Питома вага іноземних інвестицій

Крім того, прямі іноземні інвестиції в Україні мають деякі негативні особливості. Вони не створюють національного капіталу, прибуток, отриманий від іноземного інвестування, переважно вивозиться. Так, у 1997 р. з отриманого іноземними інвесторами прибутку в сумі 58,7 млн доларів США було реінвестовано лише близько 5 млн. доларів США.[3]

Активізація залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу потребує певного пільгового режиму оподаткування. Наприклад, податок на прибуток виробничих підприємств з іноземними інвестиціями в країнах Східної Європи коливається від 6 до 12%, тоді як у США він становить близько 40%. Виходячи з умов конкуренції на світовому ринку капіталів, Україна не може встановлювати більш високі ставки оподаткування прибутку від іноземних інвестицій, ніж ті, що існують в інших країнах Східної Європи. Ефективними засобами також є запровадження інвестиційного податкового кредиту або податкових канікул, швидке списання капіталу через прискоре-
ну амортизацію, тимчасове створення пільгових умов для реалізації продукції, виробленої на підприємствах з іноземними інвестиціями.

Важливою сферою державного регулювання інвестиційної дія­льності є визначення умов здійснення інвестицій за межі країни. Відповідно до чинних нормативних актів установлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за межі країни:

¾ резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України, беручи участь у підприємствах, які створюються спільно з іноземними юридичними чи фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах чи придбання у власність таких підприємств цілком; створення за межами країни підприємств, які б повністю належали українським інвесторам, а також відкриття філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав та прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків та ін.;

¾ інвестиції за межі країни резиденти здійснюють виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та відображених з цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Забороняється для цього використовувати позичені кошти;

¾ усі види грошових інвестицій за межі країни (незалежно від їхньої суми) здійснюються лише в безготівковій формі й тільки через кореспондентські рахунки вповноважених банків у банках країн інвестування;

¾ усі надходження на користь резидентів у іноземній валюті (прибуток, дивіденди та ін.), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, зараховуються на валютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов’язкового продажу валютних надходжень та використання валютних коштів від здійснення інвестиційної діяльності.

Але практика інвестування «за кордон» далеко не завжди здійснюється з дотриманням чинного законодавства. Порівнювання надходжень іноземних інвестицій та обсягів інвестування за межі країни дає змогу дійти висновку, що реальний баланс руху капіталів складається не на користь Україні. Так, у доповіді 10 березня 1999 р. Президент України Л. Д. Кучма зазначив, що валютні цінності, які незаконно перебувають за межами України, становлять 4% загальної суми експорту — 8 млрд 179 млн грн.
(2 млрд 227 млн доларів США за курсом на березень 1999 р.). Як сказав глава держави, намагання повернути ці цінності в країну поки що не мали успіху[4].

* Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс, т. 1, С. 106.

[1] Бізнес. — 1999. — 20 вересня (№38). — С. 63.

[2] Сіржук Р. Залучення інвестицій у процесі приватизації // Цінні папери. — 1999. — 28 січня (№3). — С. 3.

[3] Економіка України: сучасний стан, динаміка, тенденції розвитку: Інформаційно-аналітичний огляд (1997 рік) / Під ред. В. С. Найдьонова — Донецьк, 1998.

[4] Факти. — 1999 р. — 11 березня. — С. 2.