ритміко-синтаксичної структури латинського вірша, до еліністичних норм, збагатили римську поезію новими віршовими розмірами.

Катулл: літературна спадщина – сатиричні епіграми, уславлені елегії, ліричні вірші, довели до досконалості епіграму, любовну елегію, весільну епіталаму, маленьку поему- епіллію.

Працьвав над перекладами Сапфо, йому належить низка епілліїв на міфологічні теми, любовна лірика сповнена виразами і зворотами, властивість поетів – олександрійців. Вирізнється надзвичайна щирість почуттів. В оповіді сама лише відвертість, що рідкоряє і переконує в чистоті його переживань. Лірика присвячена римській красуні Клодії.

Провідне місце в творчості Катулла посідає любовна лірика, його твори присвячені відомій красуні Клодії, яка була легковажною та мала багато коханців. Вона була єдиним справжнім коханням, непевним і драматичним і в його ліриці вона з’являється під ім’ям Лесбія, що нагадує образ Сапфо, жительки о. Лесбос, твори якої перекладав Катулла. Спочатку К. Дуже закоханий, його почуття щирі, радісні, піднесені. Йому дорогі всі речі, що оточують її, а смерть її улюбленого горобчика теж засмучує його. Собі ж він дорікає за лінощі та гультяйство, бо вся нестримність від неробства. Проте кохання Лесбії неподібне, легкодушне. Поет переконується в її невірності, лає та ображає її гідність, намагається не схилятися перед гордячкою. Але навіть довге перебування у Віфінії не допомогло. Варто їй було посміхнутися та призначити побачення, як його пристрасть знову спалахує. Та згодом вона знову пориває з ним. Та тема кохання не зникає у Катулла. Він продовжує скаржитись на свою нещасну долю та зрадливість жінок. Від поетів-олександрійців його любовна лірика відрізняється щирістю почуттів – він розповідає про найінтимніше без жартів, без сором’язливості.

Поетика і філософія поеми Вергілія “Енеїда”. "Енеїда" як авторський національний епос.

Найвидатнішим твором Вергілія є “Енеїда”, що швидко стала в Римі зразком епопеї і хоч вмираючи Вергілій планував спалити “Енеїду”, бо вважав її незавершеною, але після його смерті Італія і весь світ визнали її неперевершеним прикладом класичного стилю. “Е” присвяченалегендарному минулому, але в ній дана і сучасність, як проекція в майбутнє. Минуле і сьогодення знову і знову сходяться в поеми, а своєрідний вклад Вергілія змушує читачасамому замислюватись надмайбутнім, аналізувати помилку минулого, здогадуватись про майбутню долю героїв, чи розкривати їх почуття і зміст їх дій.Так перед вирішальним поєдинком з Енеєм Турн, що йде у наступ порівнюється з обломком гори відірваним під зливою, а Еней з великою Аппенінською горою направленою в небо. Навіть це порівняння є свідченням високих філософських думок Вергілія. Вся своєрідність художнього стилю в тому, що міфологізм невідємний від історизму. Психологізм і філософіє є одними з самих вагомих принципів худ стилю Вергілія. Він приділяв велику увагу “звукописанню” і намагався встановити відповідність між звучанням вірша і його змістом. Завдяки цьому поема вийшла гнучкою, музикальною. Вся поема в цілому є протиставленням легких та спокіних акордів, коли йдеться про почуття, та різких при змалювання сварок і сутичок. Все це притаманне “Е”.

Великий поет, творець національного римського епосу, Вергілій жив у блискучий століття Августа, користувався за життя величезною славою і зберігав при цьому особисту скромність, невибагливість у побуті та високу громадянську і просто людську мораль. Навіть зовні він не був схожий на поета, як ми зазвичай уявляємо їх собі. "Він був великого зросту, великої статури, смаглявий особою, був схожий на селянина і не відрізнявся міцним здоров'ям... Він був усе життя... чистий і промовою і думкою... Коли він, приїжджаючи зрідка до Риму, показувався там на вулиці і люди починали ходити за ним по п'ятах і показувати на нього, він ховався від них у найближчому будинку, "- пише Светоній. [5]
Светоній повідомляє, що чоловічу тогу Вергілій вперше одягнув п'ятнадцяти років від народження як раз в той самий день, коли помер Лукрецій. Ще одне ознаку, якщо це дійсно так. Крім того, з Лукрецієм Вергілія пов'язує і любов до епікурейської філософії. Освіта майбутній поет отримував в Кремоні, в Мілані, в Неаполі і в Римі, вивчав риторику у того ж викладача, у якого згодом буде вчитися юний Октавіан. Літературними вчителями були для Вергілія неотерики. Молодий чоловік швидко і, здається, легко освоїв їх літературні прийоми, обрав своїм головним метром гекзаметр і почав працювати над першою книгою - "Буколіки" ("Еклоги"), що представляла собою ніжні і дзвінкі пасторальні (пастуші) пісні, часто діалогізірованние, т. е. написані як би від імені вимовляють промови пастухів, фавнів, німф та інших добре відомих персонажів подібної літератури, що почалася ще в Стародавній Греції і доведеної до досконалості олександрійців Феокрітом.
Ідея національного епосу виникла у Вергілія ще в «Георгиках» як намір оспівати військові перемоги Октавіана. Але під час обмірковування спільно зМеценатом, а можливо, і з самим Августом, історична поема в дусі Еннія переосмислити в епос в дусі Гомера.
Взагалі кажучи, майже завжди автора подібних епопей чекає невдача. Їхні твори у порівнянні з народними піснями виглядають як бліді й нудні копії. Так було з "Франсіадой" Ронсара, "Россиада" Хераскова, почасти з "Лузіадам" Камоенса. Але не те - з "Енеїдою" Вергілія і з "Кому на Русі жити добре" Некрасова. Щоправда, до "Енеїди" читачі різних країн ставляться далеко не однозначно: романські країни дійсно вважають її вищим злетом латинської поезії, німецькі ж народи оцінюють її скептично.
Отже, приступаючи до "Енеїди", Вергілію належало:
1) оспівати велич Риму, особливо під покровом Августова перемог і реформ;
2) популяризувати римські доблесті і римський характер;
3) відтворити у всіх подробицях міф про Енея і звести його в ранг національного героя, богобоязливого улюбленця олімпійців;
4) гармонію світобудови "Георгики" доповнити гармонією історії;
5) як істинного героя представити читачеві не Августа і, може бути, навіть не Енея, а Рим і зумовлену йому місію завойовника і потім мудрого батька народів усього світу.