Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей. Їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством. Та й розвідка, раціональний видобуток і використання невідновлюваних ресурсів, охорона та відтворення відновлюваних ресурсів, в міру їх вичерпання та забруднення все більше будуть перетворюватися з внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання.

Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, об­ладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. Багатьом країнам є чому вчитися одній в одної.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і пташок, адже для біогеоценозів не існує державних кордонів. Внаслідок цього виникає багато проблем, коли тварини, котрі зна­ходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої.

Це проблема не лише екологічна, але й економічна, оскільки виходить, що країна-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що краї­на-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Внаслідок цього зростає і політична напруженість у стосунках між країнами. Вирішити конфлікт можна прийняттям відпо­відної двосторонньої угоди.

асто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, в так званих економічних зонах тих чи інших країн. В 60-х роках прибережні країни стали встановлювати, крім територіальних вод (12 миль від берега), що зна­ходяться під повним державним суверенітетом, ще й 200-мильну економічну зону з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком біологічних ре­сурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто допустиму кількість улову.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітниц­тва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсо­лютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. Навіть у пінгвінів Антарк­тиди в печінці виявлено ДДТ - дуже стійку отруту, майже всюди заборонену для використання.

У навколоземному просторіза останні роки різко зросла кількість відходів земного походження — контейнерів зі сміттям, відпрацьованих космічних апаратів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі астрономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних польотів.

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. За деякими розрахунками виходить, що американському апарату багаторазового викори­стання "Спейс ІІІаттл", котрий працює на твердому паливі, достатньо кількасот разів за 4—5 років полетіти в космос, щоб озоновий шар повністю зник. Найбільш екологічно чистою з усіх космічних засобів є російська ракета-носій "Енергія", пальним якої є кисень, вуглеводневе пальне та водень. Вона в декілька тисяч разів слабше впливає па озоновий шар, ніж "Спейс ІІІаттл".

Внаслідок вивчення Місяця та навколомісячного простору за допомогою американських космічних кораблів "Аполлон" сталося забруднення місячної атмосфери вихлопними газами, їхня маса стала дорівнювати масі місячної атмо­сфери (близько 10 т), тобто можна стверджувати, що утворився новий атмо­сферний шар. Безумовно, таке втручання в розвиток планет таїхніх супут­ників може мати найнесподіваніші наслідки в майбутньому.

Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану наф­тою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, кон­тейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боє-зарядами атомних підводних човнів.

Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної (існу­ють проекти навмисного знищення озонового шару над територією ворога) воєн. Кожна з цих воєн може викликати невідворотні екологічні зміни.

Таким чином, зростаючий вилив людської діяльності на довкілля ви­кликає небажані зміни в природному середовищі: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. А порушення екологічної рівноваги завдає величезної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпе­чували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли 6 збереженню екологічної рівноваги.

Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співро­бітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Форма­ми такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охо­рони природи; укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій ("зелених" та "екологістів").

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільневикористан­ня і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в га­лузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збере­ження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.

Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяль­ності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалі­зовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 р, котра координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з пи­тань освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоро­в'я), ЄЕК (Європейська економічна комісія), ММО (Міжнародна морська орга­нізація), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля прово­дить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники гро­мадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактив­ного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжна­родних форумів — Стокгольмської конференції ООП з навколишнього сере­довища (1972 рік), день відкриття якої — 5 червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Мос­ква, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕІІ разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного гло­бального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на озоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосфер-них заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожою використання засобів виливу на природне середовище, Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особ­ливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — "Порядокден­ний на XXI століття" — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспіль­ства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та невиснаженому природно­му середовищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами — з іншої.