Структура та структурні зрушення в розвитку економіки

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного та стабільного зростання. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію, раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення. Швидке зростання виробництва в більшості країн Південно-Східної Азії сталося передусім за рахунок прискореного розвитку на сучасній науково-технічній основі таких галузей, як електроніка та машинобудування, тобто внаслідок різних структурних зрушень.

Структура економіки — багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи. Залежно від характеру елементів та змісту економічних явищ, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, на макроекономічному рівні розрізняють такі основні види структурних співвідношень: відтворювальні, соціальні, галузеві, регіональні, зовнішньоекономічні.

У структурній характеристиці економіки особлива роль належить пропорціям відтворення. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання промислового виробництва та його ефективності. Відтворювальні пропорції характеризують співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю, між споживанням та нагро­мадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою.

Оптимальне формування пропорцій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов’язана з його циклічністю. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворення є переважне зростання I підрозділу. Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага виробництва засобів виробництва в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва.

Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і ІІ підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів, відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку країни та багатьох інших факторів. Досвід економічного розвитку індустріальних країн Західної Європи, США і Південно-Східної Азії свідчить про те, що оптимальних темпів економічного розвитку можна досягти за різноманітних співвідношень окремих елементів суспільного продукту. Це обумовлюється взаємодією факторів, пов’язаних із досягненнями науково-техніч­ного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктив­ністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими факторами.

До основних вартісних пропорцій, що характеризують розвиток економіки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідношення: між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення) та новоствореною вартістю (чистою продукцією), між нагромадженням (фондом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).

Перша пропорція (між заміщенням використаних засобів виробництва та новоствореною вартістю) характеризує співвідношення вартості зношених засобів праці (амортизація) і вартос-
ті спожитих у виробництві предметів праці (проміжний продукт), що в сукупності становить фонд заміщення, та величини ново­створеної вартості (чистої продукції) за рік. Друга пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношення частин чистої продукції, які спрямовуються на виробниче нагромадження та створення резервних фондів (в сумі вони становлять фонд нагромадження) і вартості матеріальних благ, що використовуються на особисте споживання робітниками та виробниче споживання підприємствами (в сумі вони становлять фонд споживання).

Співвідношення між споживанням та нагромадженням залежить від багатьох факторів, що з них головними є: величина доходів та податків; вартість факторів виробництва — матеріальних ресурсів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки); обсяги нематеріальних активів (інформація, технології і т. п.); співвідношення між попитом і пропозицією; стабільність грошового обігу; стабільність політичної ситуації й законодавства; стан навколишнього природного середовища тощо. Що більшою є частка нагромадження, то меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП співвідношення між споживанням та нагромадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.

Для економіки України за часів СРСР характерною була дуже висока норма нагромадження, приблизно 25% національного доходу. У 1990 р. ця норма становила 26,2% валового внутрішнього продукту. У 1995 р. вона майже не змінилася і становила 26,5%. Але стабілізація пропорції нагромадження в Україні супровод­жувалась різким падінням абсолютних обсягів капітальних вкладень в економіку. За період 1990—1995 р. капіталовкладення в економіку України всіх форм власності зменшилися (у порівнянних цінах) з 53,5 млрд грн. до 14,1 млрд грн., або до 26,4% рівня від 1990 р. Найбільший спад інвестицій відбувся в галузях, які визначають динаміку й напрямки структурної перебудови економіки. В індустріально-розвинутих країнах світу склалися різноманітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У більшості з цих країн вони коливаються в межах 18—20% національного доходу, проте, в Японії в окремі роки норма нагромад­ження становила понад 30%.

До відтворювальних пропорцій, що обумовлюють темпи струк­турних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між галузями, які виробляють продукцію в матеріальній формі, та галузями, які забезпечують їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструктура поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До першої групи входять галузі, які безпосередньо обслуговують матеріальне виробництво: зв’язок, залізничний та автомобільний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо- та газопостачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи входять галузі, які опосередковано пов’язані з виробництвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров’я та ін.

Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, розвиток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і, як правило, не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негатив­но позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промислово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструктури є одним з головних напрямків державної інвестиційної політики.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі. Характер галузевої структури економіки пов’язаний із сучасним станом суспільного поділу праці, тобто з процесами диференціації та інтеграції в структурних перетвореннях промисловості на шляху від централізованої до ринкової економіки. Це означає, що традиційний підхід до аналізу галузевих пропорцій, відповідно до якого досліджувалася динаміка співвідношення між промисловістю та сільським господарством, між важкою та легкою промисловістю і т. п., втрачає колиш­ню актуальність. Основу галузевої структури сьогодні становлять макропропорції між секторами економіки, між групами галузей, що мають однакові економічні характеристики.

Згідно із системою національних рахунків, рекомендованою ООН у 1993 р., економіка поділяється на п’ять секторів: нефінансові корпорації, фінансові корпорації, сектор загального державного управління; домашні господарства; некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства. У складі нефінансового сектору виділяють три групи галузей: перша — галузі, пов’язані з видобуванням ресурсів; друга — галузі, зайняті переробкою цих ресурсів та виготовленням готової продукції: третя — сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами галузей. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки другої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні види послуг (інформаційних, науково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

Наприклад, у переробній промисловості США найбільш швидкими темпами відбувалось скорочення чисельності зайнятих у галузях з великою трудомісткістю виробництва (харчова, швейна, текстильна) та в галузях з високою капіталомісткістю (металургійна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова). Водночас в електротехнічній промисловості та приладобудуванні чисельність зайнятих за останні п’ять років зросла майже в 1,5 раза.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливають міжнародний поділ праці, витрати на робочу силу, екологічні фактори. Трудомісткі виробництва все частіше переміщуються з індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

Велике значення з погляду аналізу сучасних структурних зру­шень галузевої структури відіграють співвідношення міжгалузевих комплексів, таких, як машинобудівний, паливно-енер­ге­тичний, транспортний, базових виробництв сировинної орієнтації та ін.

Територіальне розміщення основних елементів того чи то-
го міжгалузевого комплексу, різноманітність цих елементів, а також їхні зв’язки з певною геосистемою країни (геосистема включає системи розміщення населення, техніко-економічну та соціальну інфраструктуру, системи природокористування та захисту природи) формують економічну основу регіональної структури економіки. Ключовим моментом формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, культурні традиції і т. п. На цій підставі формуються два типи регіональних систем: перший — розподіляє економіку на економічні райони, терито­ріальні виробничі комплекси, спеціальні економічні зони; другий — стосується адміністративного підпорядкування: в Україні це економіка АР Крим, областей, районів.

Важливою характеристикою економічної системи є її соціальна структура. Соціальна структура відображає розподіл народного господарства за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Зрушення в соціальній структурі економіки України характеризується процесами концентрації та централізації капіталу. Більшу частину обсягу валового внутрішнього продукту виробляють великі підприємства. Водночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорюється процес його ротації. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяльність уже на першому році існування, а 90% усіх нових фірм існують не більше чотирьох років. Проте малий бізнес є важливою складовою частиною сучасної ринкової економіки (табл. 4.1). По-перше, він створює 50—80% робочих місць. По-друге, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень науково-технічного процесу за рахунок високої спеціалізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення.

Таблиця 4.1

Структура бізнесу в Україні та США
(за даними Мінстату України та Statistical Abstract of U.S.)

Соціальна структура характеризується диференціацією доходів різних верств населення. Ринкова економіка допускає велику різницю в рівні доходів. Ступінь диференціації доходів робітників неоднаковий в різних країнах.

Так, у США наприкінці 80-х років найбідніші 20% сімей отримували менше 5% сумарного особистого доходу, тоді як заможні 20% сімей — близько 44%, тобто їхні особисті доходи були (в середньому) у 9 разів більші.* Водночас у розвинутих країнах відбувається як абсолютне зростання середніх за рівнем доходів категорій робітників, так і відносне скорочення діапазону диференціації доходів.

Своєрідним дзеркалом стану економіки є структура зовнішньої торгівлі. Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту промислової продукції, особливо кінцевої, з високим технологічним рівнем, наукомісткої. В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв, обладнання, машини, транспортні засоби тощо. Наприклад, частка цієї продукції в імпорті США становила наприкінці 80-х р. близько 40%, Великобританії — 32%.