Розділ 6. Роль Венеції в четвертому хрестовому поході

Робер де Кларі погано інформований у дипломатичній історії хрестового походу. Як історику, не позбавленому проникливості, йому, проте властиво почуття, що виявляється саме там, де її реальна інформація мізерна. Принаймні,в найголовнішому він здогадується: хроніст повідомляє, наприклад, про зустріч маркіза Боніфація Монферратського із німецьким королем і візантійським царевичем, що відбулася у грудні 1201г. «при дворі монсеньера імператора». Пикардієць інтуїтивно вловив значення цієї зустрічі, справді мала неабиякі наслідки для перебігу подій, визнав за потрібне повідомити її. Звісно, відомості такого роду в нього неминуче поверхневі: автор знав про такі факти тільки з чуток. Політична непідготовленість і прогалини у інформації цього провінційного лицаря-історика заважають йому розгледіти істинний зміст і деталі «таємниці дипломатії»; здібності, вірно, дозволяють явно виявляються нижче допитливості хроніста. Часто він зображує дійсність, покриваючи її мішурою лицарських умовностей, риторики.

Для подальшого розгляду цієї проблеми необхідно звернутися до фактографічного боку 4 хрестового походу.

На початку 13 століття стала очевидною, що долю Святої Землі залежить від Єгипту. Тому Папа Інокентій 3 розгорнув пропаганду походу, спрямований проти Єгипту. Ватажки війська хрестоносців, присутніх до літа 1200р.Франція звернулася до Венеції, располагала найкращим військом і транспортним флотом, з проханням перевезти їх російську армію в Єгипет. У 1201р. дож Венеції Енріко Дандоло він підписав із послами хрестоносців договір,за яким Венеція приєднувалася до участь у хрестовому поході, і зобов'язувалася перевезти 4500 лицарів, 9000 зброєносців і 20000 піхотинців з умовою сплати 85 тисяч марок сріблом. Після підписання договору Венеція видала веління: «жоден вінецієць не сміє, відтепер входити у які торгові угоди - нехай всі допомагають будувати флот». У червні 1202г. корабели були вже готові, але тільки третину пілігримів прибула у Венецію. Інші вирушили через Фландрію, Марсель, Апулію чи затримувалися дорогою. Вожді походу, навіть продавши свої коштовності і наявні кошти, змогли зібрати лише деяку суму, що би внести повністю. Блоковані на острові Лідо, воїни почали нарікати, похід був під загрозою зриву. Тоді Венеціаці запропонував ватажку хрестоносців маркізу Бонифацию відстрочку на умоваї, що вояки допоможуть Венеції опанувати «Далматинський порт» задаром, незадовго до того вставшим під владу короля Угорщини, теж, до речі, взяв хрест. Князі поступилися вимозі Венеції, і після облоги, у листопаді 1202г. Взяли і розгромили. Інокентій 3 відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, проте, щоб уникнути припинення експедиції і розпаду війська, доручив своєму легатові зняти відлучення з воїнів, тільки-но вони продовжать похід.

Вивчаючи витоки хрестового походу, можна назвати кілька цікавих і дуже важливих моментів. Насамперед, впадає правда в очі повна неорганізованість хрестоносного війська. Все почалося зі смерті початкових ватажків походу графа Тібо Шампанского і метра Фулька. У результаті загальної суму чи плутанини було призначено новим ватажок – маркіз Боніфацій Монферратский. На раді вищої знаті було вирішено звернутися до морських міст по медичну допомогу, т.к. було вирішено з допомогою флоту дістатись Єгипту. Найголовнішим помилкою хрестоносної знаті вважаю явну переоцінку зусиль і підписання кабального договору з дожем Венеції. На погляд, саме це стало переворотным моментом у зміні початкової мети походу. Надалі, протягом усього походу простежується великий вплив Венеції. Під виглядом сплати боргу за наданий флот, змушують хрестоносців захопити християнський місто Задар, який, своєю чергою є торговим конкурентом Венеції. Гадаю, що відбулася певна змова ватажків походу - й венеціанського дожа. Позицію ватажків пілігримів можна пояснити тим, що вони цілком дуже витратилися під час до хрестовому походу, і немає нічого дивного у цьому, що вони захотіли нажитися внаслідок захоплення Задара. У той самий час, їм було запропоновано переслідувати дуже корисну мету – отримати для продовження походу. Оскільки воїнство дуже не розрахувало збитки з організацією походу - й воїнам бракувало навіть провіанту. Надалі, під тиском Венеції й дивовижному збігу обставин хрестоносці змушені були і далі змінити початкову мету походу. Стає дуже незрозумілим питання поступливості воїнів божих стосовно походу під час визволення труни Господньої. Якщо звернутися до хроніці Робера де Кларі «Завоювання Константинополя», можна побачити, що ватажки походу обманювали рядових вояків, представляючи їм порядні виправдання зміни маршруту експедиції. Автор хроніки з пафосом душевним співпереживанням розповідає про несправедливість і бажання лицарів відновити справедливість. Жоффруа Віллардуен у своїй хроніці намагається виправдати змова баронів з дожем, але докази, що він наводить, є занадто вже непереконливими. Простежуючи історію 4 хрестового походу, зробив висновок у тому, що Венеція так впливала на хрестоносців, що вони виконували її претензії. Вона багаторазово виправдовувала свої видатки будівництвом величезного флоту тим, що позбулася конкурентоспроможнього Задара і нажилася на здирстві Константинополя. Справжні відносини між Венецією і хрестоносцями залишаються загадкою, і нам залишається тільки припускати, але хто факти свідчать на користь нього.

Висновки.

1.О походженні хроніки Робера де Кларі ми дізналися багато цікавих фактів. Головною особливістю хроніки є те, що він був рядовим учасником хрестового походу, що він виходець із неродовитого лицарства. За його твору ми можемо бачити побут, звичаї і моралі,які існували в середньовічному французьке суспільство. Робер де Кларі розкривається як талановитий історик, який гранично чітко розкрив основні моменти хрестового походу. Провівши філологічні дослідження, можна дізнатися про особливості розмовного стилю, і мови середньовічної Франції. Хроніка Робера де Кларі є найважливішим історико-літературною працею початку 13 століття.

2. Розгляд соціально – політичної спрямованості автора містить у собі великий обсяг дуже важливих речей. Насамперед, виявляються спонукальні мотиви, які змусили дрібне лицарство брати участь у хрестовому поході. Робер де Кларі розкриває що є вдачі та помисли на загал цього рядовими учасниквми походу. У його роботі гучно звучить голос невдоволення верхівкою хрестоносного воїнства. Також є дуже цікавою розгляд уявлення Робера де Кларі про причини і результати походу. Автор дає дуже барвистий і докладний опис архітектури та розкоші Константинополя. Від першоджерела хроніки – барвиста картина соціально – політичного життя середньовічного суспільства.

3. 4 хрестовий похід істотно відрізняється від інших здирницьким характером. Замість війни проти саравинів за Єрусалим хрестоносці захопили і розграбували християнські міста, такі як: Далматинский Задар і столицю Візантії – Константинополь. Важливу роль в цьому зіграла Венеція. Саме вона, на мою думку, змусила хрестоносців змінити початкову мета походу. Визанійські дипломати, тонко використовуючи заборгованість пілігримів та його амбіції, спрагу збагачення, поставили в становище маріонеток. Саме це,на мій погляд, є найяскравішим прикладом середньовічної таємницею дипломатії.

4 хрестовий похід докорінно різниться від попередніх. Якщо минулі походи відрізнялися релігійностю і духовністю лицарів, то в цьому поході на першому плані виходять меркантильні інтереси і нерозумна амбіційність керівної верхівки «Воінства Божого».

Список використаної літератури.