Сутність поруки і банківських гарантій

По загальному праву іноземних держав порука являє собою договір, відповідно до якого одна особа (поручитель) приймає на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов’язання в повному обсязі або частково.

Порука носить акцесорний характер і має силу тільки в тому випадку, коли головне зобов’язання є чинним. Акцесорний характер поруки полягає в тому, що:

• зобов’язання поручителя не може бути великим за обсягом або більш обтяжним, ніж зобов’язання головного боржника. Проте воно може бути меншим і менш обтяжним і може стосуватися частини боргу;

• за певних умов поручитель може використовувати право головного боржника на залік його вимоги;

• поручителю належить право на всі заперечення проти вимог кредитора, що випливають із самого зобов’язання головного боржника.

Порука забезпечує не тільки основне зобов’язання головного боржника, але і додаткові зобов’язання, наприклад, сплату відсотків за прострочення платежу, відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов’язання, сплату договірної неустойки. Вимога до поручителя може бути пред’явлена кредитором не раніше того терміна, коли головний боржник повинен був виконати своє зобов’язання. Поручитель, що сплатив борг за головного боржника, стає стосовно нього в те положення, у якому знаходився кредитор. До поручителя переходять усі права стосовно боржника, що належали кредитору, включаючи забезпечення (заставу, іпотеку та ін.).

Варто мати на увазі, що акцесорність є критерієм розмежування між порукою і гарантією. Якщо акцесорність дана, то є порука, якщо її немає, то узгоджена гарантія (рис. 7.4). За формою порука може бути простою або солідарною.

При простій поруці відповідальність поручителя субсидіарна (тобто допоміжна). Це виражається в тому, що поручитель має право вимагати у випадку пред’явлення до нього вимоги кредитором, щоб кредитор спочатку звернувся до головного боржника і вжив заходів до стягнення боргу з майна головного боржника. Тільки за неможливості стягнення заборгованості з головного боржника кредитор може пред’явити вимогу до поручителя.

Рис. 7.4. Механізм надання: а) поруки; б) гарантії

За солідарної поруки кредитор може при невиконанні зобов’язання головним боржником пред’явити вимогу про оплату боргу відразу поручителю або до них обох. Солідарна порука — найреальніша гарантія забезпечення сплати боргу. У комерційній практиці використовується саме ця форма.

У зовнішній торгівлі використовують фірмові, особисті, урядові та банківські гарантії.

Фірмова гарантія може служити достатньо надійним методом забезпечення платежів, якщо мова йде про солідні фірми зі значним капіталом, що мають гарну фінансову репутацію, що підтверджується банками. У цих випадках можна використовувати, наприклад, гарантії холдінгових компаній у відношенні виконання платіжних зобов’язань їхніми філіями.

Особиста гарантія може бути оформлена як порука особи, що має солідне майно або рахунок у банках і добре відома в ділових колах.

Серед гарантій особливе місце займають гарантії, що видаються державними органами.

Урядова гарантія надається з забезпечення погашення кредиту, наданого державі і державним банкам на основі міжурядових кредитних угод.

Найнадійнішими є гарантії банків, що беруть на себе зобов’язання здійснити за покупця передбачені контрактом платежі. Покупці сплачують банкам вартість гарантій, що є оцінкою ризику невиконання платіжних зобов’язань. Вартість банківських гарантій залежить від надійності фірми, очікуваної перспективи її фінансового стану, відносин між фірмою і банком тощо.

Додаткове забезпечення рекомендується банками у виді письмових односторонніх зобов’язань, які можуть називатися також гарантійними листами, оскільки часто виступають у виді листів, адресованих безпосередньо особам, на користь яких виставлені (бенефіціарам).

Гарантія являє собою письмове одностороннє зобов’язання (поруку) банка-гаранта, прийняте стосовно якої-небудь особи (бенефіціара) по дорученню іншої особи (принципала), у забезпечення виконання останнім своїх зобов’язань перед бенефіціаром. Змістом зобов’язання по гарантії завжди є виконання іншого договору-контракту, до якого відсилає гарантія.

Реалізація гарантії відбувається в той момент, коли банк-гарант виконує свої зобов’язання перед бенефіціаром (за допомогою виплати йому визначеної суми).

Банк не зобов’язаний здійснювати прогарантовану ним роботу замість виконавця. Він не буде, наприклад, будувати цементний завод, якщо його принципал не в змозі це виконати. Він не буде виробляти тканини, якщо його клієнт запізнюється з постачанням. Банк буде сплачувати, оскільки його обов’язок як гаранта обмежується платежем.