Геополітика країн Африки та Латинської Америки

Геополітика наших днів під Північчю розуміє всю сукупність західної цивілізації, яка зосереджує увагу на ма­теріальній, економічній стороні жиггя. Північ багата насам­перед тому, що будує все своє життя, систему на принципах максимальної вигоди, яку можна отримати шляхом експлуа­тації всіх ресурсів. Термін «бідний Південь» — синонім «третього світу», з'явився в часи холодної війни, коли, на дум­ку мондіалістів, «першим світом» були країни Заходу, «дру­гим» — країни соціалістичної системи, а «третім» — країни Африки, Латинської Америки, Азії та Середнього Сходу, території, де багато дешевих природних і людських ресурсів.

Захід протягом століть жив за рахунок колоній і домі­ніонів; новітні форми колоніалізму — фінансово-еконо­мічного — ще витонченіші, жорстокіші, антигуманні. Зник­нення на початку 90-х років «другого світу» значно усклад­нило життя народів країн Африки й Латинської Америки.

Важливою складовою частиною світового співтовариства є Африка. Перед цим «континентом, що прокидається», стоїть безліч складних геополітичних проблем. Серед біль­шості африканських країн не дістала підтримки концепція вестернізації, тобто орієнтації на соціальні інститути, етало­ни права Заходу, зокрема США. Водночас не набула роз­витку ідея геополітичного тяжіння Африки до Євразії.

За Африкою утвердилася стійка репутація найконфлікт-нішої сфери суспільного життя. Це зумовлено складним

переплетінням різних конфліктогенних чинників: етнічного, кланового, конфесійного, суперечностями соціально-еко-номічного, політичного характеру тощо.

Сучасні африканські держави мають різноманітну полі­тичну й соціально-економічну спрямованість. На континен­ті складно, а подекуди химерно переплелися типи еконо­мічних відносин — від общинно-патріархальних до капіта­лістичних і соціалістичних. У політичній системі панують різні види влади: авторитарно-військово-диктаторські, од­нопартійні, багатопартійні, демократичні й монархічні. У сфері духовного ідеологічного життя — широкий спектр поглядів: від традиційних африканських культур і вірувань до мусульманської та християнської релігії, буржуазних і соціалістичних ідей.

Сучасну Африку в політичному плані репрезентують пе­реважно авторитарні режими (в середині 90-х років вони па­нували у 38 із 45 держав Тропічної Африки). Специфічним феноменом більшості африканських країн залишається роль армії. Армія — опора й важіль влади практично в усіх дер­жавах континенту. В геополітичному, регіональному балансі сил в Африці найпомітнішу роль, природно, відіграють країни, які мають потужні армії і значний людський по­тенціал. Це — Єгипет, Марокко, Алжир, Ефіопія, Ангола, Південно-Африканська Республіка (ПАР).

Іншим специфічним фактором африканського конти­ненту, який справляє вплив на його геополітичну ситуацію, є міжетнічні відносини. Етнічний склад Африки — строката мозаїка націй, народів, племен. На континенті живе при­близно 50 націй і народностей, 3 тисячі племен, які розмов­ляють тисячею мов.

Доля Африки історично пов'язана з долею всього світу. Цей континент став колискою людства, дав потужні цивілі­зації (Стародавній Єгипет, Арабський Халіфат та ін.), але колоніальна епоха значно загальмувала розвиток його на­родів, ізолювала їх від впливу світу. Після здобуття незалеж­ності кожна з країн Африки обирала свій шлях розвитку — капіталістичний або соціалістичний, але, як показало життя, західна й радянська моделі розвитку, що не враховували реалій континенту, призвели до ще більшого поглиблення економічної кризи, політичної й соціальної нестабільності, регіональних та етнічних (зокрема й військових) конфліктів, злиденності.

У геостратегічному плані Африка більше тяжіє до Захо­ду, хоча цей процес складний, динамічний і суперечливий. Геополітичне становище Африки, її позиція у системі між­народних відносин багато в чому залежать від докорінної зміни ставлення західних країн до цього континенту на користь формування сприятливіших умов економічного роз­витку африканських країн. До останнього часу характер відносин між ними не відповідає інтересам народів Африки.

В історичному контексті в міру зміцнення економічної, військової, фінансової могутності й політичної ваги США Латинська Америка поступово втягувалася в геополітичне поле північного сусіда. І тепер США практично утримують в абсолютній більшості країн цього континенту гегемонію.

«Прибирати до рук» латиноамериканців США почали ще в першій чверті XIX ст. згідно з доктриною Монро, яка на­давала «переважне право» Сполученим Штатам Америки пе­ред державами Священного Союзу (Росія, Австрія, Пруссія) щодо країн Латинської Америки, стверджуючи фактично ге­гемонію США у південній півкулі континенту. Спираючись на доктрину Монро, США почали здійснювати функцію «міжнародної політичної сили» для підтримання внутріш­нього ладу в латиноамериканських країнах. На початку XX ст. США здійснюють численні інтервенції на Кубу, в Мексику, на Гаїті, в Домініканську республіку, Нікарагуа, Панаму та інші країни. «Переважні права» північного сусіда зводилися до простої геополітичної ідеї: зростання могут­ності й достатку країни пов'язувалося з розширенням тери­торії американських штатів.

Кінець XX ст. вніс зміни в геополітичну систему силових полів континенту. Країни Латинської Америки, незважаючи на протидію США, через об'єктивні причини (застій в еко­номіці, неконкурентоздатність продукції на світовому ринку, зростання безробіття, інфляцію, соціальну напруженість то­що) шукають шляхи інтеграції у світову економіку. Проте вийти з кризи країнам латиноамериканського континенту не вдається. Під впливом світового ринку регіон усе більше орієнтується на видобуток і первинну переробку мінеральної сировини та сільськогосподарської продукції, а в промисло­вості — на монтаж і складання виробів із імпортних деталей. Держави Латинської Америки стоять перед небезпекою маргіналізації у світі утворюваних метаблоків. Лідери країн континенту доходять висновку про необхідність створення загального латиноамериканського фронту боротьби проти гегемоністських прагнень США.

Короткі висновки

1. У новій геополітичній ситуації перед Росією на весь зріст постало питання визначення своєї геополітич-ної ідентичності. Нині перед Росією, й не тільки перед нею, стоїть завдання наново сформулювати свою політичну мету, адекватну до нових реалій, пов'яза­них із вересневими 2001 р. подіями у США, війною в Іраку, визначити якісно нові стосунки із Західною Європою і Сполученими Штатами Америки.

2. Геополітична карта Європи характеризується суттє­вими змінами у відносинах європейських держав зі своїм стратегічним партнером — Сполученими Шта­тами Америки. Суть тенденції, яка все більше набирає сили, полягає в тому, що епіцентр конструктивності перемістився зі США до Європи.

3. Зовнішня політика Китаю на початку XXI ст. має підпорядковане значення стосовно внутрішньої, спрямованої на економічну й соціальну трансфор­мацію. Зовнішня політика зорієнтована на стра­тегічний виграш часу для створення економічної та військової могутності, перетворення Китаю на потуж­ну наддержаву.

4. Геополітика Японії і тепер віддзеркалює особливості її географічного й політичного становища. Острівне розташування, перенаселеність, нестача природних ресурсів, з одного боку, а з іншого — могутня промис­ловість, що динамічно розвивається, гостра потреба в ринках збуту визначили прагнення Японії посісти у світовій будові місце, гідне її потенціалу. Одна з проб-

лем — налагодження добросусідських відносин з Росією.

Геополітика країн Близького Сходу (Ірану, Саудівсь­кої Аравії, Іраку) визначається своєю антиамери-канською спрямованістю, конфронтаційним ставлен­ням до Ізраїлю. Негативне ставлення США до Іраку та Ірану пояснюється тим, що Ірак відкрито виступив проти безцеремонного накидання не тільки йому, а й усьому світові чужих інтересів, світогляду, способу життя.

Геополітика країн Африки і Латинської Америки ха­рактеризується своєю калейдоскопічністю. У геостра-тегічному плані Африка більше тяжіє до Заходу, хоча цей процес складний, динамічний і суперечливий. В історичному контексті в міру зміцнення економічної, військової, фінансової могутності й політичної ваги США Латинська Америка поступово втягується в гео-політичне поле північного сусіда.

 

Контрольні запитання та завдання

1. Дайте визначення геополітичної стратегії Росії.

2. У чому виявляється особливість геополітичного поля Європи на сучасному етапі?

3. Визначте характерні риси геостратегічної політики Китаю.

4. Розкрийте основні тенденції геополітики й розвитку Японії.

5. Покажіть суперечності геополітики країн Близького Сходу.

6. У чому подібність і відмінність геополітики Африки та Ла­тинської Америки?

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Кириченко В. П. Нова історія країн Азії, Африки та Латинської Аме­рики: Навч. посібник. — К., 2002. — 168 с

2. Нартов Н. А. Геополитика: Учебник. — М., 1999. — 359 с.